Рішення

від 02.02.2017 по справі 910/24516/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.02.2017Справа №910/24516/16

За позовом Приватного акціонерного товариства Солді і Ко

до Товариства з обмеженою відповідальністю Сас-Системи

про стягнення 4 064,40 грн.

Суддя А.М. Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Прокопів Н.М. - представник, довіреність №374 від 29.12.2016;

від відповідача: не з'явився;

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство Солді і Ко звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Сас-Системи про стягнення 4 064,40 грн. основного боргу за поставку товару згідно видаткової накладної №36068 від 02.06.2016, а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на невиконання відповідачем належним чином зобов'язання щодо оплати поставленого позивачем товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у зазначеному вище розмірі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.01.2017 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/24516/16 та призначено до розгляду на 02.02.2017.

У судове засідання 02.02.2017 з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у судове засідання 02.02.2017 не з'явився.

Копію ухвали господарського суду міста Києва від 03.01.2017, яка направлялась відповідачу на адресу, вказану у позовній заяві, а саме: 02068, м. Київ, вул. Анни Ахматової, буд. 13-Г, та яка співпадає з місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю Сас-Систем згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, повернуто підприємством зв'язку не врученим адресату з посиланням на відсутність адресата за зазначеною адресою.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Пунктом 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (далі - Постанова №18) Вищим господарським судом України роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п. 3.9.1. Постанови №18 суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений судом про час і місце розгляду справи судом.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 02.02.2017 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано письмові пояснення № 417 від 31.01.2017, в якому останній повідомив суд щодо відсутності інших, крім зазначених у позовній заяві, правовідносин з відповідачем. Пояснення разом з доданими до нього додатковими доказами судом долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час проведення судового засідання 02.02.2017 суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судового засідання 02.02.2017 до суду не надходило.

Документи, в т.ч. відзив на позовну заяву, витребувані ухвалою суду від 03.01.2017р., відповідачем суду не надані.

Про поважні причини неявки уповноваженого представника відповідача в судове засідання 02.02.2017 суд не повідомлено.

Відповідно до п. 2.3. Постанови №18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судове засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судовому засіданні, беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, суд не знаходив підстав для відкладення розгляду справи та на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

Окрім того суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є в подальшому підставою для скасування судового рішення, прийнятого за відсутності представника сторони спору.

Враховуючи відсутність на час проведення судового засідання клопотання сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколі судового засідання.

Перед початком розгляду справи представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 29, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 02.02.2017 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та відповів на запитання суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані позивачем докази та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Суд зазначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

За приписами ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Згідно до ст. 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Як встановлено судом за матеріалами справи, Приватним акціонерним товариством Солді і Ко (постачальник за договором, позивач у справі) на офіційному сайті http://metalvis.ua було оприлюднено Публічний договір, згідно якого постачальник пропонує будь-яким особам придбати товари відповідно до положень цього публічного договору (далі - Договір).

Розділом 1 Договору визначено, що в порядку та на умовах, визначених цим Договором, постачальник зобов'язується передати (поставити) покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього його вартість. Предметом поставки є метизи, інструменти, комплектуючі, витратні матеріали, будівельна хімія, інші будівельні матеріали тощо.

Договір набуває чинності з моменту його оприлюднення на сайті http://metalvis.ua (п. 11.1. Договору).

В силу положень Договору для покупця договір є обов'язком з моменту прийняття пропозиції постачальника про укладення договору, для виконання постачальником - з дати оприлюднення його на офіційному сайті http://metalvis.ua.

Так, як зазначено в преамбулі вказаного Договору, моментом укладення договору є момент вчинення покупцем дій, спрямованих на придбання товару (отримання покупцем рахунку - фактури, товарів за видатковою накладною, оплату товару тощо).

Договір укладається шляхом приєднання покупцем до запропонованого постачальником договору загалом та прийняття всіх істотних умов договору без підписання письмового примірника і має юридичну силу відповідно до положень ст. 633, 634 ЦК України. Покупець не може запропонувати свої умови договору.

Судом встановлено, що зазначений правочин за своїм змістом та правовою природою є публічною офертою про укладення договору поставки, який, в свою чергу, регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно частини 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 2.1. Договору встановлено, що товар, що є предметом даного договору, передається партіями. Кількість та ціна товару кожної партії, а також його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються рахунками-фактурами та видатковими накладними постачальника.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Пунктом 7.1. Договору визначено, що постачальник одночасно з передачею покупцю товару надає наступні документи на товар: рахунок-фактуру та видаткову накладну.

В силу приписів ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Згідно з умовами п. 6.1. Договору поставка (передача) товару здійснюється за місцезнаходженням одного з складських приміщень постачальника на умовах EXW (франко-завод) у відповідності до Правил тлумачення торговельних термінів ІНКОТЕРМС (2010).

Датою поставки товару вважається дата видаткової накладної постачальника, за якою відбулась передача товару покупцю (п. 6.2. Договору).

Судом встановлено за матеріалами справи, що на виконання умов вищевказаного Договору позивачем було поставлено, а відповідачем (покупець за договором, відповідач у справі) отримано товар на загальну суму 4 064,40 грн., що підтверджується підписаною повноважними представниками сторін та засвідченою печатками обох підприємств видатковою накладною № 36068 від 02.06.2016, яка містить посилання на зазначений публічний договір поставки від 02.02.2016 та рахунок - фактуру № 860698 від 02.02.2016. Копія вказаної видаткової накладної долучена до матеріалів справи.

При цьому, позивачем у відповідності до умов п. 7.1 Договору на підтвердження факту поставки товару покупцеві надані відповідні рахунок-фактура №860698 від 02.06.2016 та податкова накладна №317 від 02.06.2016, копії яких долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Таким чином, оскільки реквізити укладеного між сторонами правочину зафіксовані у вищеперерахованих документах (рахунку - фактурі та видатковій накладній), доказів існування якого іншого публічного договору поставки, крім того, що розміщений на сайті позивача, на який позивач посилається в письмових поясненнях, суду не подано, відповідно сторони не порушили вимог ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України щодо письмової форми укладання правочинів між юридичними особами, та у відповідності до ст. 638 Цивільного кодексу України досягли домовленості з усіх його істотних умов.

Тобто, відповідач, підписавши видаткову накладну № 36068 від 02.06.2016, яка містить посилання на зазначений публічний договір поставки від 02.02.2016 та рахунок - фактуру № 860698 від 02.02.2016, згідно ст. 634 Цивільного кодексу України приєднався до умов публічного договору поставки та погодився з умовами останнього, які розміщені на сайті позивача, між сторонами досягнуто згоди за всіма істотними умовами Договору поставки.

Факт отримання товару по кількості та якості відповідачем не заперечувалось.

Доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, матеріали справи не містять та до суду не надходили.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Приватним акціонерним товариством Солді і Ко умов Договору з боку відповідача відсутні.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору документами, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов'язання з поставки товару відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов'язання з його оплати, є видаткова накладна, яка сторонами належним чином оформлена та підписана без будь - яких зауважень, а також засвідчена печатками обох сторін.

Тобто, саме цей документ є первинним бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарських операцій і містить інформацію про вартість переданого товару.

Отже, підписання покупцем (відповідачем) видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за поставлений позивачем товар.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що у відповідності до умов Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов'язання з передачі товару по кількості та якості відповідачу - Товариства з обмеженою відповідальністю Сас-Системи , а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень. Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи.

Згідно із частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 4.2. Договору оплата за цим Договором здійснюється шляхом перерахування покупцем грошових коштів на рахунок постачальника у розмірі 100% від вартості товару. Форма розрахунків - безготівковий переказ.

Згідно із частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частина 2 наведеної норми).

За приписами ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п.1.7 Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Вищезазначена позиція кореспондується з п.1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012, згідно якого також встановлено, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Отже, строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Таким чином, виходячи з положень вказаних норм відповідач повинен був розрахуватись з позивачем у повному обсязі одразу після отримання та прийняття товару за видатковою накладною № 36068 від 02.06.2016, тобто 02.06.2016.

Разом з тим, на твердження позивача, відповідач свої грошові зобов'язання щодо оплати товару належним чином не виконав та кошти за поставлений товар в сумі 4 064,40 грн. позивачу не перерахував, у зв'язку з чим у Товариства з обмеженою відповідальністю Сас-Системи утворилась заборгованість за Договором у вказаному розмірі.

За приписами частин 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з вимогою №336 від 02.11.2016 про оплату отриманого товару, що підтверджується фіскальним чеком УДППЗ Укрпошта №1657 від 03.11.2016 та описом вкладення у цінний лист від 03.11.2016. (належним чином засвідчені копії вимоги, фіскального чеку та опису вкладення у цінний лист долучено до матеріалів справи).

Однак, станом на день звернення позивача з позовом до суду вищезазначена претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо оплати отриманого товару в сумі 4 064,40 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Доказів визнання недійсним Публічного договору поставки або його окремих положень сторонами суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення зазначеного договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань з оплати товару, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості в розмірі заявленій позивачем у позовній заяві, відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 4 064,40 грн. за вказаним Договором підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 р. Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2 . Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю САС-СИСТЕМИ (02068, м.Київ, вул. Анни Ахматової, буд. 13-Г, код ЄДРПОУ 36058385) на користь Приватного акціонерного товариства Солді і Ко (04073, м. Київ, вул. Сирецька, буд. 28/2, код ЄДРПОУ 23162981) 4 064,40 грн. (чотири тисячі шістдесят чотири гривні сорок копійок) основного боргу та 1 378,00 грн. (одну тисячу триста сімдесят вісім гривень нуль копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 17 лютого 2017 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон