Рішення

від 02.02.2017 по справі 921/775/16-г/3

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"02" лютого 2017 р.Справа № 921/775/16-г/3

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровець Я.Я.

Розглянув справу

за позовом Малого приватного підприємства "Нара", м. Тернопіль

до відповідача ОСОБА_1 підприємства "Кременецька оселя" Кременецької міської ради, м. Кременець Тернопільська область

про cтягнення заборгованості в сумі 193 841, 37 грн.

За участю представників сторін від :

Позивача: ОСОБА_2 - представник (довіреність б/н від 01.10.2016р.);

Відповідача: не з'явився.

Учаснику судового процесу в судовому засіданні оголошено склад суду та роз'яснено його права і обов'язки передбачені статтями 20, 22 ГПК України.

Фіксація судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку статті 81-1 ГПК України не здійснювалася через відсутність відповідного клопотання сторін.

В судовому засіданні 02 лютого 2017 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть справи: ОСОБА_2 приватне підприємство "Нара" звернулося до господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до ОСОБА_1 підприємства "Кременецька оселя" Кременецької міської ради про cтягнення заборгованості в сумі 193 841, 37 грн. за договором про виконання ремонтних робіт №1106-15 від 11.06.2015р.

Ухвалою суду від 12.12.2016р. порушено провадження у даній справі та її розгляд призначено на 12.01.2017р., який на підставі статті 77 ГПК України відкладався на 02.02.2017р. з підстав, викладених у відповідній ухвалі суду.

12.01.2017р. суд перейшов до розгляду справи по суті та судом оглянуто оригінали документів долучених до позовної заяви.

Представник позивача в судових засіданнях позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та просив позов задоволити повністю. Також, через канцелярію суду подав документи, які витребовувались ухвалою суду (вх.№3622 від 12.01.2017р., вх.№3637 від 12.01.2017р.).

Відповідач участі повноважного представника в судові засідання не забезпечив, витребуваних документів суду не надав, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся відповідно до вимог ст.ст. 64, 87 ГПК України. Рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, а саме ухвал суду направлені відповідачу за адресою: вул.Потік Ірва, 35, м. Кременець, Тернопільська область, які містяться в матеріалах справи, повернуті з відміткою " за відмовою адресата від одержання".

Вказана адреса відповідає, також, адресі зазначеній у відомостях про місцезнаходження відповідача у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, сформований господарським судом Тернопільської області станом на 12.12.2016р.

Згідно п.п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Пунктом 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, а також беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на обидві сторони, суд згідно зі статті 75 ГПК України розглядає справу за відсутності відповідача за наявними матеріалами.

Оглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи представника позивача, повно та об'єктивно оцінивши подані докази в їх сукупності, судом встановлено:

11 червня 2015 року між ОСОБА_1 підприємством "Кременецька оселя "Кременецької міської ради" (надалі, Замовник/відповідач) та ОСОБА_2 приватним підприємством "Нара" (надалі, Підрядник/позивач) укладено договір №1106-15 про виконання ремонтних робіт, відповідно до умов якого Підрядник бере на себе зобов"язання своїми силами і засобами виконати роботи по поточному ремонту дороги комунальної власності вулиці Дубинської в місті Кременець Тернопільської області відповідно до Договірної ціни і в обумовлений Договором строк. Замовник зобов"язується надати Підряднику будівельний майданчик, проектно-кошторисну документацію у 3-х денний строк, після підписання Договору, забезпечити своєчасне фінансування будівництва, прийняти роботи і повністю сплатити вартість виконаних робіт (будівельних та інших матеріалів) ( п.1.1, п.1.2 Договору).

Пунктом 2.1 Договору сторони домовились, що договірна ціна робіт, що доручені Підряднику по цьому договору складає 111 760,80 грн., в тому числі ПДВ 18 626,80 грн.

Роботи вважаються виконаними після підписання представниками сторін Акту приймання виконаних робіт. ( п. 3.2 Договору).

Згідно п.4.1, п.4.2 Договору Замовник забезпечує фінансування робіт у відповідності з умовами Договору. Кінцеві розрахунки за виконані роботи з Підрядником здійснюються на протязі 7-ми днів після підписання Акту приймання виконаних робіт.

Здавання - приймання робіт після закінчення будівництва об"єкта здійснюється у відповідності до чинного порядку, оформляється Актом приймання виконаних робіт (п.11.1 Договору).

Як визначено пунктом 14.1 Договору, останній набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов"язань за цим Договором.

Вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками обох сторін.

Факт виконання позивачем та отримання відповідачем робіт підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт від 25 червня 2015 року на суму 111 760,80 грн. та довідкою про вартість виконаних підрядних робіт та витрати за червень 2015 року, підписані повноважними представниками сторін та завірені печатками юридичних осіб.

Як стверджує позивач, відповідач порушив умови договору щодо оплати за виконані роботи, заборгувавши станом на час звернення з позовом до суду 111 760,80 грн. основного боргу.

Крім того, за неналежне виконання договірних зобов'язань позивач нарахував відповідачу 12 758,65 грн. інфляційних втрат, 4 666,00 грн. 3% річних та 64 655,92 грн. пені.

При прийнятті рішення, суд виходив з наступного:

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Аналогічне положення містить стаття 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Як визначено статтею 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до вимог статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до статей 627, 628 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається зі змісту укладеного сторонами договору, він по своїй правовій природі є договором підряду.

Згідно статті 837 Цивільного кодексу України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовник), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Статтею 854 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Як слідує із матеріалів справи, на виконання умов договору №1106-15 про виконання ремонтних робіт від 11.06.2015р. (відповідно до умов якого Підрядник бере на себе зобов"язання своїми силами і засобами виконати роботи по поточному ремонту дороги комунальної власності вулиці Дубинської в місті Кременець Тернопільської області відповідно до Договірної ціни і в обумовлений Договором строк. Замовник зобов"язується надати Підряднику будівельний майданчик, проектно-кошторисну документацію у 3-х денний строк, після підписання Договору, забезпечити своєчасне фінансування будівництва, прийняти роботи і повністю сплатити вартість виконаних робіт (будівельних та інших матеріалів) (п.1.1, п.1.2 Договору)), позивач виконав роботи, які відповідачем отримані, що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт від 25 червня 2015 року на суму 111 760,80 грн. та довідкою про вартість виконаних підрядних робіт та витрати за червень 2015 року, підписані повноважними представниками сторін та завірені печатками юридичних осіб (містяться в матеріалах справи).

Пунктом 2.1 Договору сторони домовились, що договірна ціна робіт, що доручені Підряднику по цьому договору складає 111 760,80 грн., в тому числі ПДВ 18 626,80 грн.

Згідно п.4.1, п.4.2 Договору Замовник забезпечує фінансування робіт у відповідності з умовами Договору. Кінцеві розрахунки за виконані роботи з Підрядником здійснюються на протязі 7-ми днів після підписання Акту приймання виконаних робіт.

Як визначено статтею 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (стаття 843 Цивільного кодексу України).

Сторони домовились, що роботи вважаються виконаними після підписання представниками сторін Акту приймання виконаних робіт (п. 3.2 Договору).

Здавання - приймання робіт після закінчення будівництва об"єкта здійснюється у відповідності до чинного порядку, оформляється Актом приймання виконаних робіт (п.11.1 Договору).

Відповідно до пункту 4 статті 882 Цивільного кодексу України передбачено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

Як вбачається із матеріалів справи, факт виконання позивачем та отримання відповідачем робіт підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт від 25 червня 2015 року на суму 111 760,80 грн., який підписаний повноважними представниками сторін без жодних зауважень та завірений печатками юридичних осіб.

Відповідачем не подано, матеріали справи не містять доказів надання відповідачем (Замовником) будь-яких заперечень до вищевказаного акту приймання виконаних будівельних робіт.

Отже, роботи, визначені у акті приймання виконаних будівельних робіт, відповідно до умов договору №1106-15 вважаються безумовно прийнятими відповідачем у повному обсязі зі строком оплати - не пізніше ніж через 7 днів після підписання актів.

Таким чином, прострочення відповідача по сплаті за виконані роботи в сумі 111 760,80 грн. виникло з 03.07.2015р.

Проте, відповідач своїх зобов"язань за спірним договором не виконав, заборгувавши позивачу борг у розмірі 111 760,80 грн.

Положенням статті 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Також, 03.10.2016р. позивачем надіслано до відповідача претензію з вимогою погашення заборгованості, яку останнім залишено без задоволення.

Приймаючи до уваги, що згідно статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості в сумі 111 760,80 грн, які неоплачені станом на день розгляду спору, підлягають до задоволення як обґрунтовано заявлені, підтверджені матеріалами справи та не спростовані відповідачем належними доказами.

Згідно статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, повинен на вимогу кредитора сплатити борг з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (П.п. 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Як стверджує позивач, оскільки відповідачем не виконані умови Договору щодо вчасної оплати за виконанні роботи, тому позивачем нараховано відповідачу за період з 02.07.2015р. по 21.11.2016р. 3% річних у розмірі 4 666,00 грн та інфляційні втрати в розмірі 12 758,65 грн., які просить суд стягнути з відповідача.

Судом здійснено перерахунок за допомогою програми ЛІГА: ОСОБА_3 3% річних за період з 03.07.2015р. (дата виникнення заборгованості протягом семи днів після підписання акту приймання виконаних робіт (акт приймання виконаних робіт підписано - 25.06.2015р.)) по 21.11.2016р. та вважає, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у розмірі 4 666,00 грн, правомірними та такими, що підлягають до задоволення (розрахунок додається).

При перевірці правильності нарахування позивачем інфляційних втрат судом встановлено, що вони нараховані з порушенням норм чинного законодавства України.

Судом, також, здійснено перерахунок за допомогою програми ЛІГА: ОСОБА_3 інфляційних втрат та визначено, що розмір інфляційних втрат становить 12 740,73 грн.

За таких обставин, суд вважає, вірно обрахованими та правомірно заявленими до стягнення інфляційні втрати у розмірі 12 740,73 грн. та такими, що підлягають до задоволення. В іншій частині щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 17,92 грн, то суд вважає їх безпідставно нарахованими, необґрунтованими й стягненню не підлягають (розрахунок додається).

Щодо вимог про стягнення пені у розмірі 64 655 грн 92 коп., то суд зазначає наступне:

В силу статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і сплата неустойки.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (частина 1 стаття 216 ГК України).

У силу вимог ч.ч. 1, 2 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Стаття 218 Господарського кодексу України зазначає, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

З частини 1 статті 547 Цивільного кодексу України вбачається, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України, передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 1 ОСОБА_3 України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" визначено, що, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

З наведеного випливає, що обов'язковою умовою виникнення права на нарахування пені є викладення в договорі умови (пункту) про забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені, підстави для її застосування та розмір, або наявність законодавчого акту, який визначає обов'язок та умови сплати пені.

Згідно п.2.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.13 р. вбачається, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено ст. 14 ОСОБА_3 України "Про державний матеріальний резерв", ст. 36 ОСОБА_3 України "Про телекомунікації", ст. 1 ОСОБА_3 України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". У таких випадках нарахування пені здійснюється на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.

Із змісту частини 6 статті 231 ГК України випливає, що штрафні санкції, якими в розумінні ст. 230 ГК України є неустойка, штраф, пеня, встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ. Тобто, вказаною нормою встановлюється лише порядок визначення розміру штрафних санкцій. Таким чином, дана норма не є спеціальною, якою визначається обов'язок та умови сплати штрафних санкцій.

Оскільки у вчиненому сторонами правочині не встановлено права позивача на нарахування пені за прострочення виконання грошового зобов'язання та відсутністю спеціального законодавчого акту, який визначає обов'язок боржника сплатити пеню за невиконання зобов'язання у правовідносинах, що склалися між сторонами, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 64 655,92 грн., оскільки вимога про стягнення такої є безпідставною.

Відповідно до статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В силу вимог статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до статті 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов'язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивач надав суду всі належні та допустимі докази, які дають можливість суду задоволити позовні вимоги частково та стягнути з відповідача 111 760 грн 80 коп. основного боргу, 12 740 грн 73 коп. інфляційних втрат, 4 666 грн 00 коп. 3% річних. У решті частин позовних вимог у задоволенні позову слід відмовити.

Згідно ч.ч. 1, 2, 5 статті 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір, згідно статті 49 ГПК України, покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 1, 2, 4-3, 12, 32, 33, 34, 44, 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 підприємства "Кременецька оселя" Кременецької міської ради, вул. Потік Ірва, 35, м. Кременець, Тернопільська область (ідентифікаційний код 37521774) на користь Малого приватного підприємства "Нара", с. Гаї, Бродівський район, Тернопільська область (ідентифікаційний код 22363217) - 111 760 грн 80 коп. основного боргу, 12 740 грн 73 коп. інфляційних втрат, 4 666 грн 00 коп. - 3% річних та 1937 грн. 51 коп. судового збору.

3. Наказ видати згідно статті 116 ГПК України.

4. У решті частин позовних вимог у задоволенні позову відмовити.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили в десятиденний строк з дня його прийняття (виготовлення та підписання повного тексту).

6. Сторони вправі подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили протягом десяти днів з дня його прийняття (виготовлення та підписання повного тексту), через місцевий господарський суд.

Повний текст рішення виготовлено та підписано "09" лютого 2017 року.

Суддя Я.Я. Боровець