Постанова

від 16.02.2017 по справі 814/1529/16

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

16 лютого 2017 року Справа № 814/1529/16

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Марича Є.В. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "НІКА ОСОБА_1", вул. Громадянська, 117, м. Миколаїв, 54017 доДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області, вул. Потьомкінська, 24/2, м. Миколаїв, 54030 провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.08.2013 р. № НОМЕР_1 і № НОМЕР_2, ВСТАНОВИВ:

Позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Ніка ОСОБА_1", звернувся до суду з позовом до державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (правонаступником якої є державна податкова інспекція у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області, далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.08.2013 р. № НОМЕР_1 і № НОМЕР_2.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не врахував та не дослідив первинні документи, надані до перевірки, а висновки акту перевірки мотивовані лише актами про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача.

Відповідач позовні вимоги не визнав, надав суду письмові заперечення проти позову (т. 1 а. с. 134-137), в яких зазначив, що ДПІ враховувалась податкова інформація, що свідчить про не підтвердження реальності проведення фінансово-господарської діяльності контрагентами позивача.

Представники сторін подали клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

З'ясував усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінив докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідив матеріали, що містяться у справі, суд дійшов висновку, що позов належить задоволенню, виходячи з наступного:

У липні 2013 р. відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача, за результатами якої складено акт від 24.07.2013 р. № 229/22-02/36622412 (т. 1 а. с. 12-43).

Під час перевірки встановлено наступні порушення:

- п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.1, 138.2, 138.8 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 744868,00 грн.;

- 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1, 200.2 ст. 200 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 777538,00 грн.

На підставі акту перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення від 13.08.2013 р. № НОМЕР_2 на суму 1166307,00 грн. і № НОМЕР_1 на суму 991045,00 грн. (т. 1 а. с. 7-10).

Як вбачається з акту перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій ґрунтується на обставинах безтоварності господарських операцій між позивачем і ТОВ "Транслайт-Групп", ТОВ "Кристал-Стар", ТОВ "Форсаж 2011", ТОВ "Спікер.Ком" та ТОВ "Квентін".

Безтоварність господарських операцій, у свою чергу, вбачається контролюючим органом з огляду на акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача, відсутність їх за місцем реєстрації та відсутність матеріальних і трудових ресурсів для виконання договірних зобов'язань.

Інших обставин збільшення позивачу сум грошових зобов'язань акт перевірки в собі не містить.

Не погоджуючись з обґрунтованістю зазначених доводів контролюючого органу та, як наслідок, правомірністю податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши за правилами ст. 86 КАС України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав:

У періоді, що підлягав перевірці, між позивачем і ТОВ "Транслайт-Групп", ТОВ "Кристал-Стар", ТОВ "Форсаж 2011", ТОВ "Спікер.Ком" та ТОВ "Квентін", укладено ряд однотипних договорів про надання експедиційних послуг. На момент укладення договорів та виконання визначених ними обов'язків контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та платники ПДВ.

Так, відповідно до договору № 02/04-12 від 28.04.2012 р., укладеного позивачем (Замовник) з ТОВ "Спікер.Ком" (Виконавець), останнє зобов'язувалось надати Замовнику послуги (роботи) по організації навантаження та розвантаження, контролю за доставкою вантажу на місце призначення, супровід (зернових та олійних) на умовах зазначених у вказаному договорі, а також оформлення вантажосупровідних документів (т. 1 а. с. 55). Додатковою угодою № 1 до договору № 02/04-12 від 28.04.2012 р. визначено, що Виконавець приймає на себе зобов'язання по наданню послуг з організації транспортно-експедиторського обслуговування процесу приймання імпортного вантажу - меляси бурякової на терміналі ТОВ "Евері" (т. 1 а. с. 56).

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надані акти виконаних робіт та податкові накладні (т. 1 а. с. 58-65).

Згідно договору № 07/11-Э від 29.08.2011 р., укладеного позивачем з ТОВ "Кристал-Стар" (Виконавець), контрагент позивача зобов'язувався надати Замовнику послуги (роботи) по навантаженню та розвантаженню, контролю за доставкою вантажу на місце призначення, супровід (зернових та олійних) на умовах зазначених у вказаному договорі, а також оформлення вантажосупровідних документів (т. 1 а. с. 66-68). Додатковою угодою № 1 до договору № 07/11-Э від 29.08.2011 р. визначено, що Виконавець приймає на себе зобов'язання по наданню послуг з організації транспортно-експедиторського обслуговування процесу приймання імпортного вантажу - меляси бурякової на терміналі ТОВ "Евері" (т. 1 а. с. 69).

Позивачем надані акти виконаних робіт, рахунок фактура та податкові накладні (т. 1 а. с. 70-84).

Аналогічні договори були укладені позивачем з ТОВ "Транслайт-Групп" (договір № 06/11-Э від 01.06.2011 р.), ТОВ "Форсаж 2011" (договір № 1/12-Э від 04.01.2012 р.) та ТОВ "Квентін" (договір № 2/03-13 від 01.03.2013 р.) (т. 1 а. с. 85-86, 98-101, 112-113).

На підтвердження виконання зазначених договорів позивачем надані акти виконаних робіт, акт надання послуг, податкові накладні, рахунки-фактури, рахунки на оплату (т. 1 а. с. 88-97, 102-111, 114-119).

Оплата послуг підтверджується наданими позивачем виписками банку по особовому рахунку (т. 1 а. с. 120-133).

Крім того, позивачем були надані коносаменти (bill of lading, B/L), які фактично виконують функцію товарно-транспортної накладної (т. 2 а. с. 39-217).

Договори з ТОВ "Транслайт-Групп", ТОВ "Кристал-Стар", ТОВ "Форсаж 2011", ТОВ "Спікер.Ком" та ТОВ "Квентін" укладені позивачем з метою виконання своїх зобов'язань по основним договорам із ТОВ "Евері" та ТОВ "Югекотоп". На доказ викладеного позивач надав суду договори та додаткові угоди з ТОВ "Евері" та ТОВ "Югекотоп", акти виконаних робіт, рахунки, митні декларації, коносаменти (т. 3 а. с. 57-105, 148-250, т. 4 а. с. 1-150, 176-250).

В акті перевірки позивача не зазначено про відсутність чи недоліки в оформленні первинних бухгалтерських документів. Натомість по кожному з контрагентів відповідач посилається на акти про неможливість проведення зустрічної звірки або позапланової перевірки, які, в свою чергу, свідчать про відсутність трудових і матеріальних ресурсів для провадження господарської діяльності.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює ПК України, він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (в редакції на момент виникнення спірних операцій).

Відповідно до п. 44.1., 44.2. ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Відповідно до п.п. 14.1.36. п. 14.1. ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу до витрат операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 цього Кодексу передбачено, що не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;

Відповідно до п. 187.1. ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому, слід зазначити, що ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Тобто, відповідно до вимог вказаного Закону підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій. Відповідно, оформлені належним чином податкові накладні та інші первинні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку є документами, які є підставою для формування податкового кредиту та витрат підприємства у податковому обліку.

В ході розгляду справи судом були досліджені та оцінені надані позивачем первинні документи по взаємовідносинам з контрагентами, в результаті чого судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного законодавства, навпаки, вони складені належним чином та містять всі обов'язкові реквізити, отже такі документи можна вважати належними доказами реальності здійснених господарських операцій. Суд вважає, що позивач належними та допустимими доказами довів рух активів внаслідок операцій з контрагентами і зв'язок між фактом придбання послуг та своєю господарською діяльністю.

У той же час, в акті перевірки, відповідачем не наведено переліку розбіжностей між вимогами діючого законодавства до оформлення первинних документів та фактичним змістом первинних документів по взаємовідносинам позивача з контрагентами.

Посилання відповідача на акти про неможливість проведення зустрічних звірок суд не приймає до уваги, оскільки єдиною обставиною, яку може підтверджувати такий акт (складення якого не передбачено ані нормами ПК України, ані затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 р. № 1232 Порядком проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок), - це непроведення зустрічної звірки. Отже, вказаний акт не є носієм інформації про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Можливе порушення податкового законодавства контрагентами позивача, а тим більше по ланцюгу постачання, не означає "автоматичного" порушення вимог податкового законодавства самим позивачем. У позивача відсутній обов'язок і можливості перевіряти добросовісність своїх контрагентів. Ст. 61 Конституції України задекларовано індивідуальний характер юридичної відповідальності.

У розумінні ст. 16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що не прийняття до уваги змісту та обсягу господарських операцій, вказаних у наданих до перевірки документах, як наслідок, твердження про відсутність об'єктів оподаткування по спірним господарським операціям, ґрунтується виключно на припущені порушень норм податкового законодавства контрагентами позивача, внаслідок чого, на думку відповідача, первинні документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, а останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до доходу та витрат.

Відтак, доводи, викладені в акті перевірки, спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається відповідач, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентами недійсними та не можуть одночасно бути достатніми доказами "безтоварності"/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами.

Слід також зазначити, що жодним законом не передбачено право контролюючого органу самостійно, в позасудовому порядку, приймати рішення щодо реальності тих чи інших господарських операцій платника податку або права визнавати нікчемними вчинені ним правочини.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 27.01.2016 р. по справі № 4842/11/2670, а саме: за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Таким чином, на виконання вимог ст. 71 КАС України, відповідачем не надані належні та допустимі докази на спростування фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами, за наслідками яких прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Виходячи з наведеного в сукупності, суд дійшов висновку, що фактично були відсутні обставини, наявність яких дало б підстави ставити під сумнів реальність господарських операцій позивача з контрагентами.

Крім зазначеного, за правилами п. 36.1., 36.5. ст. 36, п. 38.1. ст. 38, п. 47.1. ст. 47, п. 49.2. ст. 49, п. 109.1. ст. 109 ПК України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Вказана правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 22.10.2010 р. та 31.01.2011 р. і повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 22.01.2009 р. (справа "Булвес АД" проти Болгарії) констатував, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товарів/робіт/послуг від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та формування витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи судом встановлено не було.

Аналогічна позиція підтверджується численною судовою практикою у відповідних справах (ухвали Вищого адміністративного суду України від 19.02.2013 р. № К/9991/64614/11, від 16.03.2013 р. № К/800/9087/13).

Викладене вище в сукупності є підставою для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. Позивач надав платіжне доручення про сплату судового збору в сумі 2294,00 грн. (т. 1 а. с. 3), що й підлягає присудженню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст. 2, 7, 17, 94, 158, ч.3 ст. 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Скасувати податкові повідомлення рішення державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 13.08.2013 р. № НОМЕР_1 і № НОМЕР_2.

3. Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Ніка ОСОБА_1" (ідентифікаційний код 36622412) сплачений судовий збір у сумі 2294,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Суддя Є. В. Марич