Постанова

від 09.02.2017 по справі 810/606/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/606/16 Головуючий у 1-й інстанції: Лиска І.Г.

Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 лютого 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю РДБ-Груп на постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю РДБ-Груп до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю РДБ-Груп (далі - Позивач, ТОВ РДБ-Груп ) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області (далі - Відповідач, ДПІ у Києво-Святошинському районі) в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (т. 9 а.с. 115-117), просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.02.2016 року №0000262200.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 23.11.2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що оскільки матеріалами справи не підтверджується факт виконання господарських операції, а матеріалами перевірки і досудового розслідування встановлено фіктивність господарських відносин Позивача з його контрагентом, правових підстав для нарахування податкового кредиту у ТОВ РДБ-Груп не було.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. При цьому посилається на те, що суд першої інстанції виніс оскаржуване рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Наголошує на тому, що судом першої інстанції не були належним чином досліджені всі наявні у матеріалах справи докази, що призвело до прийняття неправильного рішення. Вказує, що кримінальне провадження №320151000000000100, у рамках якого було призначено перевірку ТОВ РДБ-Груп , закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

У судовому засіданні представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав з підстав, викладених в останній, та просив вимоги скарги задовольнити повністю.

Представник Відповідача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а постанову суду першої інстанції скасувати, виходячи з такого.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Вирішуючи вказану справу, суд першої інстанції встановив, що у серпні 2015 року працівниками ДПІ у Києво-Святошинському районі на підставі пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України, наказу від 06.08.2015 року №691 (т. 21 а.с. 11), направлення від 07.08.2015 року №795 (т. 21 а.с. 17) та на виконання постанови слідчого з особливо важливих справ першого відділу кримінальних розслідувань ГУ ДФС у м. Києві від 14.07.2015 року (т. 21 а.с. 13-16) проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ РДБ-Груп з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ Лайк Трест та ТОВ Арттревел 2012 за період з 01.06.2012 року по 31.06.2014 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем: п. 198.6 ст. 198, п. п. 201.1, 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України, внаслідок чого занижено показники рядку 25 Сума податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду декларації з ПДВ на загальну суму 1 588 434,00 грн., у тому числі за квітень 2013 року - 27 500,00 грн., травень 2013 року - 43 029,02 грн., липень 2013 року - 136 311,58 грн., серпень 2013 року - 256 135,74 грн., вересень 2013 року - 160 871,60 грн., жовтень 2013 року - 395 459,92 грн., листопад 2013 року - 334 095,67 грн., грудень 2013 року - 235 030,79 грн..

Результати перевірки зафіксовані в акті від 20.08.2015 року №271/10-13-22-02-21/34180562 (т. 1 а.с. 88-117).

На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем 15.09.2015 року винесено податкове повідомлення-рішення форми Р №0002982200, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 2 458 769,00 грн., у тому числі за основним платежем - 1 588 436,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 870 333,00 грн. (т. 1 а.с. 118).

За результатами адміністративного оскарження рішенням ДФС України від 04.02.2016 року №2316/6/99-99-10-01-01-25 (т. 1 а.с. 75-83) частково задоволено повторну скаргу ТОВ РДБ-Груп та скасовано податкове повідомлення-рішення від 15.09.2015 року №0002982200 в частині 76 115,00 грн. штрафної санкції та у зазначеній частині рішення ГУ ДФС у Київській області за наслідками розгляду первинної скарги Позивача.

З урахуванням вказаного рішення ДФС України Відповідачем прийнято нове податкове повідомлення-рішення від 19.02.2016 року №0000262200 (т. 9 а.с. 116), яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 2 382 654,00 грн., у тому числі за основним платежем - 1 588 436,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 794 218,00 грн.

Вирішуючи питання про правомірність оскаржуваного акту індивідуальної дії, суд першої інстанції встановив таке.

Між ТОВ РДБ-Груп (Замовник) та ТОВ Лайк-Трест (Підрядник) укладені договори про виконання робіт від 03.06.2013 року №03/06-Т, від 14.05.2013 року №14/05-В, від 22.04.2013 року №22/04-3, від 14.10.2013 року №14/10-Я, від 19.07.2013 року №19/07-К, від 25.06.2013 року №25/06-ГС, від 14.06.2013 року №14/06-П , від 04.06.2013 року №04/06-Б, від 23.08.2103 року №23/08-Г, від 23.08.2013 року №23/08-ВС, від 16.08.2013 року №16/08-К, від 05.08.2013 року №05/08-У, від 30.07.2013 року №30/07-БЦ, від 02.12.2013 року №02/12-Б, від 01.10.2013 року №01/10-П, від 03.09.2013 року №03/09-ВВ, від 30.08.2013 року №30/08-Ж, від 10.12.2013 року №10/12-Ц (т. 1 а.с. 120-195).

За умовами вказаних договорів Замовник доручає, а Підрядник зобов'язується виконати власними та залученими силами і засобами будівельно-монтажні роботи на різних об'єктах будівництва, а Замовник зобов'язується прийняти роботи та оплатити їх.

Пунктом 1.2 вказаних договорів визначено, що об'єм виконуваних по договору робіть викладено сторонами у локальному кошторисі.

Згідно пп. 2.1.1 договорів Замовник здійснює оплату по договору протягом 30 банківських днів з моменту підписання останнього акту виконаних робіт (форма КБ-2в) та довідки про вартість виконаних підрядних робіт (форма КБ-3).

На переконання Позивача, факт реальності господарських операцій підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: довідок про вартість виконаних будівельних робіт форми КБ-3 (т. 1 а.с. 198, 231; т. 2 а.с. 7, 54, 132, 197, 230; т. 3 а.с. 76, 153, 171, 211; т. 4 а.с. 34, 124, 185; т. 5 а.с. 8, 75, 171; т. 6 а.с. 12, 135, 228; т. 7 а.с. 56, 83, 100, 109, 139, 150, 163, 187; т. 8 а.с. 35, 52, 61, 75, 87, 98); актів приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в (т. 1 а.с. 199-230, 232-248; т. 2 а.с. 1-6, 8-53, 55-129, 133-196, 198-229, 231-245; т. 3 а.с. 1-73, 77-152, 154-170, 172-210, 212-245; т. 4 а.с. 1-31, 35-123, 125-184, 186-246; т. 5 а.с. 1-5, 9-74, 76-170, 172-245; т. 6 а.с. 1-9, 13-134, 136-225, 229-247; т. 7 а.с. 1-55, 57-82, 84-99, 101-108, 110-123, 125-138, 140-149, 151-162, 164-184, 188-245; т. 8 а.с. 1-34, 36-52, 53-60, 62-74, 76-86, 88-97, 99-115); податкових накладних (т. 8 а.с. 118-164); платіжних доручень (т. 8 а.с. 165-245; т. 9 а.с. 1-20); локальних кошторисів (т. 10 а.с. 6-226; т. 11 а.с. 1-235; т. 15 а.с. 1-213; т. 16 а.с. 5-92, 94-129, 135-263; т. 17 а.с. 7-86; т. 18 а.с. 5-83, 90-110, 117-194, 200-243; т. 19 а.с. 5-65, 92-229; т. 20 а.с. 5-193, 199-222).

При цьому, на переконання Апелянта, наявність спеціальної правосуб'єктності ТОВ Лайк Трест підтверджується наявними у матеріалах справи копією ліцензії Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві серії АЕ №182735 від 17.01.2013 року (т. 10 а.с. 3-4).

На підставі викладених в акті перевірки висновків податкового органу щодо безтоварності укладених між контрагентами правочинів, а також на підставі того, що наявні у матеріалах справи документи не свідчать про реальність здійснення господарських операцій з вказаним контрагентом, а також на встановлену у ході перевірки фіктивність ТОВ Лайк Трест , суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз приписів ст. ст. 4, 44, 185, 198 ПК України, прийшов до висновку про відсутність факту виконання сторонами господарських зобов'язань, а відтак і про неправомірність формування податкового кредиту.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися з огляду на таке.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що основною підставою для висновків про неправомірність формування валових витрат та податкового кредиту, податковий орган визначив встановлену, на його думку, фіктивність контрагента Позивача - ТОВ Лайк Трест .

Однак, судом першої інстанції не було враховано, що факт взаємовідносин з недобросовісним платником податків не може бути підставою для накладення відповідальності на добросовісного контрагента.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети.

Так, при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі. Однак доказів існування такого, що набрав законної сили вироку суду по кримінальній справі щодо посадових осіб Позивача, податковим органом надано не було. У зв'язку з чим посилання Відповідача на обставини, що були встановлені органами внутрішніх справи у ході досудового розслідування, є помилковими, оскільки останні в силу положень ст. ст. 71, 72 КАС України не можуть вважатися доказами в адміністративній справі.

Крім того, зазначення Відповідачем в акті перевірки про встановлені у ході досудового розслідування у рамках кримінального провадження №320151000000000100 за ознаками вчинення кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 212 КК України обставини є безпідставними, оскільки, як вбачається зі змісту листа ГУ ДФС у м. Києві від 18.04.2016 року №3048/Г/26-15-23-0423 (т. 9 а.с. 159), кримінальне провадження №320151000000000100 закрито 30.07.2015 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України (відсутність в діянні складу кримінального правопорушення).

Надаючи оцінку реальності вчинення господарських операцій між контрагентами, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, згідно п. 2.4 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Дослідивши наявні матеріалах справи документи, судова колегія вважає, що останні містять всі обов'язкові для первинних документів реквізити та відповідають законодавчо визначеним вимогам. Поряд з цим, Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не було доведено юридичної дефектності чи невідповідності первинних документів вимогам чинного законодавства, оскільки висновки останнього ґрунтуються виключно на матеріалах кримінального провадження №320151000000000100.

При цьому, аналіз наявних у матеріалах справи копій первинних документів свідчить про відповідність їх вимогам наказу Мінрегіонбуду України від 04.12.2009 року №554 Про затвердження примірних форм первинних документів з обліку в будівництві (Форми № КБ-2в, КБ-3) та ДНБ Д.1.1-1-2000.

Посилання Київського окружного адміністративного суду на відсутність ряду документів, що підтверджують господарські відносини Позивача з ТОВ Лайк Трест , а саме - кошторисної документації, договірної ціни, довідки КБ-3, актів форми КБ-2в, актів здачі приймання документації, наказів на призначення особи, уповноваженої вести контроль якості й приймання робіт, колегія суддів оцінює критично, з огляду на те, що, по-перше, ТОВ РДБ-Груп були надані необхідні первинні документи, що підтверджують реальність господарських операцій, у тому числі локальні кошториси, довідки форми КБ-3 та акти форми КБ-2в, по-друге, акти здачі-приймання документації, накази на призначення відповідальної особи, не мають обов'язкового характеру за умовами договорів, а їх обов'язкова наявність чинним законодавством не передбачено.

При цьому матеріалами справи підтверджується, що первинні документи від імені Позивача підписував директор - Вовченко М.В., який має право представляти ТОВ РДБ-Груп в силу закону.

Отже, надаючи оцінку даним доказам, суд першої інстанції не врахував, що у своїй сукупності копії довідок про вартість виконаних будівельних робіт форми КБ-3, актів приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в, податкових накладних, локальних кошторисів, платіжних доручень підтверджують факт виконання суб'єктами господарювання зобов'язань за договорами.

При цьому судовою колегією враховується, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Однак, сама наявність або відсутність первинних документів, а також помилки в їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 28.05.2015 року у справі №К/800/52299/14.

Крім того, Київським окружним адміністративним судом не було враховано, що Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не було доведено юридичної дефектності чи невідповідності первинних документів вимогам чинного законодавства, оскільки висновки останнього ґрунтуються виключно на матеріалах досудового розслідування, закритого у зв'язку з відсутністю складу злочину до початку проведення перевірки ТОВ РБД-Груп .

Як вже було зазначено вище, згідно ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Аналогічна позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи документи у розумінні приписів Закону про бухгалтерський облік є первинними документами, а тому підтверджують реальність виконання укладених Позивачем договорів.

Щодо висновків суду першої інстанції про обґрунтованість твердження податкового органу щодо заниження Позивачем податкових зобов'язань з ПДВ, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.3 ст. 200 ПК України визначено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано Відповідачем, на момент виписування податкових накладних Позивачу ТОВ Лайк Трест було зареєстровано у встановленому законом порядку як суб'єкт підприємницької діяльності, а також платником податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому правових підстав для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення у Відповідача не було.

Окрім іншого, судова колегія вважає за необхідне зауважити, що навіть встановлення факту взаємовідносин Позивача або його контрагента з фіктивним суб'єктам господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності ТОВ РДБ-Груп , оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови було допущено порушення норм матеріального та процесуального права при вирішені питання щодо правомірності винесення податковим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, у зв'язку з цим вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а постанову суду - скасувати.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови порушено норми матеріального та процесуального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а постанову суду - скасувати.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 200, 202, 205, 207, 211, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю РДБ-Груп - задовольнити повністю.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю РДБ-Груп до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати прийняте Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області податкове повідомлення-рішення від 19 лютого 2016 року №0000262200.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на судові рішення подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Шурко О.І.

Кузьменко В. В.