Рішення

від 08.02.2017 по справі 922/4300/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" лютого 2017 р.Справа № 922/4300/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

при секретарі судового засідання Федоровій К.О.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції , смт. Слобожанське до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Наш дім", смт. Слобожанське про стягнення 476564,94 грн. за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1

відповідача - ОСОБА_2,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 до господарського суду Харківської області позовом до ОСББ "Наш дім" (далі - відповідач) звернулось ПАТ "Центренерго" в особі ВП Зміївської ТЕС (далі - позивач). У позові останній просить суд стягнути з відповідача на свою користь 399069,64 грн. боргу, що виник внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань по договору про постачання теплової енергії в гарячій воді №111, що був укладений між сторонами 01.04.2004. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 54879,17 грн., інфляційні втрати у розмірі 17080,02 грн. та 3% річних у розмірі 5536,11 грн. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду від 14.12.2016 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 10.01.2017 об 11:00.

28.12.2016 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні. Наданий відзив та додані до нього документи досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

У судовому засіданні 10.01.2017 оголошувалась перерва до 08.02.2017 до 11:30.

У судовому засіданні 08.02.2017 представник відповідача надав суду копії платіжних доручень в якості доказів повної оплати відповідачем суми основного боргу. Проти нарахування пені, інфляційних та 3% річних заперечував. Надані докази досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Присутній у судовому засіданні представник позивача підтвердив факт оплати відповідачем суми основного боргу. Підтримав позов в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

01.04.2004 року між Публічним акціонерним товариством "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції (енергопостачальна компанія) та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Наш дім" (споживач) був укладений договір № 111 про постачання теплової енергії в гарячій воді (далі - договір), відповідно до умов якого, позивач зобов'язався постачати відповідачу енергію в гарячій воді в потрібних відповідачу обсягах, а відповідач зобов'язався належним чином сплачувати теплову енергію за встановленими тарифами в терміни, передбачені договором.

Теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком №1 до цього договору в гарячій воді на такі потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; технологічні потреби - за виробничою програмою; кондиціювання повітря - по мірі необхідності (п. 2.1 договору).

Облік споживання теплової енергії проводиться розрахунковим способом, після встановлення та прийняття до комерційної експлуатації приладів обліку теплової енергії облік споживання виконується за показаннями приладів (п. 5.1).

Відповідно до п.10.1 договору, строк його дії визначений сторонами до 31.12.2004.

При цьому, договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п.10.4 договору).

Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів наявності звернень сторін про припинення дії спірного договору, суд дійшов висновку про його пролонгацію, зокрема, на 2016 рік.

Відповідно до п. 6.1 договору, розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів. По взаємній згоді споживача й енергопостачальної організації розрахунки можуть провадиться й в іншій формі, не суперечній законодавству України.

Розрахунковим періодом є календарний місяць, по результатам якого складається та підписується обома сторонами акти звірки (в 2-х примірниках). Для підписання та отримання акту звірки споживач зобов'язаний не пізніше 15 числа місяця наступного за розрахунковим явитися до абонентської служби енергопостачальної організації. У разі неповернення споживачем акта звірки енергопостачальній організації до початку наступного розрахункового періоду, цей акт вважається прийнятим та погодженим споживачем.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору про постачання теплової енергії № 111 від 01.04.2004, позивач здійснював постачання теплової енергії до житлових будинків, господарське забезпечення яких здійснює відповідач.

Факт постачання позивачем теплової енергії відповідачу на підставі спірного договору підтверджується актами здачі-приймання послуг: №352 від 29.02.2016, № 662 від 31.03.2016, №541 від 30.03.2016, № 802 від 30.04.2016, №358 від 30.04.2016, №1099 від 31.05.2016, №1197 від 31.05.2016, №1397 від 30.06.2016, №1531 від 31.07.2016, №1646 від 31.08.2016, №1787 від 30.09.2016.

Вищезазначені акти були підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками.

Однак, в порушення умов спірного договору, відповідач оплату за використану теплову енергію здійснював несвоєчасно та не в повному обсязі, внаслідок чого станом на 30.09.2016 утворилась заборгованість у розмірі 399069,64 грн.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про електроенергетику» енергія - електрична чи теплова енергія, що виробляється на об'єктах електроенергетики і є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу.

Регулювання відносин у сфері теплопостачання має певні особливості, викликані такими об'єктивними умовами функціонування систем теплопостачання, як, крім іншого, наявністю поділу господарської діяльності у сфері теплопостачання на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії; централізованим теплопостачанням споживачів від теплоелектроцентралей і котелень, які входять до об'єднаної енергетичної системи України - ст. 5 Закону України «Про теплопостачання» .

Відповідно до ст.ст. 1, 19 Закону України «Про теплопостачання» , теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу. Вироблена теплова енергія постачається споживачу згідно з договором купівлі-продажу.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

За змістом ст. 1 Закону України «Про теплопостачання» споживачем теплової енергії визнається особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В статті 275 ГК України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується, а згідно ч. 7 цієї статті оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Отже, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання свого зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати поставленої теплової енергії.

Як зазначалося вище, у судовому засіданні 08.02.2017 відповідач надав суду докази повної оплати заборгованості та факт оплати був підтверджений представником позивача у судовому засіданні.

Відповідно до пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Отже, враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для припинення провадження у справі в частині стягнення 399069,64 грн. основного боргу на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частинами 1, 3 ст. 202 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання припиняється, між іншим, виконанням, проведеним належним чином.

До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Підстави припинення зобов'язання передбачені ст.ст. 202-205 ГК України, ст.ст. 599-601, 604-609 ЦК України, зокрема за ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, виконання своїх зобов'язань за договором, яке виконано боржником з порушенням строків, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України, на які заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема, за період прострочення платежу.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст. 625 ЦК України).

Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Позивачем наданий обґрунтований розрахунок 3% річних в розмірі 5536,11 грн. за період з 01.02.2016 по 30.09.2016 та розрахунок індексу інфляції в розмірі 17080,02 грн. за період з лютого 2016 по вересень 2016 (включно).

Враховуючи вказані обставини, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість позовних вимог в цій частині. В зв'язку з чим, сума 3% річних в розмірі 5536,11 грн. та інфляційних втрат в розмірі 17080,02 грн. підлягає стягненню з відповідача.

Щодо вимоги про стягнення пені у розмірі 54879,17 грн. суд зазначає, наступне.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч. 1 ст. 546 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 230, 231 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У відповідності до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В частині 1 ст. 548 ЦК України закріплено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У п. 7.2.3 договору сторони обумовили, що у разі несвоєчасної оплати обумовлених даним договором платежів - нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ належної до сплати суми за кожен день прострочення.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники і грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, дають підстави для висновку суду про правомірність нарахування позивачем пені в розмірі 54879,17 грн.

Разом з тим, відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Приписами частини 3 ст. 551 ЦК України також передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Як роз'яснено у п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 Цивільного кодексу України).

Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 ЦК України і статтею 233 ГК України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Таким чином, нормами чинного законодавства передбачена можливість зменшення розміру лише неустойки, а не звільнення боржника від сплати штрафних санкцій взагалі.

З матеріалів справи вбачається, ОСББ "Наш дім" є неприбутковою організацією і єдиним доходом ОСББ є кошти, які сплачують мешканці за утримання житла та прибудинкової території, при цьому, відповідач не може проводити нарахування мешканцям пені, інфляції, річних за несвоєчасну сплату мешканцям коштів на рахунок ОСББ "Наш дім" за спожиті комунальні послуги з теплопостачання. При цьому, суд враховує скрутне фінансове становище та те, що невиконання відповідачем договірних зобов'язань виникло з об'єктивних причин, зокрема, через значну заборгованість членів ОСББ "Наш дім", та мешканців будинків ОСББ та управління СЗНЗР, які невчасно перераховують кошти за субсидію, за ветеранів ВВВ, діти війни, громадян які постраждали в наслідок ЧАЄС, медики на пенсії, інваліди ОСОБА_3.

Суд об'єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги причини неналежного виконання зобов'язання відповідачем, враховує сплату останнім основного боргу в повному обсязі та те, що стягнення додаткових коштів у вигляді неустойки негативно позначається на рівень матеріального забезпечення відповідача та призведе до невиплат заробітної плати працівникам ОСББ "Наш дім".

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за доцільне зменшити розмір пені на 50%, а саме: стягнути з відповідача пеню у розмірі 27439,58 грн., а в задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 27439,59 грн. суд відмовляє.

Враховуючи викладене, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївської ТЕС підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 22, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Припинити провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 399069,64 грн.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Наш дім" (63460, Харківська область, Зміївський район, смт. Слобожанське, вул. Лермонтова, 13, код ЄДР 26201865) на користь Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 1, код ЄДР 22927045, п/р 26008302872 в ПАТ "Державний ощадний банк України" м. Києва, МФО 300465) - 27439,58 грн. пені, 17080,02 грн. інфляційних втрат, 5536,11 грн. 3% річних та 7148,47 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову - відмовити.

Відповідно до статті 93 Господарського процесуального кодексу України, рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області протягом десяти днів з дня підписання повного рішення.

Повне рішення складено 13.02.2017 р.

Суддя ОСОБА_4