Рішення

від 01.02.2017 по справі 381/4353/16-ц

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

08500, м. Фастів, вул. Івана Ступака, 25, тел. (265) 6-17-89, факс (265) 6-16-76, inbox@fs.ko.court.gov.ua

---

2/381/56/17

381/4353/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 лютого 2017 року Фастівський міськрайонний суд Київської області

в складі:

головуючого судді: Осаулової Н.А.,

за участю секретаря: Криворучко А.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Фастів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Управління Держгеокадастру у Фастівському районі, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення земельного сервітуту,-

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2016 року позивач звернулася до суду з даним позовом. Свій позов мотивує тим, що з 31 січня 2007 року вона є власником квартири АДРЕСА_1 разом з господарськими будівлями та спорудами. Фактично її квартира складає собою частину житлового будинку та частину господарських будівель за адресою: м. Фастів, вул. Гагаріна, 5. Окрім неї, власниками інших квартир є ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4. Позивач зазначає, що між нею та ОСОБА_5, як власником квартири за №1 у цьому ж будинку, існував відповідний порядок користування земельною ділянкою, на якій розташований будинок, зокрема вхід до її квартир з вулиці Гагаріна проходив через земельну ділянку відповідача. Оскільки в серпні 2016 року ОСОБА_2 закрив хвіртку на замок і не пустив її пройти до власної квартири, вона будучи власником квартири, не має можливості використовувати її за призначенням. Відсутність проходу до її квартири позбавляє її можливості використовувати житло за цільовим призначенням. Звернення до правоохоронних органів та міської ради позитивного результату не дало, а тому позивач змушена звернутися до суду з даним позовом у зв'язку з необхідністю встановлення земельного сервітуту для проходу і проїзду велосипедом до належної позивачу частини будинку.

Позивач та її представник в судовому засіданні позов підтримали в повному обсязі. Суду пояснили, що прохід, який відповідач закрив є єдиний проходом до її квартири, на даний час позивач не має можливості вільно проходити до свого житла.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечували. Представник відповідача - ОСОБА_6 суду пояснила, що дійсно позивач та її покійна бабуся ходили до своєї квартири через земельну ділянку відповідача до весни 2016 року. Проте, у них раніше був свій вихід на вулицю Гагаріна, однак зараз там прибудована кімната. ОСОБА_6, зазначила, що у зв'язку з непристойною поведінкою та способом життя позивачки вона та її чоловік змушені були закрити свій прохід задля свого спокійного життя.

Третя особа ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснила, що попередня власниця квартири, яка являлася бабусею позивачки, ходила через земельну ділянку відповідача, проте мала свій прохід, який згодом замурували. Коли саме це було не пам'ятає, але у 1968 році даний прохід ще був. З того часу, як позивач стала власником даної квартири, то прохід був уже закритий.

Треті особи ОСОБА_3 та представник Управління Держгеокадастру у Фастівському районі в судове засідання не з'явився, повідомлявся судом вчасно та належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_7 суду пояснила, що вона є власником квартири №3 сусіднього житлового будинку, який межує з будинком сторін судового процесу. Житлові будинки по вул.. Гагаріна, за планом розташування та побудови однакові. Власники квартир усі мають вихід на вул.. Гагаріна. У позивачки та її покійної бабусі є вихід на вул..Гагаріна, але вони ним не користуються. Раніше дійсно вони ходили через прохід, що знаходиться на земельній ділянці відповідача. Можливість окремого проходу у позивачки є, але його необхідно розчистити від сміття та чагарників, які розрослись із за недогляду за земельною ділянкою.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_8 суду пояснив, що позивач має можливість виходу на вулицю ОСОБА_9, однак його потрібно розчистити від чагарників. Між тим зазначив, що вихід на вулицю Гагаріна у ОСОБА_1 теж був, однак вказаний вихід був закритий та об лаштований під кімнату.

Суд, вислухавши пояснення сторін, заслухавши покази свідків, дослідивши наявні у справі та надані сторонами у судовому засіданні письмові докази в межах заявлених позовних вимог, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.1,2 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних або юридичних осіб, поданими відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть у ній участь. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За умовами ч.1,2 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи житловий будинок № 5 по вул. Гагаріна в м. Фастів зареєстрований на праві приватної власності, а саме:

-квартира № 1 за ОСОБА_10 (відповідач по справі) на підставі Договору Дарування, посвідченого Фастівською державною нотаріальною конторою від 28.02.1995 року, р.№ 2-813;

-квартира №2 за ОСОБА_11 (у відповідності до свідоцтва про зміну імені від 11.06.2016 року вона же ОСОБА_1 - позивач по справі) на підставі Договору дарування посвідченого приватним нотаріусом Фастівського міського нотаріального округу ОСОБА_12 від 31.01.2007 року, р. № 314;

-квартира №3 зареєстрована по праву приватної спільної сумісної власності, 2/3 частини, за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого органом приватизації Фастівської міської ради від 14.01.1994 року, 1/3 частина, по праву приватної спільної часткової власності за ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого приватним нотаріусом Фастівського міського нотаріального округу ОСОБА_13 від 14.11.2012 року, р. № 3153., що підтверджуються довідкою Комунального підприємства Фастівської міської ради Фастівське Бюро технічної інвентаризації від 31.10.2016 року.(а.с.33).

Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку Серія ЯК № 035033, відповідачу ОСОБА_2, на праві власності належить земельна ділянка площею - 0,0277 га, кадастровий номер 3211200000:09:008:0121, що розташована АДРЕСА_2. Дана земельна ділянка призначена для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Як вбачається з Кадастрових планів земельних ділянок з кадастровими номерами 323211200000:09:008:0151 (0,0061 га) та 3211200000:09:008:0152 (0,0216 га) дані земельні ділянки перебувають у власності та користуванні відповідача ОСОБА_2.

Судом встановлено та підтверджено самою позивачкою, що земельна ділянка, позначена на кадастрових планах земельної ділянки відповідача під назвою В-Б не оформлена в передбаченому законом порядку, але перебуває у її користуванні.

Між тим, дійсно по лінії розмежування Б-В остання межує із ділянкою позивачки, що на плані меж зон обмежень, обтяжень та сервітутів позначена за прізвищем Верещак Н. , яка є колишнім власником домоволодіння за вказаною адресою (а.с.14).

Більше того, відповідачу ОСОБА_2 було погоджено закріплено на місцевості межові знаки на вказаній земельній ділянці (а.с.15-16).

В той же час, не погоджуючись із встановленим порядком користування земельними ділянками відповідачем та обмеження ОСОБА_1 у проході по ділянці відповідача, позивач зверталась до Фастівської міської ради, від якої отримала відповідь від 01.11.2016 року № Л.35.1906.1, за змістом якої зазначено про розгляд питання на комісії по розгляду земельних спорів 24.10.2016 року та запропоновано для вирішення даного питання звертись до суду.

Відтак, позивач звернулась до суду із цим позовом, де просить встановити земельний сервітут їй як володільцеві суміжної земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3, яким надати їй право безоплатного користування земельними ділянками з кадастровими номерами 3211200000:09:008:0151 та 3211200000:09:008:0152, які належать на праві власності ОСОБА_2, а саме право проходу та проїзду на велосипеді по існуючому проходу поряд з АДРЕСА_4.

За умовами ст.ст.98, 99 Земельного кодексу України вимагати встановлення земельних сервітутів можуть власники або землекористувачі земельних ділянок. Ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, у яких є потреба у використанні суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, зумовлені її місцем розташування або природним станом.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ч.1ст.401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб які не можуть бути задоволені іншим способом.

Частина 1 ст. 402 ЦК України передбачає можливість встановлення сервітуту договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Згідно ч.1 ст. 403 ЦК України, сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном.

Частина 1 ст. 404 ЦК України, встановлює способи встановлення, в тому числі, можливостей земельного сервітуту, серед яких: право проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Крім того, за приписами ч.2 ст. 404 ЦК України, особа має право вимагати встановлення земельного сервітуту не лише від власника іншої земельної ділянки, а й від володільця.

Таким чином, за змістом стст.98, 99 ЗК, стст.401- 402 ЦК, земельний сервітут може бути встановлений між особою, яка є власником або користувачем сусідньої земельної ділянки, в яких є потреба у використанні суміжної земельної ділянки, та власником (володільцем) земельної ділянки, щодо якої встановлюється сервітут. Володільцем є особа, якій земельна ділянка належить на іншому праві - постійного користування, оренди тощо. Сервітут може належати також конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Згідно п.2.32 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року за №6 Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин за змістом частини першої статті 98 ЗК України земельний сервітут (крім особистого) може бути встановлений для власника або землекористувача сусідньої земельної ділянки. Відповідно вимоги особи, яка не є таким власником або користувачем, про встановлення сервітуту для проходу (проїзду) задоволенню не підлягають.

Між тим, позивачем не було надано жодних доказів існування у неї зареєстрованого права власності чи користування належної їй земельної ділянки, а тому в розумінні вимог ст..ст.98,99, 25 ЗК України вимагати права на встановлення земельних сервітутів у даному випадку вона не має та така вимога є передчасною станом на даний час.

Згідно п. 22-2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" від 16.04.2004 року №7 види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК України і цей перелік не є вичерпним. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

При аналогічній та дещо в розтлумаченому вигляді вказані позиції викладені у п.2.34 та 2.35 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року за №6 Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин , де визначено, що обов'язковою умовою встановлення земельного сервітуту є неможливість задоволення потреби особи, яка вимагає встановлення сервітуту, в інший спосіб. Під час розгляду справи у спорі про встановлення земельного сервітуту господарським судам належить з'ясовувати, з яких причин позивач не може використовувати належне йому майно. Не підлягають задоволенню позовні вимоги про встановлення земельного сервітуту, якщо судом визначено, що неможливість використання майна зумовлена діями самого позивача. У вирішенні спорів про встановлення сервітуту суд має враховувати, що обов'язок обґрунтування площі і меж чужої земельної ділянки, встановлення сервітуту на яку вимагає позивач, а також виготовлення проекту технічного (кадастрового) плану спірної земельної ділянки покладається на позивача.

Як встановлено в судовому засіданні із показань свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8 та третьої особи, то з квартири позивачки на вулицю Гагаріна існує окремий прохід, який був закритий на не використовується за призначенням.

Більше того, наявність окремого виходу з квартири позивачів у відсутність необхідності проходу через ділянку відповідача вбачається і шляхом дослідження викопіювання із ситуаційного плану вказаних домоволодінь по вул..Гагаріна в м.Фастові (а.с.18-19).

Відтак, стороною позивача не надано доказів того, що користування квартирою № 2 в будинку № 5 по вул. Гагаріна та її обслуговування неможливо здійснювати яким-небудь іншим способом, ніж лише способом встановлення земельного сервітуту земельної ділянки відповідача, оскільки в судовому засіданні підтверджено можливість окремого виходу з квартири на вул..Гагаріна не через ділянку відповідача. За таких обставин, причин, за яких позивач, з її слів, не може використовувати належне їй майно знаходяться в іншій площині, а саме існує інший спосіб його використання.

Зі змістом ст. 15 та ст. 16 ЦК України вбачається, що суд може захистити право чи охоронюваний законом інтерес лише у разі їх порушення. При цьому, за аналізу вказаних статтей вбачається про можливість захисту лише свого права або інтересу та лише у разі його порушення.

При цьому, власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном (ч.1 ст.317 ЦК України). За умовами ч.4 ст.373 ЦК України власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Згідно ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд, оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, приходить до висновку, що позивачем не надано жодних доказів в обґрунтування позовних вимог щодо необхідності встановлення земельного сервітуту та існування зареєстрованого права власності чи користування земельною ділянкою, не надано доказів порушення його прав відповідачем та необхідність їх судового захисту, а відтак позовні вимоги у повному обсязі не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, відповідно до ст.ст. 10, 11, 60, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 317, 373, 401-404 ЦК України, ст.ст. 98, 99, 125 ЗК України, Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року за №6 Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин , Постановою Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року за №7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ , суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Управління Держгеокадастру у Фастівському районі, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення земельного сервітуту - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області через Фастівський міськрайонний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

СУДДЯ