Рішення

від 15.02.2017 по справі 922/140/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" лютого 2017 р.Справа № 922/140/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

при секретарі судового засідання Федоровій К.О.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", м. Київ до Приватного підприємства "Укрхімкомплект", м. Харків про стягнення 174785,47 грн. за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1

відповідача - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 до господарського суду Харківської області з позовом до ПП "Укрхімкомплект" (далі - відповідач) звернулось ПАТ "ДПЗКУ" (далі - позивач). У позові останній просить суд стягнути з відповідача на свою користь 100532,53 грн. основного боргу, що виник внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором складського зберігання зерна №1-5/46 від 02.09.2011. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 67862,68 грн. інфляційних втрат та 6387,26 грн. 3% річних.

Ухвалою господарського суду від 06.01.2017 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 08.02.2017 об 11:00.

Ухвалою суду від 08.02.2017 розгляд справи був відкладений до 15.02.2017 до 12:30.

15.02.2017 до суду від позивача надійшли письмові пояснення по справі. Надані пояснення та додані до них документи досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив, витребуваних судом документів не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення справи до розгляду за адресою, вказаною у позовній заяві. Проте ухвала суду повернута без вручення адресатові з позначкою поштового відділення "за не запитом".

Як роз'яснив Вищий господарський суд України у Постанові Пленуму № 18 від 26 грудня 2011 року (з подальшими змінами та доповненнями) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи, у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цих норм, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Судом перевірено адресу відповідача та згідно з даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на 06.01.2017, місцезнаходження відповідача - 61060, АДРЕСА_1, та саме на цю адресу судом надсилались процесуальні документи.

Згідно з частиною другою статті 4-3 ГПК України та статтею 33 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, суд має створити належні умови всім учасникам судового процесу для виконання ними вказаного обов'язку по доведенню своєї правової позиції. Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. На думку суду, обставини справи свідчать про наявність у ній матеріалів достатніх для розгляду справи по суті та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

У судовому засіданні 15.02.2017 представник позивача підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити. Вказував на те, що відповідачем були здійснені часткові проплати наданих позивачем послуг та своїми діями відповідач визнав наявність боргу перед позивачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено обов'язок доказування кожною стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

Як встановлено судом, 02.09.2011 між сторонами був укладений договір складського зберігання зерна №1-5/46 (далі - Договір).

Згідно з п. 1.1 Договору, Поклажодавець (відповідач) зобов'язується передати, а Зерновий склад (позивач) зобов'язується прийняти на зберігання зернові, зернобобові та олійні культури врожаю 2011 року (далі - Зерно) та в установлений строк повернути зерно Поклажодавцю.

Спірний договір є договором зберігання зерна, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 66 Цивільного кодексу України, Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» .

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до ч. 3 та 4 ст. 294 Господарського кодексу України зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання. До регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з пунктами 10, 24 статті 1 Закону України «Про зерно і ринок зерна в Україні» зберігання зерна - це комплекс заходів, що включають приймання доробку, зберігання і відвантаження зерна; складські документи на зерно - це товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа.

Статтею 43 Закону України «Про зерно і ринок зерна в Україні» передбачено, що якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва, то для підтвердження прийняття зерна на зберігання він повинен видати складську квитанцію.

Згідно з п. 4.1 Договору, Зерновий склад зобов'язаний прийняти від Поклажодавця зерно фактичної якості, але не вище обмежувальних кондицій, забезпечити його належне зберігання у повному обсязі та здійснити відпуск Поклажодавцеві згідно умов даного Договору.

Частиною 1 ст. 28 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" плата за зберігання зерна, строки її внесення встановлюються договором складського зберігання зерна.

Пунктами 5.1, 5.6 Договору передбачено, що розмір плати за зберігання зерна і надання додаткових послуг визначається за діючими тарифами, які затверджені Зерновим складом та с невід'ємною частиною нього Договору (Додаток 1 до Договору). Оплата послуг, що надані Зерновим складом зі зберігання, відвантаження, переоформлення зерна, а також додаткових послуг повинні бути оплачені Поклажодавцем протягом 3-х робочих днів з дня одержання виставленого Зерновим складом рахунку.

У позові позивач зазначає, що надав відповідачу послуги на загальну суму 168532,33 грн. Втім, відповідачем надані послуги були оплачені частково у розмірі 68000,00 грн.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що на думку позивача, відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 100532,33 грн.

В якості доказів, що підтверджують надані послуги позивачем, суду надані: акт приймання-передачі послуг від 26.03.2012 на суму 74742,23 грн., рахунок-фактура №422 від 26.03.2012; рахунок-фактура №113 від 30.09.2012; рахунок-фактура № 181 від 31.10.2012 та рахунок-фактура №254 від 21.12.2012.

Ухвалою суду від 08.02.2017 суд зобов'язував позивача надати акти приймання-передачі послуг по рахункам №№ 113, 181, 254 від 30.09.2012, 31.10.2012 та 21.12.2012 відповідно; докази часткової оплати відповідачем наданих послуг; докази направлення відповідачу актів приймання-передачі наданих послуг та рахунків-фактур; письмові пояснення щодо здійснення розрахунку суми позову з 08.11.2014.

У судовому засіданні 15.02.2017 позивач пояснив суду, що витребуваних актів у нього не має, а рахунки-фактури №№ 113, 181, 254 від 30.09.2012, 31.10.2012 та 21.12.2012 відповідно, направлялись відповідачу 21.01.2016. також, 07.11.2014 позивачем на адресу відповідача було направлено претензію. Крім того, позивач надав суду банківські виписки, відповідно до яких відповідачем по рахунку №422 частково оплачений боргу у розмірі 40000,00 грн.

Обов'язок доведення обґрунтованості заявлених позовних вимог покладається законом на позивача.

Так, стверджуючи про протиправність поведінки відповідача, позивач зазначає, що відповідачем не оплачені надані послуги на загальну суму 100532,33 грн. Разом з тим, факт надання цих послуг (крім послуг визначених в ОСОБА_1 від 26.03.2012) не підтверджений позивачем жодним належним та допустимим доказом, будь-які інші докази (підписані акти звірки між сторонами, складські квитанції тощо), на підставі яких суд може прийти до беззаперечного висновку щодо надання послуг позивачем по рахункам №№ 113, 181, 254 від 30.09.2012, 31.10.2012 та 21.12.2012 відповідно, позивач суду не надав, а тому суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 34742,23 грн.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача 67862,68 грн. інфляційних витрат та 6387,26 грн. 3% річних, нарахованих на суму заборгованості 100532,53 грн. за період з 08.11.2014 по 19.12.2016.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Судом перерахований розрахунок позивача, та враховуючи часткову оплату відповідачем боргу по ОСОБА_1 від 26.03.2012 та відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення основної заборгованості у розмірі 65790,30 грн., суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних у розмірі 23975,71 грн. та 3% річних у розмірі 2204,00 грн. за період з 08.11.2014 по 19.12.2016.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по оплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 11, 16, 509, 525, 526, 530, 598, 610, 612, 627, 629, 712 Цивільного кодексу України, статями 20, 173, 174, 193 Господарського кодексу України, статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з приватного підприємства "Укрхімкомплект" (61060, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 35071143) на користь Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 1, код ЄДРПОУ 37243279) - 34742,23 грн. заборгованості, 2204,00 грн. 3% річних, 23975,71 грн. інфляційних та 913,84 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову - відмовити.

Відповідно до статті 93 Господарського процесуального кодексу України, рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області протягом десяти днів з дня підписання повного рішення.

Повне рішення складено 17.02.2017 р.

Суддя ОСОБА_2