Рішення

від 02.02.2017 по справі 910/23106/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.02.2017Справа №910/23106/16

За позовом Центрального спортивного комплексу Комітету фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України

До Олімпійського коледжу імені Івана Піддубного

Про стягнення 19 027,84 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Центральний спортивний комплекс Комітету фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Олімпійського коледжу імені Івана Піддубного (далі - відповідач) про стягнення 19 027,84 грн., з яких: 9 344,16 грн. - основного боргу, 8 928,34 грн. - інфляційних втрат, 755,34 грн. - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.16. порушено провадження у справі № 910/23106/16 та призначено її до розгляду на 18.01.17.

29.12.16. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмовий відзив на позовну заяву в якому він визнав позовні вимоги по сумі основного боргу в повному обсязі та просив суд здійснити перерахунок 3% річних та інфляційних втрат

В судовому засіданні 18.01.17. на підставі ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 02.02.7., про що сторони були повідомлені під розписку та під протокол.

Представники сторін в судове засідання 02.02.17. не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі № 910/23106/16.

В судовому засіданні 02.02.17. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03.02.14. між відповідачем (далі - Замовник) (Олімпійський коледж імені Івана Піддубного є правонаступником Республіканського вищого училища фізичної культури, що підтверджується статутом відповідача) та позивачем (далі - Виконавець) було укладено Договір № 1 про надання послуг (далі - Договір), за умовами якого Виконавець зобов'язується за заявою замовника надати спортивні послуги для проведення занять з фізичної культури.

Вартість послуг складає 194,67 грн. за годину занять (п. 2.1 Договору).

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 5.1 з 03.02.14. і діє до 31.05.14. На підставі ч. 3 ст. 631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови Договору застосовуються до відносин між сторонами, що виникли з 03.02.14. (п. 5.5 Договору).

Згідно з п. 2.3 Договору здавання послуг Виконавцем та їх приймання Замовником оформлюється актом приймання-передавання наданих послуг, який підписується повноважними представниками сторін. Підписання акта приймання-передавання наданих послуг представником Замовника є підтвердженням відсутності претензій з його боку (п. 2.4 Договору).

Факт надання послуг за Договором підтверджується наявними в матеріалах справи: актом № 1 від 08.02.14. на суму 4 672,08 грн. та актом № 2 від 31.03.14. на суму 4 672,08 грн., які підписані сторонами та скріплені їх печатками.

Тобто позивачем за вказаними актами було надано відповідачу послуг на суму 9 344,16 грн.

Вказане відповідачем не заперечується.

В ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 2.5 Договору, оплата послуг здійснюється протягом п'яти робочих днів з моменту підписання акту приймання-передавання наданих послуг.

В зв'язку з тим, що надані за вказаними актами послуги на суму 9 334,16 грн. на підставі Договору відповідачем оплачені не були, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. Про судове рішення рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

За своєю правовою природою Договір є договором про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позивачем доведено належним чином, а відповідачем не спростовано факту існування у останнього заборгованості за надані послуги в розмірі 9 334,16 грн.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним послуги, однак не оплатив їх повної вартості, грошові кошти в розмірі 9 334,16 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

З огляду на все викладене вище позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 8 928,34 грн. - інфляційних втрат, 755,34 грн. - 3% річних.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивач нараховує 3% річних та інфляційні втрати за період з 20.02.14. по 01.05.16.

Разом з тим судом встановлено, що з врахуванням приписів п. 2.5 Договору, прострочення за актом № 1 настало з 08.03.14., а за актом № 2 з 08.04.14.

Таким чином періодом для нарахування інфляційних втрат та 3% річних є:

- за актом № 1 від 28.02.14. на суму 4 672,08 грн. з 08.03.14. по 01.05.16.;

- за актом № 2 від 31.03.14. на суму 4 672,08 грн. з 08.04.14. по 01.05.16.

Судом здійснено перерахунок інфляційних втрат та 3% річних з врахуванням наведеного вище та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 7 895,52 грн. інфляційних втрат, 591,75 грн. 3% річних. Інфляційні втрати в розмірі 1 032,82 грн. та 3% річних в розмірі 163,59 грн. нараховано безпідставно, а тому суд відмовляє в позові в цій частині.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Стосовно вимог про стягнення з відповідача 7 950,00 грн. на юридичне супроводження, суд відзначає наступне.

15.12.16. між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю Трейд Кепітал Груп укладено Договір № 07/12 про надання правової допомоги.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , в якій зазначається, що адвокатом є фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом. Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання ) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Таким чином, приписами ст. 44 ГПК України передбачено можливість відшкодування сум в якості судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг, лише адвокатам, а не будь-яким представникам, чи юридичним особам.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013. (п. 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.13. Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України ).

Таким чином, оскільки, виконавцем згідно умов зазначеного договору № 07/12 від 15.12.16. про надання послуг виступає Товариство з обмеженою відповідальністю Трейд Кепітал Груп а договір про надання юридичних послуг, укладений позивачем з юридичною фірмою, як і оплата таких послуг не є оплатою послуг адвоката, пов'язаних з розглядом справи, то понесені позивачем витрати по оплаті юридичних послуг (правової допомоги) не можуть бути кваліфіковані та віднесені до судових витрат, тож суд не вбачає правових підстав для покладення на відповідача 7 950,00 грн.

Крім того, позивачем доказів сплати вказаних грошових коштів (понесення означених витрат) до матеріалів справи не подано.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Олімпійського коледжу імені Івана Піддубного (02156, м. Київ, вул. Матеюка, 4; ідентифікаційний код 02125315) на користь Центрального спортивного комплексу Комітету фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України (01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка,21; ідентифікаційний код 30115353) 9 344 (дев'ять тисяч триста сорок чотири) грн. 16 коп. - основного боргу, 591 (п'ятсот дев'яносто одну) грн. 75 коп. - 3% річних, 7 895 (сім тисяч вісімсот дев'яносто п'ять) грн. 52 коп. - інфляційних втрат, 1 291 (одну тисячу двісті дев'яносто одну) грн. 36 коп. - судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 06.02.17.

Суддя Т.М. Ващенко