Постанова

від 10.05.2007 по справі 17/123а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

Господарський

суд Чернігівської області

14000 м. Чернігів, проспект Миру

20                                       

Тел. 7-38-36, факс 7-44-62

Іменем України

П О С Т А Н О В А

"10" травня 2007 р.                                        Справа

№ 17/123а

м. Чернігів                                                                                       

    «10 »травня 2007 року

Суддя Кушнір І.В. розглянув у

відкритому судовому засіданні за участю:

Секретаря судового засідання:

Чепурна О.В.

Позивача: не з`явився;

Представника позивача: ОСОБА_1

-представник, дов. б/н від 13.04.07р. 

Представники Відповідача: Шевченко

Н.В. -головний спеціаліст-юрисконсульт, дов.№1410/07 від 08.05.07р.                             

матеріали справи №17/123а

За ПОЗОВОМ: Суб'єкта

підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_2

  АДРЕСА_1

До ВІДПОВІДАЧА: Управління Пенсійного

фонду України в Сосницькому районі

16100, Чернігівська область, смт. Сосниця, вул. Чернігівська, 54 

Про скасування  вимоги

СУТЬ СПОРУ:

СПД ОСОБА_2 пред'явлено позов про

скасування вимоги  УПФУ в Сосницькому

районі №НОМЕР_2 про сплату боргу в розмірі 238,32 грн. з наступних підстав.

Позивач здійснював підприємницьку

діяльність на підставі Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий

податок з громадян»від 26 грудня 1992 року N13-92.

Згідно Закону України «Про

вирішення питання щодо заборгованості суб'єктів господарської діяльності, які

застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності, у зв'язку з

неперерозподілом Державним казначейством України частини податків до Пенсійного

фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати

працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття протягом

2004 року - I кварталу 2005 року” від 16 березня 2006 року N3583-IV (далі Закон

№3538) та Розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 березня 2005р. N58-р

“Про деякі питання спрощеної системи оподаткування” забороняються перевірки,

донарахування та накладення фінансових (штрафних) санкцій до суб'єктів

господарської діяльності, які застосовують 

особливі умови оподаткування, обліку та звітності щодо сум фактично

сплачених  внесків  у 

2004  році  - 

I  кварталі  2005 

року,  не застосовуються.

Відповідач надав заперечення на

позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав в повному обсязі, зазначаючи,

що з 01.01.04р. набрав чинності Закон України "Про загальнообов'язкове

державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р. №1058, який не містить

виключень його застосування для платників фіксованого податку.

Заслухавши представників сторін,

дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ :

26.09.06р. УПФУ в Сосницькому

районі було проведено розрахунок сум страхових внесків на загальнообов'язкове

державне пенсійне страхування по СПД ОСОБА_2, які не надійшли на рахунок

управління, але зараховуються у складі фіксованого податку за результатами

підприємницької діяльності за період з 01.01.05р. по 31.03.05р., про що

складено акт-розрахунок №НОМЕР_1.

Даний акт було складено на підставі

Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне

страхування" від 09.07.2003р. №1058 та Закону України «Про вирішення

питання щодо заборгованості суб'єктів господарської діяльності, які

застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності, у зв'язку з

неперерозподілом Державним казначейством України частини податків до Пенсійного

фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати

працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття протягом

2004 року - I кварталу 2005 року” від 16 березня 2006 року N 3583-IV.

Як вбачається з даного акту

розрахунку, сума фіксованого розміру страхового внеску, який мав сплатити Позивач,

як платник, складала: у січні 2005 року -83,84 грн., у лютому 2005 року

-83,84грн., у березні 2005 року -81,14 грн., а всього 248,82 грн.

Сума сплаченого за даний період

фіксованого податку складає 105 грн. Сума, що підлягає зарахуванню Позивачу, як

платнику, в рахунок страхових внесків і становить 10% від сплаченого

фіксованого податку, складає -10,50 грн.

З урахуванням викладеного, в

акті-розрахунку були зроблені наступні висновки.    

За результатами проведеного

розрахунку зараховано фіксованого податку в рахунок сплати страхових внесків за

суб`єкта підприємницької діяльності, як платника, 10,50 грн. Належить до сплати

фіксованого розміру страхового внеску за період з 01.01.05р. по 30.03.05р.

-238,32 грн.

На підставі вищевказаного, Позивачу

було направлено вимогу №НОМЕР_2 про сплату боргу в розмірі 238,32 грн.

Вважаючи дану вимогу незаконною та

необґрунтованою Позивач звернувся з позовом про її скасування.

З 01.01.04р. набрав чинності Закон

України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від

09.07.2003р. №1058 (далі Закон №1058).

Відповідно до ст.5 Закону України

"Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від

09.07.2003р, №1058 (далі Закон №1058), цей Закон регулює відносини, що

виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного

страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватись на ці

відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не

суперечить цьому Закону. Зокрема, виключно цим Законом визначаються платники

страхових внесків, їх права та обов'язки, порядок нарахування, обчислення та

сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками.

Частиною 3 ст.18 Закону №1058

встановлено, що страхові внески є цільовими загальнообов'язковими платежами, які

справляються на всій території України в порядку встановленому Законом.

Відповідно до ч.4 ст.18 Закону

№1058, страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових

платежів, що складають систему оподаткування, а також на ці внески не поширюється

податкове законодавство.

Згідно ч.6 ст.18 Закону №1058

законодавством не можуть встановлюватись пільги з нарахування та сплати

страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Відповідно до ч.15 Прикінцевих

положень Закону №1058 до приведення законодавства України у відповідності із

цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в

частині , що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.15 Закону

№1058:

«1. Платниками  страхових 

внесків  до  солідарної 

системи  є страхувальники,

зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині

першій статті 12 цього Закону.

2. Платниками  страхових 

внесків до Накопичувального фонду є застраховані особи,  зазначені в пунктах 1-7, 9, 10, 12, 15 статті

11 та частині першій статті 12 цього Закону.»

          Згідно до ч.5 ст.14 Закону №1058:

«Страхувальниками відповідно до

цього Закону є застраховані особи, зазначені в пунктах 3 і 4 статті 11 та

частині першій статті 12 цього Закону.»

Відповідно до ч.3 ст.11 Закону

№1058

«Загальнообов'язковому державному

пенсійному страхуванню Підлягають фізичні особи -суб'єкти підприємницької

діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований

податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали

спеціальний торговий патент), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які

беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.»

Права та обов'язки страхувальників

встановлені ст.17 Закону №1058, а саме п.6 ч.2 ст.17 Закону передбачено

обов'язок страхувальника нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені

строки та в повному обсязі страхові внески.

Згідно п.п.4 п.8 Прикінцевих

положень Закону №1058 визначено, що:

“До набрання чинності законом про

спрямування частини страхових внесків до Накопичувального  фонду (крім підпункту 5, який діє протягом

строку, визначеного  Законом  України 

"Про внесення змін до деяких законів України щодо оподаткування

сільськогосподарських    підприємств та

підтримки соціальних стандартів  їх  працівників" від 24 червня 2004 року):

4) фізичні особи - суб'єкти

підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування

(фіксований податок,  єдиний податок,

придбання спеціального торгового патенту), та члени сімей зазначених фізичних

осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на

період дії  законодавчих  актів 

з питань  особливого способу

оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом у

фіксованому розмірі.”

Підпунктом 7 п.14 Прикінцевих

положень Закону №1058 Кабінет Міністрів України було зобов'язано разом  із 

проектом  Закону  України 

про Державний бюджет України на 2004 рік 

подати  на  розгляд 

Верховної  Ради  України пропозиції  щодо 

сплати  страхових  внесків у фіксованому розмірі фізичними

особами -  суб'єктами  підприємницької  діяльності, 

які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок,  єдиний податок,  придбали спеціальний торговий патент),  та членами сімей зазначених  фізичних 

осіб,  які  беруть участь у провадженні ними

підприємницької діяльності, а також пропозиції щодо вилучення із

законодавства про спрощену систему оподаткування положень,  які стосуються спрямування коштів до

Пенсійного фонду України.

На виконання даного підпункту

Закону №1058, частиною 5 ст.45 Закону України «Про Державний бюджет України на

2005 рік»від 23 грудня 2004 року N2285-IV, в редакції, чинній з 01.01.05р. по

30.03.05р. було установлено, що на 2005 рік фіксований розмір страхових внесків

на загальнообов'язкове  державне

страхування для  фізичних  осіб -суб'єктів підприємницької

діяльності,  які обрали особливий спосіб

оподаткування  (фіксований  податок, 

єдиний  податок),  та членів сімей зазначених фізичних осіб, які

беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, у розмірі

мінімального страхового внеску, визначеного Законом України "Про

загальнообов'язкове державне пенсійне 

страхування" на місяць на 

кожну особу.

Відповідно до абз.9 ст.1 Закону

№1058:

«Мінімальний страховий  внесок -це сума коштів, що визначається

розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної  плати 

на розмір страхового внеску, 

встановлених законом на день отримання заробітної плати (доходу).»

Згідно ст.82 Закону України «Про

Державний бюджет України на 2005 рік», в редакції, чинній з

01.01.05р. по 30.03.05р., та ст.83 даного Закону в новій редакції, розмір

мінімальної зарплати згідно з 01.01.05р. по 31.03.05р. становив 262 грн.

Згідно п.п.1 п.8 Прикінцевих

положень Закону №1058:

“До набрання чинності законом про

спрямування частини страхових внесків до Накопичувального фонду (крім підпункту

5, який діє протягом  строку,  визначеного 

Законом  України  "Про внесення змін  до 

деяких  законів України  щодо 

оподаткування сільськогосподарських   

підприємств та підтримки соціальних стандартів  їх 

працівників" від 24 червня 2004 року):

1) страхові внески,  що

перераховуються до солідарної системи (крім страхових внесків, що

перераховуються особами, зазначеними в пунктах 

3  і  4 

статті  11 та у статті 12 цього

Закону,  а також страхових внесків,  сплачуваних за осіб,  зазначених у пунктах  8, 13, 

14  статті 11 цього Закону),  сплачуються страхувальниками та

застрахованими особами на умовах і в порядку, визначених  цим Законом, 

та в розмірах, передбачених Законом України "Про збір на

обов'язкове державне  пенсійне  страхування"  ( 

400/97-ВР  )  для відповідних платників збору. ”

          Відповідно до ст.4 Закону України

«Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування»від 26 червня 1997 року

N 400/97-ВР в редакції, чинній з 01.01.05р. по 30.03.05р. розмір страхового

внеску становив 32%.

Таким чином, розмір мінімального

страхового внеску з 01.01.05р. по 30.03.05р.

становив 83,84грн., про що обґрунтовано зазначено в акті-розрахунку при

визначенні фіксованого розміру страхових внесків у січні-березні 2005 року.

Позивач зазначає, що він здійснював

підприємницьку діяльність на підставі Декрету Кабінету Міністрів України «Про

прибутковий податок з громадян»від 26 грудня 1992 року N13-92.

Згідно ч.1 ст.14 даного Декрету,

громадяни,  які   здійснюють 

підприємницьку  діяльність  без створення юридичної особи,  мають право самостійно  обрати 

спосіб оподаткування доходів,  

одержаних   від   цієї 

діяльності,  за фіксованим

розміром податку (далі -фіксований податок) 

шляхом придбання патенту. Розміри фіксованого податку встановлюються

відповідною місцевою  радою  залежно 

від  територіального  розташування місця торгівлі і не можуть бути

менше ніж 20 гривень та більше  ніж  100 гривень за календарний місяць для громадян,

які здійснюють підприємницьку діяльність самостійно.

Для одержання  патенту на здійснення підприємницької

діяльності на всій території України  

фіксований   податок

встановлюється у розмірі 100 гривень.

          Абзац ч.1 ст.14 даного Декрету

передбачає, що платник фіксованого податку, особи, які перебувають з ним у

трудових відносинах, а також члени його сім'ї, які беруть участь  у 

підприємницькій  діяльності,  звільняються від сплати нарахувань на

фонд  оплати  праці, 

відрахувань  та  зборів 

на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг

загального користування України, встановлених відповідно до Закону України

"Про джерела фінансування дорожнього господарства України", податку

на промисел, збору до Фонду для здійснення заходів  щодо 

ліквідації  наслідків  Чорнобильської катастрофи та соціального  захисту 

населення,  збору  на 

обов'язкове соціальне страхування, збору до Фонду України соціального

захисту інвалідів, а також придбання торгового патенту згідно із Законом України

"Про патентування деяких видів підприємницької діяльності".

          Вважати дану суму внесків

нарахуванням на фонд оплати праці немає підстав, оскільки, дана сума внесків

має сплачуватися Позивачем не як роботодавцем, згідно п.1 ч.1 ст.14 Закону

№1058, і обчислюється залежно від фонду оплати праці таких працівників, а

сплачується суб'єктом підприємницької діяльності, згідно п.5 ч.1 ст.14  та п.3 ст.11 Закону №1058, стосовно самого

себе, як застрахованої особи, а отже не залежить від фонду оплати праці.

Крім того, дію зазначеного абзацу

двадцять третього пункту 1 статті 14 Декрету в частині звільнення платників

фіксованого податку, осіб, які 

перебувають  з  ними у трудових відносинах, а також членів їх

сімей,  які беруть участь у

підприємницькій діяльності, від сплати нарахувань  на 

фонд  оплати праці, збору на

обов'язкове соціальне страхування, в період з 01.01.05р. по 30.03.05р.  було зупинено згідно абзацу 40 ст.73

Законом  Закону України «Про Державний

бюджет України на 2005 рік».

          З викладеного вбачається, що

вищенаведений Декрет не передбачає пряму норму, яка б звільняла платника

фіксованого податку від сплати страхових внесків до Пенсійного фонду за себе,

як за застраховану особу, а отже в цій частині Декрет не суперечить нормам

Закону №1058.

Також, у своїх позовних вимогах Позивач

посилається на Закон України «Про вирішення

питання щодо заборгованості суб'єктів господарської діяльності, які

застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності, у зв'язку з

неперерозподілом Державним казначейством України частини податків до Пенсійного

фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати

працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття протягом

2004 року - I кварталу 2005 року” від 16 березня 2006 року N3583-IV (далі Закон

№3538) та Розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 березня 2005р. N58-р

“Про деякі питання спрощеної системи оподаткування”.

Згідно ст.ст.1-3 Закону №3538:

“1. Суми внесків до Пенсійного

фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати

працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття суб'єктів

господарської  діяльності, які  застосовують особливі умови оподаткування,  обліку 

та  звітності,  які 

були  сплачені ними в складі

податків згідно з чинним 

законодавством  України  протягом 2004 

року  -  I кварталу 2005 року,  але не були зараховані на їх особові рахунки

в цих фондах у зв'язку з  застосуванням  Державним казначейством України норм діючого

на той час Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік"

від  23 

грудня 2004 року N2285-IV, не вважати заборгованістю.

2. Донарахування та фінансові

(штрафні) санкції до суб'єктів господарської діяльності, які застосовують  особливі умови оподаткування, обліку та

звітності щодо сум фактично сплачених 

внесків  у  2004 

році  -  I 

кварталі  2005  року, 

не застосовуються.”.

3. Облік страхового стажу для

нарахування витрат, пов'язаних з наданням матеріального  забезпечення 

від Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової

втрати працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття

застрахованим особам,  проводити

відповідно до фактично зарахованих сум внесків, які були сплачені протягом 2004

та  2005 років.»

Розпорядженням Кабінету Міністрів

України від 10 березня 2005 р. N58-р “Про деякі питання спрощеної системи

оподаткування” було визначено наступне:

“Підтримати пропозицію Пенсійного

фонду України, погоджену з Мінфіном та Державною податковою

адміністрацією,  щодо тимчасового

припинення перевірок  юридичних  та 

фізичних  осіб -платників єдиного

і фіксованого податку щодо сплати страхових внесків на різні види    загальнообов'язкового  державного  

соціального страхування, стягнення з них заборгованості за цими

платежами, яка утворилася  у  2004 

році  -  I 

кварталі 2005 року,  застосування

пов'язаних  із  цим 

санкцій, а  також  щодо 

зняття   арешту з банківських  рахунків 

зазначених осіб, який було 

накладено у зв'язку із стягненням згаданої заборгованості, до

остаточного законодавчого як зазначено вище врегулювання   функціонування   спрощеної 

системи оподаткування.”

Посилання Позивача на дані акти

судом не приймаються з наступних підстав.

По-перше, з вищенаведених норм

Закону №3538 вбачається, що метою прийняття даного Закону було вирішення питання

у зв'язку з неперерозподілом Державним казначейством України частини податків

до Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати

працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття протягом

2004 року - I кварталу 2005 року у зв'язку з 

застосуванням  Державним

казначейством України норм діючого на той час Закону України "Про

Державний бюджет України на 2005 рік", абзац 2 ч.1 статті 45 якого в

період з 01.01.05р. по 30.03.05р. 

передбачав, що  до  доходів 

загального  фонду місцевих

бюджетів у 2005 році належать у повному обсязі єдиний податок для суб'єктів

малого підприємництва, фіксований податок та фіксований сільськогосподарський

податок.

Разом з тим, норми, яка б звільняла

платника фіксованого податку від сплати страхових внесків до Пенсійного фонду

за себе, як за застраховану особу, Законом №3538 не передбачено.

На виконання даного Закону, як

зазначає Відповідач, УПФУ в Сосницькому районі і було зроблено згідно

вищевказаного акту-розрахунку від 26.09.06р. зарахування Позивачу, як платнику,

в рахунок страхових внесків 10% від сплаченого ним фіксованого податку, а саме

10,50 грн.

По-друге, в даному випадку було

відсутнє саме донарахування страхових внесків органами Пенсійного фонду

України, як вважає Позивач, посилаючись на ст.2 Закону №3538, оскільки фактично

перевірка Позивача щодо правильності обрахування фонду оплати праці,

застосування ставки для обчислення внесків, а отже і правильності обчислення

розміру внесків та їх донарахування в разі неправильності обчислення,

Відповідачем-1 не проводилися. Фіксований розмір страхових внесків в даному

випадку був визначений Законами України "Про Державний бюджет України на

2005 рік",  "Про

загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та «Про

збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», і ні яким чином не

розраховувався, не донараховувався і не міг залежати від будь-яких дій органів

Пенсійного фонду України.

По-третє, як зазначено вище, абзац

2 ч.1 статті 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2005

рік" в період з 01.01.05р. по 30.03.05р. 

передбачав, що  до доходів

загального фонду місцевих бюджетів у 2005 році належать у повному обсязі єдиний

податок для суб'єктів малого підприємництва, фіксований податок та фіксований

сільськогосподарський податок.

З 31.03.05р. і до кінця 2005 року

абзац 2 ч.1 статті 48 Закону України "Про Державний бюджет України на 2005

рік" передбачав, що 

до  доходів загального фонду

місцевих бюджетів у 2005 році належать єдиний податок  для 

суб'єктів малого  підприємництва

та фіксований податок (крім частини цих податків, що зараховується до

Пенсійного фонду України, та відрахувань на обов'язкове соціальне

страхування)  і  у повному обсязі фіксований

сільськогосподарський податок.

          Як пояснили представники Відповідача,

відрахування 10% від фіксованого податку 

здійснювалося на підставі п.2 Прикінцевих положень Закону України «Про

внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з

громадян»від 13 лютого 1998 року N129/98-ВР, яким було передбачено, що до

внесення відповідних змін до порядку здійснення відрахувань на державне

пенсійне страхування громадянами-підприємцями, що сплачують  фіксований податок, 10 відсотків сум цього

податку, що надійшли до відповідного місцевого бюджету,   перераховуються до Пенсійного фонду України,

а 90 відсотків  сум фіксованого  податку, 

що надійшли до місцевого бюджету, спрямовуються на потреби

територіальної громади за визначеними нею напрямами.           

          Таким чином, відрахування 10% від

фіксованого податку передбачено не самим текстом Декрету, а прикінцевими

положеннями до Закону про внесення змін до Декрету.

          При цьому, абзацом 41 ст.73 Закону

України "Про Державний бюджет України на 2005 рік", в редакції чинній

у І кварталі 2005 році, в період з 01.01.05р.

по 30.03.05р. з  метою  приведення 

окремих  норм законів у

відповідність з бюджетним законодавством було зупинено дію пункту 2 розділу II

"Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до

Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з

громадян" ( 129/98-ВР ).

          З урахуванням викладеного, а саме,

що:

·          абзац

2 ч.1 статті 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2005

рік" в період з 01.01.05р. по 30.03.05р.

передбачав, що фіксований податок в повному обсязі мав зараховуватися до

доходів загального фонду місцевих бюджетів;

·          пункт

2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення

змін до Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з

громадян" в період з 01.01.05р. по 30.03.05р. був

зупинений абзацом 41 ст.73 Закону України "Про Державний бюджет України на

2005 рік", а отже фактично не діяв;

·          даний

пункт не містить положень про необхідність здійснення відрахувань з суми

фіксованого податку, крім Пенсійного фонду, ще і до Фондів соціального

страхування, як це передбачено в Законі №3538;  

·          самим

текстом Декрету відрахування 10% до Пенсійного фонду від фіксованого податку не

передбачено;

·          Декрет

не  передбачає пряму норму, яка б звільняла

платника фіксованого податку від сплати страхових внесків до Пенсійного фонду

за себе, як за застраховану особу, як це має місце з платниками

єдиного податку;

·          в

період з 01.01.05р. по 30.03.05р. фактично були відсутні суперечливість

чи різне визначення різними, діючими в зазначений період, нормативними актами

порядку направлення чи розподілу сум фіксованого податку, як це мало місце в

зазначеному періоді з платниками єдиного податку;

·          Закон

№3538 не містить прямого визначення, що він розповсюджується на платників

фіксованого податку,

суд не знаходить достатніх правових

підстав взагалі для розповсюдження дії Закону №3538 на платників фіксованого

податку.

          Посилання Відповідачів в даному

випадку на роз`яснення Пенсійного фонду України судом не можуть бути взяті до

уваги, оскільки дані роз`яснення не є Законами чи іншими нормативними актами,

які встановлюють межі дії Законів.

Відповідно до п.2 ст.106 Закону

№1058 суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені

страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі

обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених

частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю

із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені

та застосуванням фінансових санкцій.

          Згідно ч.1-3 п.3 ст.106 Закону №1058

територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені

правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку,

вимогу про її сплату.

          На підставі викладеного, суд доходить

висновку, що спірні вимога є законною та обґрунтованою, а отже позов

задоволенню не підлягає. 

Керуючись ст.ст.71, 94, 158-163

Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О

В И В :

              1. У позові відмовити повністю.

2. Дана Постанова може бути

оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду  в наступному порядку. Про апеляційне

оскарження рішення  суду  першої 

інстанції спочатку  подається  заява. 

Обґрунтування  мотивів  оскарження 

і вимоги до суду апеляційної інстанції 

викладаються  в  апеляційній скарзі. Заява  про 

апеляційне  оскарження  та 

апеляційна  скарга подаються до

адміністративного суду  апеляційної  інстанції 

через суд  першої  інстанції, 

який  ухвалив оскаржуване судове

рішення. Копія апеляційної скарги одночасно 

надсилається  особою,  яка  її

подає, до суду апеляційної інстанції. Заява 

про  апеляційне  оскарження 

постанови  суду першої інстанції

подається протягом десяти днів з дня її проголошення,  а в разі  

складення   постанови  у 

повному  обсязі  відповідно 

до статті 160 цього Кодексу - 

з  дня  складення 

в  повному  обсязі. Апеляційна  скарга 

на  постанову  суду першої інстанції подається протягом  двадцяти 

днів  після  подання 

заяви   про   апеляційне оскарження. Апеляційна   скарга 

може  бути  подана 

без  попереднього подання заяви

про апеляційне оскарження,  якщо скарга

подається  у строк, встановлений для

подання заяви про апеляційне оскарження.

3. Дана Постанова  набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про

апеляційне оскарження,  встановленого цим

Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано  заяву 

про  апеляційне  оскарження, 

але апеляційна  скарга  не 

була  подана  у 

строк,  встановлений  цим Кодексом, 

постанова або  ухвала  суду 

першої  інстанції  набирає законної сили після закінчення цього

строку. У  разі  подання 

апеляційної скарги судове рішення, 

якщо його  не  скасовано, 

набирає  законної  сили  

після   закінчення апеляційного

розгляду справи.

4. Дана Постанова після набрання

законної сили,  є обов'язковою для

осіб,  які беруть  участь 

у  справі,  для 

їхніх правонаступників,  а також

для всіх органів,  підприємств, установ

та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає

виконанню на всій території України. Обставини, 

які  були  встановлені постановою,  що набрала законної  сили, 

в  одній  адміністративній   справі не можуть оспорюватися в іншій

судовій справі за участю тих самих сторін.

Суддя                                                                                                                

І.В. Кушнір