Постанова

від 17.02.2017 по справі 815/5732/16

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/5732/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2017 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бутенко А.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю КЕЙ-КОЛЕКТ до Відділу державної виконавчої служби Котовського міськрайонного управління юстиції, третя особа без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_1 про скасування постанови в частині накладення арешту на нерухоме майно, -

В С Т А Н О В И В :

З позовом до суду звернулось ТОВ КЕЙ-КОЛЕКТ , в якому просить скасувати постанову АН № 355052 від 27.05.2009 року, яка видана Відділом державної виконавчої служби Котовського міськрайонного управління юстиції в частині накладення арешту на майно, а саме: квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Сторони у судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином (а.с. 71-75).

Від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника ТОВ КЕЙ-КОЛЕКТ (а.с. 76). Представник відповідача до суду не з'явився, про день час та місце слуханя справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі доказами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.

Відповідач, на підставі ст. 2 Закону України Про виконавче провадження є місцевим підрозділом центрального органу державної виконавчої влади та згідно з ст.ст. 3, 5 цього ж Закону здійснює повноваження щодо примусового виконання рішень в порядку, передбаченому цим Законом, а тому на підставі п. 1 ч. 2 ст. 17, ст.ст. 104, 181 КАС України, його рішення, дії чи бездіяльність можуть бути оскаржені в порядку адміністративного судочинства.

Судом встановлено, що 07.06.2007 року ОСОБА_1 уклав з АКІБ УкрСиббанк Кредитний договір № 11166204000 (а.с. 7-16).

За умовами договору Кредитор надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти, а Позичальник зобов'язувався в порядку та на умовах, визначених Кредитним договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені Кредитним договором.

В забезпечення належного виконання зобов'язання за Кредитним договором був укладений Іпотечний договір від 07.06.2007 року (а.с. 17-20).

За умовами договору ОСОБА_1 (Третя особа), як Іпотекодавець передав Іпотекодержателю у якості забезпечення виконання зобов'язань за Кредитними договорами наступне нерухоме майно - квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

12.12.2011 року АКІБ УкрСиббанк відступило ТОВ КЕЙ-КОЛЕКТ , відповідно до Договору факторингу № 1 свої права вимоги за зобов'язаннями Позичальника за кредитним договором (а.с. 23-31).

Обтяження зареєстровано у Державному реєстрі іпотек.

Судом встановлено, що 19.07.2016 р. Позивачу при зверненні до нотаріуса стало відомо, що на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки за Іпотечним договором від 07.06.2007 року накладено арешт постановою АН № 355052 від 27.05.2009 року, яка видана Відділом державної виконавчої служби Котовського міськрайонного управління юстиції (а.с. 21-22).

Не погоджуючись з наявним арештом та винесеною постановою позивач оскаржує її у судовому порядку.

Оцінюючи оскаржене рішення суб`єкта владних повноважень, суд виходить з приписів ч. 3 ст. 2 КАС України та вважає за необхідне задовольнити позов з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 1 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.( ч. 1 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження").

Статтею 32 Закону визначені заходи примусового виконання рішень.

Так, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 32 даного Закону одним із заходів примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Статтею 54 цього Закону встановлені умови щодо звернення стягнення на заставлене майно.

Так, ч. 1 ст. 54 Закону встановлено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на момен виникнення спірних правовідносин), іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про іпотеку", іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення.

Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки, іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Як вбачається з Інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 19.07.2016 року № 17724512, зокрема, відомостей з Державного реєстру іпотек: нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, 11.12.2012 року за ТОВ КЕЙ-КОЛЕКТ було зареєстроване право іпотекодержателя нерухомого майна за іпотечним договором № 5207-5208 від 12.12.2011 року.

Разом з тим, згідно Відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, Відділом державної виконавчої служби Котовського міськрайонного управління юстиції накладено арешт постановою від 27.05.2009 року, який зареєстрований 28.05.2009 року (а.с. 21 зв.б.).

Однак, як зазначено відповідачем у поясненнях від 24.11.2016 року (а.с.62), виконавче провадження, в межах якого винесена постанова про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження АН № 355052 від 27.05.2009 року на ім'я боржника ОСОБА_1 завершено та передано на зберігання до архіву, термін зберігання провадження в архіві минув, тому не має можливості надати його копії, тобто виконавчий документ на примусовому виконанні не знаходиться.

Відповідно до ст. 12 Закону України Про іпотеку , у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

У разі порушення іпотекодавцем обов'язків щодо збереження чи страхування предмета іпотеки іпотекодержатель може скористатися правами, визначеними згідно з частиною першою цієї статті, або вжити заходів для збереження чи страхування предмета іпотеки у власних інтересах та за власний кошт. Іпотекодавець зобов'язаний негайно на вимогу іпотекодержателя відшкодувати останньому всі витрати, понесені у зв'язку з вжиттям заходів щодо збереження та страхування предмета іпотеки.

Правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що іпотека як правовий інститут виконує забезпечувальну функцію виконання боржником основного зобов'язання, тобто спрямований на те, щоб гарантувати кредитору-іпотекодержателю право на задоволення його вимог за рахунок певного, заздалегідь визначеного сторонами, майна за наявності в боржника заборгованості перед кредитором.

Таким чином, звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-іпотекодержателя, який має переважне право перед іншими особами на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки.

Водночас, в силу частини 3 статті 54 Закону Про виконавче провадження для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто лише у разі виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів, а також якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Верховний Суд України у постанові від 09.04.2014 у справі № 6-13цс14 зазначив, що з урахуванням положень частини восьмої статті 54 Закону Про виконавче провадження та частини шостої статті 3 Закону "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку примусового виконання здійснюється за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-іпотекодержателя, який має пріоритет перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки, на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки (а.с. 33-36).

Статтями 589, 590 Цивільного кодексу України визначено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 60 ЗУ Про виконавче провадження , особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що діями відповідача порушені права позивача як Іпотекодержателя належного на праві власності ОСОБА_1 нерухомого майна, а саме: квартири яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка є предметом та знаходиться в іпотеці ТОВ КЕЙ-КОЛЕКТ , оскільки право іпотекодержателя на вказане нерухоме майно у позивача виникло на підставі належним чином укладеного договору Іпотеки від 07.06.2007 року до прийняття оскаржуваної постанови про накладення арешту на майно боржника від 27.05.2009 року, а тому постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АН № 355052 від 27.05.2009 року в частині накладення арешту (обтяжень) на нерухоме майно - квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, підлягає скасуванню.

Крім того, судом при відкритті провадження по справі було витребувано від Відповідача належним чином завірені копії матеріалів виконавчого провадження, постанови АН № 355052 про арешт майна та оголошеня заборони на його відчуження від 27.05.2009 року, однак 29.11.2016 року від Відповідача до суду надійшов лист вих. № 15279//02-35 від 24.11.2016 року, яким повідомлено, що виконавче провадження в рамках якого була винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АН № 355052 від 27.05.2009 року завершено та передано для зберігання до архіву, тобто виконавче провадження не існує, але арешт з майна не знятий (а.с. 62).

Відповідно до ч. 1 ст. 69 та ч. 1 ст. 70 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, оцінивши докази, які є у справі, не виходячи за межи позовних вимог, суд дійшов висновку, що адміністративний позов ТОВ КЕЙ-КОЛЕКТ до Відділу державної виконавчої служби Котовського міськрайонного управління юстиції, третя особа без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_1 про скасування постанови АН № 355052 від 27.05.2009 року, яка видана Відділом державної виконавчої служби Котовського міськрайонного управління юстиції в частині накладення арешту на майно, а саме: квартири, яка розташованаза адресою: АДРЕСА_1 - підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені.

Враховуючи те, що Позивачем в прохальній частині позову допущено технічну помилку щодо адреси нерухомого майна, на яке накладено арешт, а саме зазначено: житловий будинок з господарськими спорудами, який розташований за адресою: вул. К. Лібкнехта, № 33, м. Роздільна, Одеська область , судом встановлено, що відповідно до постанови АН № 355052 від 27.05.2009 року про арешт майна та оголошеня заборони на його відчуження, нерухоме майно знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, тому суд вважає вірною адресою нерухомого майна: АДРЕСА_1.

Керуючись ст.ст. 158-163, 181 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю КЕЙ-КОЛЕКТ до Відділу державної виконавчої служби Котовського міськрайонного управління юстиції, третя особа без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_1 - задовольнити.

Скасувати постанову Відділу державної виконавчої служби Котовського міськрайонного управління юстиції АН № 355052 від 27.05.2009 року щодо накладення арешту на майно та заборони його відчуження, а саме: квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Відділу державної виконавчої служби Котовського міськрайонного управління юстиції (код ЄДРПОУ 34949878) на користь товариства з обмеженою відповідальністю КЕЙ-КОЛЕКТ (код ЄДРПОУ 37825968, юридична адреса: 04070, м. Київ, вул. Іллінська, 8) судовий збір у розмірі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) гривень.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Суддя Бутенко А.В.