Рішення

від 07.02.2017 по справі 904/11833/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07.02.2017 Справа № 904/11833/16

За позовом публічного акціонерного товариства "УКРТЕЛЕКОМ", м.Київ в особі Дніпропетровської філії публічного акціонерного товариства "Укртелеком", м.Дніпро

до Управління соціального захисту населення Межівської районної державної адміністрації, смт.Межова, Межівський район, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості за договором №2 від 05.01.2015 про надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення та проведення розрахунків за надані пільги

Суддя Петренко І.В.

Секретар судового засідання Пономарьов Є.О.

Представники:

від позивача: представник ОСОБА_1 - довіреність № 1014 від 12.12.16р.;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком", м.Київ в особі Дніпропетровської філії публічного акціонерного товариства "Укртелеком", м.Дніпро (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Межівської районної державної адміністрації, с.м.т.Межова, Межівський район, Дніпропетровська область (далі по тексту - відповідач) про стягнення 16248,64грн. основної заборгованості.

Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.

За результатами розгляду позовної заяви від б/д за вих.№б/н ухвалою суду від 19.12.2016 порушено провадження по справі та призначено слухання на 10.01.2017.

Суд розгляд справи відкладав з 10.01.2017 на 07.02.2017, у зв'язку з необхідністю витребування нових доказів.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Позивач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується відомостями про явку представника відображеними в протоколі судового засідання від 10.01.2017.

Відповідач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується відомостями про явку представника відображеними в протоколі судового засідання від 10.01.2017.

Абзацом 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. за №18 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.

В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.

Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 07.02.2016р. в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, -

ВСТАНОВИВ:

05.01.2015 між відкритим акціонерним товариством "Укртелеком" (далі по тексту - позивач, постачальник) та Управління соціального захисту населення Межівської районної державної адміністрації (далі по тексту - відповідач, платник) укладено договір №2 про надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення та проведення розрахунків за надані пільги (далі по тексту - договір).

Відповідно до пункту 1.1 укладеного між сторонами договору предметом вказаного договору є відносини сторін щодо фінансування пільг, пов'язаних з наданням телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення.

Пунктом 1.2 договору визначено, що постачальник здійснює надання телекомунікаційних (в тому числі абонплата, встановлення телефонів, проведення додаткових робіт при позачерговому встановленні квартирних телефонів) громадянам, які мають відповідні пільги, а платник здійснює фінансування пільг, відповідно до статті 102 Бюджетного кодексу України, Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік", а платник проводить розрахунки за надані пільги в межах своїх кошторисних призначень.

Пунктом 1.3 договору визначено, що сума цього договору відповідає кошторисним призначенням на 2015 рік і обумовлюється у додаткових угодах до цього договору, яка є його невід'ємною частиною.

Пунктом 6.1 договору визначено, що цей договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2015, а в частині розрахунків за надані пільги до їх повного виконання зобов'язань за цим договором.

Пунктом 6.2 договору визначено, що відповідно до частини третьої статті 631 Цивільного кодексу України сторони домовилися, що умови цього договору поширюються на відносини між ними, що виникли до його підписання, а саме з 01.01.2015.

Позивач своєчасно та в повному обсязі в період з жовтня по грудень 2015 року надавав боржнику телекомунікаційні послуги.

В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав.

Крім того, відповідач скористався наданим йому правом на судовий захист, надав відзив на позов.

Відповідач не погоджується з наведеним розрахунком, оскільки позивачем не вірно зазначено суми відшкодованих витрат за надані послуги у 2015 року, а саме: відповідачем у 2015 році фактично відшкодовано позивачу 119174,97грн., що підтверджується актом звіряння розрахунків від 01 січня 2016 року, який долучено до позовної заяви (36764,34грн. - заборгованість минулих років + 82410,63грн. - фактично сплачено за надані послуги у 2015 році).

Тобто, в розрахунку позивача не враховано 400,00грн., які було перераховано позивачу 29 грудня 2015 року (платіжне доручення №33 від 29.12.2015).

Крім того, згідно актів звіряння між позивачем та відповідачем від 01 січня 2016 року, 01 лютого 2016 року та 01 березня 2016 року, заборгованість відповідача за 2015 рік становить 8199,53грн.

Зазначена сума кредиторської заборгованості обліковується у відповідача станом на 01.01.2017.

Розмір наданих послуг на пільгових умовах та розмір заборгованості відповідача перед позивачем (в сумі 8199,53грн.) станом на 01.06.2016 підтверджується актом розбіжностей, який надано позивачем відповідачу у червні 2016 року.

На даний час, заборгованість залишається не погашеною, оскільки при прийнятті Закону України Про Державний бюджет України на 2016 рік у головному фінансовому документі держави для Міністерства фінансів України законодавцем не було передбачено субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з послуг зв'язку, інших передбачених законодавством пільг, у зв'язку з чим розпорядникам коштів нижчих рівнів не були доведені відповідні цільові бюджетні призначення, що в силу вищезазначених вимог бюджетного законодавства стало підставою неможливості погашення управлінням існуючої кредиторської заборгованості.

Відповідач звертає увагу суду, що згідно акту звіряння взаємних розрахунків від 01 грудня 2016 року заборгованість відповідача по договору №2 від 05.01.2015 за даними позивача становить 16229,87грн., що знову ж таки відрізняється від суми заявленій в позові, що дає підстави вважати, що позивач подав до суду недостовірну інформацію.

Провівши звірку взаємних розрахунків сторони підписали акт в якому встановили, що станом на 01.01.2016 дебіторська заборгованість складає 15848,64грн.

Згідно з частиною другою статті 4 3 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Дослідивши матеріали справи, оригінали документів наданих позивачем на вимогу суду в судове засідання та заслухавши повноважного представника позивача в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 15848,64грн.

Обґрунтованими визнано заперечення відповідача, що позивачем не враховано 400,00грн., які перераховано позивачу 29 грудня 2015 року (платіжне доручення №33 від 29.12.2015).

Отже, в задоволенні 400,00грн., слід відмовити, з огляду на факт сплати даної заборгованості до звернення позивача до господарського суду з даною позовною заявою.

Факт отримання відповідачем послуг підтверджується матеріалами справи, а саме дією договору в спірний період та виставленими рахунками.

Зобов'язання відповідача, щодо оплати за отримані послуги передбачено умовами договору та нормами законодавства.

З огляду на положення договору строк оплати послуг є таким, що настав.

Доказів оплати послуг в сумі 15848,64грн. відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, належними доказами не спростував.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку ( ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як зазначено в ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1344,10грн., з урахуванням того, що 97,54% позовних вимог позивача судом задоволено.

Керуючись ст.ст. 525, 526, 509, 530, 599, 610, 612, 625, 629, 901, 903 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 218 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Управління соціального захисту населення Межівської районної державної адміністрації (52900, Дніпропетровська область, Межівський район, селище міського типу Межова, вул.Фрунзе, 5; ідентифікаційний код 03192419) на користь публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (01601, м.Київ, бул.ОСОБА_2, буд.18; ідентифікаційний код 21560766) в особі Дніпропетровської філії публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (49600, м.Дніпропетровськ, вул.Херсонська, буд.26; ідентифікаційний код 25543196) 15848,64грн. (п'ятнадцять тисяч вісімсот сорок вісім грн. 64 коп.) основної заборгованості; 1344,10грн. (одна тисяча триста сорок чотири грн. 10 коп.) судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

08.02.2017

Суддя ОСОБА_3