Рішення

від 30.01.2017 по справі 922/4184/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" січня 2017 р.Справа № 922/4184/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

при секретарі судового засідання Сланова М.Ю.

розглянувши справу

за позовом Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М.Бакуля Національної академії наук України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "ОСОБА_1 Плюс", м. Харків про стягнення 9958,24 грн. за участю представників сторін:

позивача - не з`явився;

відповідача - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Інститут надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакули Національної академії наук України звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "ОСОБА_1 Плюс" про стягнення заборгованості за договором № 27 на компенсацію витрат за спожиту електроенергію в розмірі 9958,24 грн., з яких 9525,11 грн. основна заборгованість за спожиту електроенергію та 433,13 грн. пені.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 05.12.2016 року було прийнято вказану позовну заяву, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 16.01.2017 року.

13.01.2017 року від позивача електронною поштою надійшла заява (вх. № 94) про проведення судового засіданні без участі представника останнього. 16.01.2017 року відповідна заява надійшла поштою під вх. № 1125.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16.01.2017 року розгляд справи було відкладено на 30.01.2017 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 30.01.2017 року представник позивача надав заяву про долучення до матеріалів справи документів (вх. № 2849). Також у своїй заяві позивач просить суд розглянути справу без участі представника позивача.

Суд, розглянувши заяву позивача про розгляд справи без участі представника позивача вважає її такою, що не суперечить інтересам сторін та діючому законодавству та задовольняє її.

Представник позивача у судове засідання 30.01.2017 року не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення, яке повернулось на адресу суду з відміткою про вручення.

Представник відповідача в судове засідання 30.01.2017 не з'явився, документів, витребуваних судом та відзиву на позовну заяву, не надав, на адресу суд повернулась ухвала про порушення провадження у справі від 05.12.2016 року з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до положень Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18, відповідно до якої зазначено, що місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців").

Також у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 зазначено, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку про належне повідомлення учасників процесу про час та місце судового засідання.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає, що ним вжито всі заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, тому вважає за можливе розглядати справу за відсутності представників сторін за наявними в справі матеріалами, як передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані позивачем докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об`єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд, виходить з наступного.

01.02.2012 року між Інститутом надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля Національної академії наук України (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "ОСОБА_1 Плюс" (відповідач) було укладено договір № 27 на компенсацію витрат за спожиту електроенергію, у відповідності до умов якого позивач є споживачем електроенергії на підставі укладеного договору з АЕК "Київенерго" для забезпечення статутної діяльності Інституту, розташованого за адресою: 04074, м. Київ, вул. Автозаводська, 2. Відповідач зобов`язується компенсувати позивачу витрати на оплату спожитої електроенергії, що буде використана відповідачем в процесі оренди приміщень.

Додатковою угодою № 1 до договору, встановлено, що договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2014 року, а у фінансовій частині до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Відповідно до п. 2.3 договору, кожного місяця позивач виставляє відповідачу рахунок, в якому зазначена сума компенсації позивачу на оплату електроенергії, розрахована відповідно до п. 2.1, п. 2.2 цього договору.

Відповідно до п. 3.1 договору, відповідач відшкодовує позивачу витрати за фактично використану електроенергію, що зазначено у рахунку, не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним місяцем.

Відповідно до додаткової угоди № 1, п. 7.1 договору викладено в наступній редакції: "Цей договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2014 року, а у фінансовій частині до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Договір вважається подовженим на наступні календарні роки, якщо сторони не вжили дій до його розірвання".

Отже умовами спірного договору сторони передбачали порядок його пролонгації в разі відсутності дій до його розірвання.

В матеріалах справи відсутні докази вчинення сторонами дій щодо розірвання договору, у зв`язку з чим спірний договір діяв у період споживання відповідачем електроенергії.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем за період з грудня 2014 року по січень 2016 року споживалась електроенергія, що підтверджується актами про використану електричну енергію, які підписані обома сторонами та скріплені печатками (а.с. 46-66).

Крім того, на виконання умов договору, позивачем було виставлено відповідачу рахунки - фактури на оплату спожитої електроенергії (а.с. 22-45).

Відповідно до ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За вимогами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач в порушення умов договору та діючого законодавства не здійснив оплату спожитої електроенергії, у зв`язку з чим заборгованість відповідача за розрахунком позивача складає 9525,11 грн.

09.04.2015 року позивач звернувся до відповідача з листом (вих. № ЮР-239), в якому зазначив про наявну заборгованість та необхідність її погашення у найкоротший термін чи надання графіку погашення боргу.

24.03.2015 року відповідачем було направлено позивачу лист (№ 23/ОВ/03/2015), в якому відповідач визнав заборгованість за спожиту електроенергію в розмірі 9015,11 грн. та зобов`язався сплатити її в найкоротші терміни.

Отже своїми діями відповідач фактично визнав споживання останнім електроенергії за спірний період.

11.12.2015 року позивачем повторно було направлено відповідачу лист за вих. № юр-856, яким позивач повідомив відповідача про наявну заборгованість та про намір припинити постачання електроенергії та звернутись до суду.

Як зазначає позивач, відповідач відповіді на останню вимогу не надав, борг перед позивачем в сумі 8525,11 грн. не погасив, що й стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В даному випадку судом встановлено, що відповідач споживав електроенергію у період з січня 2014 року по січень 2016 року, що підтверджується актами про використану електроенергію, які підписані обома сторонами та виставленими позивачем на підставі п. 2.3 договору рахунками на оплату.

Відповідачем в свою чергу заборгованість з оплати спожитої електроенергії була визнана, що підтверджується листом від 24.03.2015 року № 23/ОВ/03/2015, в якому останній зобов`язується в найкоротші терміни сплатити її.

Проте доказів на підтвердження оплати заборгованості за спожиту електроенергію відповідачем до суду надано не було.

Враховуючи, що у відповідності до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов`язання повинні виконуватись сторонами у встановлених договором або законом порядку і строках, приймаючи до уваги викладені обставини; доведеність з боку позивача факту порушення відповідачем умов договору та діючого законодавства, - суд визнає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором № 27 від 01.02.2012 року у розмірі 9525,11 грн. за період з січня 2014 року по січень 2016 року (включно) обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача пені в сумі 433,13 грн. за період з 16.09.2015 року по 20.11.2016 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 5.2 договору, за несвоєчасне виконання зобов`язань за цим договором відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний календарний день прострочення, включаючи день оплати. Сплата пені не звільняє відповідача від своїх зобов`язань за цим договором.

Відповідно до ст. 611 ЦК одним з наслідків порушення зобов'язань є сплата неустойки, розмір якої встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

В даному випадку, перевіривши нарахування позивачем пені, судом встановлено, що пеню розраховано за більший період ніж передбачено ч. 6 ст. 232 ГПК України.

Приймаючи до уваги, що нарахування пені припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане, судом здійснено перерахунок пені та встановлено, що період та розмір останньої становить:

- з 16.09.2015 року по 17.02.2016 року в сумі 50,00 (по рахунку № 1565-15 від 31.08.2015 року);

- з 16.10.2015 року по 20.06.2016 року в сумі 16,95 грн. (по рахунку № 1922-15 від 30.09.2015 року);

- з 16.11.2015 року по 20.06.2016 року в сумі 33,21 грн. (по рахунку № 2119-15 від 31.10.2015 року);

- з 16.12.2015 року по 18.06.2016 року в сумі 148,09 грн. (по рахунку № 2259-15 від 30.11.2015 року);

- з 16.01.2016 року по 20.06.2016 року в сумі 113,40 грн. (по рахунку № 2643-15 від 31.12.2015 року);

- з 16.02.2016 року по 20.06.2016 року в сумі 18,19 грн. (по рахунку № 27-16 від 31.01.2016 року).

Отже загальна сума пені, яка підлягає до стягнення з відповідача становить 379,84 грн.

Щодо стягнення з відповідача пені в сумі 53,29 грн., суд відмовляє в їх задоволенні, як безпідставно нарахованої.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 11, 526, 549, 611, 612, 623-629 Цивільного кодексу України; ч. 1 ст. 174, ст. 193 Господарського кодексу України; ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44, 47-49, 65, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "ОСОБА_1 Плюс" (61002, м. Харків, вул. Сумська, буд. 92, офіс 3, код ЄДРПОУ 32848708) на користь Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля Національної академії наук України (04074, м. Київ, вул. Автозаводська, 2, р/р 31257274211585 в Головному управлінні державної казначейської служби України м. Києва, МФО 820019, код ЄДРПОУ 05417377) 9525,11грн. заборгованості з спожиту електроенергію, 379,84 грн. пені та 1370,61 грн. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення 53,29 грн. пені в задоволенні позову відмовити.

Повне рішення складено 06.02.2017 р.

Суддя ОСОБА_2

922/4184/16