Рішення

від 24.02.2016 по справі 910/26904/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.02.2016Справа №910/26904/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромсервіс-Плюс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Унірем-Агро"

про стягнення боргу в розмірі 1 000 000,00 грн.

та

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Унірем-Агро"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромсервіс-Плюс"

про визнання недійсним договору купівлі продажу № Р-12/08/2 від 08.12.2009 року

Суддя Комарова О.С.

Представники сторін:

від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) Богун В.П. (представник за довіреністю)

від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) Шевченко Т.М. (представник за довіреністю)

В судовому засіданні 24 лютого 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропромсервіс-Плюс", 15 жовтня 2015 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою вих. № 1/10/15 від 13.10.2015 року до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Унірем-Агро", про стягнення боргу в розмірі 1 000 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, у відповідача, як комісіонера, існує заборгованість перед позивачем, як комітентом, за договором комісії № УА/06-09 від 01.06.2009 року в сумі 1 440 000,00 грн., у зв'язку із невиконанням умов зазначеного договору в частині укладення договору поставки. При цьому, позивач зазначає, що у зв'язку зі значним розміром судового збору по даній позовній заяві суму заборгованості, яка підлягає до стягнення з відповідача, визначено в розмірі 1 000 000,00 грн., залишок суми заборгованості буде стягуватися пізніше за іншим позовом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.10.2015 року (суддя Комарова О.С.) порушено провадження у справі № 910/26904/15 та призначено розгляд справи на 17.11.2015 року.

Через відділ діловодства суду 16.11.2015 року від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду, оформлені супровідним листом № 3/11/15 від 03.11.2015 року, які були долучені судом до матеріалів справи.

В судовому засіданні 17.11.2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав, дав пояснення по суті спору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2015 року розгляд справи, у зв'язку із нез'явленням представника відповідача в судове засідання відкладено на 02.12.2015 року.

02 грудня 2015 судове засідання не відбулось у зв'язку з перебування судді Комарової О.С. на лікарняному.

Через відділ діловодства суду 02.12.2015 року від відповідача за первісним позовом, Товариства з обмеженою відповідальністю "Унірем-Агро", до Господарського суду міста Києва надійшов зустрічний позов № 02/12/15 від 02.12.2015 року про визнання недійсним договору купівлі продажу № Р-12/08/2 від 08.12.2009 року.

Зустрічний позов обгрунтований тим, що при укладенні оскаржуваного договору купівлі продажу № Р-12/08/2 від 08.12.2009 року волевиявлення відповідача не було вільним і не відповідало його внутрішній волі, оскільки особа - ОСОБА_3, який станом на дату укладення договору був директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Унірем-Агро", діяв всупереч його інтересам, розпродаючи основні фонди товариства, які необхідні йому для здійснення господарської діяльності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2015 року розгляд справи призначено на 15.12.2015 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2015 року прийнято зустрічну позовну заяву № 02/12/15 від 02.12.2015 року Товариства з обмеженою відповідальністю "Унірем-Агро" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромсервіс-Плюс" про визнання недійсним договору купівлі продажу № Р-12/08/2 від 08.12.2009 року для спільного розгляду з первісним позовом у справі № 910/26904/15.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2015 року судом, за клопотанням представників сторін, у відповідності до положень ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк вирішення спору на 15 (п'ятнадцять) днів, розгляд справи відкладено до 12.01.2016 року.

Судове засідання 12.01.2016 року не відбулось у зв'язку із перебуванням судді Комарової О.С. на лікарняному.

Через відділ діловодства суду 20.01.2016 року від представника відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) надійшли додаткові обґрунтування до заяви про застосування позовної давності № 20/01/16 від 20 січня 2016 року, які були долучені судом до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2016 року розгляд справи призначено на 26.01.2016 року.

В судове засідання 26.01.2016 представники сторін з'явились. Представник позивача за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) позовні вимоги підтримав у повному обсязі, проти зустрічного позову заперечив. Представник відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) заперечив проти задоволення позовних вимог, зустрічний позов підтримав.

В судовому засіданні 26.01.2016 року оголошено перерву до 03.02.2016 року.

Через відділ діловодства суду 28.01.2016 року від представника позивача за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) надійшли додаткові пояснення по справі, які були долучені судом до матеріалів справи.

Через відділ діловодства суду 02.02.2016 року від представника відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) надійшли письмові пояснення № 02/02/16 від 02 лютого 2016 року, які були долучені судом до матеріалів справи.

В судове засідання 03.02.2016 представники сторін з'явились. Представник позивача за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) позовні вимоги підтримав у повному обсязі, проти зустрічного позову заперечив. Представник відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) заперечив проти задоволення позовних вимог, зустрічний позов підтримав.

В судовому засіданні 03.02.2016 року оголошено перерву до 09.02.2016 року.

Через відділ діловодства суду 08.02.2016 року від представника відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) надійшло клопотання про колегіальний розгляд справи № 08/02/16 від 08 лютого 2016 року, яке було долучено судом до матеріалів справи.

В судове засідання 09.02.2016 представники сторін з'явились. Представник позивача за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) позовні вимоги підтримав у повному обсязі, проти зустрічного позову заперечив, а також подав додаткові пояснення по справі. Представник відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) заперечив проти задоволення позовних вимог, зустрічний позов підтримав, подав клопотання про витребування доказів № 08/02/16-1 від 08 лютого 2016 року, а також підтримав подане ним до суду клопотання про колегіальний розгляд справи № 08/02/16 від 08 лютого 2016 року.

Суд відклав розгляд поданих представником відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) клопотань про колегіальний розгляд справи № 08/02/16 від 08 лютого 2016 року та про витребування доказів № 08/02/16-1 від 08 лютого 2016 року до наступного судового засідання.

В судовому засіданні 09.02.2016 року оголошено перерву до 24.02.2016 року.

В судове засідання 24.02.2016 року представники сторін з'явились. Представник позивача за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) позовні вимоги підтримав у повному обсязі, проти зустрічного позову заперечив. Представник відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) заперечив проти задоволення позовних вимог, зустрічний позов підтримав, а також підтримав подані ним раніше клопотання про витребування доказів № 08/02/16-1 від 08 лютого 2016 року та про колегіальний розгляд справи № 08/02/16 від 08 лютого 2016 року.

Розглянувши в судовому засіданні 24.02.2016 року подане представником відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) клопотання про витребування доказів № 08/02/16-1 від 08 лютого 2016 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 38 Господарського процесуального кодексу України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотання повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ.

Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє в задоволенні клопотання про витребування доказів № 08/02/16-1 від 08 лютого 2016 року, з огляду на його необґрунтованість та недоведеність, оскільки відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним позовом) не вказано обставин, які може підтвердити цей доказ.

Щодо поданого відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним позовом) клопотання про колегіальний розгляд справи №08/02/16 від 08 лютого 2016 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 4 6 Господарського процесуального кодексу України справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.

Розглянувши клопотання відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) про колегіальний розгляд справи №08/02/16 від 08 лютого 2016 року, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні, з огляду на те, що станом на день розгляду клопотання справа № 910/26904/15 не викликає тієї складності, яка потребує колегіального розгляду.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Разом з цим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

01 червня 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агропромсервіс-Плюс" (надалі - позивач, комітент) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Унірем-Агро" (надалі - відповідач, комісіонер) було укладено договір комісії № УА/06-09 (надалі - договір комісії), відповідно до п. 1.1. якого, комісіонер зобов'язується за дорученням комітента за комісійну плату вчинити від свого імені та за рахунок комітента договір поставки (надалі іменується договір поставки ) та передати все отримане за договором поставки комітенту.

За умовами п.п. 1.2., 1.2.2. договору комісії, договір поставки, повинен бути укладений комісіонером з урахуванням наступних вказівок комітента. Ціна товару, який повинен бути закуплений комісіонером на підставі договору поставки складає 2 000 000,00 грн.,в тому числі ПДВ(20%). Ціна товару зазначена в цьому підпункті є максимальною закупівельною ціною та не може бути збільшена комісіонером без узгодження з комітентом.

Відповідно до п. 2.1.1. договору комісії, комісіонер зобов'язаний провести необхідну комерційно - маркетингову роботу, знайти постачальника, провести всю переддоговірну роботу й укласти з постачальником договір поставки відповідно до вказівок комітента викладених в пункті 1.2. договору на найбільш вигідних для останнього умовах у термін до 15 (п'ятнадцятого) вересня 2009 року.

У відповідності до п. 2.1.7. договору комісії, у разі не укладення договору поставки у термін визначений в підпункті 2.1.1. договору комісіонер зобов'язаний протягом 3 (трьох) банківських днів повернути комітенту отримані ним для придбання товару за договором поставки грошові кошти у розмірі 2 000 000,00 грн., в тому числі ПДВ (20%).

В підпункті 3.1.1. пункту 3.1. договору комісії визначено, що комітент відповідно до договору зобов'язується в термін до 15 (п'ятнадцятого) серпня 2009 року перерахувати в безготівковій формі на поточний рахунку визначений комісіонером грошові кошти на загальну суму 2 000 000,00 грн. в тому числі ПДВ (20%) для придбання товару за договором поставки.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1. цього договору та закінчується 15 (п'ятнадцятого) січня 2010 року. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (п.п. 8.1., 8.2., 8.3. договору комісії).

Позивач за первісним позовом зазначає, що на виконання умов договору комісії № УА/06-09 від 01.06.2009 року перерахував відповідачу за первісним позовом грошові кошти в розмірі 2 000 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №№ 70 від 30.07.2009 року на суму 48 323,00 грн., 71 від 31.07.2009 року на суму 800 050,00 грн., 72 від 03.08.2009 року на суму 700 000,00 грн., 73 від 03.08.2009 року на суму 451 627,00 грн., однак відповідач за первісним позовом, в порушення умов договору комісії, договір поставки не уклав, а рівно і не здійснив закупівлю та передачу обумовленого договором товару.

Як зазначає позивач за первісним позовом, 08 грудня 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агропромсервіс-Плюс" (надалі - позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Унірем-Агро" (надалі - відповідач, продавець) було укладено договір купівлі - продажу №Р - 12/08/2 (надалі - договір купівлі - продажу), за умовами п. 1 якого, продавець продав, а покупець купив майно:

Найменування майна (з детальною характеристикою)Кількість, одиниці виміруМісцезнаходження майнаЗагальна вартість, грн., в т.ч. ПДВ. Табло світлове під п 645-273.085 22 шт. Електрощит розподільний 1330- 643-011 1 шт. Електрощит розподільний 1330- 643-012 4 шт. ЕЩ районний 23 на 24 в с авт. АЗС і пристар. МІ420 103 2 шт. ЕЩ аварійний-попередж. Сигнал в машині 1330-645-011 1 шт. ЕЩ аварійно-попередж. Сигнал в рульовій рубці 1330-64 1 шт. 51927, Дніпропетровська область, м. Дніпродзержинськ, Більшовицький провулок, 4-а ЕЩ управління крильчатим двигуном 16491-643.056+ 2 шт. 560 000,00 Електрощит управління з викл. ПВ і реле МКУ-48 1330-643-011 3 шт. Електрощит управління резервним насосом редуктора 14 1 шт. Електрощит сигналізації наявності води 03521-645-057 3 шт. Електрощит розподільний 643- 03.517-26 л/л 016 017 310 6 шт. Електрощит розподільний 1330-645-011 4 шт. Шарова мельниця сухого помелу МШ-25,5*14,5 1 шт.

Відповідно до п. 2.1. договору купівлі-продажу, продаж здійснюється на умовах EXW, за його місцезнаходженням та на суму 560 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 93 333,33 грн.

В пункті 2.2. договору купівлі-продажу сторони визначили, що оплата вартості майна здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця протягом 3 (трьох) банківських днів.

В подальшому, Товариством з обмеженою відповідальністю "Агропромсервіс-Плюс" у відповідності до заяви № 123 від 14.12.2009 року було проведено зарахування зустрічних однорідних вимог з Товариством з обмеженою відповідальністю "Унірем-Агро" на загальну суму 560 000,00 грн., в результаті чого зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромсервіс-Плюс" з оплати майна за договором купівлі - продажу припинено в повному обсязі на загальну суму 560 000,00 грн., а зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Унірем-Агро" з повернення Товариству з обмеженою відповідальністю "Агропромсервіс-Плюс" грошових коштів, отриманих за договором комісії, зменшено на 560 000,00 грн., у зв'язку з чим, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Унірем-Агро" за договором комісії № УА/06-09 від 01 червня 2009 року перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Агропромсервіс-Плюс" становить 1 440 000,00 грн.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач за первісним позовом зазначає, що у відповідача за первісним позовом, як комісіонера, існує заборгованість перед позивачем за первісним позовом, як комітентом, за договором комісії № УА/06-09 від 01.06.2009 року в сумі 1 440 000,00 грн., у зв'язку із невиконанням умов зазначеного договору в частині укладення договору поставки, однак, у зв'язку зі значним розміром судового збору по даній позовній заяві суму заборгованості, яка підлягає до стягнення з відповідача за первісним позовом визначено в розмірі 1 000 000,00 грн., залишок суми заборгованості буде стягуватися пізніше за іншим позовом.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку, що первісні позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 1011 Цивільного кодексу України визначено, що за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Частиною 1 ст. 1012 Цивільного кодексу України встановлено, що договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії.

Приписами ч. 1 ст. 1014 Цивільного кодексу України визначено, що комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вже було встановлено судом, 01.06.2009 року між позивачем за первісним позовом (комітент) та відповідачем за первісним позовом (комісіонер) було укладено договір комісії № УА/06-09 (надалі - договір комісії), за умовами п. 1.1. якого, комісіонер зобов'язується за дорученням комітента за комісійну плату вчинити від свого імені та за рахунок комітента договір поставки (надалі іменується договір поставки ) та передати все отримане за договором поставки комітенту (належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи).

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов договору комісії № УА/06-09 від 01.06.2009 року позивач за первісним позовом перерахував відповідачу за первісним позовом грошові кошти в розмірі 2 000 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №№ 70 від 30.07.2009 року на суму 48 323,00 грн., 71 від 31.07.2009 року на суму 800 050,00 грн., 72 від 03.08.2009 року на суму 700 000,00 грн., 73 від 03.08.2009 року на суму 451 627,00 грн. (належним чином засвідчені копії містяться в матеріалах справи).

Як стверджує позивач за первісним позовом, відповідач за первісним позовом, в порушення умов договору комісії № УА/06-09 від 01.06.2009 року, договір поставки не уклав, як і не здійснив закупівлю та передачу обумовленого зазначеним вище договором комісії товару.

08.12.2009 року між позивачем за первісним позовом (покупець) та відповідачем за первісним позовом (продавець) було укладено договір купівлі - продажу №Р - 12/08/2 (надалі - договір купівлі - продажу), за умовами п. 1 якого, продавець продав, а покупець купив майно: табло світлове під п 645-273.085 (22 шт.), електрощит розподільний 1330- 643-011 (1 шт.), електрощит розподільний 1330- 643-012 (4 шт.), ЕЩ районний 23 на 24 в с авт. АЗС і пристар. МІ420 103 (2 шт.), ЕЩ аварійний-попередж. Сигнал в машині 1330-645-011 (1 шт.), ЕЩ аварійно-попередж. Сигнал в рульовій рубці 1330-64 (1 шт.), ЕЩ управління крильчатим двигуном 16491-643.056+ (2 шт.), електрощит управління з викл. ПВ і реле МКУ-48 1330-643-011 (3 шт.), електрощит управління резервним насосом редуктора 14 (1 шт.), Електрощит сигналізації наявності води 03521-645-057 (3 шт.), електрощит розподільний 643- 03.517-26 л/л 016 017 310 (6 шт.), електрощит розподільний 1330-645-011 (4 шт.), шарова мельниця сухого помелу МШ-25,5*14,5 (1 шт.) загальною вартістю 560 000,00 грн.

Так, позивачем за первісним позовом на підставі заяви № 123 від 14.12.2009 року було проведено зарахування зустрічних однорідних вимог з відповідачем за первісним позовом на загальну суму 560 000,00 грн., в результаті чого зобов'язання позивача за первісним позовом з оплати майна за договором купівлі - продажу припинено в повному обсязі на загальну суму 560 000,00 грн., а зобов'язання відповідача за первісним позовом з повернення позивачу за первісним позовом грошових коштів отриманих за договором комісії зменшено на 560 000,00 грн., у зв'язку з чим, заборгованість відповідача за первісним позовом за договором комісії № УА/06-09 від 01 червня 2009 року перед позивачем за первісним позовом становить 1 440 000,00 грн.

При цьому, позивач за первісним позовом зазначає, що у відповідача за первісним позовом існує заборгованість перед позивачем за первісним позовом за договором комісії № УА/06-09 від 01.06.2009 року в сумі 1 440 000,00 грн., у зв'язку із невиконанням умов зазначеного договору в частині укладення договору поставки, однак, у зв'язку зі значним розміром судового збору по даній позовній заяві суму заборгованості, яка підлягає до стягнення з відповідача за первісним позовом визначено в розмірі 1 000 000,00 грн., залишок суми заборгованості буде стягуватися пізніше за іншим позовом.

Отже, з урахуванням положень договору комісії № УА/06-09 від 01 червня 2009 року, а також беручи до уваги відсутність в матеріалах справи доказів сплати заявленої позивачем за первісним позовом до відповідача суми, або доказів, які б свідчили про відсутність обов'язку сплатити заявлені до стягнення кошти, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом заборгованості за договором комісії № УА/06-09 від 01 червня 2009 року в розмірі 1 000 000,00 грн.

Витрати по сплаті судового збору в розмірі 15 000,00 грн. відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача за первісним позовом.

Щодо заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Унірем-Агро" про застосування строків позовної давності № 02/12/15-2 від 02 грудня 2015 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Приписами ст. 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Положеннями ч. 1 ст. 254 Цивільного кодексу України визначено, строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Положеннями ст.256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів №10 від 29.05.2013 року, за змістом ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст.175 Господарського кодексу України.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).

За приписами п.2.2 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України за змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Як встановлено судом, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області 09.12.2009 року порушено провадження у справі № Б38/124-09 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Декорцветграніт" про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Унірем-Агро".

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області 17.12.2009 року у справі № Б38/124-09 введено процедуру розпорядження майном боржника строком на 6 місяців, до 17.06.2010 року; призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Морозова І.А.

25.12.2009 року в газеті „Голос України" випуск №246 (4746) опубліковано оголошення про порушення Господарським судом міста Києва провадження у справі № Б38/124-09 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Унірем-Агро".

22.01.2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропромсервіс-Плюс" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з заявою з вимогами до боржника та про включення до реєстру вимог кредиторів № 1091/2010 від 19.01.2010 року в межах справи № Б38/124-09 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Унірем-Агро".

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області 25.02.2010 року у справі № Б38/124-09 визнано кредиторські вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Декорцветграніт" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромсервіс-Плюс" в межах зазначеної справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Унірем-Агро".

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2010 року у справі № Б38/124-09 визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "Унірем-Агро" банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру у справі строком на один рік, до 18.03.2011 року, ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "Унірем-Агро" призначено арбітражного керуючого Морозова І.А.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2010 року у справі № Б38/124-09 затверджено ліквідаційний баланс та звіт ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Унірем-Агро"; ліквідовано юридичну особу - Товариство з обмеженою відповідальністю "Унірем-Агро"; припинено повноваження ліквідатора у справі - арбітражного керуючого Морозова І.А.; провадження у справі припинено.

В подальшому, 04.12.2012 року до Господарського суду Дніпропетровської області надійшла заява Заступника прокурора Печерського району міста Києва про перегляд постанови Господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2010 року у справі № Б38/124-09 за нововиявленими обставинами та її скасування.

Крім того, 26.12.2012 року до Господарського суду Дніпропетровської області від заступника прокурора Печерського району міста Києва надійшла заява від 25.12.2012 року про доповнення підстав та предмету заяви про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Господарського суду Дніпропетровської області у справі № Б38/124-09 від 18.03.2010 року, відповідно до якої заступника прокурора Печерського району міста Києва просив суд скасувати постанову Господарського суду Дніпропетровської області у справі № Б38/124-09 від 18.03.2010 року, скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2010 року у справі № Б38/124-09.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2013 року у справі № Б38/124-09 заяву заступника прокурора Печерського району міста Києва про перегляд ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2010 року у справі № Б38/124-09 за нововиявленими обставинами задоволено, ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2010 року у справі № Б38/124-09 скасовано.

Також, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2013 року у справі № Б38/124-09 заяву заступника прокурора Печерського району міста Києва про перегляд постанови Господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2010 року у справі № Б38/124-09 за нововиявленими обставинами задоволено частково, скасовано постанову Господарського суду Дніпропетровської області у справі № Б38/124-09 від 18.03.2010 року, в задоволенні заяви заступника прокурора Печерського району міста Києва про перегляд постанови Господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2010 року за нововиявленими обставинами в частині призначення розгляду справи № Б38/124-09 у процедурі розпорядження майном боржника - відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.01.2014 року у справі №Б38/124-09 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Декорцветграніт" залишено без задоволення, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.06.2013 року та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2013 року у справі №Б38/124-09 - без змін.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2014 року у справі № Б38/124-09 припинено процедуру розпорядження майном, припинено повноваження розпорядника майном Морозова І.А., визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "Унірем-Агро" банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру у справі строком на 1 рік до 22.04.15 року та призначено ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "Унірем-Агро" арбітражного керуючого - Морозова І.А.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.06.2014 року апеляційну скаргу уповноваженої особи засновника Товариства з обмеженою відповідальністю "Унірем-Агро" - ОСОБА_5 задоволено, постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2014 року у справі № Б38/124-09 - скасовано.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.03.2015 року у справі № Б38/124-09 припинено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Унірем-Агро".

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що в період з дати порушення провадження у справі № Б38/124-09 (09.12.2009 року) про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Унірем-Агро" та до винесення Господарським судом Дніпропетровської області ухвали про припинення провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Унірем-Агро" (24.03.2015 року) позивач за первісним позовом був позбавлений можливості звернутися з будь-якими вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Унірем-Агро" в порядку позовного провадження, окрім вимог, які були предметом розгляду в межах справи про банкрутство останнього.

Тобто, з 09.12.2009 року по 24.03.2015 року перебіг строку позовної давності зупинявся.

Тому, вже після винесення Господарським судом Дніпропетровської області ухвали про припинення провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Унірем-Агро" (24.03.2015 року) у позивача за первісним позовом з'явилися підстави звернутися до Господарського суду міста Києва з відповідними позовними вимогами, при цьому строк позовної давності вже був перерваний раніше з дати звернення до Господарського суду Дніпропетровської області з кредиторськими вимогами до боржника в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Унірем-Агро" (22.01.2010 року, що підтверджується штемпелем Господарського суду Дніпропетровської області на заяві про визнання кредиторських вимог).

Таким чином, враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що трирічний строк позовної давності для звернення до суду із даним позовом не сплив, тому позивач за первісним позовом звернувся до суду з даним позовом з дотриманням загальних строків позовної давності.

Щодо позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Унірем-Агро" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромсервіс-Плюс" про визнання недійсним договору купівлі продажу № Р-12/08/2 від 08.12.2009 року, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

Так, відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі продажу № Р-12/08/2 від 08.12.2009 року, з підстав того, що при укладенні оскаржуваного договору купівлі продажу № Р-12/08/2 від 08.12.2009 року волевиявлення відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) не було вільним і не відповідало його внутрішній волі, оскільки особа - ОСОБА_3, який станом на дату укладення договору був директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Унірем-Агро", діяв всупереч його інтересам, розпродаючи основні фонди товариства, які необхідні йому для здійснення господарської діяльності, тому оскаржуваний правочин підлягає визнанню судом недійсним на підставі ст.ст. 203, 207, 215 Цивільного кодексу України.

Як вже було встановлено судом вище, 08 грудня 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агропромсервіс-Плюс" (надалі - позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Унірем-Агро" (надалі - відповідач, продавець) було укладено договір купівлі - продажу №Р - 12/08/2 (надалі - договір купівлі - продажу), за умовами п. 1 якого, продавець продав, а покупець купив майно:

Найменування майна (з детальною характеристикою)Кількість, одиниці виміруМісцезнаходження майнаЗагальна вартість, грн., в т.ч. ПДВ. Табло світлове під п 645-273.085 22 шт. Електрощит розподільний 1330- 643-011 1 шт. Електрощит розподільний 1330- 643-012 4 шт. ЕЩ районний 23 на 24 в с авт. АЗС і пристар. МІ420 103 2 шт. ЕЩ аварійний-попередж. Сигнал в машині 1330-645-011 1 шт. ЕЩ аварійно-попередж. Сигнал в рульовій рубці 1330-64 1 шт. 51927, Дніпропетровська область, м. Дніпродзержинськ, Більшовицький провулок, 4-а ЕЩ управління крильчатим двигуном 16491-643.056+ 2 шт. 560 000,00 Електрощит управління з викл. ПВ і реле МКУ-48 1330-643-011 3 шт. Електрощит управління резервним насосом редуктора 14 1 шт. Електрощит сигналізації наявності води 03521-645-057 3 шт. Електрощит розподільний 643- 03.517-26 л/л 016 017 310 6 шт. Електрощит розподільний 1330-645-011 4 шт. Шарова мельниця сухого помелу МШ-25,5*14,5 1 шт.

За твердженням відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом), при укладенні оскаржуваного договору купівлі продажу № Р-12/08/2 від 08.12.2009 року волевиявлення відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) не було вільним і не відповідало його внутрішній волі, оскільки особа - ОСОБА_3, який станом на дату укладення договору був директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Унірем-Агро", діяв всупереч його інтересам, розпродаючи основні фонди товариства, які необхідні йому для здійснення господарської діяльності, тому підлягає визнанню судом недійсним.

В обґрунтування викладених в зустрічному позові обставин, відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) посилається на витяг з кримінального провадження № 12014000000000424, у відповідності до фабули якого, ОСОБА_3 виконуючи обов'язки директора ТОВ "Унірем-Агро" та ТОВ "Унірем-Ойл" зловживаючи своїм службовим становищем, заволодів майном цих підприємств.

Приписами ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

За змістом статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У пункті 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 року зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

За приписами ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 року відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Приписи п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009 року передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Отже, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до положень абз. 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009 року відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

За приписом ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

За змістом постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 року відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Статтею 1 Кримінального процесуального кодексу України встановлено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.

За приписами п. 10 ч. 1 ст. 7 Кримінального процесуального кодексу України, зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відноситься презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини. Ця норма повністю кореспондується зі ст. 62 Конституції України.

Крім того, відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Відповідно до положень ст. 214 Кримінального процесуального кодексу України, витяг з кримінального провадження є документом, що підтверджує внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про вчинене кримінальне правопорушення та є підставою для початку досудового розслідування.

Главою 24 Кримінального процесуального кодексу України визначені форми закінчення досудового розслідування, а саме досудове розслідування може закінчуватися:

- закриттям кримінального провадження;

- звільненням особи від кримінальної відповідальності;

- зверненням до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.

Таким чином, у зв'язку з відсутністю вироку у кримінальному провадженні № 12014000000000424 по факту зловживання ОСОБА_3 службовим становищем, заволодіння майном товариства, підстав для безспірного твердження про те, що директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Унірем-Агро" - ОСОБА_3, в момент укладення оскаржуваного правочину діяв всупереч інтересів товариства останнього немає, тому факт наявності кримінального провадження № 12014000000000424 не є доказом вибуття майна поза волею його колишнього власника Товариства з обмеженою відповідальністю "Унірем-Агро".

Разом з цим, суд дійшов висновку, що господарська операція по зарахуванню зустрічних однорідних вимог з оплати майна за договором купівлі-продажу № Р-12/08/2 від 08.12.2009 року, який відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) просить визнати недійсним, зменшила суму боргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Унірем-Агро" за договором комісії №УА/06-09 від 01.06.2009 року на загальну суму 560 000,00 грн., що, в свою чергу, свідчить про те, що директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Унірем-Агро" - ОСОБА_3 діяв на користь свого товариства задля зменшення заборгованості за договором комісії №УА/06-09 від 01.06.2009 року .

У відповідності зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання правочину недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Суд зазначає, що однією з обов'язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв'язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону у суду немає правових підстав для задоволення позову. Вказана правова позиція Верховного суду України міститься у постанові, прийнятої за наслідками розгляду справи №6-94цс13 від 25.12.2013 та є обов'язковою для застосування в силу ст.111-28 ГПК України.

Судом встановлено, що договір купівлі продажу № Р-12/08/2 від 08.12.2009 року вчинено в письмовій формі, підписано представниками обох сторін та скріплено печатками підприємств, а також судом встановлено, що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов оскаржуваного правочину, а отже, за висновками суду, спірний правочин було вчинено 08.12.2009 року, що фактично не заперечувалось сторонами.

Тобто, на час укладення спірного правочину сторони досягли взаємної згоди щодо усіх його істотних умов та цей договір був укладений у повній відповідності із вимогами законодавства.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги положення ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним позовом) при зверненні до суду з вимогами про визнання недійсним договору купівлі продажу № Р-12/08/2 від 08.12.2009 року не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Унірем-Агро" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромсервіс-Плюс" про визнання недійсним договору купівлі продажу № Р-12/08/2 від 08.12.2009 року.

Щодо заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромсервіс-Плюс" про застосування строків позовної давності до зустрічних позовних вимог, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Приписами ст. 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Положеннями ч. 1 ст. 254 Цивільного кодексу України визначено, строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Положеннями ст.256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів №10 від 29.05.2013 року, за змістом ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст.175 Господарського кодексу України.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).

За приписами п.2.2 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України за змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

У п. 2.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 року, зокрема, зазначено, що до вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність. Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Аналогічна позиція міститься також в постанові від 12.06.2007 року Верховного Суду України у справі №П-9/161-16/165.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Статтею 92 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відтак, для юридичної особи (суб'єкта підприємницької діяльності) як сторони правочину (договору) днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 19.08.2014 року у справі № 3-59гс14, а також від 13.01.2016 року у справі № 3-1157гс15.

З матеріалів справи вбачається, що договір купівлі-продажу № 12/08/2 від 08.12.2009 року було укладено 08.12.2009 pоку, тому початок перебігу строку позовної давності починається з 08.12.2009 року та спливає 08.12.2012 року, в той час, як відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) звернувся до суду з зустрічним позовом 02.12.2015 року, тобто після спливу строку позовної давності, встановленої ст. 257 Цивільного кодексу України.

Таким чином, строк позовної давності для звернення до суду з позовними вимогами про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 12/08/2 від 08.12.2009 року сплив 08.12.2012 року.

У відповідності з п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Виходячи з вищевикладеного, суд не знаходить підстав для задоволення зустрічного позову.

Судові витрати позивача за зустрічним позовом (відповідача за первісним позовом), відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом).

Керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Унірем-Агро" (ЄДРПОУ 31329842; адреса: 04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, 37/20, оф. 73) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромсервіс-Плюс" (ЄДРПОУ 35202309; адреса: 49000, м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 81, квартира 1) грошові кошти: основного боргу - 1 000 000,00 грн. (один мільйон гривень) та судовий збір - 15 000,00 грн. (п'ятнадцять тисяч гривень). Видати наказ.

3. В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 26.02.2016 року.

Суддя О.С.Комарова