Рішення

від 06.02.2017 по справі 910/22891/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.02.2017Справа №910/22891/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Новий Баку"

до Комунального підприємства "Київський метрополітен"

про визнання недійсним пункту 9.1 Договору № 225-У(Ор)-11 про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва від 15.10.2011

Суддя Грєхова О.А.

Представники сторін:

від позивача: не з'явилися;

від відповідача: не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Новий Баку" (надалі - позивач) до Комунального підприємства "Київський метрополітен" (надалі - відповідач) про визнання недійсним пункту 9.1 Договору №225-У(Ор)-11 про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва від 15.10.2011.

Одночасно з позовною заявою Товариством з обмеженою відповідальністю "Новий Баку" подано заяву про забезпечення позову.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 14.12.2016 порушено провадження у справі №910/22891/16; розгляд справи призначено на 16.01.2017; відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Новий Баку" про забезпечення позову.

22.12.2016 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача було повторно подано заяву про забезпечення позову.

13.01.2017 позивач через відділ діловодства суду подав заяву про відсутність аналогічного спору.

16.01.2017 через відділ діловодства суду представником відповідача було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

У судове засідання 16.01.2017 представники сторін з'явились та надали усні пояснення по суті спору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2017 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Новий Баку" про забезпечення позову відмовлено.

Згідно з ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 16.01.2017 оголошено перерву до 06.02.2017.

03.02.2017 відповідач через відділ діловодства суду подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив, а також заявив про застосування строків позовної давності до вимог позивача.

У судове засідання 06.02.2017 сторони не з'явилися, про причини нявки суду не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи повідомлені своєчасно та належним чином.

Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 06.02.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

15.10.2011 між Комунальним підприємством Київський метрополітен (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендар) укладено Договір №225-У(Ор)-11 про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду (далі - договір), відповідно до умов якого орендодавець на підставі рішення Київради від 28.12.2010 №517/5329 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (частину переходу, визначену відповідно до проектної документації, розробленої ДП ПІ Укрметротунельпроект , тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря), за адресою: станція метро Видубичі (вестибюль №1) для торгівлі непродовольчими товарами.

За умовами п. 2.1 договору об'єктом оренди є частина переходу, визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП ПІ Укрметротунельпроект , тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря, загальною площею 59,5 кв.м., згідно з викопіюванням з Схем тимчасового розташування МАФ, що складає невід'ємну частину цього Договору.

Згідно з п. 2.4 договору об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі Комунального підприємства Київський метрополітен .

Пунктом 9.1 договору сторони погодили, що цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і відповідно до рішення Київради від 28.12.2010 №517/5329 діє з 15.10.2011 до 13.10.2014 (2 роки 364 дні).

02.01.2013 між Комунальним підприємством Київський метрополітен (орендодавець), Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (первісний орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю Новий Баку (новий орендар) на підставі протоколу засідання постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 11.12.2012 №137 укладено Договір №1 про внесення змін до Договору №225-У(Ор)-11 від 15.10.2011 про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду.

Відповідно до п. 1.1 договору №1 від 02.01.2013 сторони домовились у преамбулі договору №225-У(Ор)-11 від 15.10.2011 замінити первісного орендаря на нового орендаря, та викласти преамбулу у новій редакції, відповідно до якої органи, уповноважені органами місцевого самоврядування управляти майном, підприємства, установи, в господарському віданні та в оперативному управлінні яких перебуває майно територіальної громади міста Києва Комунальне підприємство Київський метрополітен (орендодавець), в особі начальника Управління непрофільних доходів Рудницької І.О., яка діє на підставі довіреності від 03.02.2012 №24-Н, з однієї сторони, та Товариство з обмеженою відповідальністю Новий Баку , яке є платником податку на загальних підставах (орендар), в особі директора Гашимова Фірудіна Гашим Огли, що діє на підставі статуту, зареєстрованого Оболонською РДА в місті Києві, запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 31.01.2012 №10691020000028423, виписка серія ААБ №768134, ідентифікаційний код 38050084, з другої сторони, що іменуються разом сторони, уклали цей договір про нижченаведене.

Крім того, Договором №1 від 02.01.2013 сторони внесли зміни до розділу 10 договору №225-У(Ор)-11 від 15.10.2011, зазначивши орендарем Товариство з обмеженою відповідальністю Новий Баку та вказавши реквізити відповідача.

При цьому, пунктом 2 Договору №1 від 02.01.2013 сторони підтвердили, що первісний орендар передав новому орендарю, а новий орендар прийняв від первісного орендаря всі права та обов'язки первісного орендаря за Договором №225-У(Ор)-11 про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду від 15.10.2011.

Таким чином, шляхом укладення Договору №1 від 02.01.2013 до Договору №225-У(Ор)-11 про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, від 15.10.2011, сторони замінили сторону вказаного договору оренди, а саме замінили орендаря з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (первісний орендар) на Товариство з обмеженою відповідальністю Новий Баку (новий орендар) з усіма правами та обов'язками орендаря за Договором № 225-У(Ор)-11 про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, від 15.10.2011.

Звертаючись до Господарського суду міста Києва з даним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю Новий Баку зазначає, що пункт 9.1 Договору №225-У(Ор)-11 про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва від 15.10.2011 суперечить та не відповідає частині 1 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а тому має бути визнаний судом недійсним.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. При цьому відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

Відповідно до норм статті 759 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з частиною 4 статті 284 Господарського кодексу України строк договору оренди визначається за погодженням сторін.

У частині 1 статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" зазначено, що істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Частиною 4 статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що умови договору оренди є чинними на весь строк дії договору і у випадках, коли після його укладення (приведення у відповідність з цим Законом) законодавством встановлено правила, які погіршують становище орендаря.

Частинами 1, 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.

Судом встановлено, що сторонами 15.10.2011 погоджено без зауважень та заперечень всі істотні умови договору оренди комунального майна, в тому числі, строк його дії, про що свідчать підписи Комунального підприємства Київський метрополітен та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 під текстом договору. ФОП ОСОБА_1 не звертався з пропозицією чи запереченнями щодо змісту та умов договору оренди, зокрема, щодо строку його дії, як на момент укладання договору. Протокол розбіжностей до запропонованого проекту договору оренди з цього приводу позивач не складав.

Так само і позивач, підписавши 02 січня 2013 року без зауважень та заперечень Договір №1 про внесення змін до Договору №225-У(Ор)-11 від 15.10.2011 про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, погодив всі істотні умови договору оренди комунального майна. Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю Новий Баку також ані на момент укладання договору про внесення змін, ані протягом терміну дії договору оренди комунального майна, не зверталося з пропозицією чи запереченнями щодо змісту та умов договору оренди щодо строку його дії.

Отже, оскільки ФОП ОСОБА_1 без заперечень підписано Договір №225-У(Ор)-11 про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду від 15.10.2011, а ТОВ Новий Баку підписано Договір №1 про внесення змін до Договору №225-У(Ор)-11 від 15.10.2011 про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду від 02.01.2013, що підтверджує їх волевиявлення на укладання договору оренди строком до 13.10.2014, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання пункту 9.1. договору недійсним.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 13 серпня 2015 року у справі №924/258/15.

Згідно зі ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Позивачем під час розгляду справи не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів відносно оспорюваного договору і судом під час розгляду справи таких обставин не встановлено, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення позову.

Що стосується заяви позивача про застосування строків позовної давності, то суд відзначає, що строк позовної давності як спосіб захисту порушеного права застосуванню в даному випадку не підлягає, оскільки суд відмовляє в цій частині позовних вимог і питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 4 3 , 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 08.02.2017.

Суддя О.А. Грєхова