ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"30" січня 2017 р. Справа № 911/3857/16
Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В., розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агро Фекторі
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
про стягнення 42 479,07 грн.
за участю представників сторін:
позивач - ОСОБА_2 - предст. за дов. від 12.01.2017;
відповідач - не з'явився;
СУТЬ СПОРУ:
До господарського суду Київської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю ОСОБА_3 (позивач) з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (відповідач) про стягнення 42 479,07 грн. заборгованості за Договором поставки № 326/П/П від 01.09.2014, з яких: 25 654,41 грн. основного боргу, 10270,20 грн. пені, 818,13 грн. 3% річних, 3170,89 грн. інфляційних втрат, 2 565,44 грн. штрафу.
Ухвалою господарського суду Київської області від 01.12.2016 у справі №911/3857/16 було порушено провадження та призначено до розгляду на 16.01.2017 року.
16.01.2017 року через канцелярію суду від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, з якої вбачається, що сума основного боргу на момент подачі заяви складає 19 454,41 грн., у зв'язку з частковою оплатою відповідачем боргу після порушення провадження у справі. Вказана заява залучена до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 16.01.2017 розгляд справи було відкладено на 30.01.2017, у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача.
30.01.2017 позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просив стягнути з відповідача 34879,07 грн., які складаються з 18 054,41 грн. основного боргу (у зв'язку з частковою оплатою відповідачем боргу в сумі 1400,00 грн.), 10270,20 грн. пені, 818,13 грн. 3% річних, 3170,89 грн. інфляційних втрат, 2 565,44 грн. штрафу.
Відповідно до ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 55 ГПК України, ціна позову визначається у позовах про стягнення грошей - стягуваною сумою або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) поряду.
Враховуючи те, що у відповідності до вищезазначених норм законодавства, ціну позову вказує позивач, суд зазначає, що має місце нова ціна позову - 34879,07 грн., виходячи з якої й вирішується спір.
30.01.2017 відповідач повторно не забезпечив явку свого повноважного представника в судове засідання, про причини неявки суд не повідомив, клопотання про відкладення до суду не надсилав.
Згідно до п.п. 3.9.1, 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвали суду надсилалась відповідачу за адресою вказаною в позовній заяві та Спеціальному витягу з ЄДРПОУ, що свідчить про те, що він був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи.
Відповідач не скористався правом, наданим ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, та відзив на позовну заяву не надав.
Згідно з ч. 2 статті 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення приймається судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.
Відповідно до ч. 1 статті 85 ГПК України, прийняте рішення оголошується господарським судом у судовому засіданні після закінчення розгляду справи.
30.01.2017 року у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
встановив:
07.09.2015 між товариством з обмеженою відповідальністю Агро Фекторі (постачальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (покупець) був укладений договір поставки № 326/П/П (надалі - Договір), згідно умов якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених Договором, поставити покупцю корма для тварин, птиці, риби (надалі-товар), а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених Договором, прийняти і оплатити ОСОБА_4.
Найменування, кількість та ціна товару зазначаються у видаткових накладних, що виписуються на кожну партію товару та є невід'ємними частинами договору. У випадку необхідності, сторони можуть також додатково складати специфікації, у яких визначати особливості поставки конкретної партії товару, у тому числі найменування товару, його кількість та ціну, строки розрахунку та поставки тощо (п. 1.2) договору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав умови Договору та за період з 01.10.15р. по 30.10.15р. поставив відповідачеві ОСОБА_4 на загальну суму 76 141,91 грн., в тому числі ПДВ, що підтверджується наступними видатковими накладними: від 01.10.2015р. № Ф-00000872 на суму 4 198,10 грн.; від 02.10.2015р. № Ф-00000894 на суму 5 072,50 грн.; від 30.10.2015р. № Ф-00000947 на суму 56 745,18 грн.; від 30.10.2015р. № Ф-00001047 на суму 10 126,13 грн.
За умовами п. 6.1 Договору, Покупець здійснює розрахунок за ОСОБА_4 на умовах 100 % передоплати за кожну партію ОСОБА_4, на підставі рахунків, які виставляються Постачальником після отримання відповідного замовлення від Покупця і передаються Покупцю шляхом надіслання по факсу з підтвердженням про отримання та на вимогу Покупця пересилаються по пошті. Покупець зобов'язаний перерахувати на поточний рахунок Постачальника вартість замовленої партії ОСОБА_4 протягом 3-х календарних днів з моменту виставлення Постачальником рахунку, але не пізніше ніж за 5 календарних днів до дати поставки ОСОБА_4. У випадку складання сторонами Специфікацій, у відповідній Специфікації може бути передбачений інший порядок розрахунку.
Згідно з п. 6.2. Договору, у випадку не оплати покупцем замовленого ОСОБА_4 в порядку 100%-ї передплати та якщо інший порядок оплати не був погоджений Сторонами відповідною Специфікацією, поставка (відвантаження) ОСОБА_4 може здійснюватися за розсудом постачальника, при цьому , якщо поставка (відвантаження) ОСОБА_4 відбулася без оплати, то покупець в такому разі зобов'язаний оплатити поставлений ОСОБА_4 протягом одного дня з моменту отримання ОСОБА_4. Моментом отримання ОСОБА_4 вважається момент підписання Покупцем товарно-транспортної або видаткової накладної.
Як вбачається з матеріалів справи та про що зазначає позивач, остання поставка товару відбулась 30.10.2015, а тому строк оплати останньої поставленої партії ОСОБА_4 відповідно до умов Договору завершився 31.10.2015.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься у статті 193 Господарського кодексу України.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Враховуючи те, що відповідач не надав суду доказів повної оплати отриманих послуг, суд прийшов до висновку, що позивачем правомірно було заявлено вимогу про стягнення суми основного боргу за Договором поставки в розмірі 18054,41 грн. (з урахуванням часткових оплат та заяви про зменшення розміру позовних вимог), яка задовольняється судом в повному обсязі.
Крім суми основного боргу, посилаючись на п. 8.2. та п. 8.3 Договору, позивач просить стягнути з відповідача 10 270,20 грн. пені та 2 565,44 грн. штрафу.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Відповідно до п. 8.2 у разі порушення термінів оплати за товар, покупець зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Згідно п. 8.3 договору, у разі порушення термінів оплати більш ніж на 10 днів, покупець додатково до пені, сплачує постачальнику штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.
Тобто, умовами договору поставки передбачено застосування разом пені та штрафу як видів цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за порушення строків оплати товару.
Враховуючи вищевикладене та зважаючи на те, що відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Аналогічна правова позиція щодо неможливості одночасного стягнення пені та штрафу за один вид порушення зобов'язання викладена в постанові Верховного суду України від 21.10.2015 по справі № 6-2003цс15.
Відповідно до ст. 111 28 ГПК України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
З огляду на вказані обставини, суд прийшов до висновку, що в задоволенні штрафу в розмірі 2 565,44 грн. слід відмовити та з відповідача підлягає до стягнення лише пеня за несвоєчасну оплату товару.
Як вбачається з позовної заяви, пеня нарахована позивачем за період з 01.11.2015 о 21.04.2016 та складає 10 270,20 грн.
Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Статтею 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
З розрахунку, наданого позивачем, вбачається, що нарахування пені ним було здійснене за період з перевищенням шестимісячного строку нарахування, встановленого п. 6. ст. 232 ГК України, у зв'язку з чим суд здійснив власний розрахунок за період, що не перевищує шестимісячний строк та встановив, що до стягнення підлягає пеня в розмірі 5 609,43 грн. (за період з 01.11.2015 по 01.05.2016).
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Керуючись вищенаведеною нормою, позивач нарахував відповідачеві 818,13 грн. 3% річних (за період з 01.11.2015 по 22.11.2016) та 3170,89 грн. інфляційних втрат (за період з 01.11.2015 по 22.11.2016).
Суд, перевіривши правильність зазначеного позивачем періоду та розрахунку, за допомогою калькулятора штрафів системи Ліга-Закон , встановив, що заявлені до стягнення 3% річних та інфляційні втрати підлягають задоволенню повністю в розмірі 818,13 грн. та 3170, 89 грн. відповідно.
Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на викладене вище та те, що факт порушення відповідачем договірних зобов'язань судом встановлений та по суті не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку, що з відповідача підлягає до стягнення 18054,41 грн. основного боргу, 5 609, 43 грн. пені, 818,13 грн. 3% річних та 3170,89 грн. інфляційних втрат. В іншій частині позову суд відмовляє.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 ГПК України, покладаються судом на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.
Враховуючи вищезазначене, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 49, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (08132, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агро Фекторі (65016, м. Одеса, вул. Гаршина, 3, код ЄДРПОУ 37810030) - 18054 (вісімнадцять тисяч п'ятдесят чотири) грн. 41 коп. основного боргу, 5 609 (п'ять тисяч шістсот дев'ять) грн. 43 коп. пені, 818 (вісімсот вісімнадцять) грн. 13 коп. 3% річних та 3170 (три тисячі то сімдесят) грн. 89 коп. інфляційних втрат, 1143 (одну тисячу сто сорок три) грн. 58 коп. судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. В іншій частині - відмовити.
Дата підписання повного тексту рішення 02.02.2017 року
Суддя О.В. Щоткін
Суд | Господарський суд Київської області |
Дата ухвалення рішення | 30.01.2017 |
Оприлюднено | 07.02.2017 |
Номер документу | 64504021 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Київської області
Щоткін О.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні