Рішення

від 31.01.2017 по справі 910/449/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.01.2017Справа №910/449/17 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АСЕ

до Товариства з обмеженою відповідальністю КИЇВМІСТОБУД

про стягнення 33 782, 40 грн.

Суддя Демидов В.О.

Представники сторін:

від позивача - Пількевич Є.А. (дов. від 18.01.17);

від відповідача - не з'явився;

встановив :

05.01.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю АСЕ звернулось до господарського суду м. Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю КИЇВМІСТОБУД про стягнення 33 782,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо своєчасної поставки товару за договором купівлі-продажу, укладеним у спрощений спосіб відповідно до рахунку-фактури № СФ-0000211 від 15.05.2015 на суму 33 782,40 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 06.01.2017 порушено провадження у справі № 910/449/17 та призначено до розгляду на 31.01.2017.

31.01.2017 позивач через загальний відділ діловодства суду подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи, а також заяву про збільшення позовних вимог, у якій просив стягнути з відповідача заборгованість на загальну суму 35 492,40 грн. (33 782,40 грн. відповідно до рахунку-фактури № СФ-0000211 від 15.05.2015 та 1710,00 грн. відповідно до рахунку-фактури № СФ-0000212 від 15.05.2015).

Розглянувши в судовому засіданні 31.01.2017 заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, суд приходить до наступного висновку.

Частина 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України визначає права, які належать лише позивачу. Так, відповідно до зазначеної норми права, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до абз. 1 п. 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Враховуючи те, що вищезазначені дії позивача не суперечать законодавству та не порушують права і охоронювані законом інтереси інших осіб, суд приймає заяву про збільшення розміру позовних вимог до розгляду.

Отже, оскільки збільшення розміру позовних вимог, викладене позивачем у його письмовій заяві, прийняте господарським судом, то новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є: стягнення 35 492,40 грн.

Представник позивача прибув у судове засідання 31.01.2017 та надав пояснення по суті справі.

Представник відповідача в судове засідання 31.01.2017 не з'явився, причин неявки суду не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З урахуванням фактичних обставин справи, суд вважає за можливим розглянути справу за наявними матеріалами у даному судовому засіданні з урахуванням положення ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 31.01.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

15.05.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю АСЕ (далі - позивач, платник) та Товариством з обмеженою відповідальністю КИЇВМІСТОБУД (далі - відповідач, постачальник) укладено договір купівлі-продажу в спрощений спосіб, відповідно до рахунку-фактури № СФ-0000211 від 15.05.2015 на суму 33 782,40 грн. та відповідно до рахунку-фактури № СФ-0000212 від 15.05.2015 на суму 1710,00 грн.

Відповідно до виписки банку за особовим рахунком позивача, останній 15.05.2015 перерахував на рахунок відповідача 35 492,40 грн. за газоблок та клеючу суміш згідно рахунків №№ 211, 212 від 15.05.2015 у якості попередньої оплати.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно частини 1 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Аналогічні норми містить і ст. 207 Цивільного кодексу України.

Виставлення відповідачем позивачу рахунків-фактури від 15.05.2015 на поставку товару та здійснення позивачем 15.05.2015 оплати рахунків на суму 35 492,40 грн згідно виписки банку за особовим рахунком позивача, в призначенні платежу якого зазначено, що вказана оплата здійснена згідно рахунків №№ 211, 212 від 15.05.2015 у якості попередньої оплати, свідчить про укладення між сторонами договору купівлі-продажу у спрощений спосіб.

Матеріали справи містять лист позивача №27 від 23.06.2015, надісланий на адресу відповідача, з вимогою повернути передплату на його розрахунковий рахунок у розмірі 35 492,40 грн., а також відповідь відповідача про те, що передплата за товар 15.05.2015 пройшла успішно, проте переказ коштів не відбувся у зв'язку із введенням в обслуговуючий банк відповідача тимчасової адміністрації.

Звертаючись з позовом до суду позивач вказує, що відповідачем товар поставлено не було, кошти перераховані позивачем в розмірі 35 492,40 грн. за договором не повернуто, у зв'язку із чим він просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю КИЇВМІСТОБУД грошові кошти у розмірі 35 492,40 грн.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність задоволення позову з таких підстав.

У відповідності з приписами ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Спір між сторонами виник у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язання щодо поставки товару за договором купівлі-продажу, укладеним між сторонами у спрощений спосіб.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Частиною 1 статті 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частинами 1, 6 ст. 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексу України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Матеріалами справи, її фактичними обставинами підтверджено, а відповідачем не спростовано факт оплати позивачем обумовленого договором товару відповідно до рахунку-фактури № СФ-0000211 від 15.05.2015 на суму 33 782,40 грн. та відповідно до рахунку-фактури № СФ-0000212 від 15.05.2015 на суму 1710,00 грн.

Відповідно до виписки банку за особовим рахунком позивача, останній 15.05.2015 перерахував на рахунок відповідача 35 492,40 грн. за газоблок та клеючу суміш згідно рахунків №№ 211, 212 від 15.05.2015 у якості попередньої оплати.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, свого обов'язку щодо здійснення поставки товару за домовленістю між сторонами відповідно до рахунку-фактури № СФ-0000211 від 15.05.2015 на суму 33 782,40 грн. та відповідно до рахунку-фактури № СФ-0000212 від 15.05.2015 на суму 1710,00 грн., відповідач не виконав.

Докази поставки товару на суму отриманої відповідачем попередньої оплати по договору, у матеріалах справи відсутні.

Отже, з наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, здійснив попередньою оплату товару згідно умов договору, а відповідач в порушення умов договору не поставив обумовлений сторонами товар.

Зважаючи на вищевикладене, а також враховуючи невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договорами купівлі-продажу відповідно до рахунків-фактури від 15.05.2015 №№ СФ-0000211 та СФ-0000212, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача попередньої оплати відповідно до вимог ст. 693 ЦК України у розмірі 35 492,40 грн.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

У відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 4, 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю КИЇВМІСТОБУД (02218, м. Київ, вул. Райдужна, 59-Б, офіс 4, код 38891675) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АСЕ (04071, м. Київ, вул. Ярославська, 15/23, код 22958070) грошові кошти, сплачені як попередня оплата за товар, у розмірі 35 492 (тридцять п'ять тисяч чотириста дев'яносто дві) грн. 40 коп. та судовий збір в сумі 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп., видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку у строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене та підписане 06.02.2017.

Суддя В.О. Демидов