Рішення

від 30.01.2017 по справі 911/4220/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ - 32, вул. С. Петлюри 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"30" січня 2017 р. Справа № 911/4220/16

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Автошляхмостобуд , м. Київ,

до відповідача дочірнього підприємства ШРБУ №100 ВАТ Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України , с. Демидів Вишгородського району

про стягнення 529 678,43 грн.

Суддя Конюх О.В.,

представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, уповноважена, довіреність від 12.01.2017;

ОСОБА_2, уповноважена, довіреність від 23.12.2016 №6

від відповідача: не з'явились;

СУТЬ СПОРУ:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю Автошляхмостобуд , м. Київ звернувся до господарського суду Київської області з позовом від 23.12.2016 №3 до дочірнього підприємства ШРБУ №100 ВАТ Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України , с. Демидів Вишгородського району Київської області, в якому просить стягнути з відповідача 529 678,43 грн. заборгованості за договором поставки №110 від 10.03.2006, в тому числі 246 000,00 грн. основного боргу, 246 738,00 грн. інфляційних втрат та 36940,43 грн. процентів річних (3%), та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не розрахувався належним чином за отриманий за договором поставки товар, в результаті чого у відповідача перед позивачем утворилася прострочена заборгованість, яку позивач просить суд стягнути з відповідача в судовому порядку з врахуванням процентів річних (за період з 26.12.2011 по 26.12.2016) та інфляційних втрат (за період грудень 2011 - листопад 2016) в порядку ст. 625 ЦК України.

Ухвалою господарського суду Київської області від 26.12.2016 порушено провадження у справі № 911/4220/16 та призначено її до розгляду на 16.01.2017.

26.12.2016 позивачем подана зава від 23.12.2016 №5 про об'єднання в одне провадження справ за позовною заявою товариства обмеженою відповідальністю Автошляхбуд до дочірнього підприємства ШРБУ №100 про стягнення заборгованості за договором №4 від 03.10.2011 та позовною заявою про стягнення заборгованості за договором поставки №110 від 10.03.2006.

13.01.2017 від позивача надійшли витребувані судом документи із супровідним листом від 13.01.2017. Також позивачем подана заява від 13.01.2017 про фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, яка судом задоволена.

В судовому засіданні 16.01.2017 відмовлено у задоволенні заяви про об'єднання справ з мотивів, наведених в ухвалі від 16.01.2017, розпочато розгляд справи по суті та в порядку частини третьої ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 30.01.2017 до 10:30, про що присутні представники позивача були повідомлені особисто під розпис, а відсутній відповідач шляхом надіслання відповідної копії ухвали від 16.01.2017, яку відповідач отримав 21.01.2017, про що свідчить залучене до матеріалів справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

В судове засідання 30.01.2017 з'явились представники позивача, які подали обґрунтований розрахунок позовних вимог, в усних поясненнях позов підтримали та просили суд його задовольнити.

Відповідач в судові засідання 16.01.2017 та 30.01.2017 своїх представників не направив, відзив на позов та витребувані судом документи не подав, хоча про дату, час та місце проведення судових засідань був повідомлений належним чином.

Відповідно до рекомендацій Вищого господарського суду України (підпункт 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» ) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до права суду, передбаченого ст. 75 ГПК України, справа розглянута за наявними матеріалами.

Розглянувши позов товариства з обмеженою відповідальністю Автошляхмостобуд , м. Київ (далі по тексту - ТОВ Автошляхмостобуд ), до дочірнього підприємства ШРБУ №100 ВАТ Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України , с. Демидів Вишгородського району Київської області (далі по тексту - ДП ШРБУ №100 ), всебічно та повно вивчивши наявні у матеріалах справи докази, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів.

Відповідно до частини 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 Господарського кодексу України) й сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору (ст. 627 Цивільного кодексу України).

10.03.2006 між ТОВ Автошляхмостобуд (постачальник) та ДП ШРБУ №100 (покупець) було укладено договір №110 поставки (далі - Договір), відповідно до якого постачальник зобов'язується виготовляти та систематично поставляти продукти нафтопереробки, добавки до бітуму, світлоповертаючу плівку, щебеневу продукцію, фарбу розміточну, металопрокат (далі товар), а покупець зобов'язується приймати товар та своєчасно здійснювати його оплату (пункт 1.1). Товар поставляється партіями. Зі сторони покупця направляється заявка на поставку, а зі сторони постачальника - підтвердження на поставку запрошеної його кількості (пункт 3.2). За несвоєчасну постачання товару постачальник виплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від вартості партії товару (пункт 7.2). За несвоєчасне проведення розрахунків покупець виплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу (пункт 7.3).

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

За своєю правовою природою укладений сторонами договір є змішаним договором поставки (в частині виготовлення продукції) та поставки (в частині її реалізації покупцю та розрахунків за неї). Оскільки спірні відносини сторін є поставкою, суд застосовує до цих відносин положення цивільного законодавства, які регулюють поставку та купівлю-продаж.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

01.08.2011 між сторонами укладено угоду №10 до договору №110 поставки від 10.03.2006, відповідно до якої сторони домовились про поставку щебеня 0-70, термін поставки на протязі 10 днів з моменту надходження заявки, термін розрахунку - на протязі 21 дня з моменту отримання.

Також 01.08.2011 між сторонами укладено угоду №11 до договору №110 поставки від 10.03.2006, відповідно до якої сторони домовились про поставку мазуту М-100, термін поставки на протязі 10 днів з моменту надходження заявки, термін розрахунку - на протязі 21 дня з моменту отримання.

Крім того, 01.09.2011 між сторонами укладено угоду №12 до договору №110 поставки від 10.03.2006, відповідно до якої сторони домовились про поставку щебеня 0-40, термін поставки на протязі 10 днів з моменту надходження заявки, термін розрахунку - на протязі 21 дня з моменту отримання.

Позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар за наступними видатковими накладними: №РН-0000020 від 31.08.2011 на суму 52 489,54 грн.;

№РН-0000021 від 31.08.2011 на суму 126 300,00 грн.;

№РН-0000022 від 13.09.2011 на суму 98 943,72 грн.,

що додатково підтверджується підписаними сторонами Актами здачі-прийому матеріалів від 31.08.2011р. та від 13.09.2011.

Підписання покупцем видаткових накладних, які є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, фіксує факт здійснення господарської операції і є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Згідно до частини 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Інший строк оплати поставленого товару визначений умовами угод №10 від 01.08.2011, №11 від 01.08.2011 та №12 від 01.09.2011, згідно з якими покупець оплачує товар протягом дня з моменту його отримання. За таких обставин, строк оплати товару, отриманого за вказаними накладними, є таким, що настав для накладних від 31.08.2011 - 21.09.2011 (з 22.09.2011 настало прострочення), для накладної від 13.09.2011 - строк настав 04.10.2011 (з 05.10.2011 настало прострочення).

Позивач твердить, що відповідач в повному обсязі за отриманий товар не розрахувався, в результаті чого основний борг відповідача перед позивачем становить 246 000,00 грн., на доказ чого подає копію Акту звірки розрахунків №5 від 01.11.2016, а також картку рахунку по контрагенту ДП ШРБУ №100 та копії банківських виписок.

Крім того, сторонами 13.10.2011 підписано Додаткову угоду №1 до договору поставки №110, відповідно до якої відповідач визнав наявність заборгованості в сумі 1 127 507,10 грн. (вхідне сальдо станом на 31.08.2011 в сумі 859 773,84 грн. плюс вартість товару за спірними трьома накладними 277 733,26 грн. мінус оплата від 12.09.2011 в сумі 10 000,00 грн.), крім того сторони продовжили строк дії договору поставки по 31.12.2017.

Суд зазначає, що відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а частина 2 ст. 614 ЦК України обов'язок доведення відсутності вини у порушення зобов'язання покладає на сторону, яка порушила зобов'язання.

Суд ухвалами від 26.12.2016 та від 16.01.2017, зобов'язував відповідача подати документи, що підтверджують сплату відповідачем коштів згідно договору поставки від 10.03.2006 №110. Відповідач доказів оплати товару в розмірі, більшому, ніж доводить суду позивач, суду не представив, доводів позивача не спростував.

Сторонами на вимогу суду складено, підписано та скріплено печатками Акт звірки розрахунків №1 від 16.01.2017, відповідно до якого залишок заборгованості за отриманий товар, з врахуванням вхідного сальдо на 31.08.2011 в сумі 859 773,84 грн., становить на 16.01.2017 суму 246 000,00 грн.

Відповідно до Додаткової угоди №2 від 27.12.2013 сторони в порядку частини 1 ст. 259 ЦК України дійшли згоди про збільшення строку позовної давності до п'яти років по всім зобов'язанням (сплаті заборгованості та пені), що виникли на підставі цього договору.

За таких обставин, судом встановлено, що розмір основного боргу відповідача перед позивачем, остаточний строк сплати якої настав, становить 246 000,00 грн., а відтак, вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу є обґрунтованою, документально доведеною та такою, яку належить задовольнити повністю.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 246 738,00 грн. інфляційних втрат за період грудень 2011- листопад 2016 а також 36 940,43 грн. 3% річних за період з 26.12.2011 по 26.12.2016.

Щодо зазначених вимог суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Положеннями частини 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з врахуванням втрат від інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64).

Оскільки проценти річних та інфляційні втрати не є штрафними санкціями, то обмеження нарахування процентів річних та інфляційних терміном 6 місяців відповідно до ст. 232 ГК України не застосовується.

Так, відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Відтак, проценти річних мають нараховуватися з наступного дня, коли зобов'язання мало бути виконано та до переддня фактичної сплати (пункт 1.9 Постанови Пленуму ВГСУ від 17 грудня 2013 року № 14), однак, в межах періоду, заявленого позивачем до стягнення.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем , у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Судом враховано, що відповідач здійснював часткові оплати отриманого товару, а саме сплатив: 12.09.2011 - 10 000,00 грн., 13.10.2011 - 125 000,00 грн., 18.10.2011 - 10 000,00 грн., 07.11.2011 - 50 000,00 грн. 14.05.2012 - 200 000,00 грн., 07.06.2012 - 50 000,00 грн., 10.09.2012 - 100 000,00 грн., 13.09.2012 - 30 000,00 грн., 10.10.2013 - 30 000,00 грн., 27.12.2013 - 20 000,00 грн., 08.01.2014 - 246 507,10 грн., а всього 891 507,10 грн. Разом із тим, вказаними платежами здійснювалось погашення заборгованості в сумі 859 773,84 грн., яка виникла раніше та існувала станом на 31.08.2011. за таких обставин лише частина платежу від 08.01.2014 в сумі 31773,26 грн. має бути зарахована на погашення заборгованості за спірною накладною №РН-0000020 від 31.08.2011.

Відповідно до пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу , протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

За таких обставин, виходячи з наступного розрахунку:

підставаСтрок оплатиФактично сплачено, грн. (дата)Основний борг, грн. 3% річних, грн. Інфляційні, грн. РН №20 від 31.08.11 на 52 489,54 грн. 21.09.11 52 489,54 3209,77 грн. (26.12.11 - 07.01.14) 258,91 грн. (грудень 2011 - грудень 2013) оплата 31 733,26 (08.01.14) 20 756,28 1849,30 грн. (08.01.14 - 26.12.16) 20607,28 грн. (січень 2013 - листопад 2016) РН №21 від 31.08.11 на 126300,00 грн. 21.09.11 126300,00 18976,14 грн. (26.12.11 - 26.12.16) 126634,82 грн. (грудень 2011 - листопад 2016) РН №22 від 13.09.11 на 98 943,72 грн. 04.10.11 98 943,72 14865,96 грн. (26.12.11 - 26.12.16) 99206,02 грн. (грудень 2011 - листопад 2016) всього 246 000,00 38901,17 246 707,03 судом встановлено, що за заявлений період належні до стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних становлять 38 901,17 грн., інфляційні втрати - 246 707,03 грн. Позивачем заявлено до стягнення 36 940,43 грн. процентів річних, суд, приймаючи рішення, не вправі виходити за межі позовних вимог, а відтак зазначена вимога має бути задоволена повністю в заявленій сумі. Вимога про стягнення інфляційних має бути задоволена частково в сумі 246 707,03 грн.

Таким чином, повно та ґрунтовно дослідивши наявні у справі докази, перевіривши на відповідність закону та дійсним обставинам справи подані позивачем розрахунки заборгованості, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню частково, та приймає рішення про стягнення з відповідача 246 000,00 грн. основного боргу, 36 940,43 грн. процентів річних та 246 707,03 грн. інфляційних втрат.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на обидві сторони пропорційно задоволеним вимогам.

З огляду на вищевикладене, керуючись статтями 2, 12, 22, 32-34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю Автошляхмостобуд задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства ШРБУ №100 ВАТ Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України (07335, Київська обл., Вишгородський район, с. Демидів, ідентифікаційний код 05423018)

на користь товариства з обмеженою відповідальністю Автошляхмостобуд (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 85, офіс 27, ідентифікаційний код 33442233)

246 000,00 грн. (двісті сорок шість тисяч нуль копійок) основного боргу ,

246 707,03 грн. (двісті сорок шість тисяч сімсот сім гривень три копійки) інфляційних втрат ,

36940,43 грн. (тридцять шість тисяч дев'ятсот сорок гривень сорок три копійки) процентів річних ;

7 944,71 грн. (сім тисяч дев'ятсот сорок чотири гривні сімдесят одну копійку) судового збору .

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині вимог відмовити.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення підписано 14.02.2017.

Суддя О.В. Конюх