Рішення

від 06.02.2017 по справі 910/22661/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.02.2017 Справа №910/22661/16 За позовом Комунального підприємства "Київський метрополітен"

до Товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА "Ф.К. ІМПЕКС"

про стягнення 47 323,92 грн.

Представники:

від позивача: Кравченко Т.В. по довіреності № 173 від 26.12.2016р.

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Київський метрополітен" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА "Ф.К. ІМПЕКС" про стягнення з останнього 47 323,92 грн. заборгованості по орендній платі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2016 позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 910/22661/16. Розгляд справи призначено на 23.01.2017.

16.01.2017 позивач подав суду документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі.

У судовому 23.01.2017 позивач подав суду клопотання про долучення документів до матеріалів справи; у зв'язку із неявкою представника відповідача у судове засідання, розгляд справи відкладено на 06.02.2017, відповідно до статті 77 ГПК України.

Представник позивача в судовому засіданні 06.02.2017 подав суду уточнений розрахунок позовних вимог та заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути з відповідача: 38 975,64 грн. основної заборгованості; 4 790,94 грн. пені та 479,54 грн. 3% річних, позовні вимоги підтримав з урахуванням заяви про зменшення.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення у справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову (п. 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Суд, розглянувши вказану заяву, дійшов висновку, що дана заява за змістом є заявою про зменшення розміру позовних вимог, яку судом прийнято, внаслідок чого має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Представник відповідача в судове засідання 06.02.2017 року не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвали направлялись на адресу, що зазначена в позовній заяві та Витязі з ЄДРПОУ.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

У відповідності до п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

В судовому засіданні 06.02.2017 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши доводи повноважного представника позивача по суті спору та дослідивши наявні у матеріалах даної справи докази, Господарський суд міста Києва,-

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

10.08.2011р. між Комунальним підприємством "Київський метрополітен" (надалі позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю ФІРМА "Ф.К. ІМПЕКС" (надалі відповідач, орендар) було укладено договір про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду № 149-У(Ор)-11 (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець на підставі рішення Київради від 29.04.2010 року №590/4028 передав, а орендар прийняв в оренду нерухоме майно (частину вестибюлю (переходу), визначену відповідно до проектної документації, розробленої ДП "ПІ Укрметротунельпроект" тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) Орендаря) за адресою: станція метро Нивки (західний вестибюль № 2), для торгівлі непродовольчими товарами.

Згідно п. 2.1 договору об'єктом оренди є частина вестибюлю (переходу) визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП "ПІ Укрметротунельпроект", тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) Орендаря, загальною площею 8,71 кв. м. згідно з викопіюванням з Схем тимчасового розташування МАФ, що складає невід'ємну частину цього Договору.

Тобто, даним договором було визначено взаємовідносини сторін щодо строкового, платного користування орендарем об'єктом оренди.

За умовами п. 2.4 договору об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі Комунального підприємства "Київський метрополітен".

Згідно з пунктами 3.1., 3.2 договору за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю оренду плату, розрахунок якої здійснюється на підставі рішення Київради від 29.04.2010 року №590/4028 та Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 28 вересня 2006 року №34/91, та на дату підписання договору місячний розмір якої згідно з розрахунком орендної плати (додаток 2), що є невід'ємною частиною цього договору становить: 166,43 грн. за 1 кв. м. орендованої площі, що в цілому за об'єкт оренди станом на червень 2011 року складає 1 449,58 грн. без ПДВ. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць.

Відповідно до п. 3.5 договору оплата по договору проводиться орендарем, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди орендодавцеві.

Згідно з п. 4.1 договору орендодавець зобов'язаний протягом 30 календарних днів з моменту підписання цього договору з додатками передати, а орендар прийняти по акту приймання-передачі об'єкт оренди.

Згідно п. 9.1. договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і відповідно до рішення Київради від 29.04.2010 року №590/4028 діє з 10.08.2011 року до 08.08.2014 року (2 роки 364 дні).

Як вбачається із матеріалів справи, сторонами 10.08.2011 підписано акт приймання-передачі, за яким орендодавець передав, а орендар прийняв в тимчасове користування частину переходу станції метро Нивки , визначену тимчасовими огороджуючи ми конструкціями (кіоском) загальною площею 8,71 кв.м.

За доводами позивача, відповідачем, в порушення договірних зобов'язань, не сплачується орендна плата, визначена договором оренди, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість з квітня 2015 року по 24 жовтня 2016 року у сумі 38 975,64 грн.

Отже, спір у справі виник через невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором щодо повноти та вчасності оплати отриманих послуг.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.03.2016 № 910/20000/15 Товариство з обмеженою відповідальністю ФІРМА "Ф.К. ІМПЕКС" виселено з орендованого приміщення та зобов'язано демонтувати тимчасові огороджуючі конструкції (кіоски), що належать Товариству з обмеженою відповідальністю фірма "Ф.К.Імпекс" та знаходяться за адресою: станція метро "Нивки" (західний вестибюль №2).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Відповідно до ч. 3 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Відповідно до п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір якої встановлюється договором оренди.

Пункт 5 статті 762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до п.п. 1,7 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться та у встановлений строк.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи пунктів 3.1., 3.2. договору оренди строк виконання відповідачем зобов'язань по сплаті орендних платежів за період з квітня 2015 року по 24 жовтня 2016 року включно станом на момент вирішення спору настав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач взяті на себе зобов'язання по оплаті орендних платежів у повному обсязі не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем у сумі 38 975,64 грн. .

З огляду на викладене, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основної суми заборгованості по оплаті орендних платежів у сумі 38 975,64 грн. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог), визначених договором оренди, документально доведені та підлягають задоволенню.

Також, позивач просив стягнути з відповідача пеню у сумі 4 790,94 грн., нараховану ним за невиконання відповідачем зобов'язань по сплаті орендної плати за період з грудня 2015 року по листопад 2016 року.

Пунктом 6.2 договору сторони передбачили, що за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Нормами статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (нарахування пені) відповідно до пункту 6.2. договору та захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Суд, здійснивши перевірку нарахування пені, дійшов висновку, що позивачем здійснено вірний розрахунок, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню повністю.

Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем своїх грошових зобов'язань відповідно до договору, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 479,54 грн. - 3 % річних.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, здійснивши перевірку нарахування 3 % річних, дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 479,54 грн. - 3% річних обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Зважаючи на те, що відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати на оплату судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 4 3 , 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА "Ф.К. ІМПЕКС" (01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, 3, кв. 13; 03062, м. Київ, пр. Перемоги, 67, код ЄДРПОУ 20045252) на користь Комунального підприємства "Київський метрополітен" (03056, м. Київ, пр.-т Перемоги, 35, код ЄДРПОУ 03328913) 38 975,64 грн. основної заборгованості з урахуванням індексу інфляції; 4 790,94 грн. пені; 479,54 грн. 3% річних та 1 378 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 09.02.2017р.

Суддя Трофименко Т.Ю.