Ухвала

від 16.02.2017 по справі 815/5012/15а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/5012/15а

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Турецької І.О.

суддів - Стас Л.В., Косцової І.П.

за участю секретаря - Скоріної Т.С.

представника апелянта - Тарановського Р.В.;

представників позивача - Недельніченко Н.А., Іскрова К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства Українське Дунайське пароплавство до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2015 року Приватне акціонерне товариство Українське Дунайське пароплавство (надалі - ПрАТ Українське Дунайське пароплавство ) звернулося до суду першої інстанції з позовом до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області (надалі - Ізмаїльська ОДПІ) в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 03 серпня 2015 року:

- форми Р за №0000442202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 5 013 876 грн. та нарахована штрафна санкція в сумі 1 253 469 грн.;

- форми В4 за №0000452202, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2014 року на 549 220 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що товариством не допущено порушень законів з питань оподаткування, а тому є протиправним визначення грошових зобов'язань притягнення до фінансової відповідальності у вигляді штрафних санкцій.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року позов задоволено.

Суд визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Ізмаїльської ОДПІ від 03 серпня 2015 року за №№ 0000442202; 0000452202.

Не погоджуючись з даним судовим рішенням, Ізмаїльська ОДПІ вважає його необґрунтованим, оскільки відбулося неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

На думку апелянта, суд неправомірно надав перевагу свідченням позивача, не врахувавши документальні докази контролюючого органу.

Апелянт ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції та просить прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник апелянта наполягав на задоволенні апеляційної скарги.

Представники позивача заперечували проти задоволення апеляції, вважали рішення суду законним та обґрунтованим.

З'ясувавши обставини справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, на наступних підставах.

Так, судом першої інстанції було встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Ізмаїльською ОДПІ проведено планову виїзну документальну перевірку ПрАТ Українське Дунайське пароплавство з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2014 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2014 року, за результатами якої складено акт від 15 червня 2015 року № 283/15-02-22-01/01125821.

Перевіркою, серед іншого, встановлено порушення п.44.1 ст.44, п.185.1 ст.185, пп.186.2.1 в , п.186.2 ст.186, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.189.4 ст.189, пп. 195.1.3 а п.195.1 ст.195, пп.196.1.1, пп.196.11 п.196. ст.196, п.200.1, п.200.3 ст.200, п.23 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України, що привело до заниження податку на додану вартість, належну до сплати в бюджет в сумі 5 013 876 грн. та до завищення від'ємного значення, яке зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (п.19 Декларації), за грудень 2014 року в сумі 549 220 грн.

На підставі вищевказаного акту перевірки Ізмаїльською ОДПІ 03 серпня 2015 року прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0000442202, яким ПрАТ Українське Дунайське пароплавство збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 5 013 876 грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 1 253 469 грн.;

- № 0000452202, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 549 220 грн.

Перевіркою встановлено, що ПрАТ Українське Дунайське пароплавство у періоді, що підлягав перевірці проводив операції з реалізації металобрухту, який утворювався при ліквідації основних фондів, у тому числі барж.

Контролюючий орган вважав, що в період з 01 січня 2014 року по 17 лютого 2014 року були відсутні чинні переліки відходів та брухту чорних та кольорових металів до операцій з постачання яких можна було б застосовувати режим звільнення від оподаткування.

Отже, на думку посадових осіб фіскального органу, податкові зобов'язання позивача повинні бути збільшені за період січня - лютого 2014 року шляхом їх оподаткування податком на додану вартість (далі - ПДВ) в розмірі 20% на суму 466 016 грн.

Далі, Ізмаїльська ОДПІ встановила, що ПрАТ Українське Дунайське пароплавство здійснювало діяльність з надання річкових буксирів у чартер Danubo Special Shipping S.A. (далі - DSS).

На її думку, буксир, який виконує рейс за договором рейсового чартеру з дочірньою компанією DSS не надає послугу міжнародного перевезення і не має права на застосування ставки ПДВ 0 , оскільки позивач не взяв на себе зобов'язання щодо приймання вантажу, його збереження протягом рейсу. Між тим, за ствердженням Ізмаїльської ОДПІ, такі зобов'язання є ключовими для договору рейсового чартеру, а тому відбулося завищення обсягу операцій, що оподатковуються за ставкою 0 на - 60 601 309,15 грн.

Як встановив контролюючий орган, до складу операцій, які оподатковуються за ставкою ПДВ 0 , позивач включив послуги надані Мальтійським компаніям згідно договорів на буксирування та обслуговування несамохідного флоту, що призвело до завищення обсягів поставок послуг, за нульовою ставкою ПДВ на суму 6 471 736 грн.

До того ж, посадовими особами інспекції були зроблені висновки про заниження показника рядка 3 колонки А Декларації з ПДВ на суму 297 240 000 грн. по операціям зі збільшення статутного капіталу ПрАТ Українське Дунайське пароплавство на суму 300 000 000 грн. за рахунок випуску додаткових акцій, про заниження показника рядка 3 Декларацій з ПДВ на 532 234 786 грн. по операціям із Мальтійськими компаніями.

Останнє, на чому наполягав контролюючий орган, це завищення податкового кредиту в сумі 77 672 грн. за безтоварними операціями з контрагентами: ТОВ СПБ-ГРУП на суму - 6 786 грн., ТОВ Аргадон на суму - 17 134 грн., ТОВ Омега Союз на суму - 50 559 грн., ТОВ Весус на суму - 2 688 грн., ТОВ Техносистеми на суму - 505 грн.

Вирішуючи справу по суті та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень діяв без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), та без дотримання принципу верховенства права.

Колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам законності та обґрунтованості, оскільки судом правильно встановлені обставини справи та додержано норми матеріального та процесуального права.

Даний висновок апеляційного суду ґрунтується на наступному.

Відповідно до п.23 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент спірних правовідносин) тимчасово до 01 січня 2014 року (в наступній редакції від 28 грудня 2014 року термін змінений на 01 січня 2017 року) від оподаткування податком на додану вартість звільняються операції з постачання, у тому числі операції з імпорту відходів та брухту чорних і кольорових металів, а також паперу та картону для утилізації (макулатури та відходів) товарної позиції 4707 згідно з УКТ ЗЕД. Переліки таких відходів та брухту чорних і кольорових металів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Законом України від 19 грудня 2013 року № 713-VІІ Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо ставок окремих податків продовжено до 01 січня 2015 року дію режиму звільнення від оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання, у т.ч. імпорту, відходів та брухту чорних і кольорових металів, визначеного п.23 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України.

При цьому, переліки таких чорних і кольорових металів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Так, Уряд України прийняв 12 січня 2011 року постанову № 15 Про затвердження переліків відходів та брухту чорних і кольорових металів, операції з постачання яких, зокрема операції з імпорту, тимчасово, до 01 січня 2014 року, звільняються від обкладення податком на додану вартість .

Постановою Кабінету Міністрів України від 05 лютого 2014 року № 43 внесені зміни до Постанови № 15 щодо продовження дії визначених переліків до 01 січня 2015 року, яка набула чинності 18 лютого 2014 року, а постановою від 25 березня 2015 року № 136 Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 12 січня 2011 року № 15 продовжено його дію до 01 січня 2017 року.

У зв'язку з тим, що в період з 01 січня 2014 року по 17 лютого 2014 року був відсутній чинний перелік брухту чорних та кольорових металів, до операцій з постачання яких можливо було б застосовувати режим звільнення від оподаткування, апелянт наполягає на тому, що проведені ПрАТ Українське Дунайське пароплавство операції з його реалізації, в означеному періоді, підлягають оподаткуванню податком на додану вартість за ставкою 20% на загальних підставах.

Надаючи правову оцінку даному доводу апеляції, колегія суддів звертається до правового висновку Верховного Суду України за аналогічними правовідносинами, який був висловлений в постанові від 23 лютого 2016 року у справі №818/1800/15/21 - 6176 а15.

Так, на підставі системного аналізу вищевикладених правових норм, суд вищої інстанції дійшов висновку, що протягом спірного періоду (з 01 січня 2014 року по 17 лютого 2014 року) були чинними норми Податкового кодексу України, згідно з якими операції з постачання, у тому числі операції з імпорту відходів та брухту чорних і кольорових металів, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, звільнялись від оподаткування ПДВ. Інших переліків зазначених відходів та брухту чорних металів, ніж ті, що містяться у додатках 1 та 2 до постанови № 15, Кабінетом Міністрів України затверджено не було. Натомість постановою № 43 були внесені зміни до постанови № 15, згідно з якими, зокрема, термін звільнення таких операцій від обкладення ПДВ продовжувався до 01 січня 2015 року.

Отже, операції з постачання, у тому числі операції з імпорту відходів та брухту чорних і кольорових металів, коди та найменування яких містяться у переліках, затверджених постановою № 15, звільнялися від оподаткування ПДВ.

Є обґрунтованим застосування судом першої інстанції, для вирішення даного спірного питання і рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі Рисовський проти України .

У цьому рішенні суд підкреслив особливу важливість принципу належного урядування , який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовний спосіб.

Проаналізовано судом першої інстанції і інші рішення Європейського суду з прав людини, в яких на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення Лелас проти Хорватії , Тошкуце та інші проти Румунії ) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення Онер'їлдіз проти Туреччини та Беєлер проти Італії ).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків ( Лелас проти Хорватії ).

Суд першої інстанції погодився з доводом Ізмаїльською ОДПІ щодо заниження позивачем показника відображеного у рядку 3 у поданих Деклараціях з ПДВ на суму 297 240 000 грн., який ґрунтується на тому, що операції з продажу цінних паперів відповідно до ст.196 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування і не можуть впливати на розмір податкового кредиту, що розраховується за ст. 199 Податкового кодексу України.

На думку суду першої інстанції, положення Податкового кодексу України, Закону України Про цінні папери та фондовий ринок дозволяють зробити висновок про те, що цінні папери є товаром, крім операцій з їх випуском (емісії) та погашення, а тому облігації на етапі їх продажу позивачем ПАТ Державний експортно-імпортний банк України відповідно до договору, не є ні етапом випуску, ні етапом погашення таких облігацій і, відповідно до пп.196.1.1 п.196.1 ст.196 Податкового кодексу України, підлягають включенню до рядка 3 декларації з ПДВ, як такі, що не є об'єктом оподаткування.

Позивач даний висновок суду не оскаржував.

Також доводами апелянта є те, що до рядка 3 Декларації з ПДВ Операції, що не є об'єктом оподаткування (ст. 196 Податкового кодексу України) ПрАТ Українське Дунайське пароплавство не включено послуги надані в межах договорів агентування, які було отримано від інших агентів в іноземних портах та перевиставлені Danubo Special Shippsng (DSS) та Мальтійським компаніям в сумі 532 234 786 грн.

До перевірки надано рахунки, виставлені на оплату за послуги агентування, надані третіми особами та виставлені Danubo Special Shippsng (DSS) та Мальтійським компаніям, як відшкодування витрат (перелік рахунків у додатку № 16).

Вартість вказаних послуг не включено до складу обсягів операцій, які не є об'єктом оподаткування.

Відповідно до угод про експлуатаційне управління суднами з Мальтійськими компаніями від 01 жовтня 1999 року та договорів генерального агентування з Danubo Special Shipping, Панама (далі - DSS) № 031 від 12 січня 2011 року, № 013 від 02 січня 2014 року зазначені особи виступають як Судновласники, а Пароплавство надає послуги з агентування суден, за що отримує винагороду, передбачену договором.

Витрати Пароплавства, які понесені в ході виконання зобов'язань за цими угодами підлягають відшкодуванню Судновласниками на користь Агента.

Згідно генерального договору на агентування № 013 від 02 січня 2014 року ПрАТ Українське Дунайське пароплавство (Генеральний агент) здійснює агентування суден судновласника Danubo Special Shippsng (Судновласник) на підставі діючих правил агентування в портах Дунай, каналах Сулина та Чорна - Вода - Констанца та в порту Констанца. Агентуванню підлягають всі річкові судна Судновласника, які належать йому на правах власності або знаходяться під його оперуванням.

Також послуги з агентування надавались позивачем мальтійським компаніям ( First Danubo Shipping C. Ltd ; Second Danubo Shipping C. Ltd ; Third Danubo Shipping C. Ltd ; Fourth Danubo Shipping C. Ltd ) відповідно договорів на обслуговування та буксирування несамохідного флоту №009 від 10 січня 2008 року, №010 від 10 січня 2008 року, №011 від 10 січня 2008 року, №012 від 10 січня 2008 року, з урахуванням адендумів (додатків).

Предметом вказаних угод є доручення Фрахтівника , в особі Мальтійської компанії, Пароплавству , в особі ПрАТ Українське Дунайське пароплавство здійснити буксирування несамохідного флоту Фрахтівника . Буксирування здійснюється методом штовхання буксирами, які належать Пароплавству на протязі річки Дунай.

Одиницею виміру транспортної роботи при буксируванні є кілати (тоно-міля), розрахунок вартості яких здійснюється відповідно діючим Братиславським Угодам. Оплата здійснюється Фрахтівником протягом 45 діб після виставлення рахунку.

Додатковими адендумами розширено предмет вказаних угод, відповідно до яких Пароплавство надає додаткові послуги та послуги з агентування суден фрахтувальника.

Провівши аналіз цих договорів, контролюючий орган дійшов висновку про те, що в порушення п п. 195.1.3 а п.195.1 ст.195 Податкового кодексу України позивач необґрунтовано зарахував до складу операцій, які оподатковуються за 0 ставкою, послуги надані Мальтійським компаніям, пов'язані з перевезенням вантажів в сумі 6 491 736 грн., оскільки перелік наданих послуг не може вважатися перевезенням.

Надані послуги, на думку відповідача, носять інший характер, відмінний від перевезення, а саме: забезпечення навантаження/розвантаження, замивання, очікування проходження, відкачка води, паузка, очікування початку робочого дня, фіто-санітарний контроль, забезпечення безпечної стоянки, радіологічний контроль, ремонтні роботи несамохідного флоту.

Згідно рахунків, виставлених на оплату, та звітів відповідальних осіб, роботи, пов'язані з перевезенням вантажів виконувались в портах Європи, тобто поза межами митного кордону України, а тому, як вважає відповідач, відповідно пп. в пп.186.2.1 п.186.2 ст.186 Податкового кодексу України зазначені операції не є об'єктом оподаткування.

Аналізуючи вказану правову позицію контролюючого органу слід звернути увагу на наступне.

Згідно з пп.14.1.39 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Позивач, оскаржуючи завищення контролюючим органом обсягів поставок послуг, що оподатковуються за ставкою ПДВ 0 по Мальтійським компаніям на суму 6 471 736 грн., зазначає про порушення ст.102 Податкового кодексу України, згідно з вимогами якої самостійно визначати суму грошових зобов'язань платника податків можливо не пізніше закінчення 1095 денного строку, який настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом.

Судом першої інстанції, при розгляді даної позовної вимоги, обґрунтовано зазначено, що Ізмаїльською ОДПІ не здійснювалися нарахування грошових зобов'язань за період січень-червень 2012 року, у зв'язку з чим відповідні доводи позивача на увагу не заслуговують.

Розглядаючи довід апеляції щодо збільшення показника 3 Декларацій з ПДВ за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2014 року, які дочірні компанії DSS та Мальтійські компанії зобов'язані відшкодувати позивачу в рамках агентських угод, а саме: збільшити базу для оподаткування цих операцій, не обмежуючись лише сумою агентської винагороди, колегія суддів встановила наступне.

Згідно позиції контролюючого органу, базу оподаткування агентських операцій слід визначати за ст.189 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 189.4 статті 189 Кодексу, базою оподаткування для товарів/послуг, що передаються/отримуються у межах договорів комісії (консигнації), поруки, довірчого управління, є вартість постачання цих товарів, визначена у порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

У цьому переліку договорів відсутній договір агентування флоту.

До того ж, ця норма діє у зазначених договорах, коли відбувається саме поставка товару.

Далі, цей пункт встановлює, що дата збільшення податкових зобов'язань та податкового кредиту платників податку, що здійснюють постачання/отримання товарів/послуг у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів та без права власності на такі товари/послуги, визначається за правилами, встановленими статтями 187 і 198 цього Кодексу.

Отже, мова йде не про базу оподаткування для вичерпного кола договорів, а про дату визначення податкових зобов'язань та податкового кредиту.

Тобто, при виконанні умов цієї статті повинна бути база оподаткування, виникати податкові зобов'язання та податковий кредит.

Ці законодавчі вимоги спростовують правову позиції контролюючого органу, що увесь об'єм послуг по агентуванню, взагалі не є об'єктом оподаткування, але база оподаткування повинна визначатися саме за п.п.189.4 Податкового кодексу України.

Суд першої інстанції, беручи до уваги те, що діюче законодавство України не містить визначення договору морського агентування, провівши аналіз вимог Цивільного кодексу України, дійшов правомірного висновку, що відносини, які виникають між агентом і судновласником при виконанні цього договору, можна кваліфікувати як договір доручення.

Частина 3 ст.116 Кодексу торговельного мореплавства України надає можливість агенту не тільки представництва інтересів обох сторін, тобто укладання угод від їх імені, але й дій агента в інтересах обох сторін в інших ситуаціях, а саме:

1) від свого імені на користь судновласника і одночасно від імені і на користь іншої сторони;

2) від імені і на користь судновласника і одночасно від свого імені на користь іншої сторони. Вважається, що агент не може виступати від свого імені, але на користь обох сторін.

Правила даної статті відносяться до осіб, які вступають із судновласником в договірні відносини. До числа цих осіб можна віднести відправників і одержувачів вантажів, фрахтувальників, страхові організації, експедиторські організації, організації, що здійснюють обслуговування судна (ті, що надають лоцманські, буксирувальні, швартові, судноремонтні і інші послуги) тощо.

Відповідно до пп. 4 п. 3 р. V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 13 листопада 2013 року № 678 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11 грудня 2013 року за № 2094/24626, рядок 3 заповнюється платником, якщо платник здійснює операції, що не є об'єктом оподаткування як частину в загальному обсязі постачання та зареєстрований як платник податку на додану вартість відповідно до вимог Податкового кодексу України.

У свою чергу, згідно листа Державної податкової служби України Щодо оподаткування транспортно-експедиторської діяльності № 11358/7/15-3417-17 від 19 квітня 2012 року об'єктом оподаткування ПДВ є транспортно-експедиторські послуги, що надаються експедитором в межах договору транспортного експедирування, а базою оподаткування таких послуг є винагорода експедитора.

Згідно наказу Державної податкової служби України Про затвердження Узагальнюючої податкової консультації щодо порядку оподаткування податком на додану вартість транспортно-експедиторської діяльності № 610 від 06 липня 2012 року базою оподаткування ПДВ у експедитора є вартість наданих транспортно-експедиторських послуг (винагорода експедитора) та вартість послуг з перевезення, за умови, що перевізник є платником ПДВ. Якщо перевізник не є платником ПДВ, то вартість наданих таким перевізником послуг не збільшує базу оподаткування ПДВ у експедитора при наданні транспортно-експедиторських послуг замовнику.

Слід зауважити, що при наданні послуг з агентування ПрАТ Українське Дунайське пароплавство надає послуги за межами митної території України і перевізники не є платниками ПДВ, що виключає можливість збільшувати базу для оподаткування ПДВ при наданні вказаних послуг.

Позивач, обґрунтовуючи свою позицію, посилається на те, що за часи дії Закону України Про податок на додану вартість , податковий орган погоджувався з тим, що при здійсненні агентської діяльності необхідно вести окремий податковий облік бази транзитних коштів, які агент сплачує за рахунок принципала.

Оскільки, норми Закону України Про податок на додану вартість (п.4.7 ст.4) і Податкового кодексу України (п.189.4. ст. 189) щодо визначення бази оподаткування товарів/ послуг є ідентичними немає підстав, на думку позивача, для зміни правової позиції контролюючого органу.

Суд апеляційної інстанції підтримує зазначені доводи та зауважує, що згідно пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України, податкове законодавство України ґрунтується, серед іншого, на презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Відповідно до п. 196.1.11. не є об'єктом оподаткування надання послуг з агентування і фрахтування морського торговельного флоту судновими агентами на користь нерезидентів, які надають послуги з міжнародних перевезень пасажирів, їхнього багажу, вантажів чи міжнародних відправлень.

З огляду на викладене, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про те, що відображенню в рядку 3 Декларацій з ПДВ підлягає лише винагорода агента, а не вся сума отриманих коштів від третіх осіб (принципалів).

Суд першої інстанції, перевіряючи правильність розрахунку заниження обсягів оподаткування по операціям з відшкодування послуг агентування, наданих Мальтійським компаніям, який міститься в додатку до акту перевірки за № 16 правомірно не прийняв його до уваги, позаяк контролюючий орган не зміг пояснити, за яким саме методом та на підставі якого офіційного валютного (обмінного) курсу Національного банку України були розраховані відповідні суми.

Однак, з огляду на наявні в матеріалах справи договори (адендуми), ціни визначалися виключно в іноземних валютах, що, в силу приписів п.214.2 ст.214 Податкового кодексу України, обумовлювало податковий орган застосовувати офіційний курс валюти України до іноземної валюти, встановлений Національним банком України.

Переходячи до доводу апелянта про завищення позивачем обсягу операцій, що оподатковуються за ставкою 0 на суму 60 601 309,15 грн., які проведені з контрагентом Danubo Special Shipping (далі - DSS), колегія суддів встановила, що ключова позиція контролюючого органу з цього питання ґрунтується на тому, що буксир, який виконує рейс за договором рейсового чартеру з дочірньою компанією DSS не є послугами з міжнародного перевезення вантажу, оскільки в ньому відсутні зобов'язання у ПрАТ Українське Дунайське пароплавство щодо вантажу, його приймання та відповідальності за його збереження протягом рейсу.

Проводячи аналіз судового рішення в цій частині, колегія суддів бажає зазначити наступне.

Згідно з ч.1 ст.912 Цивільного кодексу України, за договором чартеру (фрахтування) одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати другій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або з іншою метою, якщо це не суперечить закону та іншим нормативно-правовим актам.

Буксири є лінійними та призначені для перевезення вантажу. Водночас, портові буксири, здійснюють послуги, пов'язані з перевезенням.

Річкове перевезення вантажів здійснюється караванами суден.

Специфіка роботи караванного методу передбачає, що вантаж знаходиться на баржі, а енергетична установка та екіпаж на буксирі. Буксир самостійно не перевозить вантаж, його вантажем є навантажена баржа. На баржі відсутній екіпаж, а тому вона не може видати коносамент або накладну, це здійснює екіпаж буксиру.

Усі договори рейсового чартеру з DSS, по яким позивач передає судно для перевезення вантажу мають однотипні умови.

В п.23.3 зазначені витрати фрахтувальника: бункер, заробітна плата, продовольче постачання, а в п.23.4 зазначені витрати судновласника: портові збори, агентування, страхування судна.

На початку та по завершенню кожного рейсу складаються акти приймання/повернення судна з/із рейсу. За надання судна для виконання рейсу порт Ізмаїл - порти Верхнього Дунаю фрахтувальник сплачує добову ставку - фрахт.

Укладаючи договори рейсового чартеру саме буксиру, умови про вантаж та відповідальність за вантаж викреслюються тому, що такий вантаж та така відповідальність виникає за іншими договорами.

Буксир як судно, формує караван барж, які теж відповідно до ст.15 Кодексу торговельного мореплавства України (далі - КТМ України), є судном.

Позивачем в обґрунтування своєї позиції надані первинні документи, які складаються з рейсових чартерів, службових документів про формування каравану барж буксирів, букінг-нот та інших договорів перевезення вантажу, накладних на перевезення вантажу, актів приймання-передачі буксирів, суднові ролі буксирів зі штампом митниці про перетин митного кордону, виписки із суднових журналів буксирів про вхідну та вихідну ревізію перед початком виконання рейсу.

Саме в букінг-нот (одна з форм договору перевезення вантажу в лінійному сполученні) та контрактів на перевезення вантажу визначена відповідальність за вантаж та фрахт, як вартість перевезення вантажу.

Ці всі документи складаються щодо судна, на яке вантаж завантажується та в якому відбувається фактичне перевезення, тобто відносно несамохідної баржі, в якій немає екіпажу.

На завантажений на баржу вантаж Пароплавство видає накладну відповідно до ст.6 Міжнародної Угоди Про загальні умови перевезення вантажів в міжнародному сполучені по р. Дунай .

Ця Угода є складовою Договору про співробітництво Дунайських пароплавств-учасників Братиславських угод від 06 листопада 1992 року, учасником якого є позивач.

Отже, саме зазначена накладна є документом, який підтверджує отримання вантажу на борт судна та зобов'язання з його відповідального перевезення.

Баржа як судно з вантажними приміщеннями, не здійснює переміщення вантажу, а транспортну роботу з переміщення виконує буксир. Взаємодія цих двох складових утворює процес міжнародного перевезення, до якого Податковий кодекс України застосовує 0 ставку ПДВ.

Відповідно до пп.195.1.3 а п.195.1 ст.195 Податкового кодексу України, за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання послуг міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом. Для цілей цього підпункту перевезення вважається міжнародним, якщо таке перевезення здійснюється за єдиним міжнародним перевізним документом.

Статтею 134 КТМ України встановлено, що договір морського перевезення вантажу повинен бути укладений у письмовій формі. Документами, що підтверджують наявність і зміст договору морського перевезення вантажу, є:

1) рейсовий чартер - якщо договір передбачає умову надання для перевезення всього судна, його частини або окремих суднових приміщень;

2) коносамент - якщо договір не передбачає умови, зазначеної в пункті 1 цієї статті;

3) інші письмові докази.

У висновках Верховного Суду України, що викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС України, за I півріччя 2014 року міститься правова позиція про правильне застосування підпункту 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР Про податок на додану вартість щодо права на застосування нульової ставки податку на додану вартість тільки платником, який безпосередньо надає транспортні послуги з міжнародного перевезення пасажирів та вантажів.

У цьому висновку Верховним Судом України зазначено наступне.

Відповідно до ст.1 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність , транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування, при цьому, експедитор (транспортний експедитор) - це суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.

Згідно з підпунктом 3.1.3 п. 3.1 ст. 3 Закону України Про податок на додану вартість , об'єктом оподаткування ПДВ є вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт), поставки транспортних послуг по перевезенню пасажирів, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу за межами державного кордону України. Пунктом 6.1 ст. 6 вказаного Закону передбачено, що об'єкти оподаткування, визначені ст. 3 Закону № 168/97-ВР, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків.

Відповідно до підпункту 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 вказаного Закону при експорті товарів та супутніх такому товару послуг ставка податку становить нуль відсотків до бази оподаткування поставки транспортних послуг залізничним, автомобільним, морським та річковим транспортом по перевезенню пасажирів, багажу, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу за межами державного кордону України, а саме: від пункту за межами державного кордону України до пункту знаходження зовнішнього митного контролю України; від пункту знаходження зовнішнього митного контролю України до пункту за межами державного кордону України; між пунктами за межами державного кордону України, а також авіаційним транспортом: від пункту за межами державного кордону України до пункту проведення митних процедур з пропуску пасажирів, багажу, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу через митний кордон на митну територію України (включаючи внутрішні митниці); від пункту проведення митних процедур з пропуску пасажирів, багажу, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу через митний кордон за межі митного кордону України (включаючи внутрішні митниці) до пункту за межами державного кордону України; між пунктами за межами митного кордону України.

У разі якщо надання транспортних послуг здійснюється у вигляді брокерських, агентських, комісійних операцій з транспортними квитками, проїзними документами, укладання договорів або рахунків на транспортування пасажирів чи вантажів довіреною особою перевізника, операції з таких послуг відповідно до абз. 2 підпункту 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону України Про податок на додану вартість оподатковуються за повною ставкою. Базою оподаткування в цьому випадку є винагорода, отримана довіреною особою чи агентом за сприяння у продажу послуг із міжнародного перевезення.

Отже, з огляду на зазначене Законом України Про податок на додану вартість передбачено, що право на застосування нульової ставки ПДВ згідно з підпунктом 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 цього Закону має платник, який безпосередньо надає транспортні послуги з міжнародного перевезення пасажирів та вантажів.

Зважаючи на викладене, колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України зроблений висновок, що право на застосування нульової ставки ПДВ згідно з підпунктом 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону України Про податок на додану вартість має платник, який безпосередньо надає транспортні послуги з міжнародного перевезення пасажирів та вантажів, тобто нульова ставка ПДВ, встановлена для перевізника, не поширюється на послуги, які надає експедитор (постанова Верховного Суду України від 24 червня 2014 року у справі № 21-210а14).

Слід зазначити, що втрата чинності Закону України Про податок на додану вартість , не позбавляє права дотримуватися вказаної позиції Верховного Суду України, оскільки у Податковому кодексі України спірні питання урегульовані в тому ж правовому руслі.

Стаття 14 КТМ України надає роз'яснення як застосовувати Колізійні норми та зазначає, що відносини за договорами морського перевезення вантажів, фрахтування судна на термін, фрахтування судна без екіпажу, лізингу, буксирування, морського страхування регулюються законодавством держави за згодою сторін, а за договором морського перевезення пасажира і морського круїзу - також тим, що зазначено у пасажирському квитку.

У разі відсутності згоди сторін щодо застосування права, відносини сторін регулюються законодавством тієї держави, де заснована, має основне місце діяльності або постійного перебування сторона, що є: а) перевізником - у договорі морського перевезення і морського круїзу; б) судновласником - у договорах фрахтування судна на термін і фрахтування судна без екіпажу; в) лізингодавцем - у договорі лізингу; г) власником судна, що здійснює буксирування, - у договорі буксирування; д) страховиком - у договорі морського страхування.

Сторони мають право відійти у договорі від правил цього Кодексу, що стосується відповідного договору, якщо цими правилами не встановлено інше.

Судом першої інстанції ретельно проведено аналіз правовідносин, в які вступають в процесі перевезення вантажу перевізник, відправник і одержувач вантажу.

Так, судом першої інстанції зазначено, перевізник - це суб'єкт господарювання, який на виконання умов договору морського перевезення вантажу зобов'язується перевезти доручений йому відправником вантаж з порту відправлення в порт призначення і видати його одержувачу.

Перевізник є стороною договору морського перевезення вантажу і зазначається як такий у відповідних транспортних документах.

Конвенція ООН про морське перевезення вантажів 1978 року визначає терміни перевізник і фактичний перевізник .

Перевізником є будь-яка особа, якою або від імені якої з вантажовідправником укладено договір морського перевезення вантажу.

Фактичним перевізником є будь-яка особа, якій перевізником доручено здійснити перевезення вантажу або частину перевезення, і включає будь-яку іншу особу, якій доручено здійснити перевезення.

Конвенцією передбачено, що в тих випадках, коли здійснення перевезення або частини його доручено фактичному перевізнику, навіть якщо це відображено в умовах договору морського перевезення, перевізник залишається відповідальним за все перевезення. Основними функціями коносамента є: функція розписки перевізника про отримання вантажу від відправника; функція доказу наявності і змісту договору морського перевезення вантажу; функція товаророзпорядчого документу щодо вказаного в ньому вантажу.

Правова суть коносаменту полягає в тому, що він є документом, який відтворює зміст укладеного договору морського перевезення вантажу, його умови, а тому засвідчує наявність останнього. Коносамент доказує, що перевізник прийняв вантаж, виражає обов'язок перевізника видати вантаж одержувачу і цим визначає правовідносини між перевізником і одержувачем вантажу.

В матеріалах справи наявні копії коносаментів, складених на виконання договорів перевезення, які були надані позивачем до податкової перевірки, що не заперечувалося представниками сторін.

Разом з тим, посадові особи, які здійснювали перевірку, не взяли до уваги зазначену первинну документацію, чим допустили формалізм та неповноту перевірки.

На думку колегії суддів, копії коносаментів не були враховані податковою інспекцією, у зв'язку з тим, що вона намагалася довести вину позивача у порушенні ним п.186.2 ст.186 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п.186. 2.1 п.186.2 ст.186 Податкового кодексу України, місцем постачання послуг є місце фактичного постачання послуг, пов'язаних з рухомим майном, а саме: послуг, пов'язаних із перевезенням пасажирів та вантажів, у тому числі з постачанням продовольчих продуктів і напоїв, призначених для споживання.

Колегія суддів вважає у зазначеному пункті не зазначена назва послуг, які слід вважати пов'язаними із перевезенням.

У частині 1 ст.316 Господарського кодексу України встановлено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Перелік цих послуг перелічений в ст. 8 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність .

Отже, для того щоб довести вину позивача у порушенні ним п.186.2 ст.186 Податкового кодексу України, контролюючий орган мав би довести, що позивач за договорами рейсового чартеру надає послуги з організації перевезення вантажів компанією DSS і не здійснює самостійне перевезення.

До того ж, податковою перевіркою встановлено, що в порушення п.198.1 п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України ПрАТ Українське Дунайське пароплавство завищено податковий кредит по операціям з отримання товарно-матеріальних цінностей, придбання яких не підтверджено відповідним чином оформленими первинними документами та податковими накладними на загальну суму 77 672 грн. по наступним контрагентам: ТОВ СПБ-ГРУП , ТОВ Аргадон , ТОВ Омега Союз , ТОВ Весус , ТОВ Техносистеми .

Порушення в оформленні первинних документів виразилося в наступному.

Так, у всіх видаткових накладних ТОВ СПБ Груп у графі отримав наявний тільки підпис, але відсутні прізвище, посада або інші дані про особу, яка фактично отримала ТМЦ від постачальника по цим накладним.

Окрім того, перевезення ТМЦ не підтверджено товарно-транспортними, залізно-дорожніми накладними або іншими перевізними документами.

Про аналогічні порушення зазначено щодо операцій з придбання вугілля від ТОВ Аргадон та ТОВ Омега Союз , кабельної продукції від ТОВ Весус та респіраторів від ТОВ Техносистеми .

Суд першої інстанції дослідивши первинну документацію господарських операцій з вказаними контрагентами, їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, дійшов законного висновку про обґрунтованість формування податкового кредиту.

Так, вирішуючи спір, суд враховував, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Згідно з п.6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затверджений Наказом Державної податкової адміністрації України 22 грудня 2010 року № 984, який був чинний на момент складання акту перевірки (втратив чинність 17 листопада 2015 року), факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В порушення вищенаведеного положення, посадовими особами інспекції в акті перевірки викладені порушення без посилання на первинні або інші документи, які підтверджують зазначені факти, не надано оцінки фактам, що понесені позивачем витрати обумовлені виробничою необхідністю, а також направлені на організацію виробничого процесу та мали реальний характер.

В акті податкової перевірки відсутні докази того, що дані, наведені в документах, не відповідають дійсності та товар не придбавався.

Згідно пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 44.1. статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, серед іншого, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відноситься до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні встановлено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Вимоги до первинного документу встановлені ст.9 цього Закону та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Наявні в матеріалах справи та досліджені в ході судового розгляду у суді першої інстанції первинні документи, бухгалтерські та інші супутні документи за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надані та під час розгляду справи судом не встановлено.

Щодо посилання апелянта на те, що надані позивачем товарно-транспортні накладні неналежним чином оформлені, слід зазначити, що дані документи є транспортною документацією, яка підтверджує операції саме з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару.

Колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції, що відповідачем перевищено юридичне значення довіреностей на отримання ТМЦ в аспекті оподаткування господарських операцій платника податків.

Отже, відсутність таких документів не є безумовним доказом неправомірності вчиненої господарської операції, а окремі недоліки документів не можуть бути підставою для невизнання фактів придбання товару, тим більше, що Податковий кодекс України не містить інших вимог, ніж наявність податкової накладної, для віднесення сум за правочинами до податкового кредиту.

Щодо доводів апелянта, які стосуються контрагентів ТОВ Омега-Союз та ТОВ Аргадон слід зазначити, що видача довіреності при відвантажені постачальником товарів, які перевозяться залізницею має ряд відмінностей: така довіреність не може видаватися покупцем, оскільки за таких умов постачання, отримання товару відбувається за допомогою залізниці. Продавець (вантажовідправник) у відповідності до Правил оформлення перевізних документів отримує від залізниці квитанцію про прийняття вантажу до перевезення, яка є заміною довіреності покупця.

При цьому, такі несуттєві помилки, як відсутність прізвища (проте наявність підпису та печатки підприємства) на видатковій накладній не можуть слугувати підставою для позбавлення платника права на податковий кредит. Адже такою підставою відповідно до абзацу дев'ятого пункту 201.10 статті 200 Податкового кодексу України є відсутність реєстрації податкової накладної у Реєстрі взагалі.

Відповідачем не було доведено, що позивач та його контрагенти при укладанні вказаних угод мали умисел на їх укладання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Також не доведено намірів на ухилення від оподаткування, безтоварність операції, неможливість її вчинення в силу відсутності основних засобів, персоналу, тощо.

З огляду на положення ч.1. ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , такі рішення є самостійним джерелом права.

Згідно зі статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

При розгляді Європейським судом з прав людини податкових спорів у мотивувальній частині рішення найчастіше застосовується ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

Цією статтею гарантується право на мирне володіння своїм майном. У ній, зокрема, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У контексті податкових спорів позбавлення права отримати податкову вигоду (податковий кредит чи бюджетне відшкодування ПДВ) розглядається як позбавлення власності.

Тобто, позбавлення податковим органом права платників податків ПДВ на податковий кредит з причини виявлення зловживань з боку їхніх постачальників є порушенням статті 1 Протоколу 1 до Конвенції.

Колегія суддів апеляційного суду вважає правильним зауваження суду першої інстанції про те, що незважаючи на правомірність рішення контролюючого органу щодо заниження позивачем обсягу операцій, в частині невідображення реалізації цінних паперів в ряд. 3 декларації в сумі 297 240 000 грн., визначити частку даного порушення у спірному податковому повідомленні-рішенні неможливо, а тому воно підлягає скасуванню в повному обсязі.

Мотивуючи своє рішення про задоволення позову, суд першої інстанції вірно зауважив, що про необхідність дотримання судами правил вирішення колізій у податковому законодавстві на користь платника податків наголошено у рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України .

Так, у цій справі Європейський суд дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема, у зв'язку з тим, що національними органами не був застосований підхід, який був би найбільш сприятливим для платника податку, коли національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

За підсумком викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства Українське Дунайське пароплавство до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту судового рішення.

Доповідач - суддя І.О.Турецька

суддя Л.В. Стас

суддя І.П. Косцова