Рішення

від 06.02.2017 по справі 910/20962/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06.02.2017Справа №910/20962/16 За позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю “Гратис ТСК” до                  Товариства з обмеженою відповідальністю “Сталепромислова компанія-Україна” про                стягнення 7068,50 грн.                                                                                                             Суддя Усатенко І.В. Представники сторін: від позивача        не з'явились від відповідача    не з'явились На підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 06.02.2017 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: До Господарського суду міста Києва звернулось з позовом Товариство з обмеженою відповідальністю “Гратис ТСК” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Сталепромислова компанія-Україна” про стягнення боргу за непоставлений товар в сумі 7068,50 грн. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує не належним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з поставки товару, в зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вимогою про повернення суми авансу. Відповідач надіслав позивачу рахунок-фактуру № СФ-0000069 від 20.01.2016 на оплату позивачем вартості  труби  62*38*1,5 Aisi304 овал на суму 12690,00 грн.На підставі виставленого рахунку позивач перерахував на користь відповідача грошові кошти у сумі 6345,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 464 від 22.01.2016. відповідач трубу не поставив, кошти не повернув. Позивач надіслав відповідачу претензію, яку останній залишив без відповіді. Позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість та пеню, нараховану на суму заборгованості. Ухвалою суду від 21.11.2016 порушено провадження у справі № 910/20962/16, розгляд останньої призначено на 05.12.2016. Сторони в судове засідання 05.12.2016 не з'явились, явку уповноважених представників не забезпечили, вимог ухвали суду від 21.11.2016 про порушення провадження у справі не виконали, про причини неявки суд не повідомили. Ухвалою суду від 05.12.2016 розгляд справи відкладено на 18.01.2017. 17.01.2017 від позивача надійшли документи на часткове виконання вимог ухвали суду. Актом від 17.01.2017 встановлено відсутність серед документів, що надійшли від позивача, оригіналів, які він вказав у додатках. До суду направлені засвідчені копії документів. 18.01.2017 судове засідання не відбулось, у зв'язку з перебуванням судді Усатенко І.В. на лікарняному. Ухвалою суду від 30.01.2017 розгляд справи призначено на 06.02.2017. Представники сторін в судове засідання 06.02.2017 не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час судового розгляду були повідомлені належним чином. Представник відповідача в судові засідання не з'являвся, з адреси місцезнаходження відповідача до суду повернулась поштова кореспонденція з довідкою ф. 20 "за зазначеною адресою не проживає".   Відповідно до п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Тобто відповідач був належним чином повідомлений про день та час судових засідань., однак не скористався своїм правом, забезпеченим ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, відзив суду не надав. Відповідно до положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.   Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,   ВСТАНОВИВ: Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно до    ст. 11 Цивільного кодексу України    цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Положенням    статті 205 Цивільного кодексу України    визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ст. 181 Господарського кодексу України). Статтею 638 Цивільного кодексу України    та частиною 2    статті 180 Господарського кодексу України    визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. До матеріалів справи надано рахунок-фактуру № СФ-0000069 від 20.01.2016, виставлений Товариством з обмеженою відповідальністю “Сталепромислова компанія-Україна” (постачальник) для сплати Товариством з обмеженою відповідальністю “Гратис ТСК” (одержувач), без замовлення, за трубу 62*38*1,5 Aisi304 овал на суму 12690,00 грн. На підставі виставленого рахунку позивач перерахував на користь відповідача грошові кошти у сумі 6345,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 464 від 22.01.2016. Згідно ч. 1, 3 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена. Відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Отже відповідач звернувся до відповідача з пропозицією укласти договір у спрощений спосіб, шляхом направлення рахунку-фактури, а позивач прийняв пропозицію, шляхом вчинення дій по оплаті виставленого рахунку. Відповідач кошти отримав, однак товар не надав, в зв'язку з чим позивач звернувся до нього з претензією № 1 від 31.05.2016  з проханням до 15.06.2016 повернути сплачені кошти. Відповідач відповіді на лист не надав, кошти не повернув. Факт здійснення оплати позивачем та отримання відповідачем коштів свідчить про виникнення між сторонами спору договірних правовідносин з поставки, укладеного останніми у спрощений спосіб, відтак, в силу    ст. 265 ГК України, істотними умовами договору поставки є предмет (товар) та ціна, які узгоджені сторонами спору у рахунку-фактурі. Згідно зі статтями    11,    509 Цивільного кодексу України    договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 Цивільного Кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускаються (ст. 525 Цивільного кодексу України). Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона – постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Згідно ст. 662, 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до с. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди. Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Оскільки договір був укладений у спрощений спосіб, сторонами не було встановлено строк виконання зобов'язання з поставки товару. Отже звернувшись до відповідача з претензією № 1 від 31.05.2016, позивач встановив строк його виконання до 15.06.2016. Ст. 693 ЦК України передбачено, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Суд встановив прострочення відповідача, оскільки, на підставі ст. 530 ЦК України позивач визначив строк повернення попередньої оплати до 15.06.2016. Відповідач не надав доказів на спростування обставин, викладених позивачем, товар не поставив, суму попередньої оплати не повернув. За таких умов вимога позивача про стягнення з відповідача суми сплаченої ним у якості попередньої оплати визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі у розмірі 6345,00 грн. Крім суми попередньої оплати позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 723,50 грн. Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань. Відповідно до частин 1, 3 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Згідно частини 2 статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України “ Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ” від 17.12.2013 № 14 якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Оскільки, сторонами не обумовлено можливість стягнення з відповідача неустойки у вигляді пені за не належне виконання зобов'язань з поставки, у суду відсутні підстави для задоволення позову у цій частині. Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Щодо надміру сплаченого позивачем судового збору. Відповідно до статті 4 Закону України “Про судовий збір” від 08.06.2011 року №3674-VI, судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Згідно абзацу 2 статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" з 1 січня 2016 року встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 1378 гривень. Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України “Про судовий збір”, за подання до господарського суду  позовної заяви майнового характеру  ставка судового збору встановлюється в розмірі 1,5 відсотків ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати  та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати. Позивач звернувся з позовною вимогою про стягнення 7068,50 грн., тобто мав сплатити 1378,00 грн. судового збору за розгляд вказаної майнової вимоги. Позивач сплатив суму судового збору у розмірі 1450,00 грн. Таким чином сума надміру сплаченого судового збору становить 72,00 грн. На підставі п. 1 ч.1, 2 ст. 7 Закону України “Про судовий збір” сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю. Позивач не звертався до суду з клопотанням про повернення надміру сплаченого судового збору. Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог. На підставі викладеного, керуючись ст. 32-34, ст. 44, ч. 5 ст. 49, 75, ст. ст.82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд ВИРІШИВ: 1.    Позов задовольнити частково. 2.   Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Сталепромислова компанія-Україна” (03056, м. Київ, вулиця Борщагівська, будинок 117, код ЄДРПОУ 39113574) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Гратис ТСК” (61052, м. Харків, вулиця Ізмайлівська, 11 А, код ЄДРПОУ 33411802) суму основної заборгованості у розмірі 6345 (шість тисяч триста сорок п'ять) грн. 00 коп., суму судових витрат у розмірі 1236  (одна тисяча двісті тридцять шість) грн. 95 коп. 3.    В іншій частині позовних вимог відмовити. 4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ. Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Повне рішення складено: 07.02.2017 Суддя                                                                                 І.В.Усатенко