Справа № 310/282/15-ц
2/310/21/17
РІШЕННЯ
Іменем України
10 лютого 2017 року м.Бердянськ
Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі:
головуючого судді Прінь І.П.,
при секретарі Бевз О.А.,
за участі: прокурора Святенького М.Г.,
відповідача ОСОБА_1,
представників відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бердянську цивільну справу за позовом ОСОБА_4 місцевої прокуратури Запорізької області, в інтересах держави, до ОСОБА_4 міської ради Запорізької області, ОСОБА_1, ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування рішення ОСОБА_4 міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки,
ВСТАНОВИВ:
У січні 2015 року ОСОБА_4 міжрайонний прокурор, в інтересах держави, звернувся до суду з зазначеним вище позовом. В позові вказує на те, що п. 5.10 рішення ОСОБА_4 міської ради №17 від 31.03.2010 року Про передачу в оренду та у власність земельних ділянок, продовження терміну розробки проекту відведення, та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджено проект відведення земельної ділянки та передано ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,1 га, в межах норм безоплатної приватизації, з присвоєнням поштової адреси: вул. Курортна,100-а в м. Бердянську, для індивідуального дачного будівництва. ОСОБА_5 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК №911806.
30.07.2013 року ОСОБА_5 продала вказану земельну ділянку ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу, що підтверджується інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Прокурор просить визнати недійсним та скасувати п. 5.10 рішення ОСОБА_4 міської ради № 17 від 31.03.2010р., визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯК №911806, витребувати у ОСОБА_1 земельну ділянку і повернути її територіальній громаді м. Бердянська.
В обґрунтування позову вказує на те, що під час досудового розслідування кримінального провадження ОСОБА_4 міжрайонною прокуратурою була призначена перевірка дотримання вимог земельного та водного законодавства під час надання у власність земельних ділянок уздовж прибережної захисної смуги Азовського моря. Під час перевірки встановлено, що рішення ОСОБА_4 міської ради №17 від 31.03.2010 року, яким було затверджено проект відведення та передано у власність громадянці ОСОБА_5 земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва, було прийнято з порушенням вимог ст.ст. 51,60,61,84,118 ЗУ України, ст.ст.85,88,89,90 Водного кодексу України, п.2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, ст. 9 ЗУ Про державну експертизу землевпорядної документації , ст.ст. 12,19 ЗУ Про планування та забудову територій , ст.ст. 1,16,17 ЗУ Про регулювання містобудівної діяльності , п.3.39 ДБН 360-92 Планування і забудова міських і сільських поселень , чим грубо порушено вимоги законодавства та не дотримано порядок набуття права власності на землю.
За повідомленням ОСОБА_4 міської ради від 12.12.2014р. з посиланням на Генеральний план м. Бердянська, який був затверджений рішенням ОСОБА_4 міської ради №8 від 25.06.2009р., земельна ділянка по вул. Курортна,100-а розміщується на території зелених насаджень спеціального призначення. Відповідно до проектних рішень Генерального плану розвитку міста будівництво нових дачних районів в межах міста ОСОБА_4 не передбачено. Заборона на будівництво нових дачних районів в міських населених пунктах, також передбачена пунктом 3.39 ДБН 360-92 Планування і забудова міських і сільських поселень .
В межах кримінального провадження, на підставі постанови прокурора від 18.12.2014р., ПП Азовгеопроект проведено геодезичне дослідження спірної земельної ділянки. Відповідно до схеми місцезнаходження земельної ділянки, остання знаходиться на території м. Бердянська в межах двокілометрової зони прибережної захисної смуги Азовського моря, а саме на відстані 529,7 м. від урізу води Азовського моря. А тому надання цієї земельної ділянки у власність для ведення індивідуального дачного будівництва є порушенням вимог ст.60 Земельного кодексу України та ст.ст. 88,90 Водного кодексу України, якими передбачено, що земельні ділянки прибережних захисних смуг можуть передаватися лише на умовах оренди для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.
П. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434, встановлено, що у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку з урахуванням конкретної ситуації. Однак у затвердженому спірним рішенням міської ради проекті землеустрою розміри і межі прибережної захисної смуги Азовського моря не враховано, що унеможливлює відведення такої земельної ділянки у власність.
Таким чином, прокурор вважає, що п.5.10 рішення ОСОБА_4 міської ради № 17 від 31.03.2010 року був прийнятий з порушенням вимог земельного, водного та містобудівного законодавства, а тому він є недійсним та підлягає скасуванню. А відтак, ОСОБА_5 не набула у встановленому законом порядку права власності на спірну земельну ділянку, та не будучи її власником, незаконно продала її ОСОБА_1 З огляду на те, що спірна земельна ділянка вибула із власності держави поза волею держави, то вона може бути витребувана у відповідача ОСОБА_1 на підставі ч.1 ст.388 ЦК України та повернута територіальній громаді м. Бердянська.
У зв'язку з реорганізацією органів прокуратури було здійснено заміну позивача ОСОБА_4 міжрайонну прокурату на ОСОБА_4 місцеву прокуратуру.
Представник позивача ОСОБА_6 позовні вимоги підтримав, просить їх задовольнити з підстав викладених у позовній заяві. Додатково пояснив, що про порушення ОСОБА_4 міською радою вимог водного та земельного законодавства під час прийняття спірного рішення про передачу у власність земельної ділянки відповідачу ОСОБА_5, прокурору стало відомо у травні 2013 року з акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства Державною інспекцією сільського господарства в Запорізькій області. У 2014 році було порушено кримінальне провадження, в рамках якого було залучено у якості спеціаліста ПП Азовгеопроект і доручено їм скласти ситуаційні схеми земельних ділянок, перелік яких був наданий спеціалісту. З ситуаційної схеми ПП Азовгеопроект було встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться на відстані 529,7 м. від урізу води Азовського моря. З цим позовом ОСОБА_4 міжрайонний прокурор Запорізької області звернувся до суду у січні 2015 року, тобто в межах позовної давності.
Представник відповідача ОСОБА_4 міської ради - ОСОБА_3 проти задоволення позову заперечував. В обґрунтування заперечень посилався на те, що рішення ОСОБА_4 міської ради № 17 від 31.01.2010 року було прийнято з дотриманням вимог Земельного кодексу України та вимог Водного кодексу України. Відповідно до проекту землеустрою, який був поданий на затвердження відповідачем, спірна земельна ділянка відноситься до категорії земель житлової та громадської забудови, що підтверджується довідкою з державної статистичної звітності - форми 6-зем. Тобто спірна земельна ділянка не відноситься до земель водного фонду, проект відведення та закріплення меж прибережної захисної смуги вздовж Азовського моря ОСОБА_4 міською радою не приймався. Рішення про віднесення цієї земельної ділянки до земель водного фонду не приймалося. Крім того, на момент прийняття спірного рішення було чинне рішення ОСОБА_4 міської ради від 10.12.2004р. №11, яким встановлено уздовж Азовського моря, ОСОБА_4 затоки, лиманів та вільних від громадської забудови землях в межах міста ОСОБА_4 сорокаметрова прибережна захисна смуга. Вказане рішення було скасовано постановою Запорізького окружного адміністративного суду тільки у серпні 2010 року, тобто вже після прийняття спірного рішення №17 від 31.03.2010р. Тому на час прийняття спірного рішення ОСОБА_4 міська рада діяла в межах наданих їй повноважень.
Відповідач ОСОБА_5 у судове засідання не з'явилася. Про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином.
Відповідач ОСОБА_1, який також є представником відповідачки ОСОБА_5 за довіреністю, проти задоволення позову заперечує. В обґрунтування заперечень посилається на те, що позивачем в якості доказу надано фальшивий Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства Державної інспекції сільського господарства в Запорізькій області від 08.05.2013р., оскільки вважає, що він складений з порушенням Порядку планування та здійснення контрольних заходів з питань перевірки стану дотримання суб'єктами господарювання вимог земельного законодавства, затвердженого наказом міністерством аграрної політики та продовольства України від 25.02.2013р. №132. Акт складений однією особою, а підписаний іншою. Також прокурор посилається на те, що про факт прийняття спірного рішення ОСОБА_4 міською радою їм стало відомо під час розслідування кримінального провадження. Однак з копії витягу з кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань слідує, що кримінальне провадження стосується посадових осіб відділу Держкомзему у ОСОБА_4 районі. Це кримінальне провадження ніяким чином не стосується питань щодо виділення земельної ділянки ОСОБА_5 Позивач в якості доказу відстані спірної земельної ділянки відносно урізу води надав схему земельної ділянки, виготовлену ПП Азовгеопроект . Вказана схема виконана з порушенням вимог Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500, затвердженої Головним управлінням з геодезії, картографії та кадастру при Кабінеті міністрів України від 09.04.98 №56. Доказів укладання договору на здійснення цих робіт ПП Азовгеопроект та здійснення оплати послуг прокурором не надано. Тому вважає, що цей доказ отримано позивачем з порушенням порядку, встановленого законом. Що стосується розпорядження голови Запорізької обласної державної адміністрації від 16.04.2010 року №101, то воно містило лише пропозиції і рекомендації щодо усунення виявлених порушень під час перевірки ОСОБА_4 міської ради. Крім того позивач посилається на норми ст.60 Земельного кодексу України та ст. 88 Водного кодексу України, які набули чинності вже після прийняття спірного рішення ради, а відтак не поширюються на правовідносини, що виникли на час прийняття спірного рішення ОСОБА_4 міською радою 31.03.2010р. Згідно з Генеральним планом міста ОСОБА_4 земельна ділянка №110-а по вул. Курортна знаходиться поза межами прибережної захисної смуги. За вимогами ст.9 ЗУ Про державну експертизу землевпорядної документації обов'язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зокрема земель рекреаційного призначення. Проте спірна земельна ділянка виділялась відповідачу ОСОБА_5 із земель житлової та громадської забудови, а не із земель рекреаційного призначення, а тому проект землеустрою не підлягав обов'язковій державній експертизі. При виділенні земельної ділянки не було порушено вимог п.3.39 ДБН 360-92 Планування і забудова міських і сільських поселень , оскільки земельна ділянка була виділена під індивідуальне дачне будівництво. Проект землеустрою був погоджений з Державною санітарно-епідеміологічною службою, Мелітопольським сектором регулювання природокористування, управлінням архітектури та містобудування, управлінням Держкомзему у м. Бердянськ Запорізької області, тому ОСОБА_4 міська рада правомірно прийняла рішення про затвердження проекту землеустрою ОСОБА_5 Також представник відповідача подав заяву про застосування позовної давності до вимог прокурора. Просить відмовити у задоволенні позову.
Представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 проти задоволення позову заперечує. В обґрунтування заперечень зазначила наступне: рішенням ОСОБА_4 міської ради від 24.12.2009р. №32 ОСОБА_5 було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва. Земельна ділянка відводилася за рахунок земель громадської та житлової забудови. Вказана земельна ділянка не відноситься до земель водного фонду. Зауважує на тому, що ст. 88 ВК України, передбачено, що в межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися. Надання спірної земельної ділянки у власність здійснено з урахуванням конкретної ситуації - в районі житлової забудови, яка склалася в м. Бердянську на початку ХІХ століття. Рішенням ОСОБА_4 міської ради від 25.06.2009р. №8 Про затвердження Генерального плану міста ОСОБА_4 був прийнятий Генеральний план міста. З витягу з текстової частини та графічних матеріалів Генерального плану міста прибережна захисна смуга встановлена у розмірі 40 метрів від урізу води Азовського моря. Факт встановлення прибережної захисної смуги на території міста ОСОБА_4 встановлений також постановою Запорізького окружного адміністративного суду у справі №808/3169/14. А тому доводи позивача про порушення норм Генерального плану міста ОСОБА_4 та містобудівного законодавства є помилковими. Посилаючись на практику Європейського Суду з прав людини, ч.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважає, що в даному випадку має місце непропорційного втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння своїм майном, оскільки відповідач ніяких винних дій не вчиняв, є добросовісним набувачем нерухомого майна, а тому він не може бути позбавлений власності. Також представник відповідача посилається на те, що прокурор в порушення вимог ч.2 ст.45 ЦПК України, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави, окрім визначення в чому саме полягає порушення інтересів держави та обґрунтування необхідності їх захисту, зобов'язаний зазначити орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а отже і виступати в інтересах держави в особі такого органу, причому за наявності підстав для здійснення такого представництва. Водночас матеріали справи не містять доказів наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі визначеного законодавством конкретного органу. Крім того вважає, що позивачем пропущений строк позовної давності, оскільки прокурору було відомо про рішення ОСОБА_4 міської ради №17 від 31.03.2010 року ще у 2010 році, коли ОСОБА_4 природоохоронний прокурор приносив протест на вказане рішення. Просить відмовити у задоволенні позову.
Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Частиною 1 ст.36-1 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Прокурор має рівні права з іншими учасниками процесу (ст.35 Закону України "Про прокуратуру" ).
Згідно ч.2 ст.45 ЦПК України з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
За ст. 13 , 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією .
Статтями 2 , 19 Закону України Про охорону земель визначено, що об'єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.
Таким чином прокурор звернувся з цим позовом до суду правомірно, вказавши в позовній заяві в чому полягає порушення інтересів держави, а також зазначивши про відсутність повноважень у центрального органу виконавчої влади, яким є Держсільгоспінспекція України, повноважень щодо звернення до суду з таким позовом.
Представники відповідачів подали до суду заяви про застосування позовної давності до позовних вимог прокурора.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Позовна давність, відповідно до п.4 ст. 267 ЦК України, застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Згідно зі ст. 260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.
Перебіг позовної давності, відповідно до ст. 261 ЦК України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
У позові прокурор посилається на те, що про обставини порушення ОСОБА_4 міською радою вимог водного та земельного законодавства під час прийняття 31.03.2010 року рішення №17 про передачу у власність громадянам земельних ділянок йому стало відомо з акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства Державної інспекції сільського господарства у Запорізькій області від 08.05.2013 року. А про знаходження виділеної відповідачу ОСОБА_5 спірної земельної ділянки в межах двокілометрової прибережної захисної смуги Азовського моря прокурору стало відомо тільки у грудні 2014 року під час розслідування кримінального провадження №12014080130005963, внесеного до ЄДРД 06.12.2014р. (а.с.24-26, 39-40).
Суд не приймає до уваги твердження представників відповідачів про те, що ОСОБА_4 міжрайонний прокурор був обізнаний про прийняття спірного рішення ОСОБА_4 міської ради, оскільки у листопаді 2011 року ОСОБА_4 природоохоронною прокуратурою був принесений протест на спірне рішення і в подальшому розглядалася адміністративна справа за позовом до природоохоронного прокурора про визнання протиправним його дій, з тих підстав, що протест був принесений ОСОБА_4 природоохоронною прокуратурою, а не ОСОБА_4 міжрайонною прокуратурою Запорізької області, і стосувався він виявлених порушень вимог земельного законодавства, а саме передачі у власність громадянам земель у межах рекреаційних зон ОСОБА_4 коси (а.с.72-84).
За таких обставин, суд приходить до висновку, що ОСОБА_4 міжрайонний прокурор звернувся до суду в межах строку позовної давності, а тому, доводи представників відповідачів про сплив позовної давності у даному випадку не можуть бути прийняті до уваги.
Відповідно до ст. 19 Конституції України , посадові особи органів державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до вимог ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад і передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу .
Частинами першою та другою статті 116 ЗК України визначено, що громадяни і юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення садівництва у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.
Вибір місця розташування земельної ділянки та надання дозволу і вимог на розроблення проекту її відведення здійснюються в порядку, встановленому статтею 151 ЗК України .
Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідної місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.
Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.
Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом (частина перша статті 126 ЗК України в редакції, яка була чинною на момент виникнення правовідносин).
Згідно із частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Таким чином, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.
За змістом статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, не заборонених законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Пунктом 5.10 рішення ОСОБА_4 міської ради №17 від 31.03.2010 року (а.с.11-12) затверджено проект відведення земельної ділянки та передано у власність ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,1 га, в межах норм безоплатної приватизації, з присвоєнням поштової адреси: вул. Курортна,100-а в м. Бердянську, для індивідуального дачного будівництва. ОСОБА_5 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку ЯК №911806 (а.с.13).
Судом встановлено, що згідно з Генеральним планом міста ОСОБА_4, який був затверджений рішенням ОСОБА_4 міської ради №8 від 25.06.2009р. спірна земельна ділянка розташована на території зелених насаджень спеціального призначення, що підтверджується листом заступника міського голови ОСОБА_7 від 12.12.2014р. (а.с.20-22).
Твердження представника відповідача ОСОБА_2 про те, що з витягу з текстової частини та графічних матеріалів Генерального плану міста ОСОБА_4 прибережна захисна смуга встановлена у розмірі 40 метрів від урізу води Азовського моря і факт встановлення прибережної захисної смуги на території міста ОСОБА_4 встановлений також постановою Запорізького окружного адміністративного суду у справі №808/3169/14 (а.с.214-220) не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.
Судом було встановлено, що на час прийняття спірного рішення ОСОБА_4 міської ради проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги Азовського моря на території міста ОСОБА_4 не розроблявся і не затверджувався. Проте відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.
Посилання представників відповідачів на те, що на момент прийняття спірного рішення було дійсне рішення ОСОБА_4 міської ради від 10.12.2004р. № 11, яким була встановлена 40-метрова прибережна захисна смуга вздовж Азовського мора в межах міста ОСОБА_4 не може бути належним доказом встановлення розмірів прибережної захисної смуги, оскільки рішення ОСОБА_4 міської ради №11 від 10.12.2004р. було скасовано постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 11.08.2010 року ( а.с.18-19).
Таким чином, внесення до Генерального плану міста ОСОБА_4 ( до текстових і графічних матеріалів) інформації про встановлення на території міста прибережної захисної смуги у розмірі 40 метрів від урізу води Азовського моря, встановленої на підставі рішення міськради №11 від 10.12.2004р. ( а.с.177-186), є незаконним.
На підтвердження порушення вимог земельного та водного законодавства під час прийняття спірного рішення прокурор надав суду акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 08.05.2013 року, здійснений Державною інспекцією сільського господарства в Запорізькій області на вимогу прокуратури Запорізької області та ОСОБА_4 міжрайонної прокуратури з нагляду за додержанням законів в природоохоронній сфері ( а.с.24-26). В зазначеному акті встановлено, що затверджені рішенням ОСОБА_4 міської ради №17 від 31.03.2010 року проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок під індивідуальне дачне будівництво, зокрема і ОСОБА_5, не пройшли обов'язкову державну експертизу, як це передбачено ст. 9 ЗУ Про державну експертизу землевпорядної документації, проведення якої є обов'язковим під час відведення земельних ділянок водного фонду, оздоровчого та рекреаційного призначення. Також встановлено, що відведені земельні ділянки знаходяться в межах прибережної захисної смуги Азовського моря, а тому не можуть бути передані громадянам у власність.
Представник відповідача ОСОБА_1 заявив про фальшивість цього акту, посилаючись на те, що під час його складання не дотримано Порядку планування та здійснення контрольних заходів з питань перевірки стану дотримання суб'єктами господарювання вимог земельного законодавства, затвердженого наказом міністерством аграрної політики та продовольства України від 25.02.2013р. №132. Акт складений однією особою, а підписаний іншою.
Прокурор дійсно не зміг надати пояснень з приводу того, чому вказаний акт підписаний особою відмінною від особи, яка здійснювала перевірку. Однак встановлені у цьому акті факти знайшли підтвердження в судовому засіданні під час дослідження інших доказів у справі.
Як вбачається із ситуаційної схеми місцезнаходження земельної ділянки (а.с.14-17), складеної інженером-землевпорядником ОСОБА_8, спірна земельна ділянка знаходиться в межах міста ОСОБА_4, на відстані 529,7м. від урізу води Азовського моря (ОСОБА_4 затоки).
Суд приймає цей доказ як належний і допустимий, оскільки ситуаційна схема місцезнаходження земельної ділянки складена сертифікованим інженером землевпорядником ОСОБА_8, яка включена до державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників і відповідно до кваліфікаційного сертифікату має право складати окремі види документації із землеустрою, виконувати топографо-геодезичні і картографічні роботи, проводити інвентаризацію земель тощо. Відповідно до ЗУ Про землеустрій ситуаційні схеми входять до складу документації із землеустрою.
Згідно зі статтями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі й землі водного фонду. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Подібний порядок встановлено й для зміни цільового призначення земель, що згідно із частиною другою статті 20 ЗК України проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
Відповідно до статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.
Згідно з частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.
Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.
Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин).
Відповідно ж до частини четвертої статті 84 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.
Отже, за змістом зазначених норм права прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.
Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України (у редакціях, які були чинними на час виникнення правовідносин) уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України.
Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.
Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час установлення водоохоронної зони.
Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.
Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України в постановах від 21 травня 2014 року у справі № 6-16цс14, від 24.12.2014р. у справі №6-206цс14, від 14 01.07.2015р. у справі №6-523 цс15.
Відповідно до ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Таким чином, суд визнає, що спірне рішення прийнято ОСОБА_4 міською радою незаконно, тому позовні вимоги про визнання цього рішення незаконним та про його скасування підлягають задоволенню.
Підлягають задоволенню також вимоги прокурора про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку ЯК №911806 (а.с.13), який був виданий ОСОБА_5 на підстав незаконного рішення ради.
Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно з ч.1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.
До спірних правовідносин про витребування земельних ділянок із володіння набувачів та повернення їх у власність держави підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).
Отже правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять суспільний , публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.
Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Згідно з практикою ЄСПЛ (наприклад, рішення від 8 липня 1986 року в справі Літгоу та інші проти Сполученого Королівства ) одним із елементів дотримання принципу пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації, тому покупець, у якого вилучається майно, не позбавлений можливості порушувати питання про відшкодування завданих збитків на підставі статті 661 ЦК України, яка встановлює, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.
Така правова позиції викладена у постанові Верховного Суду України у справі №6-1376цс16 від 29.06.2016 року.
Спірна земельна ділянка розташована в адміністративних межах м. Бердянська Запорізької області.
Відповідно до положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності з 1 січня 2013р. землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими. При цьому землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
Враховуючи вищевикладене, підлягають задоволенню позовні вимоги прокурора про витребування земельної ділянки у ОСОБА_1 та передачу її територіальній громаді м. Бердянська.
Відповідно до ст.88 ЦПК України з відповідачів ОСОБА_4 міської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_1 необхідно стягнути судовий збір на користь держави, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, у розмірі 243,60. грн з кожного відповідача.
Керуючись ст. 13,14 Конституції України, ст. ст. 10,11,15,58-60,88,208-212 ЦПК України, ст.ст. 328,393,1212 ЦК України, ст. ст. 21,58, 59, 60-62 ЗК України, ст.ст.4,88-90 ВК України, суд,-
В И Р І Ш И В :
Позовні вимоги задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати п.5.10 рішення вісімдесятої сесії V скликання ОСОБА_4 міської ради №17 від 31 березня 2010 року «Про передачу в оренду та у власність земельних ділянок, продовження терміну розробки проекту відведення та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок» , яким затверджено проект відведення земельної ділянки та передано у власність ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,1га з присвоєнням поштової адреси: вул. Курортна,100-а в м. Бердянську, для індивідуального дачного будівництва.
Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК №911806, виданий 21 травня 2010р. ОСОБА_4 міською радою на ім'я ОСОБА_5, на земельну ділянку площею 0,1га для ведення індивідуального дачного будівництва, що розташована за адресою: м. Бердянськ, вул. Курортна,100-а.
Витребувати у ОСОБА_1 земельну ділянку вартістю 74840,00грн., площею 0,1га, кадастровий номер 2310400000:07:002:0107, яка знаходиться в м. Бердянську по вул. Курортній,100-а та передати її територіальній громаді м. Бердянська.
Стягнути з ОСОБА_4 міської ради Запорізької області (ЄДРПОУ 20525153), ОСОБА_5 (ІПН НОМЕР_1), ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2) судовий збір на користь держави у розмірі 243,60 грн. з кожного.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через Бердянський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, які не були присутні під час проголошення рішення суду,- протягом 10 днів з дня його отримання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
СуддяОСОБА_9
Суд | Бердянський міськрайонний суд Запорізької області |
Дата ухвалення рішення | 10.02.2017 |
Оприлюднено | 21.02.2017 |
Номер документу | 64754668 |
Судочинство | Цивільне |
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні