Ухвала

від 07.02.2017 по справі 803/543/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2017 року Справа № 876/9065/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Попка Я.С.

суддів Сеника Р.П., Обрізка І.М.

за участю секретаря судового засідання Болюк Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 23 травня 2016 року у справі за позовом Приватного підприємства РА 500-Луцьк до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

18.04.2016 року позивач - Приватне підприємство РА 500-Луцьк звернулося до суду з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 11.02.2016 року №0000212201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в розмірі 351 813 грн. 75 коп., в тому числі: за основним платежем - 281 451 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 70 362грн.75 коп.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 23 травня 2016 року позов задоволено повністю.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що з договорів купівлі-продажу від 29.12.2014 року не вбачається ознак проведення покупцем і продавцем саме контрольованих операцій, не зроблено такого висновку й посадовими особами контролюючого органу під час проведення позапланової перевірки, що зафіксовано в акті від 25.01.2016 року №142/22-05/33075434, а відтак звичайна ціна об'єктів продажу - плавального басейну та земельної ділянки - не підлягала визначенню як за допомогою методів, зазначених у підпункті 39.3.1 пункту 39.3 статті 39 ПК України, так і за допомогою звітів про вартість об'єктів оцінки, і правомірно була встановлена сторонами договорів на підставі взаємної домовленості.

Суд першої інстанції зазначає, що проведення оцінки земельної ділянки, що була предметом договору купівлі-продажу від 29.12.2014 року, не було обов'язковим, як не могла бути обов'язковою вимога нотаріуса про надання такої оцінки, оскільки згідно з п.1.12 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, нотаріус вправі вимагати надання документів про грошову оцінку відчужуваної земельної ділянки лише при посвідченні правочинів відчуження земельних ділянок у випадках, що встановлені Законом України Про оцінку земель .

Крім того, посилання відповідача на порушення підприємством п.146.14 ПК України, якою визначено, що дохід від продажу або іншого відчуження об'єкта основних засобів та нематеріальних активів для цілей застосування цієї статті визначається згідно з договором про продаж або інше відчуження об'єкта основних засобів та нематеріальних активів, але не нижче звичайної ціни такого об'єкта (активу), є безпідставним, оскільки дана стаття регламентує порядок визначення вартості об'єктів амортизації, а не правомірність застосування (не застосування) вартості об'єкта оцінки як звичайної ціни такого майна.

Разом з тим, суд першої інстанції погодився з твердженням позивача, що приміщення плавального басейну Колос загальною площею 728,1 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, є не основним засобом, а незавершеною капітальною інвестицією, що обліковувалась за окремим рахунком, що підтверджується Головною книгою ПП РА 500-Луцьк та фінансовим звітом за 2014 рік, а відтак операція з купівлі-продажу даного майна й не могла підпадати під дію п.146.14 ПК України.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем було реалізовано ОСОБА_1 приміщення плавального басейну та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 згідно нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 29.12.2014 року саме за ринковими цінами, відповідно підприємством правомірно відображено суми отриманого доходу, а відтак збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в розмірі 351 813 грн. 75 коп. є безпідставним.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, вважаючи її безпідставною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, Луцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Волинській області оскаржила її, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 23 травня 2016 року та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги апелянт вказує на те, що позаплановою виїзною перевіркою встановлено реалізацію позивачем згідно договорів купівлі-продажу від 29.12.2014 року плавального басейну за ціною 150 000 грн. та земельної ділянки за ціною 190 000 грн., в той час як зазначені договори містять дані про експертну грошову оцінку майна - 1 402 196 грн. та 501 418 грн. відповідно.

Таким чином, апелянт вважає, що ціна продажу повинна була відповідати ринковій вартості майна, отже позивачем занижено отриманий дохід та, як наслідок, податок на прибуток, що мав бути сплачений за результатами проведених господарських операцій.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що за наслідками проведеної працівниками Луцької ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області у січні 2016 року позапланової виїзної документальної перевірки ПП РА 500-Луцьк з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 року по 12.01.2016 року складено акт перевірки від 25.01.2016 року №142/22-05/33075434.

В процесі перевірки встановлено порушення позивачем, крім вимог ст.ст. 3,8,9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , пп.1.2 п.1, пп.2.1 п.2, п.2.4, п.2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, також пп.пп.14.1.71, 14.1.219 п.14.1 ст.14, п.146.14 ст.146, п.147.5 ст.147 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у розмірі 281 451грн., в тому числі за 2014 рік в сумі 281 451грн.

Зокрема, встановлено реалізацію ПП РА 500-Луцьк плавального басейну за ціною 150 000 грн. та земельної ділянки за ціною 190 000грн. фізичній особі за заниженою ціною, оскільки зазначені договори містять дані про експертну грошову оцінку майна - відповідно 1 402 196 грн. та 501 418грн., що призвело до заниження позивачем доходу, та як наслідок, податкового зобов'язання податку на прибуток, який мав бути сплачений за результатами проведених господарських операцій.

З копій нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 29.12.2014 року видно, що ПП РА 500-Луцьк (продавець) передав у власність громадянці ОСОБА_1 (покупець): 1) земельну ділянку площею 0,3220 га для будівництва та обслуговування спортивно-розважального комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ціною, зазначеною в п.2.1 Договору (реєстраційний №1535), що становить 190 000грн. (без ПДВ); 2) плавальний басейн Колос , загальною площею 728,1 кв.м, що розташований за тією ж адресою, за ціною, вказаною в п.2.1 Договору (реєстраційний №1534), що становить 150 000грн. (без ПДВ).

Встановлено, що приміщення плавального басейну Колос загальною площею 728,1 кв.м. є не основним засобом, а незавершеною капітальною інвестицією, що обліковувалась за окремим рахунком, що підтверджується Головною книгою ПП РА 500-Луцьк та фінансовим звітом за 2014 рік.

Згідно з п.п. 14.1.219 п. 14.1 ст. 14 ПК України ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Відповідно до п.п. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 ПК України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. У разі якщо ціни (націнки) на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена відповідно до правил такого регулювання. Це положення не поширюється на випадки, коли встановлюється мінімальна ціна продажу або індикативна ціна. У такому разі звичайна ціна операції визначається відповідно до статті 39 цього Кодексу, але не може бути меншою за мінімальну або індикативну ціну. Якщо під час здійснення операції обов'язковим є проведення оцінки, вартість об'єкта оцінки є підставою для визначення звичайної ціни для цілей оподаткування за умови, що неможливо застосувати методи, зазначені у підпункті 39.3.1 пункту 39.3 статті 39 цього Кодексу.

З системного аналізу зазначеного положення Податкового кодексу України вбачається, що вартість об'єкта оцінки може слугувати підставою для визначення звичайної ціни для цілей оподаткування в зв'язку з наявністю двох взаємопов'язаних підстав: 1) під час здійснення операції проведення оцінки є обов'язковим; 2) відсутність можливості застосувати методи, зазначені у п.п. 39.3.1 п. 39.3 ст. 39 цього Кодексу.

Підпункт 39.3.1 п. 39.3 ст. 39 ПК України (в редакції, що діяла на момент укладення договорів купівлі-продажу - 29.12.2014 року) встановлював методи визначення ціни з метою оподаткування доходів (прибутку, виручки) платників податків, що є сторонами контрольованої операції.

Відповідно до п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 ПК України (в редакції, що діяла на момент укладення договорів купівлі-продажу - 29.12.2014 року) для цілей цього Кодексу контрольованими операціями є:

господарські операції з придбання (продажу) товарів (робіт, послуг), що здійснюються платниками податків з пов'язаними особами-нерезидентами;

господарські операції з придбання (продажу) товарів (робіт, послуг), що здійснюються платниками податків з пов'язаними особами-резидентами, які:

задекларували від'ємне значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за попередній податковий (звітний) рік;

застосовують спеціальні режими оподаткування станом на початок податкового (звітного) року;

сплачують податок на прибуток підприємств та/або податок на додану вартість за іншою ставкою, ніж базова (основна), що встановлена відповідно до цього Кодексу, станом на початок податкового (звітного) року;

не були платниками податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість станом на початок податкового (звітного) року;

Операція з контрагентом (всі операції, в т.ч. купівля, продаж та ін., у т. ч. зустрічні постачання) не може вважатися контрольованою, якщо обсяг такої господарської операції, визначений за правилами бухгалтерського обліку, не перевищує 5 млн. грн. (за вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий (звітний) рік.

Тобто, будь-яка господарська операція з контрагентом не буде контрольованою, якщо обсяг такої операції не перевищує 5 млн. грн.

З досліджених судом договорів купівлі-продажу від 29.12.2014 року не встановлено ознак проведення покупцем і продавцем саме контрольованих операцій, не зроблено такого висновку й посадовими особами контролюючого органу під час проведення позапланової перевірки, що зафіксовано в акті від 25.01.2016 року №142/22-05/33075434, а відтак звичайна ціна об'єктів продажу - плавального басейну та земельної ділянки - не підлягала визначенню як за допомогою методів, зазначених у підпункті 39.3.1 пункту 39.3 статті 39 Кодексу, так і за допомогою звітів про вартість об'єктів оцінки, і правомірно була встановлена сторонами на підставі взаємної домовленості.

Щодо обов'язку, на думку контролюючого органу, провести позивачем при укладенні договору купівлі-продажу земельної ділянки її обов'язкову оцінку, суд апеляційної інстанції зазначає:

Згідно зі ст.1 Закону України Про оцінку земель експертна грошова оцінка земельних ділянок - результат визначення вартості земельної ділянки та пов'язаних з нею прав оцінювачем (експертом з питань оцінки земельної ділянки) із застосуванням сукупності підходів, методів та оціночних процедур, що забезпечують збір та аналіз даних, проведення розрахунків і оформлення результатів у вигляді звіту.

Статтею 13 Закону України Про оцінку земель визначено коло цивільно-правових угод, для яких є обов'язковою проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок. Так, зокрема, експертна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі:

відчуження та страхування земельних ділянок, що належать до державної або комунальної власності, крім випадку, передбаченого абзацом сьомим частини першої цієї статті;

застави земельної ділянки відповідно до закону;

визначення інвестиційного вкладу в реалізацію інвестиційного проекту на земельні поліпшення;

визначення вартості земельних ділянок, що належать до державної або комунальної власності, у разі якщо вони вносяться до статутного фонду господарського товариства;

визначення вартості земельних ділянок при реорганізації, банкрутстві або ліквідації господарського товариства (підприємства) з державною часткою чи часткою комунального майна, яке є власником земельної ділянки;

виділення або визначення частки держави чи територіальної громади у складі земельних ділянок, що перебувають у спільній власності;

відображення вартості земельних ділянок та права користування земельними ділянками у бухгалтерському обліку відповідно до законодавства України;

визначення збитків власникам або землекористувачам у випадках, встановлених законом або договором;

рішення суду.

Дана норма встановлює вичерпний перелік випадків обов'язковості проведення експертної оцінки земель при укладанні певних видів угод. В інших випадках це можливо, якщо прямо передбачено законами України.

З огляду на наведене, проведення оцінки земельної ділянки, що була предметом договору купівлі-продажу від 29.12.2014 року, не було обов'язковим, як не могла бути обов'язковою вимога нотаріуса про надання такої оцінки, оскільки згідно з п.1.12 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, нотаріус вправі вимагати надання документів про грошову оцінку відчужуваної земельної ділянки лише при посвідченні правочинів відчуження земельних ділянок у випадках, що встановлені Законом України Про оцінку земель .

На думку суду апеляційної інстанції суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що згідно нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 29.12.2014 року ПП РА 500-Луцьк було реалізовано ОСОБА_1 приміщення плавального басейну та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 саме за ринковими цінами, відповідно позивачем було правомірно відображено суми отриманого доходу, а відтак збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в розмірі 351 813 грн. 75 коп., в тому числі: за основним платежем - 281 451грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 70 362грн.75коп. є безпідставним, в зв'язку з чим оскаржуване податкове повідомлення-рішення Луцької ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області від 11.02.2016 року №0000212201 слід визнати протиправним та скасувати.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, а доводи апелянтів на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

Згідно ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 23 травня 2016 року у справі №803/543/16 за позовом Приватного підприємства РА 500-Луцьк до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Я.С. Попко

Судді Р.П. Сеник

І.М. Обрізко

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 07.02.2017 року.