Рішення

від 01.02.2017 по справі 910/16562/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.02.2017Справа №910/16562/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ВОРД ЛІМЕС (Україна)

до LTD IMPERIA (Республіка Грузія)

про стягнення 31 859,81 доларів США, що еквівалентно 855 372,18 грн.

суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача Граніна О.В. - представник за довіреністю б/н від 07.09.2016

від відповідача не з'явився

В судовому засіданні 01.02.2017, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ВОРД ЛІМЕС звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до LTD IMPERIA (Республіка Грузія) про стягнення 31 859,81 доларів США, що еквівалентно 855 372,18 грн.

Умовами п. 10.1. вказаного контракту передбачено, що в всі спори та протиріччя, які можуть виникнути з цього контракту та не врегульовані сторонами самостійно, вирішуються відповідно до діючого законодавства України за місцезнаходженням позивача.

Враховуючи, що даний позов підлягає розгляду Господарським судом міста Києва, ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2016 р. порушено провадження у справі № 910/16562/16 та призначено розгляд справи на 01.02.2017 р., зобов'язано позивача надати суду нотаріально засвідчений переклад на грузинську мову документів для їх направлення відповідачу у порядку, встановленому Договором.

30.09.2016 р. відділом діловодства суду отримано від представника позивача документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 08.09.2016.

У зв'язку із направленням Господарським судом міста Києва судового доручення, а саме Прохання Міністерству юстиції Республіки Грузія про вручення відповідачу судових документів в порядку передбаченому ст.ст. 1 -10 Договору, ухвалою суду від 05.10.2016 провадження у справі № 910/16562/16 зупинено.

30.01.2017р. позивач через відділ діловодства суду подав документи на виконання вимог ухвали від 08.09.2016.

Станом на 01.02.2017 судом не одержано від Міністерства юстиції Республіки Грузія підтвердження про вручення відповідачу судових документів, проте, з урахуванням попередньо визначеної дати судового засідання, суд ухвалою від 01.02.2017 поновив провадження у справі № 910/16562/16.

У судове засідання? призначене на 01.02.2017, з'явився представник позивача, який зазначив, що після порушення провадження у справі, відповідачем було частково сплачено борг у сумі 2 547,00 дол. США, що підтверджується банківською довідкою. Крім цього, позивач просив розглянути позовні вимоги по суті.

У судове засідання 01.02.2017 відповідач не з'явився, представника не направив, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористався, проте, LTD IMPERIA (Республіка Грузія) вважається таким, що було належним чином повідомлене про час та місце розгляду справи, оскільки судом направлялось судове доручення про вручення судових документів через Міністерства юстиції Республіки Грузія.

З приводу неявки відповідача у судове засідання суд зазначає наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

За таких обставин, незважаючи на те, що відповідач участі в процесі розгляду спору 02.01.2017 не брав, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

За приписами п.1 Роз'яснення № 04-5/608 від 31.05.2002р. Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій" правовідносини, пов'язані з усіма видами зовнішньоекономічної діяльності в Україні, регулюються положеннями Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", а питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, мав чи має місце на території іноземної держави), у тому числі й питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, вирішуються згідно із Законом України "Про міжнародне приватне право".

За змістом п.1 ч.1 ст.76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, у тому числі, у випадках, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України.

Статтею 38 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" визначено, що спори, які виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України.

Крім того, за приписами ст.5 Закону України "Про міжнародне приватне право" учасники правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.

Виходячи зі змісту прохальної частини позовної заяви, предметом спору є стягнення простроченої заборгованості за Контрактом купівлі-продажу № 08/04-2016 від 08.04.2016.

Відповідно до п.п. 10.1 Контракту купівлі-продажу № 08/04-2016 від 08.04.2016 всі спори та протиріччя, які можуть виникнути з цього контракту та не врегульовані сторонами самостійно, вирішуються відповідно до діючого законодавства України за місцезнаходженням позивача.

Виходячи з положень чинного законодавства та Контракту купівлі-продажу № 08/04-2016 від 08.04.2016, суд дійшов висновку, що спір у справі № 910/16562/16 підлягає розгляду господарським судом міста Києва на підставі норм українського права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані до матеріалів справи документи, господарський суд встановив.

08 квітня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю ВОРД ЛІМЕС (надалі - продавець/позивач) та LTD IMPERIA (Республіка Грузія) (надалі - покупець/відповідач) було укладено контракт № 08/04-2016 (надалі - контракт).

Відповідно до п. 1.1. контракту продавець зобов'язався поставити, а покупець прийняти та оплатити продукти харчування виробництва України, надалі іменуються товар, в порядку та строки, передбачені даним контрактом і специфікаціями, які є його невід'ємними частинами. Поставка товару здійснюється окремими партіями відповідно до специфікацій.

Згідно з п. 1.2. контракту асортимент, кількість, ціна і строки поставки на кожну партію, визначається в конкретній специфікації, погодженій і підписаній двома сторонами. На кожну партію товару оформляється окрема специфікація.

Як вбачається із матеріалів справи, сторонами підписано специфікацію № 1 від 08.04.2016, якою визначено асортимент товару, його кількість, ціну та умови оплати. Так, зокрема, відповідно до п.1, 3 специфікації вартість товару складає 30 590 дол. США, умови оплати - 100% протягом 3 банківських днів з моменту поставки.

Поставка товару здійснюється окремими партіями автомобільним транспортом, відповідно до специфікації, яка є невід'ємною частиною контракту (п.2.2. контракту).

Датою поставки товару вважається дата оформлення експортної декларації на митній території України (п. 2.4. контракту).

Відповідно до п. 4.1. контракту валютою контракту за згодою сторін являється долари США.

Оплата товарів, що постачаються за даним контрактом, здійснюється на умовах 100% попередньої оплати вартості кожної партії товару на основі погоджених і підписаних сторонами специфікацій, якщо інше не обумовлено у специфікації (п. 4.3. контракту).

Згідно з п.4.4. контракту платежі здійснюються покупцем шляхом перерахування грошових коштів на реквізити, які вказані в контракті.

Відповідно до п. 11.3 даний контракт вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2016.

За доводами позивача, ТОВ ВОРД ЛІМЕС належним чином виконало своє зобов'язання та поставило відповідачу товар на суму 30 590 дол. США, що підтверджується специфікацією № 2 від 08.04.2016, рахунком-фактурою (інвойс) № 3 від 18.04.2016 та експортною декларацією МД-2 від 18.04.2016. Відповідачем в свою чергу було частково оплачено товар на суму 6 675,00 дол. США.

З метою досудового врегулювання спору, позивачем на адресу відповідача було направлено претензію про погашення заборгованості, яка залишена без розгляду з боку відповідача, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення заборгованості за поставлений товар.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов'язання по сплаті за поставлений товар.

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає контракт купівлі-продажу № 08/04-2016 як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання товару.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами контракт є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з п.2.7. контракту поставка товару повинна бути проведена не пізніше 15 календарних днів з моменту підписання специфікації.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов контракту сторонами підписано специфікацію № 1 від 08.04.2016, якою визначено асортимент товару, його кількість, ціну та умови оплати. Так, зокрема, відповідно до п.1, 3 специфікації № 1 вартість товару складає 30 590 дол. США, умови оплати - 100% протягом 3 банківських днів з моменту поставки.

Матеріалами справи також підтверджується, що на виконання умов контракту та специфікації № 1 позивачем було поставлено товар на загальну суму 30 590 дол. США (належним чином завірені копії рахунку-фактури (інвойсу) № 3 від 18.04.2016 та експортної декларації МД-2 від 18.04.2016 містяться в матеріалах справи).

У відповідності до ст.664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Зважаючи на викладені вище обставини та виходячи з положень ст.ст.34, 36 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, виконання позивачем своїх зобов'язань з поставки продукції за специфікацією № 1 в межах контракту № 08/04-2016 від 08.04.2016 здійснено належним чином.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За умовами п. 4.3. контракту та п. 3. Специфікації № 1 оплата здійснюється у розмірі 100 % протягом 3 банківських днів після поставки.

Враховуючи приписи п. 2.4. контракту, суд приходить до висновку, що позивачем поставлено товар відповідачу 18.04.2016, що підтверджується експортною декларацією МД-2 від 18.04.2016.

Відповідач зобов'язаний був оплатити товар відвантажений позивачем за митною декларацією № МД-2 від 18.04.2016 в строк до 21.04.2016 включно.

За таких обставин, враховуючи наведені вище умови правочину, господарський суд дійшов висновку, що строк оплати товару, який було поставлено за митними деклараціями № 1 від 08.04.2016 на загальну суму 30 590,00 дол. США настав.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем було частково оплачено товар на суму 6 675,00 дол. США, що підтверджується випискою з банківського рахунку від 12.07.2016, у зв'язку чим на момент звернення позивача до суду з позовною заявою борг відповідач перед позивачем за контрактом складав 23 915,00 дол. США.

В процесі розгляду справи по суті, відповідачем також здійснено оплату товару у сумі 2 547,00 дол. США, а саме: 28.10.2016 здійснено платіж на суму 1475,00 дол. США та 05.01.2017 здійснено платіж на суму 1072, 00 дол. США., що підтверджується довідкою обслуговуючого банку про стан розрахунків.

Згідно п.1-1 ч.1 статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи викладене, суд припиняє провадження в частині позовних вимог про стягнення з відповідача основної суми заборгованості розмірі 2 547,00 дол. США у зв'язку з відсутністю предмету спору.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем був поставлений товар, що підтверджується експортною декларацією МД-2 від 18.04.2016 та інвойсом №3 від 18.04.2016 копії яких містяться в матеріалах справи. Проте відповідач, в порушення дійсних домовленостей, не розрахувався за поставлений товар, у зв'язку з чим його заборгованість складає на момент вирішення спору 21 368,00 дол. США.

Враховуючи те, що наявність заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений товар підтверджується матеріалами справи, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги про стягнення основної заборгованості за контрактом № 08/04-2016 від 08.04.2016 в розмірі 21 368,00 дол. США, а в частині 2 547,00 дол. США припинити провадження.

Позивачем також заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 287,39 дол. США, неустойку (пеню) у розмірі 3506,14 дол. США, за неналежне виконання грошового зобов'язання.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по сплаті коштів за поставлений товар не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

У п. 9.2. контракту сторони передбачили, що покупець відповідає перед продавцем за прострочку щодо оплати партії товару, понад строки обумовлені контрактом. В даному випадку він зобов'язаний сплатити продавцю неустойку в розмірі 0,1% від вартості партії товару за кожен день прострочки.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо сплати за отриманий товар, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені та 3% річних.

Перевіривши розрахунок 3% річних та пені, суд встановив, що їх розмір становить суму більшу, ніж заявлено позивачем. Оскільки, з урахуванням норм п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, суду не надано право виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, то до стягнення підлягають суми, заявлені позивачем, а саме 3% річних у розмірі 287,39 дол. США та пеня у розмірі 3506,14 дол. США.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача недоотриманого доходу (упущену вигоду) у розмірі 492,28 дол. США та компенсації за 51 день прострочки повернення валютної виручки у розмірі 3 659,00 дол. США суд зазначає наступне.

За змістом ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 224 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

У відповідності до ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно до ст. 623 ЦК України .

Умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Тобто збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.

Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між неправомірними діями і збитками. Збитки є наслідком невиконання зобов'язань, а не причиною.

Узагальнюючи вищевикладене, спираючись на наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позивачем, як особою, яка звернулась до суду за захистом свого порушеного права, належними та допустимими доказами, у розумінні ст.ст. 32-34 ГПК України , не доведено наявність усіх складових збитків, з якими законодавець пов'язує покладення на відповідача обов'язку їх відшкодування.

З огляду на зазначене позовна вимога в частині стягнення упущеної вигоди не підлягає задоволенню.

Також не підлягає задоволенню вимога про компенсації за 51 день прострочки повернення валютної виручки у розмірі 3 659,00 дол. США, оскільки позивачем не надано жодних доказів щодо застосування до позивача штрафних санкцій з боку фіскальних органів та понесення останнім будь-яких фінансових чи штрафних санкцій з даного приводу.

З огляду на зазначене вимоги позивач підлягають задоволенню частково.

Відповідно до пункту 3.4. Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції та п. 4. ч. 1 ст. 55 ГПК України, ціна позову про стягнення іноземної валюти визначається в іноземній валюті та національній валюті України відповідно до офіційного курсу, встановленого НБУ на день подання позову.

При визначенні ціни позову, поданого в іноземній валюті, необхідно виходити з тієї валюти, в якій проводилися чи повинні бути проведені розрахунки між сторонами.

У разі подання позову про стягнення суми боргу в національній валюті України - еквіваленту іноземної валюти ціна позову визначається національній валюті України за офіційним курсом, визначеним НБУ на день подання позову.

Проаналізувавши вищевикладене, суд дійшов висновку, що Товариства з обмеженою відповідальністю ВОРД ЛІМЕС (Україна) дотримуючись вимог чинного законодавства, вірно встановлено фактичний розмір заборгованості з урахуванням офіційного курсу валют, встановленим НБУ на дату подання позовної заяви (07.09.2016).

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Це стосується відповідача, який мав довести суду, що він зобов'язання за контрактом та специфікацією до неї виконав своєчасно та в повному обсязі, відповідно до їх умов.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи що часткову оплату за отриманий товар відповідачем було оплачено після порушення провадження у справі, то відповідно судовий збір в цій частині покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32 , 33 , 49 , 75 , 80, 82 - 85 ГПК України , господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Припинити провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 2 547,00 дол. США.

3. Стягнути з LTD IMPERIA (Республіка Грузія, м. Нікеа, 12; код юридичної особи: 412713906) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ВОРД ЛІМЕС (04074, м. Київ, вул.. Лугова, буд. 15, приміщення 3; ідентифікаційний код 39478710) заборгованість за контрактом у сумі 21 368 (двадцять одну тисячу триста шістдесят вісім) доларів США 00 центів США; 3% річних у розмірі 287 (двісті вісімдесят сім) доларів США 39 центів США; пеню у розмірі 3 506 (три тисячі п'ятсот шість) доларів США 14 центів США та витрати по сплаті судового збору у розмірі 11 158 (одинадцять тисяч сто п'ятдесят вісім) грн 78 коп.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 06.02.2017

Суддя Пукшин Л.Г.