Рішення

від 02.02.2017 по справі 910/24094/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.02.2017Справа №910/24094/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ойл Груп ЛТД"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Авто Транс"

про стягнення 9999,01 грн.

Суддя Турчин С.О.

Представники сторін:

від позивача: Андрушко Є.Л. (довіреність)

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ойл Груп ЛТД" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Авто Транс" (відповідач) 9999,01 грн., з яких: 7200,00 грн. - основний борг, 999,01 грн. - індекс інфляції, 1800,00 грн. - штраф.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки №022405 від 19.05.2015 в частині оплати за поставлений товар, у зв'язку із чим, у відповідача виникла заборгованість у розмірі 7200,00 грн. Внаслідок прострочення грошового зобов'язання, позивачем нараховані інфляційні втрати у розмірі 999,01 грн. та на підставі п. 6.3. договору - штраф у розмірі 1800,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.12.2016 порушено провадження по справі № 910/24049/16 та призначено її до розгляду на 02.02.2017.

Представник позивача в судовому засіданні 02.02.2017 надав витребувані судом документи та пояснення в яких зазначив про відсутність між сторонами будь-яких інших договорів, ніж договору поставки №022405 від 19.05.2015.

Представник позивача надав пояснення по суті позовних вимог, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 02.02.2017 не з'явився, відзиву на позов та витребуваних судом документів не надав.

У відповідності до п. п. 3.9.1. п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 ГПК України.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвала суду про порушення провадження у справі була надіслана на юридичну адресу відповідача (вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань) та повернута на адресу суду поштовим відділенням зв'язку з посилання на вибуття адресата.

Отже, відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Оскільки, відповідач не скористався належним йому процесуальними правами, зокрема на подання відзиву на позовну заяву та будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, відповідачем суду не надано, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, суд здійснює розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, за наявними у справі матеріалами.

Водночас, судом враховано, що у відповідності до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Враховуючи вищенаведене та те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, з метою запобігання безпідставному затягуванню розгляду справи, в судовому засіданні 02.02.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

19.05.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Авто Транс" (покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ойл Груп ЛТД" (постачальник, позивач) укладений договір поставки №022405 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передавати у власність (поставляти), а покупець приймати та оплачувати оливи, мастила та технічні рідини, маслорозподільне обладнання (далі - товар).

Загальна кількість, асортимент, одиниця виміру, ціна за одиницю вимір та загальна ціна товару визначена сторонами у видаткових накладних, рахунках або додатках до договору (п. 1.2.).

Відповідно до п. 2.3 договору, загальна вартість договору визначається як сумарна вартість товару, поставка якого здійснена у відповідності з умовами даного договору та підтверджена видатковими накладними та/або додатках до договору.

Згідно із п. 3.1. договору, оплата за товар, поставлений згідно даного договору, здійснюється покупцем шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок постачальника у порядку та у термін, передбачений в даному договорі.

Пунктом 3.2. договору передбачено, що розрахунок за кожну партію товару здійснюються в безготівковому порядку протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту фактичного отримання товару.

Розрахунок за фактично одержану партію товару здійснюється покупцем на підставі відповідного рахунку (п. 3.3.).

Відповідно до п. 6.3. договору сторони погодили, що у разі порушення покупцем строків оплати (п. 3.2 договору) партії товару за поставлений товар більше ніж на 60 (шістдесят) календарних днів, покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 25% (двадцять п'ять ) від вартості поставленого та неоплаченого товару перед ТОВ "Ойл Груп ЛТД".

Даний договір набуває чинності з моменту його укладення і діє до 31 грудня 2016 року. Цей строк автоматично продовжується на наступні періоди в 1 (один) рік кожен, якщо жодна з сторін не повідомить іншу сторону за 30 (тридцять) днів до закінчення кожного однорічного періоду дії цього договору про намір припинити його дію, а в частині грошових розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань згідно умов даного договору (п. 8.1.).

На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 7200,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №КВ2-1005 від 19.05.2015 та довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей №1 від 19.05.2015.

Відповідач оплату товару поставленого за вищевказаною накладною не здійснив, у зв'язку із чим, у відповідача утворилась заборгованість за договором у сумі 7200,00 грн.

У зв'язку із простроченням грошового зобов'язання, позивачем нараховані інфляційні втрати у розмірі 999,01 грн. та згідно із п. 6.3. договору - штраф у розмірі 1800,00 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як встановлено судом, на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на суму 7200,00 грн., а відповідач, у свою чергу, прийняв вказаний товар, що підтверджується видатковою накладною №КВ2-1005 від 19.05.2015, яка підписана з боку відповідача особою, уповноваженою на отримання товару на підставі довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей №1 від 19.05.2015.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-XIV від 16.07.1999, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно п. 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, який затверджено Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р. (далі Положення) господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, які впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені в момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо. Документ має бути підписаним особисто, а підпис може бути скріплено печаткою (п. 2.4, 2.5 Положення).

Оскільки видаткова накладна №КВ2-1005 від 19.05.2015 має найменування юридичних осіб, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, перелік товару, його вартість, та інші реквізити, видаткова накладна відповідає вимогам закону та є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Судом встановлено, що видаткова накладна №КВ2-1005 від 19.05.2015 не містить посилань на договір поставки №022405 від 19.05.2015.

Однак, за поясненнями позивача, наданими в судовому засіданні 02.02.2017, між сторонами відсутні будь-які інші договори, ніж договір поставки №022405 від 19.05.2015. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

За таких обставин, оскільки матеріали справи не містять протилежного, поставка товару за видатковою накладною №КВ2-1005 від 19.05.2015 здійснювалась на підставі договору поставки №022405 від 19.05.2015.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В пункті 3.2. договору сторони погодили, що розрахунок за кожну партію товару здійснюються в безготівковому порядку протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту фактичного отримання товару.

Судом встановлено, що відповідач у визначені п. 3.2. договору строки, не здійснив оплату поставленого товару на суму 7200,00 грн.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Судом встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем в розмірі 7200,00 грн. належним чином доведена, документально підтверджена та відповідачем не спростована.

Враховуючи викладене вище, оскільки, невиконане зобов'язання за договором у розмірі 7200,00 грн. підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідачем не надано, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення заборгованості у сумі 7200,00 грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч.1 ст. 611 ЦК України).

Позивачем, також заявлено до стягнення індекс інфляції у розмірі 999,01 грн., нараховані за період з 27.05.2015 по 27.12.2016 та штраф у розмірі 1800,00 грн., нарахований на підставі п. 6.3. договору.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

В пункті 6.3. договору сторони погодили, що у разі порушення відповідачем строків оплати (п. 3.2 договору) партії товару за поставлений товар більше ніж на 60 (шістдесят) календарних днів, відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі 25% (двадцять п'ять ) від вартості поставленого та неоплаченого товару перед ТОВ "Ойл Груп ЛТД".

Розрахунок штрафу у розмірі у розмірі 1800,00 грн. є арифметично вірними, а тому вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд встановив, що розмір інфляційних втрат є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення. Однак, враховуючи те, що позивачем у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України не заявлялось клопотань про можливість суду виходити за межі позовних вимог, то з відповідача підлягає стягненню сума інфляційних втрат у розмірі 999,01 грн., що заявлені позивачем до стягнення, а тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, суд задовольняє позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ойл Груп ЛТД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Авто Транс" про стягнення 9999,01 грн. повністю.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на відповідача.

Водночас, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається у разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення 9999,01 грн., а тому сплаті підлягав судовий збір у сумі 1378,00 грн.

Згідно із платіжним дорученням №3760 від 03.12.2015 позивач сплатив 2067,00 грн., тобто у розмірі більшому, ніж передбачено ст. 4 Закону України "Про судовий збір".

Однак, суд звертає увагу позивача, що положеннями ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено повернення сплаченої суми судового збору за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду. Враховуючи те, що відповідне клопотання позивачем не заявлено, то повернення судового збору у зв'язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, наразі, не здійснюється. Суд зазначає, що позивач не позбавлений права звернутись з відповідним клопотанням у відповідності до положень ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Авто Транс" (03148, м. Київ, вул. Гната Юри, будинок 9, кабінет 43, ідентифікаційний код 39782371) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ойл Груп ЛТД" ( 02160, м. Київ. вул. Фанерна, будинок 4 , ідентифікаційний код 31485605) основний борг у розмірі 7200,00 грн., індекс інфляції у розмірі 999,01 грн., штраф у розмірі 1800,00 грн. та судові витрати у розмірі 1378,00 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 07.02.2017.

Суддя С.О. Турчин