Рішення

від 06.02.2017 по справі 363/1352/15-ц

ВИШГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

06.02.2017 Справа № 363/1352/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2017 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Чіркова Г.Є.,

при секретарі Гавриленко Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Жукинської сільської ради Вишгородського району Київської області, Управління Держземагенства у Вишгородському районі Київської області, третя особа - Державний нотаріус Вишгородської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_3, про визнання недійсним державного акту про право власності та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом ,

встановив:

ОСОБА_1 в березні 2015 року звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що, 25 квітня 2008 року між ним та ОСОБА_4 укладено договір дарування, відповідно до умов якого остання від імені ОСОБА_5 передала йому в дар житловий будинок з надвірними будівлями по вул. Мисливській, 15 в с. Ровжі Вишгородського району Київської області, право власності на який зареєстроване 30 травня 2008 року.

На підставі державних актів серії ЯК №678395 від 04 серпня 2010 року та серії ЯК №678396 від 12 липня 2010 року, виданих згідно рішенням виконкому Жукинської сільської ради від 22 липня 1994 року №1/9, ОСОБА_5 була власником земельної ділянки площею 0,2500 га (кадастровий номер 3221882801:25:121:0151) та земельної ділянки площею 0,3301 га (кадастровий номер 3221882801:25:121:0152), розташованих за вказаною адресою.

29 грудня 2012 року ОСОБА_5 померла.

Відповідно до свідоцтв про право на спадщину за законом від 18 вересня 2013 року, виданих державним нотаріусом Вишгородської районної державної нотаріальної контори, спадкоємцем вищевказаних земельних ділянок є відповідач.

За повідомленням управління Держземагентсва у Вишгородському районі Київської області Головного Управління Держземагентства у Київській області від 27 травня 2015 року №29-1010-0.2-785/2-15 відповідно до відомостей Державного земельного кадастру 27 квітня 2015 року відбувся поділ земельної ділянки з кадастровим номером кадастровий номер 3221882801:25:121:0151 на дві земельні ділянки: площею 0,1334 га (кадастровий номер кадастровий номер 3221882802:25:121:0154) та площею 0,1166 га (кадастровий номер 3221882802:25:121:0155), обидві з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, які знаходиться по вул. Мисливській, 15 в с. Ровжі на території Жукинської сільської ради Вишгородського району Київської області.

12 червня 2015 року за відповідачем зареєстровано право власності на вказані земельні ділянки

Посилаючись на те, що до складу спадщини відповідача увійшла земельна ділянка, на якій розташований належний йому на праві власності житловий будинок, чим порушено його права як власника, просив суд визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК №678395 від 04 серпня 2010 року та скасувати запис в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011094201776 від 12 липня 2010 року в управлінні Держземагентства у Вишгородському районі Київської області; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 18 вересня 2013 року та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,25 га (кадастровий номер 3221882801:25:121:0151); скасувати державну реєстрацію земельних ділянок: площею 0,1334 га (кадастровий номер 3221882802:25:121:0154) та площею 0,1166 га (кадастровий номер 3221882802:25:121:0155) та зобов'язати управління Держземагентства у Вишгородському районі Київської області внести відповідні відомості до Державного земельного кадастру; визнати за ним право користування на земельну ділянку площею 0,2500 га (кадастровий номер 3221882801:25:121:0151), розташовану по вул. Мисливській, 15 в с. Ровжі Вишгородського району Київської області.

В суді позивач відмовився від дачі пояснень по суті позову на обґрунтування своєї позиції перед судом. Вважав, що він набув право власності на всю земельну ділянку площею 0,25 га, а в справі наявні всі необхідні докази для визнання за ним такого права. Від подання будь-яких доказів на доведення викладених в позові обставин відмовився.

Представник відповідача в суді проти задоволення позову заперечив, посилаючись на його необґрунтованість та недоведення позивачем, коли в матеріалах справи відсутні докази про розмір земельної ділянки необхідної позивачу для обслуговування належного йому житлового будинку, необхідна для цього експертиза не поведена.

Представники Жукинської сільської ради Вишгородського району Київської області та третьої особи подали заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Представник Управління Держземагенства у Вишгородському районі Київської області, будучи неодноразово повідомленим про розгляд справи, в судове засідання не прибув.

Оскільки суд позбавлений можливості відкласти розгляд справи на підставі ст. 169 ЦПК України, в межах строку встановленого ст. 157 ЦПК України, дану справу розглянуто у відсутність тих осіб, які не прибули, на підставі наявних доказів в загальному порядку.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

Встановлено, що 25 квітня 2008 року між позивачем та ОСОБА_4 укладено договір дарування, відповідно до умов якого остання від імені ОСОБА_5 передала йому в дар житловий будинок з надвірними будівлями по вул. Мисливській, 15 в с. Ровжі Вишгородського району Київської області, право власності на який зареєстроване 30 травня 2008 року.

На підставі державних актів серії ЯК №678395 від 04 серпня 2010 року та серії ЯК №678396 від 12 липня 2010 року, виданих згідно рішенням виконкому Жукинської сільської ради від 22 липня 1994 року №1/9, ОСОБА_5 була власником земельної ділянки площею 0,2500 га (кадастровий номер 3221882801:25:121:0151) та земельної ділянки площею 0,3301 га (кадастровий номер 3221882801:25:121:0152), розташованих за вказаною адресою.

29 грудня 2012 року ОСОБА_5 померла.

Відповідно до свідоцтв про право на спадщину за законом від 18 вересня 2013 року, виданих державним нотаріусом Вишгородської районної державної нотаріальної контори, спадкоємцем вищевказаних земельних ділянок став відповідач ОСОБА_2

За повідомленням управління Держземагентсва у Вишгородському районі Київської області Головного Управління Держземагентства у Київській області від 27 травня 2015 року №29-1010-0.2-785/2-15 відповідно до відомостей Державного земельного кадастру 27 квітня 2015 року відбувся поділ земельної ділянки з кадастровим номером кадастровий номер 3221882801:25:121:0151 на дві земельні ділянки: площею 0,1334 га (кадастровий номер кадастровий номер 3221882802:25:121:0154) та площею 0,1166 га (кадастровий номер 3221882802:25:121:0155), обидві з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, які знаходиться по вул. Мисливській, 15 в с. Ровжі на території Жукинської сільської ради Вишгородського району Київської області.

12 червня 2015 року за відповідачем зареєстровано право власності на вказані земельні ділянки.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 17 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 13 жовтня 2015 року, позов задоволено частково.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 17 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 13 жовтня 2015 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст. 377 ЦК України (в редакції, яка діяла на час набуття позивачем права власності на будинок) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України (в редакції, яка діяла на час набуття позивачем права власності на будинок) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Відчуження об'єктів нерухомого майна в період з 01 січня 2002 року по 20 червня 2007 року (на час дії ст. 120 ЗК України в редакції від 25 жовтня 2001 року) не передбачало автоматичного переходу права власності на земельну ділянку під будівлями та спорудами. У таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до ст. 120 ЗК України (2001 року) на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, з 01 січня 2004 року (з часу введення в дію ЦК України, відповідно до ст. 377 ЦК України, та з часу внесення змін до ст. 120 ЗК України на підставі Закону України Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України від 27 квітня 2007 року) переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, установлених договором; а якщо договором цього не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування.

Як вбачається з матеріалів справи, договір дарування між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, відповідно до умов якого остання від імені ОСОБА_5 передала в дар позивачу житловий будинок з надвірними будівлями, укладено 25 квітня 2008 року, право власності на який зареєстровано 30 травня 2008 року.

Отже, чинною на час укладення договору дарування нормою ст. 120 ЗК України передбачено, що до особи, яка до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених законом.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Таким чином, норми ст. 120 ЗК України у їх сукупності дають підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

Відповідно до роз'яснень даних у п. 18-1 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ №7 від 16 квітня 2004 року, при вирішенні вимог про визначення розміру земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, право власності на які при їх відчуженні перейшло до набувача без визначення в договорі права на земельну ділянку, суд має з'ясовувати, зокрема, чому це питання не було визначено в договорі, можливість укладення між відчужувачем і набувачем додатку до цього договору щодо права набувача на земельну ділянку та чи не свідчить реальна можливість використання всієї земельної ділянки за цільовим призначенням саме про той розмір земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, який існував до їх відчуження.

Розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, визначається шляхом проведення за клопотанням сторін експертизи з врахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил тощо.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Як передбачено ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 60 ЦК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, скасовуючи рішення першої інстанції про часткове задоволення позову та ухвалу апеляційної інстанції про залишення рішення без змін, Вищий спеціалізований суд України виходив з того, що суд першої інстанції в порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не роз'яснив особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і не сприяв здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом, зокрема не роз'яснив позивачу право на заявлення клопотання про проведення експертизи.

При вирішенні спору належало з'ясувати, яка частина земельної ділянки зайнята житловим будинком, належним позивачу на праві власності, і який її розмір необхідний для його обслуговування та до складу якої земельної ділянки (з урахуванням поділу) входить земельна ділянка, на якій розташований належний позивачу на праві власності житловий будинок з надвірними будівлями.

При цьому розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, слід визначити шляхом проведення за клопотанням сторін експертизи з урахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил тощо.

При новому розгляді справи суд не зміг з'ясувати ці обставини, оскільки позивач необхідних для цього пояснень і доказів не надав, від призначення експертизи відмовився.

Згідно ч. 4 ст. 337 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Зі змісту ч. 1 ст. 143 ЦПК України вбачається, що експертиза для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, призначається лише за заявою осіб, які беруть участь у справі.

З урахуванням висновків Вищого спеціалізованого суду України, під час нового судового розгляду справи судом в порядку ч. 4 ст. 10 ЦПК України позивачу роз'яснено його право заявити клопотання про проведення експерти для правильного вирішення справи .

Однак, позивач категорично відмовився від заявлення клопотання, необхідності в проведенні експертизи не вбачав, наполягав, що в нього виникло право на всю земельну ділянку під будинком площею 0,25 га та від подання будь-яких доказів категорично відмовився.

Суд надавав позивачу достатньо часу для подання доказів і доведення переконливості своєї позиції перед судом, проте позивач своїми процесуальними правами не скористався і від цього відмовився.

Таким чином позовні вимоги в суді позивачем не доведено, належні, допустимі і достатні докази необхідні для задоволення позову в справі відсутні і позивачем не надані.

За таких обставин в задоволенні позову слід відмовити за недоведеністю та необґрунтованістю.

На підставі викладеного і керуючись статтями 209-215 ЦПК України,

вирішив:

в задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги через Вишгородський районний суд.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя