Ухвала

від 08.02.2017 по справі 498/809/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/110/17

Головуючий у першій інстанції Рімашевська О. В.

Доповідач Артеменко І. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.02.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Артеменка І.А.,

суддів Черевка П.М.,

Громіка Р.Д..

при секретарі Фабіжевській Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 02 грудня 2016 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Моноліт до ОСОБА_4, ОСОБА_3, за участю третьої особи: Державного реєстратора Новака Сергія Сергійовича про визнання недійсним договору оренди землі та скасування його державної реєстрації,-

встановила:

У липні 2016 року позивач Товариства з обмеженою відповідальністю Моноліт звернулося до суду з зазначеним позовом, в якому просило визнати недійсним договір оренди землі від 01 червня 2015 року, укладений між відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_3, та скасувати його державну реєстрацію, предметом якого є земельна ділянка площею 4,69 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована на території Великоплосківської сільської ради Великомихайлівського району Одеської області.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що 01 лютого 2009 року між ТОВ Моноліт та ОСОБА_4 був укладений договір оренди землі строком на 20 років, предметом якого є вищевказана земельна ділянка, даний договір було зареєстровано у Великомихайлівському районному відділі Одеської регіональної філії ДП ЦДЗК при Держкомземі України 15.07.2009 року за № 040951900190, сторонами був підписаний акт передачі та прийому земельної ділянки від 01.02.2009 року.

Вказаний договір оренди є чинним, строк його дії не сплинув, відповідно до договору розірвання договору оренди в односторонньому порядку не допускається, вказаний договір не оспорювався в судовому порядку, а тому до закінчення строку його дії орендодавець ОСОБА_4 не мав права укладати будь-які правочини щодо вищевказаної земельної ділянки, оскільки його права власника обмежені укладеним договором та дії власника земельної ділянки порушують законні права та інтереси позивача, як орендаря земельної ділянки.

Рішенням Великомихайлівського районного суду Одеської області від 02 грудня 2016 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано недійсним договір оренди землі від 01 червня 2015 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, предметом якого є земельна ділянка площею 4,69 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована на землях Великоплосківської сільської ради Великомихайлівського району Одеської області.

В задоволенні позову в іншій частині відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, представник ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подала до суду апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватись перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши думку учасників процесу, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу та залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті та справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Моноліт частково, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір оренди, що був укладений 01.06.2015 року між відповідачами, укладений під час дії договору оренди між ТОВ Моноліт та ОСОБА_4, який є діючим, та його наявність обмежує права власника земельної ділянки ОСОБА_4 щодо володіння та користування земельною ділянкою, яка є предметом договору оренди. Оспорюваний договір порушує права первинного орендаря ТОВ Моноліт , тому суд дійшов висновку, що оспорюваний договір оренди укладений з порушеннями вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України, а тому має бути визнаний недійсним.

Вирішуючи спір по суті, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так, апеляційним судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, та не спростовується сторонами, що ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 4,69 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер: НОМЕР_1, розташованої на території Великоплосківської сільської ради Великомихайлівського району Одеської області, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 (а.с.8).

01 лютого 2009 між ТОВ Моноліт та ОСОБА_4 був укладений договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на 20 років.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, договір оренди містить всі необхідні умови, належним чином підписаний сторонами, на його зворотному боці є відмітка про реєстрацію договору в Великомихайлівському районному відділі Одеської регіональної філії ДП ЦДЗК при Держкомземі України № 040951900190 від 15.07.2009 року (а.с.5-6).

Пунктами 34-38 договору оренди визначені зміна умов договору і припинення його дії. Так у п. 37 Договору зазначено, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається.

З матеріалів справи вбачається, та не заперечується самим ОСОБА_4, що договір оренди землі з ТОВ Моноліт він укладав та підписував, що також підтверджується актом передачі-прийому земельної ділянки від 01.02.2009 року (а.с.7).

З листа Держгеокадастру від 11.08.2016 року № Т-948/0-1037/6-16 вбачається, що в Книзі записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, оренди землі відсутній запис про реєстрацію договору оренди землі між ОСОБА_4 та ТОВ Моноліт від 01 лютого 2009 року. На час укладення договору оренди землі повноваження щодо реєстрації договорів оренди землі належали структурним підрозділам Центру Державного земельного кадастру. В 2011 році повноваження щодо реєстрації договорів оренди було передано до територіальних органів Держкомзему та на зберігання передані другі примірники договорів оренди. З 01.01.2013 року органи Держгеокадастру позбавлені повноважень щодо реєстрації прав власності та користування земельною ділянкою (а.с.42).

Листом про надання інформації Держгеокадастру від 04.08.2016 року № 191512-0.12-2278/2-16 підтверджується, що 01.02.2009 року був укладений договір оренди між ТОВ Моноліт та ОСОБА_4 (а.с.36-38).

У суді першої інстанції був допитаний у якості свідка головний спеціаліст Держгеокадастру ОСОБА_8, яка підтвердила, що в архіві Держгеокадастру зберігаються примірники договорів оренди, укладених до 2013 року, серед яких є договір оренди від 01.02.2009 року, укладений між ТОВ Моноліт та ОСОБА_4 На примірнику договору міститься позначка про його реєстрацію в ДЗК. Разом з тим, в Книгах договорів оренди, переданих на зберігання в Держгеокадастр, відсутні записи про вказаний договір. Книги передавались на зберігання актами прийому-передачі від ДЗК; акти прийому-передачі договорів оренди відсутні.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності між ТОВ Моноліт та ОСОБА_4 договірних відносин стосовно оренди земельної ділянки, яка належить відповідачу ОСОБА_4 на праві приватної власності, оскільки відповідач в судовому засіданні підтвердив факт підписання договору оренди та факт отримання від позивача плати за користування земельною ділянкою.

Представник позивача підтвердив, що договір належним чином виконується, будь яких даних про припинення дії договору, його розірвання або визнання його недійсним в судовому порядку суду не надано.

З матеріалів справи вбачається, що 22.05.2016 року ОСОБА_4 звернувся до ТОВ Моноліт із повідомленням про розірвання договору оренди земельної ділянки, за погодженням сторін (а.с.11), на що отримав відповідь про неможливість розірвання договору оренди за взаємною згодою сторін договору (а.с.12).

З інформації про державну реєстрацію іншого речового права вбачається, що 22.03.2016 року державним реєстратором Новаком С.С. було здійснено реєстрацію іншого речового права на підставі договору оренди земельної від 01.06.2015 року.

Об'єктом іншого речового права є земельна ділянка загальною площею 4,69 га, кадастровий номер якої: НОМЕР_1, цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка на праві приватної власності належить ОСОБА_4

Договір оренди землі без номеру від 01.06.2015 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, строк дії договору 20 років, орендар ОСОБА_3 (а.с.10).

Відповідач та його представник в суді першої інстанції оспорювали факт реєстрації договору оренди від 01.02.2009 року, тобто вважали його таким, що неукладений.

Вирішуючи спір суд першої інстанції правильно виходив з того, що правовий режим договору та його чинність повинна бути оцінена судом виходячи з законодавства, що діяло на момент його укладання.

Зокрема, Порядок реєстрації договорів оренди регулювався Постановою КМУ України № 2073 від 25.12.1998 року, Інструкцією про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженою Наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах 04.05.99 № 43, Порядком ведення Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 9 вересня 2009 року № 1021, вимоги яких було дотримано сторонами в момент укладання договору оренди.

Надаючи оцінку договору оренди землі від 01.02.2009 року, суд першої інстанції правильно зробив висновок, що наявність на екземплярі договору позначки про реєстрацію договору в електронній книзі записів із зазначенням номеру та дати реєстрації, яка посвідчена підписом та печаткою реєстратора свідчить про реєстрацію даного договору в порядку, встановленому на час його реєстрації. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд першої інстанції також правильно врахував, що з інформації Держгеокадастру від 04.08.2016 року за № 191512-0.12-2278/2-16 вбачається, що даний договір був переданий на зберігання до відділу Держгеокадастру як зареєстрований.

Таким чином колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції, що договір оренди землі від 01.02.2009 року, стороною якої був позивач, пройшов реєстрацію згідно установленого на час його укладення порядку, оскільки орендарем були вчинені всі необхідні дії для реєстрації договору, договір пройшов реєстрацію в електронному вигляді, про що свідчить наявність дати та номеру реєстрації на договорі, завіреного підписом та печаткою реєстратора. Договір виконувався сторонами, недійсним в установленому законом порядку не визнався. Відсутність відповідного запису в Книзі записів в паперовому вигляді свідчить про неналежне виконання уповноваженими на здійснення реєстрації договорів оренди особами своїх посадових обов'язків, а не про відсутність державної реєстрації договору.

Суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги посилання представника відповідача на те, що ОСОБА_4 договір оренди не укладав, оскільки зазначене спростовується підписаним договором оренди землі, крім того, відповідач не заперечував щодо отримання ним орендної плати.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Підставою недійсності правочину, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що при вирішенні судом спору про визнання договору недійсним із підстав відсутності у сторони волі на його укладення правове значення має наявність такої волі на момент досягнення сторонами договору згоди в належній формі з усіх істотних умов договору, а не на момент його державної реєстрації. Моментом вчинення правочину слід вважати момент, коли сторони свого часу досягли згоди з усіх істотних умов.

Одностороння незгода сторони з реєстрацією раніше підписаного нею договору не може вважатися обставиною для визнання його недійсним із підстав, які передбачені ч. 3 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України

Регулярне отримання з 2009 року орендної плати, відсутність звернень до правоохоронних органів та до суду щодо безпідставного користування третьою особою належної йому на праві власності земельною ділянкою свідчить не лише про обізнаність власника землі про наявність договору, але і про узгодженість між сторонами договору всіх істотних моментів.

Таким чином, аналізуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що оспорюваний договір оренди, укладений 01.06.2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, був укладений під час дії договору оренди між ТОВ Моноліт та ОСОБА_4, який на даний час є діючим, та його наявність обмежує права власника земельної ділянки ОСОБА_4 щодо володіння та користування земельною ділянкою, яка є предметом договору оренди, оспорюваний договір порушує права первинного орендаря ТОВ Моноліт на володіння та користування земельною ділянкою відповідно до договору оренди від 01.02.2009 року.

Суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що оспорюваний договір оренди укладений з порушеннями вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України, а тому має бути визнаний недійсним.

Аналізуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст.ст. 10, 27, 60 ЦПК України сторони, які приймають участь у справі користуються рівними правами відносно надання доказів, їх дослідження та доведення до суду їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Таким чином, колегія суддів вважає, що усі зазначені обставини судом першої інстанції при ухвалені рішення були враховані, суд надав належну оцінку доказам та ухвалив законне, обґрунтоване рішення, яке скасуванню не підлягає.

Викладені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

При таких обставинах, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини по справі, рішення суду відповідає вимогам ст.ст. 213, 215 ЦПК України, а тому не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 02 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала колегії суддів набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала колегії суддів може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області

І.А. Артеменко

Р.Д. Громік

П.М. Черевко