Рішення

від 07.02.2017 по справі 917/1974/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.02.2017 р. Справа № 917/1974/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Шліф", вул. Камишева Івана, 7, м. Харків, 61038

до Приватного акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод» , вул. Івана Приходька, 141, м. Кременчук, Полтавська область, 39621

про стягнення 7 950,26 грн.,

Суддя Мацко О.С.

Представники у судовому засіданні:

від позивача: ОСОБА_1, протокол від 26.12.2007р.,

від відповідача відсутні

07.02.2017 р. у судовому засіданні відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину рішення, залучено її до матеріалів справи та повідомлено про термін виготовлення повного тексту судового рішення.

СУТЬ СПРАВИ : Розглядається позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Шліф" про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод» 7 950,26 грн. заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного між сторонами договору поставки № 0492-СН від 01.10.2013 р., з яких: 4171,62 грн. основний борг, 359,94 грн. пені, 367,63 грн. три проценти річних та 3051,07 грн. інфляційні втрати.

В судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні позову.

Відповідач представництво в судове засідання не забезпечив, надіслав клопотання про неможливість забезпечити явку повноважного представника в судове засідання та відкладення розгляду справи.До даного клопотання не додано жодних доказів, що підтверджували б поважність неможливості направлення у засідання представника.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України» ).

Відповідно до пп. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

При вирішенні клопотання відповідача судом враховано роз"яснення Вищого господарського суду України, викладені у постанові Пленуму №18 про те, що господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32-34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Представник позивача заперечує проти задоволення клопотання відповідача, вважаючи його необґрунтованим. Суд погоджується у цьому з позивачем, так як відповідачем дійсно не надано жодного обґрунтування неможливості направити у засідання представника. Крім того, суд зазначає, що ухвала про порушення провадження у справі була отримана відповідачем 21.12.2016р., і останній мав достатньо часу для підготовки та направлення до суду відзиву та заперечень проти позову (за їх наявності).

З урахуванням викладеного, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та розглядає справу без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, оцінивши надані докази, суд встановив:

01.10.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Шліф" (позивач, постачальник) та Приватним акціонерним товариством «Кременчуцький сталеливарний завод» (відповідач, покупець) було укладено договір поставки № 0492-СН (а.с. 11-14, оригінал оглянуто у засіданні).

Згідно умов вказаного договору постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених договором поставляти і передавати у власність покупцю визначений договором товар, а покупець зобов'язався прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату (п.1.1. договору).

Відповідно до п. 1.2. договору найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), визначаються специфікацією (-ями), що є додатками до цього договору. Загальна ціна товару за цим договором становить 16 620,00 (п. 1.3 договору).

За п. 2.1 договору поставка товару здійснюється в строк до двох тижнів з дати отримання постачальником заявки покупця на замовлення товару. Датою поставки вважається дата підписання видаткової накладної або дата на товарно-транспортній накладній перевізника або дата календарного штемпеля залізничної накладної чи квитанції про приймання вантажу (п. 2.4 договору).

У специфікації № 1, що є додатком № 1 до договору № 0492-СН від 01.10.2013 року, (а.с. 15) сторонами погодили поставку товару - шліфувальної головки 52А 32х32х-6х40 4Af46QV у кількості 1000 штук загальною вартістю 16620,00 грн.

На виконання умов укладеного договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 10 819,62 грн., а відповідач його отримав, підтвердженням чого є відмітки представників сторін на видатковій накладній № Шл-0001084 від 04.11.2013р. на суму 6648,00 грн. та видатковій накладній № Шл-0001248 від 13.12.2013р. на суму 4171,62 грн., які залучені до матеріалів справи (а.с. 16-17). З боку відповідача товар отримано представником за довіреністю, які містять посилання на договір (копії довіреностей - арк.справи 18-21).

В розділі 5 договору сторони визначили та погодили, що розрахунки за товар здійснюються протягом 30 календарних днів з дня поставки. Оплата продукції здійснюється шляхом переказу покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, що визначений у договорі.

Відповідач оплату за поставлений товар провів частково в сумі 6648,00 грн., що підтверджується випискою банку по рахунку позивача від 19.12.2013 року, копія якої залучена до матеріалів справи (а.с. 27-28).

Отже, зобов'язання відповідача по оплаті поставленого товару в повному обсязі виконане не було, заборгованість Приватного акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод» перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Шліф" за договором поставки № 0492-СН від 01.10.2013 р. склала 4171,62 грн.

Письмові претензії (а.с. 29-31) про сплату вартості поставленого товару та неустойку відповідач залишив без реагування.

Також позивач заявив до стягнення з відповідача:

- 359,94 грн. пені за період 05.12.2013-18.12.2013 р.р. та 14.01.2014- 13.07.2014 р.р.,

- 367,63 грн. три проценти річних за період 05.12.2013-18.12.2013 р.р. та 13.01.2014- 02.12.2016 р.р.

- 3051,07 грн. інфляційні втрати за період 05.12.2013-18.12.2013 р.р. та 14.01.2014- 31.10.2016 р.р. (розрахунок залучений до матеріалів справи, а.с. 54-56)

При прийнятті рішення суд входив з наступного:

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами виникли правовідносини з договору поставки.

Частини перша та шоста статті 265 Господарського кодексу України передбачають, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частина друга ст. 712 Цивільного кодексу України встановлює, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, з аналізу наведених норм права та поданих доказів (договір, видаткові накладні, довіреності на отримання товару, специфікація, податкові накладні, докази часткового погашення боргу) суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основного боргу в сумі 4171,62 грн. є підтвердженими документально та нормами матеріального права, а тому в цій частині підлягають задоволенню.

За приписами статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України). Пунктом 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 9.5 договору поставки № 0492-СН від 01.10.2013 р. зазначено, що у випадку порушення покупцем строку розрахунку за поставлений товар, останній сплачує на користь постачальника неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла під час порушення грошового зобов'язання, від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Відповідно до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У розділі 3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Згідно зі ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до п. 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Враховуючи умови договору та ст.252 ЦК України, суд вважає, що днем початку прострочення виконання зобов"язання по оплаті по накладній від 04.11.2013р. є 05.12.2013р.. по накладній від 13.12.2013р. - 14.01.2014р.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку щодо стягнення з відповідача 359,94 грн. пені за період 05.12.2013-18.12.2013 р.р. та 14.01.2014-13.07.2014 р.р., 367,63 грн. трьох відсотків річних за період 05.12.2013-18.12.2013 р.р. та 13.01.2014- 02.12.2016 р.р., суд прийшов до висновку, що суми, які підлягають стягненню, не перевищують заявлені позивачем у позові, тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача 3051,07 грн. інфляційних втрат за період 05.12.2013-18.12.2013 р.р. та 14.01.2014- 31.10.2016 р.р. слід частково відмовити за наступного мотивування.

Як зазначив Вищий господарський суд України у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов'язання" індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Вищий господарський суд України виклав свою правову позицію також і у постанові від 12.06.2013р. №5002/4081-2012, де зазначено: "Індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період становить місяць, а тому прострочення платежу за період менший місяця не тягне за собою нарахування інфляційних втрат".

Як зазначалось вище, позивач просить суд стягнути з відповідача 13,94 грн. інфляційних втрат за період 05.12.2013-18.12.2013 р.р., що становить 14 днів. Виходячи з викладеного, вимога позивача про стягнення інфляційних в сумі 13,94 грн. за цей період задоволенню не підлягає (судом при розгляді справи врахована також правова позиція Вищого господарського суду України, наведена у постанові від 05.10.2015 р. по справі № 917/442/15). Заявлена ж до стягнення сума інфляційних за період з 14.01.2014р. по 31.10.2016р. - 3037,13 грн. нарахована правомірно та підлягає стягненню.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст. 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Відповідач жодних заперечень проти позову не надав.

За викладеного, суд прийшов до висновку, про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 4171,62 грн. основного боргу, 359,94 грн. пені, 367,63 грн. три проценти річних та 3037,13 грн. інфляційних втрат.

Згідно зі ст. 49 ГПК України витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні з даним позовом, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі матеріалів справи та керуючись ст. 33, 43, 49, ст.ст. 75, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод» (вул. Івана Приходька, 141, м. Кременчук, Полтавська область, 39621, ідентифікаційний номер юридичної особи 05756783) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Шліф" (вул. Камишева Івана, 7, м. Харків, 61038, ідентифікаційний номер юридичної особи 33122174) - 7 936,32 грн., з яких: 4171,62 грн. основний борг, 359,94 грн. пені, 367,63 грн. три проценти річних та 3037,13 грн. інфляційні втрати; 1375,58,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині позову - відмовити.

Повне рішення складене 09.02.2017 р.

Суддя О.С.Мацко