Рішення

від 08.02.2017 по справі 904/865/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08.02.17р. Справа № 904/865/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" (м.Дніпро)

до Відділу освіти Індустріальної районної у місті Дніпрі ради (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором на постачання природного газу № 1141023Y4QSB066 від 07.06.2016 у загальному розмірі 124 789 грн. 31 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - головний юрисконсульт (довіреність від 20.12.2016)

від відповідача: не з'явився

присутній: ОСОБА_2 - НОМЕР_1 від 16.10.2000

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Відділу освіти Індустріальної районної у місті Дніпрі ради (далі - відповідач) заборгованість за договором на постачання природного газу № 1141023Y4QSB066 від 07.06.2016 у загальному розмірі 124 789 грн. 31 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 123 426 грн. 55 коп. - основний борг;

- 1 230 грн. 88 коп. - пеня;

- 131 грн. 88 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором на постачання природного газу № 1141023Y4QSB066 від 07.06.2016 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений позивачем у грудні 2016 року природний газ та, відповідно, наявністю боргу у сумі 123 426 грн. 55 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 6.2.1. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 11.01.2017 по 23.01.2017 в сумі 1 230 грн. 88 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 11.01.2017 по 23.01.2017 у сумі 131 грн. 88 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2017 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 08.02.2017.

Від позивача надійшов супровідний лист (вх.суду 8264/17 від 08.02.2017), до якого він долучив витребувані судом документи.

У судове засідання 08.02.2017 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 08.02.2017 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Так, частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зокрема, станом на 23.01.2017, з яких вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49000, м. Дніпро, проспект Слобожанський, будинок 46-А, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.32-33).

Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2017 була отримана відповідачем 27.01.2017 , що підтверджується поштовим повідомленням № 4930006106503 (№ 4905108826646), на якому міститься відповідна відмітка про її отримання (а.с.35).

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 23.01.2017 була надіслана сторонам у справі завчасно , з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи.

Крім того, будь-яких клопотань чи заперечень відповідач протягом двох тижнів з моменту отримання ухвали суду від 23.01.2017 не подав . Суд прийшов до висновку, що відповідач з 27.01.2017 мав достатньо часу для подання своїх заперечень проти позовних вимог позивача, а також долучення до справи доказів, на підтвердження своєї правової позиції. При цьому, від відповідача станом на момент розгляду справи не надійшло жодного доказу, на спростування доводів позивача, викладених у позовній заяві, а також будь-яких клопотань .

В той же час, статтею 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач не скористався своїм правом на участь його представника у судовому засіданні.

У судовому засіданні 08.02.2017 представник позивача підтримав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі. Вимоги ухвали суду позивачем були виконані.

Крім того, представник позивача заперечував проти відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що інфляційні процеси в економіці держави негативним чином відображаються на його фінансовому стані, а затягування моменту прийняття рішення, з урахуванням вказаних обставин, порушує його права. Крім того, у судовому засіданні позивач наголошував на тому, що матеріали справи містять всі необхідні докази та матеріали для прийняття обґрунтованого рішення у справі, а дії відповідача свідчать про затягування процесу, оскільки, як вбачається з матеріалів справи відповідач протягом місяця не погасив існуючу заборгованість, що в свою чергу, призводить до подальшого порушення прав позивача.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 07.06.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" (далі - постачальник, позивач) та Відділом освіти Індустріальної районної у місті ради (далі - споживач, відповідач) було укладено договір на постачання природного газу № 1141023Y4QSB066 (далі - договір, а.с.12-15), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність споживачу у 2016 році природний газ (далі - газ), а споживач зобов'язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені договором (пункт 1.1. договору).

Відповідно до пункту 1.2. договору річний плановий обсяг постачання газу - до 70,000 тис. куб.м.

Редакція вказаного пункту договору сторонами змінювалася, шляхом укладання додаткових угод до договору від 20.10.2016, від 28.11.2016 та від 15.12.2016 (а.с.17-19). Зокрема, останньою додатковою угодою №3 від 15.12.2016 сторони визначили, що річний плановий обсяг постачання газу - до 26,480 тис. куб.м.

У пункті 1.3. договору сторони передбачили планові обсяги постачання газу по місяцях. В подальшому, вказані обсяги також сторонами змінювалися, шляхом укладання додаткових угод до договору від 20.10.2016, від 28.11.2016 та від 15.12.2016 (а.с.17-19).

У пункті 11.1. договору сторони визначили, що договір набуває чинності з дати його підписання та діє 31.12.2016, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

У пункті 1.5. договору сторони визначили, що передача газу за договором здійснюється на фізичній(их) точці(ках) виходу з газотранспортної системи оператора ГТС до газорозподільної системи оператора ГРМ.

У розділі 3 договору сторони визначили умов щодо ціни постачання природного газу, а саме:

- розрахунки за поставлений споживачеві газ здійснюються за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем (пункт 3.1. договору);

- ціна газу становить 6 663 грн. 60 коп. за 1000 куб.м., крім того ПДВ 1 332 грн. 72 коп., всього 7 996 грн. 32 коп. (пункт 3.2. договору).

- ціна, зазначена в пункті 3.2. договору, може змінюватись протягом дії договору у випадках, передбачених частиною 5 статті 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" від 10.04.2014 № 1197 (пункт 3.3. договору);

- сторони домовились, що ціна газу, розрахована відповідно до пунктів 3.2. та 3.3 договору, застосовується сторонами при складанні актів приймання-передачі газу та розрахунках за договором (пункт 3.4. договору);

- місячна вартість газу визначається як добуток ціни газу та загального обсягу фактично поставленого (спожитого) газу, визначеного згідно з розділом II договору (пункт 3.5. договору);

- загальна сума договору складається із місячних сум вартості газу поставленого споживачеві за договором і становить 559 742 грн. 00 коп. (пункт 3.6. договору).

На виконання умов договору позивачем у грудні 2016 року було поставлено відповідачу природний газ на суму 145 343 грн. 82 коп. , що підтверджується актом № ДОЗ00041214 від 20.12.2016 приймання-передачі природного газу до договору на постачання природного газу № 1141023Y4QSB066 від 07.06.2016 (а.с.20).

Вказаний акт підписаний позивачем та відповідачем без будь-яких зауважень щодо обсягів та якості отриманого природного газу. Акт підписаний представником відповідача та скріплений відтиском його печатки.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов'язку позивача за договором поставити природний газ відповідає обов'язок відповідача оплатити вартість газу і наданих послуг.

У пункті 4.2. договору сторони визначили, що оплата газу здійснюється споживачем шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника в наступному порядку: оплата вартості послуг з постачання газу здійснюється споживачем не пізніше 10 числа місяця наступного за розрахунковим , на підставі актів приймання-передачі природного газу, які надаються постачальником.

В порушення умов договору, у встановлені в пункті 4.2. договору строки, відповідач спожитий в грудні 2016 року природний газ у повному обсязі не оплатив. Вказане і є причиною спору.

При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо заперечень відповідача стосовно строку та якості поставленого у спірний період позивачем природного газу. А також, з вищезазначеного акту приймання-передачі природного газу вбачається, що він підписаний без заперечень. Отже, позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов'язань за договором.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Так, з матеріалів справи вбачається, що спожитий у грудні 2016 року природний газ був оплачений відповідачем лише частково, а саме: в сумі 21 917 грн. 27 коп. , що підтверджується платіжним дорученням № 2887 від 29.12.2016 (а.с.39). Отже, у відповідача утворилась заборгованість в сумі 123 426 грн. 55 коп. (145 343,82 - 21 917,27).

Доказів на підтвердження погашення заборгованості в сумі 123 426 грн. 55 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вказане, з огляду на положення пункту 4.2. договору, строк оплати спожитого в грудні 2016 року природного газу на суму 123 426 грн. 55 коп. є таким, що настав 10.01.2017 .

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором у відповідача перед позивачем в сумі 123 426 грн. 55 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, а отже, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 123 426 грн. 55 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 6.2.1. договору сторони передбачили, що у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом IV договору, споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

На підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, була нарахована пеня за період прострочення з 11.01.2017 по 23.01.2017 в сумі 1 230 грн. 88 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суму заборгованості та період прострочення, арифметично розрахунок проведено також вірно. Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем, та доданий до матеріалів справи, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 1 230 грн. 88 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати газу у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були заявлені до стягнення 3% річних за період прострочення з 11.01.2017 по 23.01.2017 в сумі 131 грн. 88 коп.

Господарським судом також здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суму заборгованості та період прострочення, арифметично розрахунок проведено також вірно. Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем, та доданий до матеріалів справи, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних в сумі 131 грн. 88 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Отже, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати в сумі 1 871 грн. 84 коп. покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Відділу освіти Індустріальної районної у місті Дніпрі ради (49000, м.Дніпро, проспект Слобожанський, будинок 46-А; ідентифікаційний код 02142170) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" (49000, м.Дніпро, вулиця Шевченка, будинок 2; ідентифікаційний код 39572642) - 123 426 грн. 55 коп. основного боргу, 1 230 грн. 88 коп. - пені, 131 грн. 88 коп. - 3% річних, 1 871 грн. 84 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_3