Рішення

від 25.01.2017 по справі 905/3305/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

25.01.2017р. Справа №905/3305/16

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Енком ОСОБА_1 , м.Київ, код ЄДРПОУ 35033600

до відповідача: Комунального лікувально-профілактичного закладу Лиманська центральна районна лікарня , м.Лиман, код ЄДРПОУ 01989839

про стягнення 83069,07 грн

Суддя: Паляниця Ю.О.

Секретар судового засідання: Бикова Я.М.

У засіданні брали участь:

від позивача: ОСОБА_2 - кер.

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Енком ОСОБА_1 , м.Київ звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача, Комунального лікувально-профілактичного закладу Лиманська центральна районна лікарня , м.Лиман про стягнення 3% річних в сумі 10169,41 грн, суми втрат від інфляції у розмірі 72899,66 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору №2-690-05 ЕА від 10.02.2011р. на проведення робіт експрес-енергоаудиту в частині здійснення своєчасної та в повному обсязі оплати послуг, що стало підставою для нарахування 3% річних та інфляційних втрат. При цьому, як зазначає Товариство з обмеженою відповідальністю Енком ОСОБА_1 , основний борг в сумі 81453,52 грн вже було стягнуто з відповідача на користь позивача згідно з рішенням господарського суду Донецької області від 28.03.2012р. по справі №3/197.

Відповідач у відзиві без номеру та дати, який надійшов до господарського суду 28.12.2016р., проти задоволення позовних вимог заперечив та зазначив, що Комунальним лікувально-профілактичним закладом Лиманська центральна районна лікарня 25.05.2016р. повністю сплачено грошові кошти, стягнуті рішенням від 28.03.2012р. господарського суду Донецької області по справі №3/197. Одночасно, за твердження відповідача, згідно з умовами укладеного сторонами договору, відповідальність за порушення строків оплати не передбачає сплати втрат від інфляції та 3% річних.

Разом з цим, у відзивах без номеру та дати, який надійшов до господарського суду 28.12.2016р., №52 від 17.01.2017р. відповідач з посиланням на норми ст.257 Цивільного кодексу України, п.4.3 постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань зазначав, що вказані у позові періоди нарахування 3% річних, інфляційних втрат суперечать чинному законодавству відносно позовної давності.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За висновками суду, незважаючи на те, що відповідач, зокрема, у судове засідання 25.01.2017р. не з'явився, справа може бути розглянута за наявними в ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а відсутність вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, господарський суд встановив:

Як було зазначено вище, у відзивах без номеру та дати, який надійшов до господарського суду 28.12.2016р., №52 від 17.01.2017р. відповідач з посиланням на норми ст.257 Цивільного кодексу України, п.4.3 постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань зазначав, що вказані у позові періоди нарахування 3% річних, інфляційних втрат суперечать чинному законодавству відносно позовної давності.

Суд розцінює вказані твердження відповідача як заяву про застосування позовної давності до вимог позивача.

За приписами п.2.2 постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Таким чином, приймаючи до уваги зміст відзивів відповідача, враховуючи положення п.2.2 постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів , а також з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд зазначає про наступне:

10.02.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Енком ОСОБА_1 (підрядник) та Комунальним лікувально-профілактичним закладом Лиманська центральна районна лікарня (замовник) було укладено договір №2-690-05 ЕА, за приписами п.1.1 якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується провести для здійснення капітального ремонту роботи з експрес-енергоаудиту будівель Краснолиманської центральної районної лікарні (3 об'єкти).

Рішенням господарського суду Донецької області від 28.03.2012р. по справі №3/197 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Енком ОСОБА_1 до Комунального лікувально-профілактичного закладу Лиманська центральна районна лікарня про стягнення заборгованості в сумі 81453,52 грн (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 28.03.2012р.) задоволено: стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 81453,52 грн, витрати по сплаті державного мита у розмірі 814,53 грн та витрати за інформаційно-технічне обслуговування судового процесу у розмірі 223,87 грн.

При цьому, у мотивувальній частині рішення суд дослідив обставини укладання договору №2-690-05 ЕА від 10.02.2011р.; наявність обставин виконання робіт відповідно до умов укладеного сторонами правочину з урахуванням того, що акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) Комунальним лікувально-профілактичним закладом Лиманська центральна районна лікарня підписано (повернуто) не було (п.4.4. договору №2-690-05 ЕА від 10.02.2011р.); наявність заборгованості за надані послуги в сумі 81453,52 грн.

Відповідно до відомостей, які наявні у матеріалах справи, підтверджуються позивачем та даними Єдиного державного реєстру судових рішень, рішення від 28.03.2012р. по справі №3/197 переглядалось в апеляційному порядку.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 30.05.2012р. рішення господарського суду Донецької області від 28.03.2012р. залишено без змін.

Господарський суд при вирішенні розглядуваного спору приймає до уваги викладені вище обставини, що встановлені при розгляді справи №3/197 як такі, що відповідно до приписів ст.35 Господарського процесуального кодексу України не підлягають повторному доказуванню.

При цьому, господарський суд виходить з того, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п.4 Інформаційного листа №01-8/1427 від 18.11.2003р. Вищого господарського суду України Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини ).

Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч.2 ст.35 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Крім того, згідно з ч.5 ст.35 Господарського процесуального кодексу України факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Посилання відповідача у відзиві №52 від 17.01.2017р. на невиконання робіт за договором №2-690-05 ЕА від 10.02.2011р. не заслуговують на увагу, оскільки питання надання послуг на суму 81453,52 грн вже було предметом розгляду у справі №3/197.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із п.5.1 постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом з оплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

У п.7.1 вказаної постанови роз'яснено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Виходячи з того, що відповідач за отримані послуги за договором №2-690-05 ЕА від 10.02.2011р. розрахувався лише 26.05.2016р. (платіжне доручення №1 (215176139) від 25.05.2016р. на суму 81453,52 грн), позивач здійснив нарахування 3% річних за період з 28.03.2012р. по 24.05.2016р. в сумі 10169,41 грн, інфляційних збитків за період з грудня 2012 року по травень 2016 року у розмірі 72899,66 грн.

Перевіривши розрахунок 3% річних позивача за період з 28.03.2012 р. по 24.05.2016р., судом встановлено, що їх сума є фактично більшою, ніж заявлена позивачем до стягнення на 0,01 грн.

Дослідивши розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, суд зазначає про наступне:

За приписами п.3.2 постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, з огляду на вищенаведене, базою для нарахування інфляційної складової боргу є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

За таких обставин, з огляду на погашена заборгованості 26.05.2016р., інфляційні у травні 2016 року не підлягали нарахуванню, внаслідок чого позивач мав право на нарахування інфляційних в період з грудня 2012 року по квітень 2016 року включно у розмірі 72745,46 грн (в межах предмету позову).

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, з'ясувавши обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунків 3% річних, інфляційних втрат, здійснивши оцінку доказів, на яких ці розрахунки ґрунтуються, суд дійшов висновку, що позовні вимоги частково обґрунтовані, а саме на суму 3% річних - 10169,41 грн, інфляційних втрат - 72745,46 грн.

Одночасно, як було зазначено судом вище, відповідач у відзивах без номеру та дати, який надійшов до господарського суду 28.12.2016р., №52 від 17.01.2017р. заявив про застосування позовної давності до вимог позивача про стягнення 3% річних та втрат від інфляційних процесів.

Як було встановлено судом при прийнятті рішення від 28.03.2012р. у справі №3/197, відповідач повинен був здійснити оплату виконаних за актом №ОУ-009 за лютий 2011р. послуг на суму 81453,52 грн у встановлений договором строк, а саме до 28.02.2011р.

Тобто, з урахуванням приписів ст.253 Цивільного кодексу України прострочення відповідача з оплати послуг на суму 81453,52 грн розпочалось 01.03.2011р.

Разом з цим, згідно із п.7.1 постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Відтак, позивач не був позбавлений права та можливості здійснити нарахування інфляційних та річних за період з 01.03.2011р. та аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Згідно із ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 вказаного Кодексу України встановлений загальний строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (позовна давність), у три роки.

За змістом ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За приписами п.п.3.4, 4.3 постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань до вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також до вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України).

З огляду на приписи ст.625 Цивільного кодексу України, 3% річних стягуються за кожний день прострочки виконання грошового зобов'язання, інфляційні нарахування - за кожний повний місяць такої прострочки.

Відтак, позовну давність щодо вказаних нарахувань необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо та кожного місяця окремо відповідно за попередні три роки до дня подання позову, у разі наявності прострочки виконання грошового зобов'язання у цей період, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін, а не шляхом додавання трьох років з дати виникнення прострочки виконання зобов'язання.

Виходячи з того, що позовна заява б/н від 27.10.2016р. направлена до суду 21.11.2016р. (про що свідчить поштовий штемпель на конверті Товариства з обмеженою відповідальністю Енком ОСОБА_1 ), судом встановлено, що строк позовної давності в частині вимог про стягнення відсотків річних та інфляційних втрат, нарахованих за зобов'язанням з оплати наданих послуг за договором №2-690-05 ЕА від 10.02.2011р. до 20.11.2013р. сплинув.

Наявність обставин звернення позивача до суду з аналогічним позовом 07.11.2016р., який повернуто без розгляду ухвалою суду від 14.11.2016р., з огляду на приписи ч.1 ст.265 Цивільного кодексу України вказаних висновків суду не спростовує.

Таким чином, враховуючи приписи діючого законодавства та укладеного сторонами правочину, з огляду на частковий пропуск строку позовної давності, вимоги позивача до Комунального лікувально-профілактичного закладу Лиманська центральна районна лікарня про стягнення інфляційних збитків та 3% річних є обгрунтованими на суми 72497,84 грн, 6132,45 грн.

Доводи відповідача стосовно того, що договором не передбачено можливості нарахування 3% річних та інфляційних втрат, не заслуговують на увагу, виходячи з того, що даний вид відповідальності передбачений ст.625 Цивільного кодексу України та не вимагає додаткового узгодження сторонами під час укладання правочину.

Разом з цим, беручи до уваги, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника .

У Листі б/н від 01.07.2014р. Аналіз практики застосування ст.625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві Верховним Судом України наголошено, що доводи про неможливість виконання грошового зобов'язання чи відсутність вини як підстави для звільнення від відповідальності, що передбачена ст.625 Цивільного кодексу України не виключають можливості нарахування 3% річних та інфляційних втрат, а відмова судами з цих підстав у стягненні нарахувань, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, є неправильною. Разом з тим, судам слід мати на увазі, що за змістом ч.4 ст.613 Цивільного кодексу України боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора, тобто у випадку, якщо кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку (ч.1 ст.613 Цивільного кодексу України). Тому, якщо боржник доведе, що невиконання ним грошового зобов'язання мало місце через прострочення кредитора, він звільняється від відповідальності, яка передбачена ст.625 Цивільного кодексу України, оскільки порушення грошового зобов'язання у вигляді його прострочення боржником не настало і в такому разі вважається, що виконання зобов'язання відстрочено на час прострочення кредитора (ч.2 ст.613 Цивільного кодексу України).

Відтак, порушення відповідачем умов договору №2-690-05 ЕА від 10.02.2011р. щодо оплати послуг (за умови відсутності доказів прострочення кредитора) є підставою для нарахування визначених ст.625 Цивільного кодексу України платежів, а відсутність коштів не звільняє Комунальний лікувально-профілактичний заклад Лиманська центральна районна лікарня від встановленого законом обов'язку відшкодувати позивачу матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Безпідставними є також посилання відповідача на норми ст.61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, з огляду на те, що рішенням від 28.03.2012р. по справі №3/197 з відповідача на користь позивача було стягнуто лише заборгованість за надані послуги, будь-які штрафні санкції не застосовувались, 3% річних та інфляційні нарахування не стягувались.

У запереченнях на відзив б/н від 16.01.2017р. позивач зазначав, що припинення роботи господарського суду Донецької області у зв'язку з проведенням антитерористичної операції зумовило неможливість своєчасного звернення позивача з вимогами про стягнення 3% річних та інфляційної складової боргу.

Разом з цим, діяльність господарського суду Донецької області було відновлено з 27.04.2015р. згідно з розпорядженням №21-р від 24.04.2015р. голови Вищого господарського суду України Про відновлення роботи господарського суду Донецької області .

При цьому, в період з 02.09.2014р. по 26.04.2015р. розгляд господарських справ, підсудних господарському суду Донецької області, здійснювався господарським судом Запорізької області (розпорядження №28-р від 02.09.2014р. голови Вищого господарського суду України Про зміну територіальної підсудності господарських справ ).

Відтак, за висновками суду, позивач не був позбавлений права та можливості своєчасно звернутись до суду з відповідним позовом.

Одночасно, наявності інших обставин, які зробили своєчасне пред'явлення позову до суду неможливим або ускладненим, позивачем всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено, а судом не встановлено.

Згідно із п.4 ст.267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, з урахуванням викладеного, вимоги позивача про стягнення з Комунального лікувально-профілактичного закладу Лиманська центральна районна лікарня 105,51 грн інфляційного збільшення суми заборгованості, 4036,97 грн 3% річних, підлягають залишенню без задоволення у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Разом з цим, позовні вимоги підлягають задоволенню на суми у розмірі 72497,84 грн інфляційних втрат, 6132,45 грн 3% річних.

У залишковій частині вимог про стягнення інфляційних втрат слід відмовити через необґрунтованість.

Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в сумі 1378 грн підлягає розподілу між сторонами пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Енком ОСОБА_1 , м.Київ до Комунального лікувально-профілактичного закладу Лиманська центральна районна лікарня , м.Лиман про стягнення 3% річних в сумі 10169,41 грн, суми втрат від інфляції у розмірі 72899,66 грн, задовольнити частково.

Стягнути з Комунального лікувально-профілактичного закладу Лиманська центральна районна лікарня (84440, Донецька область, м.Лиман, вул.Незалежності, буд.64, код ЄДРПОУ 01989839) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Енком ОСОБА_1 (01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, 51Б, код ЄДРПОУ 35033600) 3% річних в сумі 6125,75 грн, суму втрат від інфляції у розмірі 72497,84 грн, а також судовий збір в сумі 1304,37 грн.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

В іншій частині позов залишити без задоволення.

У судовому засіданні 25.01.2017р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 30.01.2017р.

Суддя Ю.О.Паляниця

Надр. 2 прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу за адресою: 84440, Донецька область, м.Лиман, вул.Незалежності, буд.64 (рек. з повідомленням)