Постанова

від 07.02.2017 по справі 927/997/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2017 року Справа № 927/997/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І. - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Коробенка Г.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 23.11.2016 у справі№ 927/997/16 Господарського судуЧернігівської області за позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Геобуртехнологія" простягнення 166714,56 грн заборгованості та повернення майна за участю представників: позивачаФілімонова Г.Б.- предст. дов.від 16.01.2017; відповідачане з'явився

ВСТАНОВИВ:

25.10.2016 Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Надра України" звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Геобуртехнологія" про стягнення 92306,16 грн. заборгованості за договором оренди індивідуально-визначеного майна № О-125/15 від 01.04.2015, 849,72 грн. 3% річних, 8892,66 грн. пені у зв'язку з простроченням основного зобов'язання та 64666,02 грн. пені за період прострочення повернення майна та зобов'язання відповідача негайно повернути майно, а саме: Свердловину № 1 Ядутівська, яка розташована за адресою: Чернігівська область Борзнянський район.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 26.10.2016 (суддя Лавриненко Л.М.) позовні матеріали повернуто позивачу без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 63 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2016 (судді: Ткаченко Б.О. - головуючий, Коршун Н.М., Зеленін В.О.) ухвалу господарського суду залишено без змін.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, позивач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить суд скасувати ухвалу господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції, а справу передати на розгляд до Господарського суду Чернігівської області. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме: скаржник вважає, що суди неправильно застосували положення постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.1013 "Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України та відповідні положення пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 та не взяли до уваги, що надане у роз'ясненнях постанов пленуму наведених судами тлумачення майнового або немайнового характеру спору стосується вимог позадоговірних відносин, а позовна вимога скаржника ґрунтується на вимогах про повернення (а не витребування) майна саме за договірними зобов'язаннями; при цьому аналогічні позови у інших провадженнях з вимогою про повернення майна прийняті судами до розгляду з урахуванням суми сплаченого судового збору, як за вимогу немайнового характеру.

Відповідач не скористався процесуальним правом на участь у судовому засіданні своїх представників та правом направлення відзиву на касаційну скаргу.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, представника позивача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Законодавством, яке регулює порядок та розмір сплати судового збору за подання позовних заяв до господарського суду є Закон України "Про судовий збір", за змістом підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 якого (у редакції на час звернення з позовною заявою) ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати.

За змістом статті 54 Господарського процесуального кодексу України, у позові має міститися, зокрема, зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; ціна позову визначається, зокрема, у позовах про витребування майна - вартістю майна, що витребується (пункт 2 частини першої статті 55 Господарського процесуального кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, Господарський суд Чернігівської області ухвалою від 26.10.2016 повернув позовну заяву Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 63 Господарського процесуального кодексу України, вказавши, що у позовній заяві позивач об'єднав дві вимоги майнового характеру, а саме: вимогу про стягнення коштів та вимогу про повернення майна, яке також підлягає вартісній оцінці, враховуючи визначену договором (пункт 2.7) вартість майна. Натомість відповідно до наданого позивачем платіжного доручення № 1863 від 19.10.2016 сума судового збору не відповідає розміру, встановленому Законом України "Про судовий збір".

Переглядаючи справу відповідно до приписів статей 101, 106 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції визнав законним та обґрунтованим повернення позовної заяви з підстав невідповідності сплаченої позивачем суми судового збору вимогам підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір".

Зі змісту касаційної скарги жодним чином не вбачається, в чому саме вбачається порушення чи неправильне застосування статей 54, 55 Господарського процесуального кодексу України, підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір", які підлягають застосуванню при визначенні порядку та розміру сплати судового збору.

Посилаючись на положення пленумів вищих спеціалізованих судів, скаржник не врахував, що відповідно до частини другої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції закону №2453-VІ) до повноважень пленуму вищого спеціалізованого суду віднесено, зокрема, надання роз'яснень рекомендаційного характеру з питань застосування спеціалізованими судами законодавства при вирішення справ відповідної судової спеціалізації.

Скаржник у касаційній скарзі безпідставно, не наводячи у скарзі відповідних норм законодавства, посилається на порушення судами рекомендаційних роз'яснень пленуму Вищого господарського суду України, які стосуються саме застосування положень статті 55 Господарського процесуального кодексу України при визначенні майнового характеру позовних заяв у позовах про визнання права власності на майно, витребування майна у позадоговірних правовідносинах, а не у договірних відносинах, в межах яких подано позов.

Статтею 57 Господарського процесуального кодексу України визначено, що до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Суди попередніх інстанцій встановили, що у поданій позовній заяві об'єднано дві вимоги майнового характеру, відтак, вірно визначили, що позовна вимога про повернення земельної ділянки має майновий характер, у зв'язку з чим судовий збір повинен визначатись з урахуванням вартості витребовуваного майна.

Відповідно до наданого позивачем платіжного доручення № 1858 від 19.10.2016 на суму 2500,72 грн, позивач сплатив у повному обсязі судовий збір за вимогу про стягнення коштів (166714,56 грн.), а за вимогу про повернення майна за платіжним дорученням № 1863 від 19.10.2016 сплатив 1378 грн, як за вимогу немайнового характеру, тобто, в меншому розмірі, ніж передбачено Законом України "Про судовий збір".

На підставі пункту 4 частини першої статті 63 Господарського процесуального кодексу України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо не подано доказів сплати судового збору у встановлених порядку і розмірі.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо повернення позовної заяви без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 63 Господарського процесуального кодексу України.

Доводи скаржника про необґрунтоване повернення позовної заяви не знайшли свого підтвердження та не спростовують вірних висновків судів попередніх інстанцій.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в ухвалі місцевого та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків, що господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно та об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосували норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини.

Як наслідок, прийняті судами ухвала та постанова відповідають статтям 43, 84 та 105 Господарського процесуального кодексу України вимогам щодо законності та обґрунтованості судового рішення, підстав для їх скасування з мотивів, наведених у касаційній скарзі, не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 43, 111 7 , пунктом 1 статті 111 9 , статтями 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2016 у справі № 927/997/16 Господарського суду Чернігівської області та ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 26.10.2016 залишити без змін.

Головуючий Л. Рогач

Судді: І. Алєєва Г. Коробенко