Рішення

від 31.01.2017 по справі 927/96/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

========================================================================================================================================================================

Іменем України

РІШЕННЯ

" 31 " січня 2017 р. Справа № 927/96/17

Позивач: Приватне підприємство „Ліком» , код ЄДРПОУ 30638249, провул. Радищева, будинок 3, м. Київ, 03124,

Відповідач: Приватне підприємство „Дельта фуд» , код ЄДРПОУ 40703874, вул. Дніпровська, 34, м. Чернігів, 14010

Предмет спору: про стягнення 6132,28 грн.

Суддя В.В. Шморгун

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: ОСОБА_1, директор

від відповідача: не з'явився.

У судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення .

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство „Ліком» подало позов до Приватного підприємства „Дельта фуд» про стягнення 31117, 27 грн, а саме 25 000,00 грн основного боргу, 2500,44 грн пені за прострочення виконання грошового зобов'язання, 2346,26 грн 30 % річних, 1270,57 грн інфляційних втрат та 1600 грн витрат зі сплати судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки № 398 від 01.09.2016 відповідачем не виконано належним чином зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати вартості поставленого позивачем товару, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 25 000,00 грн.

Ухвалою суду від 13.01.2017 порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 31.01.2017.

У судове засідання 31.01.2017 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час і місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленнями про вручення поштового відправлення № 1400033222035 від 15.01.2017.

Клопотання про фіксацію судового засідання технічними засобами не надходило.

Від відповідача відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті суду не надано.

Згідно ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до п. 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова № 18), якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення у засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка уповноваженого представника відповідача у судові засідання обов'язковою не визнавалась, він не скористався належним процесуальним правом приймати участь у судових засіданнях, не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи, суд на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України здійснює розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

До початку судового засідання представником позивача подано заяву б/н від 30.01.2017 про зменшення розміру позовних вимог, у якій позивач просить стягнути з відповідача пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 27.09.2016 по 18.01.2017 у розмірі 2387,37 грн, 30 % річних за період з 27.09.2016 по 18.01.2017 у розмірі 2249,34 грн, інфляційних витрат за період з жовтня 2016 року по грудень 2016 року включно у розмірі 1495,57 грн та 1600,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Згідно ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Враховуючи, що зменшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, суд приймає вищевказану заяву позивача в частині зменшення позовних вимог до розгляду і спір вирішується з її урахуванням.

Представник позивача підтримав позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог та просив суд позов задовольнити повністю.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши надані докази, суд вбачає підстави для часткового задоволення позову з огляду на наступне.

Як встановлено судом, 01.09.2016 між Приватним підприємством „Ліком» (надалі - Постачальник) та Приватним підприємством „Дельта фуд» (надалі - Покупець) укладено Договір поставки № 398 (далі-Договір).

Згідно п. 1.1, 1.3 Договору Постачальник зобов'язується поставляти Покупцю товари народного споживання (далі-Товари) на умовах DDP, або EXW, або FCA (в редакції міжнародних правил „Інкотермс» 2010 року) в залежності від узгодженого Сторонами Замовлення (письмового або усного), а Покупець зобов'язується приймати їх та оплачувати на умовах цього Договору. Асортимент та кількість Товарів визначається Сторонами та узгоджується в замовленні з урахуванням потреб Покупця в Товарах та можливостей Постачальника у порядку, передбаченому п. 1.1, та п. 1.2 цього Договору, і дублюються у видаткових накладних (рахунках) на поставку. Замовлення та накладні (рахунки) є невід'ємними частинами цього Договору. У разі відсутності письмового замовлення відомості, передбачені п. 1.1 та п. 1.2 цього Договору, зазначаються у видаткових накладних (рахунках) на поставку.

Відповідно до п. 2.1, 2.2 Договору Товари поставляються на полетах (розмір 1200х800х144мм) по накладним на підставі замовлень Покупця на поставку. Товари поставляються в строки, попередньо погоджені Сторонами у замовленнях на поставку, при умові повного виконання Покупцем умов п. 3.2 цього Договору. У разі недоплати за Товари Покупцем в строк, вказаний в п. 3.2 цього Договору, подальша його поставка Покупцю з умовою відстрочки платежу може бути припинена.

Пунктами 3.1 та 3.2 Договору визначено, що ціна на Товари та загальна сума кожної поставки вказуються в видаткових накладних (рахунках), по яким вони поставляються. За поставлені Товари Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику грошові кошти протягом 20 днів з дня поставки (п. 2.3 Договору) у розмірі, що зазначений у видатковій накладній (рахунку), на підставі якої (якого) поставляється Товар.

Згідно п. 4.1 Договору Сторони зобов'язуються виконати взяті на себе обов'язки в повному обсязі, належним чином та в строки, передбачені цим Договором. Відповідальність Сторін, що не передбачена цим Договором, регулюється Цивільним Кодексом України.

Відповідно до п. 4.3 Договору за прострочення оплати поставлених Товарів ( п. 3.2 Договору), Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від несплаченої в строк суми-за кожен день прострочення платежу. Сторони відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановили, що за порушення грошового зобов'язання Покупець на вимогу Постачальника зобов'язаний сплатити 30 % річних.

Оплата пені не звільняє Сторону, що порушила свої зобов'язання, від виконання своїх обов'язків за цим Договором (п. 4.4 Договору).

Пунктом 8.1 Договору передбачено, що цей Договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2017.

На виконання умов вищезазначеного Договору, позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 29 306,13 грн, що підтверджується видатковою накладною та Товарно-транспортною накладною за № Лк-0246141 від 05.09.2016 (а.с. 18,19).

Згідно банківської виписки, 17.11.2016 відповідачем сплачено позивачу 4 306,13 грн в рахунок погашення заборгованості за укладеним Договором (а.с. 21-22).

У зв'язку з тим, що відповідачем в обумовлений Договором строк оплату за наданий товар не здійснив, 29.12.2016 директором ПП „Ліком» ОСОБА_1 на ім'я ПП „Дельта Фуд» було направлено претензію з пропозицією сплатити суму заборгованості у розмірі 25 000,00 грн та акт звірки взаєморозрахунків (а.с. 15-17).

Згідно банківських виписок ПП „Дельта фуд» було сплачено на рахунок ПП „Ліком» : 05.01.2017 -1 000,00 грн; 12.01.2017-1 200,00 грн; 19.01.2017-22 799,99 грн.

Таким чином, свої зобов'язання щодо сплати позивачу грошових коштів у сумі 29 306,13 грн у встановлений строк, всупереч умовам Договору, відповідачем виконано не було.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з такого.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України загальні зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Аналізуючи правовідносини, що склалися між сторонами суд приходить до висновку, що дії сторін (передача продавцем товару покупцю за товарно-транспортними накладними, прийняття товару покупцем) свідчать про виникнення між ними правовідносин поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Згідно з ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як встановлено судом з матеріалів справи, позивач належним чином виконав свої зобов'язання шляхом поставки товару.

Відповідач, у свою чергу, зобов'язання щодо оплати поставленого товару своєчасно не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість.

Частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Сторонами у пункті 4.3 Договору погоджено, що за прострочення оплати поставлених Товарів ( п. 3.2 Договору), Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від несплаченої в строк суми-за кожен день прострочення платежу.

Сторони відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановили, що за порушення грошового зобов'язання Покупець на вимогу Постачальника зобов»язаний сплатити 30 % річних.

У відповідності до вимог Договору позивачем зроблено розрахунок та заявлено до стягнення пеню у розмірі 2387,37 грн, 30% річних від простроченої суми - у розмірі 2249,34 грн та інфляційні втрати у розмірі 1495,57 грн.

Відповідно до ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно до статті 624 Цивільного кодексу України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Зі статті 230 Господарського кодексу України слідує, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та тридцяти процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 6 червня 2012 року у справі № 6-49цс12 та від 24 жовтня 2011р. у справі № 6-38цс11.

Як зазначено у пункті 1.12 Постанови №14, з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок.

Суд, здійснивши перевірку розрахунку пені, 30% річних та інфляційних нарахувань, заявлених до стягнення позивачем, дійшов висновку про неправильне їх нарахування, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення стоку є перший за ним робочий день.

Отже, нарахування пені, процентів річних за весь період прострочення виконання грошових зобов'язань повинно здійснюватися у визначеному господарським законодавством загальному порядку.

З положень пункту 2.5. Постанови №14 слідує, що перебіг періоду часу, за який нараховується пеня починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Відповідно до частини 2 статті 251 Цивільного кодексу України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 ЦК України ).

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно з частиною 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Таким чином, оскільки останній день строку виконання грошового зобов'язання припав на вихідний день, а отже, у відповідності до статті 254 Цивільного кодексу України днем закінчення стоку є перший за ним робочий день. Враховуючи зазначене, нарахування пені та процентів річних має здійснюватися з 27.09.2016.

Відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Із системного аналізу наведених приписів чинного законодавства вбачається, що пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення платежу.

Відтак, день повної сплати відповідачем суми заборгованості не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення.

Аналогічна по суті правова позиція викладена у Постанові Верховного суду України по справі № 3-204гс14 від 15.01.2015.

Це стосується і нарахування процентів річних, яке, також, здійснюється за кожен день прострочення зобов'язання.

Також, в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені не включається день фактичної сплати суми заборгованості (п. 1.9 Постанови №14).

Такий самий порядок нарахування застосовується і при поділі строку оплати грошового зобов'язання на періоди у зв'язку з частковою оплатою відповідачем суми боргу, а відтак до першого періоду прострочення основної суми заборгованості не включається день здійснення часткової оплати, натомість такий день включається до наступного періоду прострочення вже зменшеної суми заборгованості.

Зважаючи на вищевикладене, розмір пені, перерахований судом у відповідності до умов Договору та положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України становить 2381,73 грн, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги у частині стягнення пені за несвоєчасну оплату поставленого товару підлягають частковому задоволенню у розмірі 2381,73 грн.

Перерахований судом розмір 30% у відповідності до приписів чинного законодавства України у межах визначеного позивачем періоду становить 2798,67 грн, а отже є більшим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем у розмірі 2498,67 грн, а тому позовні вимоги у частині стягнення 30 % річних, підлягають задоволенню у розмірі 2498,67 грн, тобто в межах заявлених позивачем вимог.

При нарахуванні інфляційних втрат необхідно враховувати Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ , викладені у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97р, згідно яких при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.

Судом здійснено розрахунок боргу з урахуванням індексів інфляції (жовтень 2016 року - 102,8, листопад 2016 року - 101,8, грудень 2016 року - 100,9) та в результаті обрахунку встановлено, що загальний розмір інфляційних втрат становить 1587,85 грн, проте суд приймає до уваги лише заявлений позивачем розмір інфляційних втрат у сумі 1495,57 грн, тобто в межах заявлених позовних вимог.

За наявних обставин суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

За приписами ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно з ст. 32-34 та 36 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач заперечень та доказів, які б спростовували доводи позивача не надав.

За наведених обставин, позовні вимоги про стягнення заборгованості є правомірними та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до ч.2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 22, 32-35, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства „Дельта фуд» (код ЄДРПОУ 40703874, вул. Дніпровська, 34, м. Чернігів, 14010) на користь Приватного підприємства „Ліком» (код ЄДРПОУ 30638249, провул. Радищева, будинок 3, м. Київ, 03124) 2381,73 грн пені за прострочення виконання грошового зобов'язання , 2249,34 грн 30 % річних, 1495,57 грн інфляційних втрат та 1600 грн витрат зі сплати судового збору.

3. У решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 06.02.2017.

Суддя В.В. Шморгун