Постанова

від 07.02.2017 по справі 908/2382/16

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД



донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

07.02.2017           справа №908/2382/16

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:

ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3

за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_4, договір №18/08/16 від 18.08.2016р. не з’явився Публічного акціонерного товариства “Запорізький завод феросплавів”, м.Запоріжжя

на рішення господарського суду

Запорізької області

від

24.11.2016р. (повний текст підписано 29.11.2016р.)

у справі

№908/2382/16 (суддя Корсун В.Л.)

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю “Укррос Ексім”, м.Дніпро

до

Публічного акціонерного товариства “Запорізький завод феросплавів”, м.Запоріжжя

про

стягнення 118723,70грн.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Укррос Ексім”, м.Дніпро, позивач звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом до відповідача, Публічного акціонерного товариства “Запорізький завод феросплавів”, м.Запоріжжя про стягнення 118723,70грн., які складаються з 110523,99грн. боргу, 5746,53грн. інфляційних, 2453,18грн. 3% річних.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачем була подана заява про зменшення розміру позовних вимог, згідно якої останній просить стягнути з відповідача 118269,93грн., з яких 110425,39грн. боргу, 5393,25грн. - інфляційних, 2451,29грн. - 3% річних. Керуючись ст.22 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), господарський суд Запорізької області прийняв вказану заяву та розглядав зменшені позовні вимоги.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 24.11.2016р. (повний текст підписано 29.11.2016р.) у справі №908/2382/16 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Укррос Ексім” задоволені частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства “Запорізький завод феросплавів” 110425,39грн. основного боргу, 2450,31грн. 3 % річних, 5393,25грн. інфляційних. Рішення суду першої інстанції мотивоване неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №615 від 07.07.2014р. в частині здійснення повних та своєчасних розрахунків за отриманий товар, а також наявністю недоліків у розрахунках позивача.

Публічне акціонерне товариство “Запорізький завод феросплавів” не погодилося з прийнятим рішенням та звернулося до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу, 3% річних та інфляційних, і прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суд першої інстанції прийняв рішення за наслідками неповного з’ясування обставин, які мають значення для справи, з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Так, за твердженнями апелянта, прострочення боржника настало внаслідок прострочення виконання зобов’язання кредитора щодо надання повного пакету документів відповідно до умов договору, зокрема рахунку на оплату товару та акту приймання-передачі товару, що виключає підстави для притягнення відповідача до відповідальності.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 16.12.2016р. у справі №908/2382/16 було прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено розгляд справи на 07.02.2017р.

У судовому засіданні 07.02.2017р. представник Товариства з обмеженою відповідальністю “Укррос Ексім” заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, просив рішення господарського суду залишити без змін.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, своїми правами, передбаченими ст.22 ГПК України, не скористався.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З урахуванням вищенаведеного, враховуючи, що явка представника відповідача не визнавалась судом обов’язковою, його позиція викладена безпосередньо в апеляційній скарзі, судова колегія визнала за можливе розглянути справу за відсутністю представника Публічного акціонерного товариства “Запорізький завод феросплавів”.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до ст.101 ГПК України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

Відповідно до ст.81-1 ГПК України здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації та складено протокол.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, заслухавши представника позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.

07.07.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Укррос Ексім” (далі - постачальник) та Публічним акціонерним товариством “Запорізький завод феросплавів” (далі - покупець) був укладений договір поставки №615 (далі – договір).

Відповідно до п.1.1 постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити, а покупець прийняти та оплатити продукцію (товар), в асортименті та за цінами, вказаними у додатку (специфікації) та додаткових угодах до цього договору, які є його невід'ємною частиною, а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар та оплатити його, в порядку та на умовах, передбачених цим договором.

Детальна інформація про кількісні та якісні характеристики товару містяться в додатках (специфікаціях) та додаткових угодах до цього договору (п.2.1).

Пунктом 3.1 передбачено, що постачальник зобов'язується поставити покупцеві товар на умовах та у спосіб, зазначеними у додатку (специфікації) до цього договору. Умови поставки визначаються згідно Міжнародних правил тлумачення торгових термінів ІНКОТЕРМС 2010) (далі - Правила Інкотермс).

В пункті 3.4 договору сторони узгодили перелік документів, оригінали яких разом з поставкою товару постачальник зобов'язаний надати покупцю. Зокрема, пункт 3.4.1 зобов’язує постачальника надати оформлені на державній мові та відповідно до вимог п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р.: а) рахунок-фактура (оригінал); б) видаткова накладна на відпуск товару (оригінал); в) акт приймання-передачі товару 2 (за згодою сторін);

Умовами пункту 4.1 договору визначені обов’язки постачальника, зокрема: своєчасно поставити товар відповідної якості (п.4.1.1); разом з поставкою товару надати покупцеві оригінали документів, передбачених п.3.4 договору, оформлені державною мовою, з відображенням повних реквізитів, які характеризують товар і даними цього договору, додатків (специфікацій) до договору (п.4.1.2); в день виникнення у постачальника податкових зобов'язань з ПДВ за операціями, які здійснюються на виконання укладених договірних відносин, але не пізніше в день поставки товару, постачальник зобов'язаний надати покупцю: а) податкову накладну, оформлену державною мовою та у відповідності до вимог Податкового кодексу України, наказу Міністерства доходів і зборів України “Про затвердження форми податкової накладної та порядку заповнення податкової накладної від 14.01.2014р. №10, Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1246 від 29.12.2010р.; б) у випадках, передбачених законодавством України, зареєструвати податкову накладну в єдиному реєстрі податкових накладних (п.4.1.4).

Відповідно до п.4.2.1 покупець зобов’язаний своєчасно здійснити оплату за поставлений якісний товар в терміни, зазначені в додатку (специфікації) або додаткових угодах, які є невід’ємною частиною цього договору.

Ціна кожного найменування товару, його марки, виду, сорту, одиниці виміру, а також загальна вартість кожної партії товару на узгоджений обсяг та період поставки вказується в додатку (специфікації) та додаткових угодах до цього договору (п.5.1).

Згідно п.5.6 порядок оплати та форма розрахунків вказуються сторонами в додатках (специфікаціях) до даного договору.

У випадку, якщо сторони, у порядку зазначеному в п.5.6 договору, встановили термін оплати - після моменту поставки, покупець здійснює оплату за фактичну кількість поставленого товару за умови надання постачальником первинних документів, зазначених у п.3.4 та при умові виконання п.4.1.4 договору оформлених державною мовою та обов'язкової реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, згідно вимог чинного законодавства України.

Даний договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і скріплення їх печатками і діє до 31.12.2015р., а в частині гарантійних зобов’язань - до терміну їх закінчення (п. 12.1).

Додатковою угодою №7 від 28.09.2015р. до договору сторонами узгоджено, що постачальник зобов'язується поставити покупцеві товар у строки та за номенклатурою згідно з переліком. Пунктом 2 названої додаткової угоди визначено строк поставки: жовтень 2015р. Відповідно до пункту 3.1 сторонами узгоджено, що покупець здійснює оплату шляхом безготівкового перерахування за фактичну кількість поставленого товару через 15 банківських днів тільки за умови виконання постачальником п.3.4, 4.1.1, 4.1.4-4.1.7 цього договору.

Додатковою угодою №8 від 02.11.2015р. до договору сторони визначили, що в додатковій угоді №7 від 28.09.2015р. п. 2 строк поставки: жовтень 2015 р. змінено, та викладено в наступній редакції: “строк поставки: 4-й кв-л 2015 р.”.

На виконання умов договору №615 від 07.07.2014р. та додаткових угод №7 від 28.09.2015р. та №8 від 02.11.2015р. до нього позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 110425,39грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи видаткові накладні №РН-0000135 від 15.10.2015р. на суму 53560,50грн., №РН-0000150 від 10.11.2015р. на суму 45016,27грн., №РН-0000168 від 08.12.2015р. на суму 11848,62грн.

Неоплата покупцем прийнятого товару стала причиною звернення Товариства з обмеженою відповідальністю “Укррос Ексім” з відповідним позовом до суду.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.          

Укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм глави 54 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та статей 264-271 Господарського кодексу України (далі – ГК України).

Згідно зі статтею 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.193 ГК України, ст.ст.525, 526 ЦК України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом.

За приписами ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору та додаткових угод позивачем поставлений відповідачу товар на загальну суму 110425,39грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи видаткові накладні, які підписані та скріплені печатками обох сторін: №РН-0000135 від 15.10.2015р. на суму 53560,50грн., №РН-0000150 від 10.11.2015р. на суму 45016,27грн., №РН-0000168 від 08.12.2015р. на суму 11848,62грн.

За своїми ознаками видаткові накладні є первинними документами, які підтверджують факт передачі позивачем та приймання відповідачем спірної продукції, виходячи з приписів ст.664 ЦК України. У матеріалах справи наявні довіреності відповідача на отримання товару від позивача, а також податкові накладні. Крім того, факт отримання товару відповідачем не спростовується.

Постачальником для оплати товару виставлені відповідні рахунки-фактури: №СФ-00185 від 15.10.2015р. на суму 53560,50грн., №СФ-00211 від 10.11.2015р. на суму 45016,27грн., №СФ-00231 від 08.12.2015р. на суму 11848,62грн.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що рахунок-фактура №СФ-00231 від 08.12.2015р. на суму 11848,62грн. виставлено саме за видатковою накладною №РН-0000168 від 08.12.2015р. на суму 11848,62грн., а не за видатковою накладною №РН-0000168 від 07.12.2015р. на суму 11947,22грн., на яку посилається позивач в позовній заяві, оскільки суми зазначені у видатковій накладній №РН-0000168 від 07.12.2015р. та в рахунку-фактурі №СФ-00231 від 08.12.2015р. є різними.

Статтею 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до пункту 3.1 додаткової угоди №7 від 28.09.2015р. до договору поставки №615 від 07.07.2014р. покупець здійснює оплату шляхом безготівкового перерахування за фактичну кількість поставленого товару через 15 банківських днів тільки за умови виконання постачальником п.3.4, 4.1.1, 4.1.4-4.1.7 цього договору.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що прострочення боржника настало внаслідок прострочення виконання зобов’язання кредитора щодо надання повного пакету документів відповідно до умов п.3.4 договору, зокрема рахунку на оплату товару та акту приймання-передачі товару, що виключає підстави для притягнення відповідача до відповідальності.

Разом з тим, рахунок (рахунок-фактура) за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа, оскільки ним не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а носить лише інформаційний характер.

Рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні ст.212 ЦК України та не є прострочкою кредитора в розумінні ст.613 ЦК України, тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов’язку сплатити отримані товари (зазначена правова позиція кореспондується з висновком Верховного Суду України, викладеному у постанові від 29.09.2009р. по справі №37/405).

Натомість, колегія суддів зазначає, що видаткові накладні, в яких визначений товар, його кількість та ціна, підписані обома сторонами без жодних зауважень, містять усі необхідні відомості, а також платіжні реквізити для здійснення розрахунку.

Крім того, наявні в матеріалах справи акти приймання товарно-матеріальних цінностей №6835 від 16.10.2015р., №7024 від 16.11.2015р. та №7267 від 21.12.2015р., складені комісією Публічного акціонерного товариства “Запорізький завод феросплавів”, містять, зокрема, посилання на договір №615 від 07.07.2014р., видаткові накладні та спірні рахунки, а також відмітку в графі “відповідність документів до поставленої продукції” про відповідність.

До того ж, підпунктом 3.4.1 договору передбачено надання разом з поставкою товару постачальником покупцю акту приймання-передачі товару 2 тільки за згодою сторін. Доказів досягнення сторонами згоди щодо обов’язкового надання постачальником покупцю акту приймання-передачі товару за відповідною поставкою матеріали справи не містять.

Разом з тим, згідно з п.6.2 договору приймання товару за кількістю здійснюється відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затвердженої Постановою Держарбітражу при Раді міністрів СРСР від 15.06.1965р. №П-6 із змінами і доповненнями (далі – Інструкція П-6).

Згідно з п.12 Інструкції П-6, приймання продукції за кількістю проводиться по транспортним та супровідним документам (рахунку-фактурі, специфікації, опису, пакувальним ярликам та ін.) відправника (виробника). Відсутність вказаних документів чи деяких з них не зупиняє приймання продукції. У такому випадку складається акт про фактичну наявність продукції і в акті зазначається, які документи відсутні.

Отже, нескладання відповідачем за відповідними поставками згідно вимог Інструкції П-6 акту про відсутність будь-яких документів є підтвердженням надання позивачем усіх необхідних документів.

Відповідач а ні в суді першої інстанції, а ні в апеляційному суді не надав доказів на підтвердження обставин, про які зазначає, та не довів факту порушення постачальником (позивачем по справі) строків передачі товаросупровідних документів.

До того ж, статтею 666 ЦК України визначено, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Проте, відповідач не надав доказів вчинення дій, передбачених зазначеною нормою права. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач не довів прострочення кредитора в розумінні ст.613 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що матеріалами справи підтверджено факт поставки позивачем товару з дотриманням усіх умов договору. Приймаючи до уваги пункт 3.1 додаткової угоди №7 від 28.09.2015р., розрахунки за поставлений товар повинні здійснюватися через 15 банківських днів з дати отримання товару за видатковими накладними, а саме: за видатковою накладною №РН-0000135 від 15.10.2015р. останнім днем строку для здійснення розрахунків вважається 05.11.2015р.; за видатковою накладною №РН-0000150 від 10.11.2015р. – 01.12.2015р.; за видатковою накладною №РН-0000168 від 08.12.2015р. – 29.12.2015р.

Разом з тим, оплата за отриманий товар Публічним акціонерним товариством “Запорізький завод феросплавів” здійснена не була, з огляду на що господарський суд Запорізької області дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 110425,39грн. заборгованості.

Позивач за порушення відповідачем строків виконання грошового зобов'язання просить стягнути 3% річних за загальний період з 06.11.2015р. по 18.08.2016р. в сумі 2451,29грн. та інфляційні за загальний період з грудня 2015р. по серпень 2016р. в сумі 5393,25 грн. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних, здійснений судом першої інстанції, судова колегія зазначає, що він є арифметично вірним, стягненню з Публічного акціонерного товариства “Запорізький завод феросплавів” підлягають 3% річних в розмірі 2450,31грн. При цьому господарським судом Запорізької області вірно зазначено, що Товариством з обмеженою відповідальністю “Укррос Ексім” невірно визначено початок періоду нарахування 3% річних на суму 11848,62грн. за рахунком-фактурою №СФ-00231 від 08.12.2015р., якому відповідає складена сторонами видаткова накладна №РН-0000168 від 08.12.2015р. на суму 11848,62грн. Так, позивачем початком періоду нарахування зазначено 29.12.2015р., в той час як вказана дата є граничним строком оплати товару, а отже, наступна за нею календарна дата – 30.12.2015р. є датою початку прострочення виконання грошового зобов’язання.

Щодо нарахування інфляційних, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до п.3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних, з яким погодився суд першої інстанції, судова колегія зазначає, що визначені в ньому періоди нарахування (загальний період грудень 2015р. – серпень 2016р.) не відповідають наведеним вище вимогам, зокрема: за видатковою накладною №РН-0000135 від 15.10.2015р. період нарахування інфляційних становить грудень 2015р. – липень 2016р.; за видатковою накладною №РН-0000150 від 10.11.2015р. – січень 2016р. – липень 2016р.; за видатковою накладною №РН-0000168 від 08.12.2015р. – січень 2016р. – липень 2016р. З огляду на викладене, зробивши власний розрахунок інфляційних, враховуючи обмеженність суду розміром позовних вимог, судова колегія зазначає про правомірність стягнення з Публічного акціонерного товариства “Запорізький завод феросплавів” інфляційних в розмірі 5393,25грн. за загальний період грудень 2015р. – липень 2016р. Отже, помилки суду першої інстанцїі, допущені під час визначення періодів для нарахування інфляційних, не призвели до прийняття невірного рішення.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 11000,00грн. судових витрат, пов’язаних з наданням послуг адвоката.

В якості доказів отримання послуг адвоката позивачем до матеріалів справи надано належним чином засвідчені копії: договору про надання адвокатських послуг від 18.08.2016р. №18/08/16; рахунку на оплату адвокатських послуг від 02.09.2016р. №01 на суму 11000,00грн.; платіжного доручення від 02.09.2016р. №297; свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 21.08.2014р. серії ДП №2835; акт здачі-приймання наданих адвокатських послуг від 02.09.2016р.; оригінал ордеру серії ДП №1391/000012 від 18.08.2016р.

Враховуючи вимоги ст.33, 34 ГПК України, нескладний характер спору між сторонами, зміст поданого позову та кількість підготовлених адвокатським бюро процесуальних документів, а також те, що витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката в сумі 11000,00 грн. є значно завищеними та неспіврозмірними порівняно з ціною позову та складністю даної справи, допущені адвокатом помилки в частині наданого розрахунку суми позовних вимог, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо обмеження розміру витрат на оплату послуг адвоката, які підлягають відшкодуванню відповідачем на користь позивача, до 500,00грн.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для скасування рішення господарського суду Запорізької області від 24.11.2016р. (повний текст підписано 29.11.2016р.) у справі №908/2382/16 та задоволення вимог апеляційної скарги за наведеними в ній мотивами.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору при зверненні з апеляційною скаргою підлягають віднесенню на заявника скарги.

Керуючись ст.ст.43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Запорізький завод феросплавів”, м.Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від 24.11.2016р. (повний текст підписано 29.11.2016р.) у справі №908/2382/16 - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 24.11.2016р. (повний текст підписано 29.11.2016р.) у справі №908/2382/16 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя                                                                      І.В. Зубченко

Судді                                                                                 О.А. Марченко

ОСОБА_3

Надруковано 6 примірників: 2 – позивачу; 1 – відповідачу; 1 – до справи; 1 – ДАГС; 1 – ГСЗО