Рішення
від 08.02.2017 по справі 904/49/17
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08.02.2017

Справа № 904/49/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрфід", с. Петропавлівська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Деміс-Агро", м. Дніпро

про стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 39584,50 грн.

Суддя Крижний О.М.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрфід" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом, яким просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Деміс-Агро" заборгованість за поставлений товар у розмірі 36250,00 грн., пеню у розмірі 6330,34 грн., 3% річних у розмірі 613,77 грн., штраф у розмірі 1812,50 грн. та індекс інфляції у розмірі 2320,00 грн. Судові витрати покласти на відповідача. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №23/13 від 13.03.2013 року в частині своєчасної та повної оплати за поставлений товар.

23.01.2017 року позивачем подано заяву про зміну підстави позову. Позивач вказує, що договір, на який посилається у позовній заяві закінчив свою дію 31.12.2013 року та не містить пункту про автоматичне продовження строку його дії та сторонами не укладалися додаткові угоди про його продовження на новий строк, у зв'язку з чим поставки, які відбувалися після закінчення строку дії договору №23/13 є позадоговірними та відбувалися на підставі видаткових накладних на кожну окрему партію. Позивач зазначає, що відповідно до усної домовленості у період з 30.05.2016 року по 21.09.2016 року позивач поставив відповідачу замовлений товар за видатковими накладними №159 від 30.05.2016 року на суму 36250,00 грн. та №263 від 21.09.2016 року на суму 8000,00 грн. За пояснення позивача поставлений товар за видатковою накладною №159 від 30.05.2016 року на суму 36250,00 грн. отриманий представником відповідача за довіреністю 1515 від 23.05.2016 року та залишився неоплаченим, у зв'язку з чим просить стягнути 36250,00 грн. – основного боргу, 3% річних у розмірі 688,25 грн. та індекс інфляції у розмірі 2646,25 грн.

Представники сторін у судове засідання не з'явилися, про день, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином.

Матеріалами справи підтверджується, що поштове відправлення (ухвали суду) направлялися на адреси позивача та відповідача, які зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Відповідачу, крім адреси, вказаної у ЄДР, було здійснено відправлення на адресу, зазначену у договорі поставки, а саме: 52001, Дніпропетровська область, м. Підгородне, вул. Ульянова, 127.

Відповідно до даних веб-сайту "Укрпошта" надіслане судом позивачу поштове повідомлення станом на 03.02.2017 року вручене адресату особисто. Поштові ж відправлення направлені на обидві адреси відповідача - повертаються за зворотною адресою.

Слід зазначити, що поштові відправлення, які направлялися відповідачу із ухвалою від 05.01.2017 року про порушення провадження у справі повернулися на адресу суду із відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".

Згідно п. 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Відповідно до п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого Господарського Суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до п.3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відзивів на Товариство з обмеженою відповідальністю "Деміс-Агро" до суду не надало, тому справа розглядається за наявними в ній матеріалами (ст. 75 Господарського процесуального кодексу України).

Розгляд справи був відкладений з 25.01.2017 року на 08.02.2017 року.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Суд зазначає, що розгляд справи може бути відкладений виключно у зв'язку із неможливістю розглянути справу у даному судовому засіданні, а не з формальних підстав - у зв'язку з неявкою сторін. Суд вважає, що матеріалів справи достатньо для прийняття рішення. Таким чином, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

В судовому засіданні 08.02.2017 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

В С Т А Н О В И В:

13.03.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрфід" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Деміс-Агро" (покупець) укладено договір поставки №23/13, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити у встановлені договором строки продукцію – Кормові добавки, Вет.препарати, (надалі – товар), визначений у відповідних видаткових накладних та рахунках-фактурах на кожну партію товару, які є його невід'ємною частиною, а покупець - прийняти та оплатити поставлений товар.

Номенклатура, кількість та ціна товару, що поставляється за цим договором, визначаються у видаткових накладних та рахунках-фактурах, що є невід'ємною частиною договору (п.1.2 договору).

Відповідно до п.2.1 та 2.2 договору кількість товару в окремій партії зазначається у видаткових накладних та рахунках-фактурах на кожну партію товару. Якість товару по даному договору повинна відповідати технічним умовам та бути підтверджена сертифікатом якості виробника, оформленим згідно вимог чинного законодавства.

Згідно з п.4.1 договору ціна товару узгоджується окремо при поставці кожної партії товару та зазначається у рахунках-фактурах, що є невід'ємною частиною договору. Розрахунок покупцем за поставлену партію товару, здійснюється в безготівковому вигляді, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника на умовах передоплати. Моментом прийняття товару є дата підписання покупцем видаткової накладної на товар (п.4.2 договору).

Перехід права власності і ризиків на товар з постачальника на покупця відбувається після відвантаження товару на складі постачальника. Постачальник бере на себе обов'язок власними силами та засобами здійснити завантаження поданих транспортних засобів покупця. Датою поставки є дата підписання видаткових накладних на товар при умові обміну факсовими копіями протягом трьох діб (п.п.5.4 5.5 договору).

Згідно з п. 6.1 договору товар вважається прийнятим по кількості відповідно до товарно-транспортних накладних.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2013 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

За поясненнями позивача в подальшому даний договір між сторонами не продовжувався.

Матеріалами справи підтверджується, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрфід" поставило Товариству з обмеженою відповідальністю "Деміс-Агро" товар за видатковими накладними №159 від 30.05.2016 року на суму 36250,00 грн. та №263 від 21.09.2016 року на суму 8000,00 грн., про що складені податкові накладні №161 від 30.05.2016 року та №263 від 16.09.2016 року відповідно.

Позивачем надані на оплату відповідачу рахунки-фактури №185 від 23.05.2016 року на суму 36250,00 грн. та №304 від 12.09.2016 року на суму 8000,00 грн. У рахунках-фактурах міститься посилання на договір №23/13 від 13.03.2013 року.

Товар, за вищевказаними рахунками отриманий представником відповідача за довіреностями №1515 від 23.05.2016 року та №1619 від 16.09.2016 року.

Позивач зазначає, що відповідачем лише частково оплачений поставлений товар, а саме за видатковою накладною №263 від 21.09.2016 року на суму 8000,00 грн., на підставі рахунку-фактури №304 від 12.09.2016 року, що підтверджується випискою по рахунку від 16.09.2016 року.

Як вказує позивач, поставлений товар за видатковою накладною №159 від 30.05.2016 року на суму 36250,00 грн. відповідачем не оплачений, у зв'язку з чим у нього вникла заборгованість у розмірі 36250,00 грн., що і є причиною виникнення спору.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України. Якщо обов'язок зводиться до сплати грошей, то він стає грошовим зобов'язанням.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Стосовно дати виникнення у відповідача обов'язку оплатити поставлений товар, суд зазначає наступне.

Згідно ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Відповідно до абз.1 п. 1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського гуду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

Отже, за загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Тобто, обов'язок покупця оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 Цивільного кодексу України) виникає з моменту його прийняття.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 року по справі №925/1332/13.

Таким чином, обов'язок відповідача оплатити переданий товар виник з моменту підписання видаткових накладних №159 від 30.05.2016 року та №263 від 21.09.2016 року відповідно. При цьому позивач зазначає, що поставлений товар за видатковою накладною №263 від 21.09.2016 року на суму 8000,00 грн. оплачений у повному обсязі, що підтверджується банківською випискою від 16.09.2016 року (а.с.22).

Позивач просить стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 36250,00 грн.

Доказів оплати поставленого товару в сумі 36250,00 грн. відповідач не надав, позовні вимоги не спростував.

За викладеного, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення основного боргу у розмірі 36250,00 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 688,25 грн. за період з 30.05.2016 року по 16.01.2017 року та індекс інфляції з вересня по грудень 2016 року у розмірі 2646,25 грн.

Як зазначено вище, строк оплати поставленого за спірними видатковими накладними товару настав в день підписання відповідачем вищевказаних видаткових накладним.

У той же час, із доданої виписки по рахунку (а.с.22) вбачається, що відповідачем оплата товару у сумі 8000,00 грн. здійснена на підставі договору №23/13 від 13.03.2013 року. Тобто, неможливо встановити, який саме товар за двома спірними накладними є оплаченим.

Відповідно до приписів п. 3.8. Інструкції "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", затвердженою постановою Правління Національного Банку України від 21.01.2004 року № 22, реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Згідно із ч. 5 ст. 51 Закону України "Про банки та банківську діяльність", платіжні інструменти (платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення) мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони використовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції і, як правило, держателя платіжного інструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення банком розрахункової операції, що цілком відповідають інструкціям власника рахунку або іншого передбаченого законодавством ініціатора розрахункової операції.

Питання віднесення платежу, у призначенні якого не зазначено періоду, в якому надані послуги чи товар, має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів таким чином: якщо порядок зарахування коштів врегульовано у договорі між платником та одержувачем коштів – згідно з положенням договору; якщо відповідні застереження відсутні у договорі та у разі заборгованості, в тому числі, що підлягає стягненню на підставі судових рішень, платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку, тобто починаючи з такої (заборгованості), що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

З огляду на наведене, сторонами не врегулювано порядок зарахування коштів у разі не зазначення конкретної видаткової накладної, за якою здійснюється оплата, відтак позивач має відносити платежі в першу чергу на погашення боргу, який виник раніше.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 01.06.2016 року у справі №921/942/15-г/15 та від 06.02.2013 року по справі №5009/2054/12.

Таким чином, оплату здійснену відповідачем 16.09.2016 року слід віднести в рахунок часткового погашення заборгованості за видатковою накладною №159 від 30.05.2016 року на суму 36250,00 грн., а видаткова накладна №263 від 21.09.2016, яку позивач у з'яві про зміну підстав позову також заявляє як спірну, вважається неоплаченою.

За викладеного, зміняться і періоди нарахування 3% річних та індексу інфляції.

Так, 3% річних слід нараховувати у період з 31.05.2016 року по 15.09.2016 року (16.09.2016 року оплачено 8000,00 грн.) на суму 36250,00 грн. Далі з 16.09.2016 року по 21.09.2016 року 3% річних слід нараховувати на суму 28250,00 грн. (за мінусом оплаченої суми), а в подальшому з 22.09.2016 року по 16.01.2017 року на суму 36250,00 грн. (з урахуванням нової поставки на суму 8000,00 грн., здійсненої 21.09.2016 року).

У зв'язку із невірним визначенням позивачем періодів нарахування 3% річних, дана вимога підлягає частковому задоволенню та до стягнення підлягає сума – 682,56 грн.

Щодо вимоги про стягнення індексу інфляції суд зазначає наступне.

Згідно п. 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Якщо термін прострочення виконання боржником грошового зобов'язання становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується. Прострочення платежу за менший, ніж місяць, період, не тягне за собою таких нарахувань.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Вищого господарського суду України від 01.04.2015 року по справі 917/1667/14, від 07.07.2015 року по справі №914/251/15, від 10.07.2013 у справі № 5002-33/4081-2012 та від 25.02.2015 року по справі №924/940/14.

Отже, індекс інфляції за вересень 2016 року підлягає нарахуванню на суму 28250,00 грн., а у період з жовтня по грудень 2016 року на суму 36250,00 грн.

З урахуванням викладеного, розмір індексу інфляції, що підлягає стягненню складає 2533,18 грн., а отже вимога про стягнення індексу інфляції частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Європейський суд з прав людини під терміном "власність" розуміє також грошові кошти, що підлягають оплаті. Невиконанням обов'язку щодо оплати отриманого товару відповідач порушує права позивача, безпідставно не передаючи грошові кошти (вартість товару) у власність позивача.

За викладеного, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги у розмірі 39465,74 грн., з яких 36250,00 грн. - основний борг, 682,56 грн. – 3% річних та 2533,18 грн. – індекс інфляції.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 1373,87грн.

Відповідно до абз.6 п.12 Постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 17 травня 2011 року "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ч.1 ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.1, 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Деміс-Агро" (49038, м. Дніпро, узвіз Ярмарковий, буд. 25, ідентифікаційний код 34622143) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрфід" (08130, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Петропавловська Борщагівка, вул. Леніна, 1Б, ідентифікаційний код 35709413) заборгованість у розмірі 36250,00 грн., 3% річних у розмірі 682,56 грн., індекс інфляції у розмірі 2533,18 грн. та судовий збір у розмірі 1373,87 грн.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено – 13.02.2017 року.

Суддя О.М. Крижний

СудГосподарський суд Дніпропетровської області
Дата ухвалення рішення08.02.2017
Оприлюднено16.02.2017
Номер документу64678688
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —904/49/17

Рішення від 08.02.2017

Господарське

Господарський суд Дніпропетровської області

Крижний Олександр Миколайович

Ухвала від 25.01.2017

Господарське

Господарський суд Дніпропетровської області

Крижний Олександр Миколайович

Ухвала від 05.01.2017

Господарське

Господарський суд Дніпропетровської області

Крижний Олександр Миколайович

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні