Рішення
від 06.02.2017 по справі 916/3173/16
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" лютого 2017 р.Справа № 916/3173/16

За позовом : Одеського обласного стрілецько-спортивного клуба товариства сприяння обороні України

До відповідача: Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря

про стягнення 49396,73 грн.

Суддя Д'яченко Т.Г.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1, представники за довіреністю

Від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ : Позивач - Одеський обласний стрілецько-спортивний клуб товариства сприяння обороні України звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою, з урахуванням уточнень від 20.01.2017р., у якій просить суд стягнути з Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря заборгованість в розмірі 49396,73 грн., яка складається з суми основного боргу у розмірі 31200 грн., пені у розмірі 5336,63 грн., 3% річних у розмірі 1400,40 грн. та інфляційних втрат у розмірі 11459,70 грн.

Відповідач - Державна екологічна інспекція Північно-Західного регіону Чорного моря заперечує проти задоволення заявлених вимог позивача в повному обсязі, з підстав, які було викладено у письмових запереченнях від 02.02.2017р., зазначаючи про закінчення строку дії договору від 27.02.2013р. №6 31.12.2013р. на умовах, викладених у п.п. 4.4 Договору, та відсутності у відповідача зобов'язання по погашенню боргу за період, визначений позивачем у позові.

24.01.2017р. до господарського суду Одеської області представником позивача надано заяву про забезпечення позову, у якій він просив суд накласти арешт на кошти Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря в розмірі ціни позову - 49396,73 грн., судового збору за подачу позову - 1378 грн. та судового збору за подачу заяви про забезпечення позову - 800 грн., і накласти арешт на наступне майно Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря: пістолет марки ТТ серія СГ №6042, пістолет марки ТТ серія ШК №1182, пістолет марки ТТ серія ЗВ №4255, пістолет марки ТТ серія ЧН №790, пістолет марки ТТ серія ПР №1804, пістолет марки ТТ серія ЕХ №411, магазин до зброї - пістолету марки ТТ у кількості 14 шт., патронів до зброї - пістолету марки ТТ калібру 7,62 у кількості 116 шт., прогулянковий моторний катер реєстраційний номер „ВИЛ-0538-К» , прогулянковий моторний катер UMS-600 реєстраційний номер „ua 0370 BD» , патрульне судно „Калкан-2» , моторна яхта „Україна» .

Заяву Одеського обласного стрілецько-спортивного клуба товариства сприяння обороні України від 24.01.2017р. залишено судом без задоволення з огляду на наступне.

Згідно ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

У відповідності зі ст. 67 ГПК України, позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011р. „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами пленуму Вищого господарського суду України від 16 січня 2013 року № 2, від 10 липня 2014 року № 6, від 14 липня 2016 року №7), відповідно до статті 66 ГПК України заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову . У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №16, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення , що майно (в тому числі грошові суми , цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.

Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Приймаючи до уваги, що предметом судового розгляду у даній справі є стягнення з відповідача грошових коштів за послуги, надані за Договором №6 від 27.02.2013р., суд не вбачає правових підстав для накладення арешту на майно, належне відповідачу.

Щодо накладення арешту на грошові кошти, належні відповідачеві, суд зазначає, що достатньо обґрунтованих підстав задля застосування такого виду забезпечення позовних вимог позивача, суду також не надано, оскільки жодними письмовими докази позивачем не доведено здійснення з боку відповідача будь-яких дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після подання до суду позову (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, тощо).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення у судовому засіданні представників позивача та відповідача, суд встановив.

27 лютого 2013 року між Одеським обласним стрілецько-спортивним клубом товариства сприяння обороні України (Підрядчик) та Державною екологічною інспекцією Північно-Західного регіону Чорного моря (Замовник) було укладено Договір №6 про організацію зберігання, прийому та видачу вогнепальної табельної зброї, яка належить Державній екологічній інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого, Підрядчик організує Замовнику зберігання з послідуючою видачею та прийомом табельної зброї в збройовій кімнаті Одеського обласного стрілецько-спортивного клубу ТСО України за адресою: м. Одеса, вул. Буніна, 16-А.

Видача зброї, належної Замовнику, проводиться згідно письмового розпорядження начальника або заступника начальника Інспекції по пред'явленню посвідчення, а також дозволу на право носіння табельної зброї (п. 1.2. Договору).

Відповідно до п. 2.1. Договору, вартість послуг по договору складає 9600 грн., без ПДВ. Вартість послуг в місяць складає 800 грн.

Згідно до п. 2.2. Договору, розрахунки між сторонами проводяться шляхом перерахування грошей на розрахунковий рахунок Підрядчика згідно виставленого рахунку та акту виконаних робіт в термін 5 (п'яти) банківських днів. Вартість наданих послуг індексується в відповідності з курсом валют НБУ на поточний день.

Одеським обласним стрілецько-спортивним клубом товариства сприяння обороні України надавалися відповідачу з урахуванням п. 1.1. Договору послуги зі зберігання табельної зброї, у зв'язку з чим на виконання умов укладеного Договору, позивачем на адресу відповідача - Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря були направлені наступні рахунки: №77 від 27.11.2013р., №2 від 23.01.2014р., №13 від 27.02.2014р., №60 від 28.07.2014р., №67 від 14.08.2014р., №1 від 04.02.2015р., №5 від 04.02.2015р., №10 від 20.02.2015р., №31 від 11.06.2015р., №50 від 20.08.2015р., №56 від 03.09.2015р., №65 від 08.10.2015р., №69 від 04.11.2015р., №83 від 23.12.2015р., №8 від 03.02.2016р., №18 від 15.04.2016р., №52 від 12.08.2016р., №69 від 26.09.2016р., №74 від 19.10.2016р., №83 від 02.11.2016р., №97 від 15.12.2016р., №1 від 05.01.2017р. на загальну суму у розмірі 31200грн .копія яких містяться у матеріалах справи.

Однак, відповідно до пояснень позивача, виставлені рахунки на виконання Договору №6 про організацію зберігання, прийому та видачу вогнепальної табельної зброї, яка належить Державній екологічній інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря від 27 лютого 2013 року, відповідачем не сплачені, у зв'язку з чим за ним рахується заборгованість в розмірі 31200грн.

Положеннями п. 3.2. Договору, визначено, що у разі затримки платежів, строки яких зазначені у Договорі, Замовник виплачує Підрядчику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочки.

У відповідності до п. 4.1. Договору, всі умови, неурегульовані дійсним договором, регулюються законодавством України. Всі суперечки, які виникли в ході виконання договору вирішуються в порядку, встановленому законодавством України (п. 4.3. Договору).

Положеннями п. 4.4. Договору, сторони погодили, що Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами та діє з 01.01.2013р. по 31.12.2013р. або до повного виконання зобов'язань.

Позовні вимоги Одеського обласного стрілецько-спортивного клуба товариства сприяння обороні України обґрунтовані неналежним виконанням прийнятих на себе договірних зобов'язань Державною екологічною інспекцією Північно-Західного регіону Чорного моря за Договором від 27 лютого 2013 року №6 про організацію зберігання, прийому та видачу вогнепальної табельної зброї, яка належить Державній екологічній інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря, та направлені на стягання з відповідача суми заборгованості в розмірі 49396,73 грн., яка складається з суми основного боргу у розмірі 31200 грн., пені у розмірі 5336,63 грн., 3% річних у розмірі 1400,40 грн. та інфляційних втрат у розмірі 11459,70 грн.

Суд, розглянувши матеріали справи, вислухавши у судових засіданнях пояснення представників позивача та відповідача, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст.193 ГК України).

Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно частини першої статті 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено що, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до п. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Згідно до ч.1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як встановлено судом, на виконання умов укладеного між сторонами Договору, позивачем - Одеським обласним стрілецько-спортивним клубом товариства сприяння обороні України були надані відповідачу - Державній екологічній інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря відповідні послуги по зберіганню табельної зброї, та, на виконання вимог укладеного між сторонами Договору, у відповідності до його п.п. 2.1.,2.2., оформлені та виставлені відповідні рахунки та акти виконаних робіт.

Відповідачем до письмових заперечень від 02.02.2017р. були надані відповідні письмові докази, а саме копії платіжних доручень, які, на думку відповідача, засвідчують сплату заборгованості за Договором від 27.02.2013р. №6 про організацію зберігання, прийому та видачу вогнепальної табельної зброї, яка належить Державній екологічній інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря.

Дослідивши обставини спору та наявні у матеріалах справи докази, судом встановлено факт неналежного виконання Державною екологічною інспекцією Північно-Західного регіону Чорного моря прийнятих на себе зобов'язань за умовами Договору від 27 лютого 2013 року №6 про організацію зберігання, прийому та видачу вогнепальної табельної зброї, яка належить Державній екологічній інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря, що підтверджується наявними в матеріалах справи рахунками та актами виконаних робіт, наданими з боку позивача.

Посилання відповідача на виконання умов Договору з його боку, та, відповідно, закінчення строку його дії, що підтверджує, на його думку, відсутність заборгованості перед позивачем, спростовується наявними в матеріалах письмовими доказами.

Так, слід зазначити, що надані з боку відповідача до відзиву платіжні доручення як доказ сплати боргу перед позивачем за надані послуги, не можуть бути належними доказами таких сплат, оскільки не містять в собі посиланням на відповідний Договір від 27.02.2013р. №6, укладений між сторонами, невиконання зобов'язань за яким є підставою позовних вимог у даній справі, В даних платіжних документах міститься посилання на інші договори, як підстави сплати коштів з боку відповідача, які не досліджуються в рамках даної справи, та не є підставою позовних вимог позивача.

Відповідачем не спростовані доводи позивача щодо наявності у Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря заборгованості за листопад та грудень 2013 року за Договором № 6, у зв'язку з чим у суду відсутні правові підстави вважати такий Договір припиненим 31.12.2013р., оскільки сторонами чітко за умовами укладеного Договору визначено строк його дії - з 01.01.2013р. по 31.12.2013р.або до повного виконання зобов'язань (п. 4.4 Договору від 27.02.2013р. №6), отже, приймаючи до уваги наявність боргу у відповідача в 2013 році, позивачем продовжувались надаватися послуги на виконання його умов в подальшому.

Крім того, слід зазначити, що матеріали справи не містять письмових доказів наявності звернень відповідача до Одеського обласного стрілецько-спортивного клуба товариства сприяння обороні України з вимогою повернути передане на зберігання майно.

Враховуючи викладене, відсутність в матеріалах справи доказів сплати заборгованості відповідачем по виставленим з боку позивача рахункам, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 31200 грн., є обґрунтованими, підтверджені відповідними доказами і підлягають задоволенню судом.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначено у п. 1.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» , грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти (п. 6.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» ).

Позивачем було здійснено нарахування інфляційних втрат за періоди (а.с. 153,154):

- за рахунком №77 від 27.11.2013р. на суму 800 грн. за період 04.12.2013р. по 20.01.2017р.;

- за рахунком №2 від 23.01.2014р. на суму 800 грн. за період 30.01.2014р. по 20.01.2017р.;

- за рахунком №13 від 27.02.2014р. на суму 1600 грн. за період 06.03.2014р. по 20.01.2017р.;

- за рахунком №60 від 28.07.2014р. на суму 4000 грн. за період 04.08.2014р. по 20.01.2017р.;

- за рахунком №67 від 14.08.2014р. на суму 800 грн. за період 21.08.2014р. по 20.01.2017р.;

- за рахунком №1 від 04.02.2015р. на суму 3200 грн. за період 11.02.2015р. по 20.01.2017р.;

- за рахунком №5 від 04.02.2015р. на суму 800 грн. за період 11.02.2015р. по 20.01.2017р.;

- за рахунком №10 від 20.02.2015р. на суму 800 грн. за період 27.02.2015р. по 20.01.2017р.;

- за рахунком №31 від 11.06.2015р. на суму 3200 грн. за період 18.06.2015р. по 20.01.2017р.;

- за рахунком №50 від 20.08.2015р. на суму 1600 грн. за період 28.08.2015р. по 20.01.2017р.;

- за рахунком №56 від 03.09.2015р. на суму 800 грн. за період 10.09.2015р. по 20.01.2017р.;

- за рахунком №65 від 08.10.2015р. на суму 800 грн. за період 15.10.2015р. по 20.01.2017р.;

- за рахунком №69 від 04.11.2015р. на суму 800 грн. за період 11.11.2015р. по 20.01.2017р.;

- за рахунком №83 від 23.12.2015р. на суму 1600 грн. за період 30.12.2015р. по 20.01.2017р.;

- за рахунком №8 від 03.02.2016р. на суму 800 грн. за період 10.02.2016р. по 20.01.2017р.;

- за рахунком №18 від 15.04.2016р. на суму 1600 грн. за період 22.04.2016р. по 20.01.2017р.;

- за рахунком №52 від 12.08.2016р. на суму 3200 грн. за період 19.08.2016р. по 20.01.2017р.;

- за рахунком №69 від 26.09.2016р. на суму 800 грн. за період 03.10.2016р. по 20.01.2017р.;

- за рахунком №74 від 19.10.2016р. на суму 800 грн. за період 26.10.2016р. по 20.01.2017р.;

- за рахунком №83 від 02.11.2016р. на суму 800 грн. за період 21.11.2016р. по 20.01.2017р.;

Позивачем було зазначено граничний строк нарахування інфляційних втрат 20.01.2017р., однак, фактично нарахування було здійснено по 31.12.2016р., оскільки на день подання заяви про уточнення позовних вимог, інфляція за січень 2017р. не виникла.

Так, відповідно до такого розрахунку за відповідачем рахується заборгованість зі сплати інфляційних втрат у розмірі 11459,70 грн.

Також, позивачем було здійснено нарахування 3% річних за наступними рахунками (а.с. 155,156) :