Рішення

від 13.02.2017 по справі 755/10136/16-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 755/10136/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" лютого 2017 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Катющенко В.П.

при секретарях - Дудник В.О., Красновій І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного підприємства Аріс-Інвес про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати і середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1, звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог (а.с. 40), просить суд: стягнути з Приватного підприємства Аріс-Інвес на її користь суму нарахованої, але не виплаченої їй заробітної плати та компенсації у розмірі 23 518,69 гривень.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 18 січня 2016 року її було прийнято на посаду юриста Приватного підприємства Аріс-Інвес . 13 квітня 2016 року відповідно до Наказу про звільнення № 9 від 11 квітня 2016 року її було звільнено з роботи за власним бажанням, відповідно до ст. 38 Кодексу законів про працю в Україні. На день звільнення з роботи відповідач не виплатив їй заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку за період з 18 січня 2016 року по 13 квітня 2016 року. Вона неодноразово зверталася до відповідача, щодо виплати належній їй, згідно чинного законодавства України, заробітної плати та надання довідки про заборгованість по заробітній платі за січень 2016 року - квітень 2016 року, проте відповідач жодним чином на її звернення не відреагував.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву, в якій просив розглядати позов без його участі, позов підтримує повністю.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про день, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, суд про причини неявки не повідомив.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність сторін.

У відповідності до ч.2 ст. 197 ЦПК України, у зв'язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, приходить до наступного.

Як вбачається з відомостей трудової книжки ОСОБА_1, остання наказом № 4 від 18 січня 2016 року була прийнята з 18 січня 2016 року на посаду юриста Приватного підприємства Аріс-Інвест (а.с. 8).

Наказом Приватного підприємства Аріс-Інвест № 9 від 11 квітня 2016 року, ОСОБА_1 було звільнено з роботи 13 квітня 2016 року, за ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням (а.с. 9).

23 травня 2016 року позивач звернувся до директора ПП Аріс-Інвес із листом про здійснення перерахування заборгованості по заробітній платі та відшкодування днів невикористаної відпустки на її картковий рахунок (а.с. 10).

У відповідності до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як роз'яснено у п.п. 19, 20 Постанови Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24 грудня 1999 року № 13 , при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для нього порядку.

При визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 (з наступними змінами і доповненнями). Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, та призначення пенсії.

Вказані роз'яснення взаємоузгоджуються з правовими висновками, що викладені в постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі 6-195цс14 за позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Текнос про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Згідно п.8 Порядку розрахунку середнього заробітку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як роз`яснено в п. 6 Постанови Пленуму Верховного суду України №13 від 24 грудня 1999 року Про практику застосування судами законодавства про оплату праці задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Зазначені роз`яснення Пленуму Верховного Суду України узгоджуються з вимогами Податкового кодексу України.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заробітної плати та компенсації до стягнення, останньою було визначено суму заборгованості у розмірі 23 518,69 гривень, при цьому визначено розмір окладу, індексації, відрахування.

В той же час, вказаний розрахунок заборгованості не може бути прийнятий судом в якості належного та допустимого доказу в розрізі даного спору.

Так, статтею 49 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на даному підприємстві, в установі, організації із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати.

Відповідно до ч. 2, 4 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Згідно з ч. 3 ст. 60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Відповідно до ч.2 ст. 27 Цивільного процесуального кодексу України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

Як вбачається з адресованої директору відповідача заяви від імені позивача від 23 травня 2016 року, остання просила здійснити перерахунок заборгованості по заробітній платі та відшкодування за невикористану відпустку на її картковий рахунок ПриватБанк НОМЕР_1.

Вказану заяву було отримано директором ПП Аріс-Інвес ОСОБА_2 27 травня 2016 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 11).

За відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 05 жовтня 2016 року, за І півріччя 2016 року позивачу в рахунок заробітної плати було нараховано суму коштів у розмірі 12 000,00 гривень, за ІІ півріччя - 2525,10 гривень (а.с. 48).

В той же час, матеріали справи не містять доказів, що підтверджують не отримання позивачем вказаної грошової суми, враховуючи той факт, що перерахування коштів було здійснено. Крім того, наданий позивачем розрахунок заборгованості не підтверджується будь-якими належними доказами, оскільки матеріали справи не містять довідки про заборгованість відповідача із зазначенням розміру посадового окладу позивача, суми невиплаченої заробітної плати, кількості відпрацьованих днів, кількості днів відпустки, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості здійснити розрахунок в межах заявлених позовних вимог. Таким чином, вказані обставини в сукупності не дають суду підстав вважати грошову суму у розмірі 23 518,69 гривень заборгованістю по заробітній платі та невикористаній відпустці. Крім того, заявляючи у відповідності до вимог ч. 2 ст. 158 Цивільного процесуального кодексу України заяву про розгляд справи за відсутності сторони позивача, остання усвідомлює, погоджується та несе ризики неможливості вчасно відреагувати на обставини, які будуть з'ясовані в ході проведення судового засідання, надати відповідні пояснення та додаткові докази або ж заявити клопотання. Крім того, відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача щодо заявлених позовних вимог, не є підставою для звільнення від доказування у відповідності до вимог ст. 61 ЦПК України.

У відповідності до ч. 3 ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

За вимог ст. 11 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, суд приходить до висновку по відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного підприємства Аріс-Інвес про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати і середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Враховуючи, що суд дійшов ґрунтовних підстав для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, відшкодування судових витрат, в порядку ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України, не здійснюється.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 49, 116, 117 КЗпП України, Порядком розрахунку середнього заробітку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, Постановою Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24 грудня 1999 року № 13, ст.ст. 1, 3, 4, 10, 11, 60, 61, 88, 197, 208, 209, 212-215, 218, 293, 294 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного підприємства Аріс-Інвес про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати і середнього заробітку за час затримки розрахунку - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: