Постанова

від 07.02.2017 по справі 910/5373/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2017 року Справа № 910/5373/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І. - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Мачульського Г.М. розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Ремторгустаткування" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 у справі№ 910/5373/16 Господарського судуміста Києва за позовомВиконувача обов'язків керівника Київської місцевої прокуратури № 9 в інтересах держави в особі Київської міської ради до Публічного акціонерного товариства "Ремторгустаткування" провнесення змін до договору оренди земельної ділянки, за участю представників: прокуратуриГришина Т.А.- посвід. № 044815; позивачаРог О.В. -предст. дов. від 30.01.2017; відповідачане з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Виконувач обов'язків керівника Київської місцевої прокуратури № 9 в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Ремторгустаткування" про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 13.04.2006 № 72-6-00371, а саме: викладення пункту 4.2 в такій редакції: "Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3% від її нормативної грошової оцінки". Позов вмотивовано прийняттям міською радою рішення про затвердження нормативної грошової оцінки земель, відповідно до якої визначається розмір орендної плати, приписами статей 14 Конституції України, статей 288, 289 Податкового кодексу України, статей 1, 13, 15, 21, 30 Закону України "Про оренду землі".

Відповідач проти позову заперечив, вказавши, що позивач передчасно звернувся з позовом до суду, оскільки не надсилав пропозицій відповідачу щодо внесення змін до договору у відповідності до вимог статті 188 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.05.2016 (суддя Босий В.П.) позов задоволено повністю; внесено зміни до договору оренди земельної ділянки від 02.03.2005, укладеного Київською міською радою та Відкритим акціонерним товариством "Ремторгустаткування", що змінило своє найменування на Приватне акціонерне товариство "Ремторгустаткування", зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 13.04.2006 за №72-6-00371, а саме викладено пункт 4.2 в такій редакції: "Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3% (три відсотка) від її нормативної грошової оцінки".

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 (судді: Станік С.Р. - головуючий, Власов Ю.Л., Корсакова Г.В.) рішення господарського суду залишено без змін, як законне і обґрунтоване.

Не погоджуючись із прийнятими у справі рішенням та постановою, відповідач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати повністю рішення господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення у справі, яким в позові відмовити повністю. Касаційну скаргу обґрунтовано порушенням судами норм матеріального та процесуального права, а саме: суди не врахували вимоги статті 19 Конституції України, статті 188 Господарського кодексу України, в порушення статей 1, 4, 35, 82, 105 Господарського процесуального кодексу України не дослідили доводи відповідача щодо передчасності звернення позивача з позовом до суду, за відсутності обставин недосягнення згоди сторонами щодо предмета спору, при цьому позивач у передбаченому вищевказаними нормами матеріального права порядку пропозицій щодо внесення змін до договору відповідачу не надавав; господарський суд під час вирішення спору не здійснив розподілу судових витрат.

Відповідач не скористався процесуальним правом на участь у судовому засіданні касаційної інстанції свого представника; відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення прокурора та представника позивача, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи 02.03.2005 Київська міська рада (за договором - орендодавець) та Відкрите акціонерне товариство "Ремторгустаткування" (після зміни організаційно-правової форми - Товариство) (за договором - орендар) уклали договір оренди земельної ділянки, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 13.04.2005 за № 12-6-00371 (надалі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого орендодавець на підставі пункту 1 рішення Київської міської ради від 24.10.2002 № 67/227, за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором. Згідно з пунктом 2.1 Договору, об'єктом оренди відповідно до цього договору є земельна ділянка з такими характеристиками: місце розташування - вул. Машинобудівна, 44 у Солом'янському районі м. Києва; розмір - 9383 кв.м; цільове призначення - для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих будівель і споруд; кадастровий номер - 8000000000:69:023:0003.

Пунктом 3.1 Договору визначено, що його укладено на 15 років.

Згідно з пунктами 4.1, 4.2 Договору, визначена договором орендна плата за земельну ділянку становить платіж, який відповідач вносить позивачу за користування земельною ділянкою у грошовій формі. Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 1,5% від її нормативної грошової оцінки.

Відповідно до пункту 4.3 Договору розмір орендної плати може змінюватися за згодою сторін шляхом прийняття відповідного рішення Київською міською радою та внесення змін до цього договору.

Пунктом 4.7. Договору встановлено, що розмір орендної плати може переглядатись у випадках, передбачених законом, за згодою сторін, але не частіше, ніж один раз у рік.

Згідно з пунктом 11.1 Договору всі зміни та/або доповнення до цього договору вносяться за згодою сторін.

28.02.2013 Київською міською радою прийнято рішення № 89/9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру орендної плати у відповідність до положень 288 Податкового кодексу України", відповідно до якого орган місцевого самоврядування вирішив внести зміни до договорів оренди земельних ділянок в частині річної орендної плати, встановивши її у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки та покладено на орендарів, зокрема відповідача, обов'язок забезпечити оформлення внесення відповідних змін до договорів оренди земельних ділянок.

Задовольняючи позов суди дійшли висновку, що викладеними вище обставинами справи доведено наявність у прокурора в особі позивача права вимагати від відповідача приведення договору оренди землі у відповідність до вимог законодавства шляхом внесення відповідних змін з метою усунення таких порушень сторонами договору, місцевий господарський суд вказав, що ініціювання внесення змін до договорів оренди землі в частині зміни розміру орендної плати належить до компетенції ради і має здійснюватись шляхом прийняття відповідних рішень, при цьому посилання відповідача на вимоги статті 188 Господарського кодексу України, якою передбачено надсилання іншій стороні пропозиції про зміну умов договору є безпідставним, оскільки є правом, а не обов'язком позивача та не позбавляє позивача відповідного права звернення до суду з позовом про зміну умов договору.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд погодився з висновками місцевого господарського суду щодо наявних та обґрунтованих підстав для задоволення позову щодо внесення змін до договору, суд вказав, що відповідачем покладеного на нього рішенням Київської міської ради №89/9146 від 28.02.2013 обов'язку щодо забезпечення оформлення внесення відповідних змін до договору не виконано; суд вказав, що вказане рішення міськради, яке належним чином опубліковане, набрало чинності з дня його офіційного оприлюднення і є пропозицією Київської міської ради в розумінні частини другої статті 188 Господарського кодексу України, яку не виконав відповідач.

Судова колегія зазначає, що згідно зі статтею 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі; за статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або до вимог, що звичайно ставляться, а одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Згідно з абзацом другим частини першої статті 15 цього Закону істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки). Розмір орендної плати за землю визначається сторонами у договорі, в тому числі може визначатися шляхом встановлення відсоткового відношення до нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що відповідає чинному законодавству України, зокрема, приписам частини першої статті 15, статті 21 Закону України "Про оренду землі".

За підпунктом 9.1.10 статті 9, підпункту 14.1.147 статті 14 Податкового Кодексу України плата за землю це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Відповідно земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі податок для цілей розділу ХІІІ цього Кодексу); орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 статті 14 Податкового кодексу України).

За положеннями статті 21 Закону України "Про оренду землі" розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Згідно з пунктами 288.1, 288.4 статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Згідно з пунктом 288.5., підпунктами 288.5.1., 288.5.2. статті 288 Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки, не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

За змістом статті 1 та абзацу п'ятого статті 5 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок являє собою капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні та, зокрема, орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Виходячи з аналізу зазначених законодавчих приписів, орендна плата за користування земельними ділянками державної та комунальної власності є регульованою ціною, яка розраховується від нормативної грошової оцінки земель, а її розмір, визначений відповідно до наведених вище приписів законодавства, встановлюється в договорі.

Згідно зі статтею 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

У відповідності до положень статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території; згідно з пунктами 34, 35 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції міської ради належить вирішення на пленарних засіданнях питань регулювання земельних відносин; затвердження відповідно до закону ставок земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад.

Таким чином, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати.

За статтею 30 Закону України "Про оренду землі" зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Статтею 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту; умови та порядок внесення змін до договору оренди землі врегульовано статтею 30 Закону України "Про оренду землі".

Відповідно до наведених положень чинного законодавства нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який не може бути меншим, ніж встановлено положеннями статті 288 Податкового кодексу України (відповідна правова позиція Верховного Суду України викладена в постанові від 02.03.2016 у справі № 922/538/14).

Відповідно до частини 2 статті 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення частини 2 статті 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Отже, надсилання відповідачу пропозицій про внесення змін до спірного договору оренди є виключно правом, а не обов'язком позивача, тому недотримання позивачем вимог частини 2 статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору оренди земельної ділянки не позбавляє його права звернутися до суду з позовом до відповідача про зміну умов договору за наявності спору, тобто відсутності згоди на зміну умов договору.

Відтак, висновки судів щодо наявності підстав для задоволення позову та приведення розміру орендної плати за земельну ділянку у відповідності до вимог чинного законодавства є законними та обґрунтованими, при цьому доводи касаційної скарги щодо передчасності звернення з позовом до суду спростовуються обґрунтованими, доводами судів попередніх інстанцій.

За приписами статей 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи касаційної скарги щодо ненадання господарським судом належної оцінки розподілу судових втрат за результатом розгляду позову спростовуються змістом резолютивної частини рішення господарського суду.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків, що господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази, вірно застосували норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини; підстав для скасування судових рішень з мотивів, наведених у касаційній скарзі, не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111 5 , 111 7 , пунктом 1 статті 111 9 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Ремторгустаткування" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 у справі № 910/5373/16 Господарського суду міста Києва та рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2016 залишити без змін.

Головуючий Л. Рогач

Судді І. Алєєва

Г. Мачульський