Рішення

від 25.01.2017 по справі 910/18871/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.01.2017Справа №910/18871/16

За позовом Державного підприємства "Науково-дослідний і проектний інститут містобудування"

до Товариства з обмежено відповідальністю "Укрземпроектування"

про стягнення заборгованості в сумі 44 125,77 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Маслакова І.Ю - представник, довіреність № 003/9/1/7-07 від 11.01.2017;

Від відповідача: не з'явились.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Державне підприємство "Науково-дослідний і проектний інститут містобудування" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмежено відповідальністю "Укрземпроектування" про стягнення заборгованості в сумі 44 125,77 грн., а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 450,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору № 692 оренди нежитлового приміщення від 01.04.2010р. в частині сплати фактично спожитих комунальних послуг, внаслідок чого утворилась заборгованість у вказаному розмірі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.2016 порушено провадження у справі № 910/18871/16 та призначено до розгляду на 02.11.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2016 розгляд справи № 910/18871/16 відкладено на 14.12.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2016 за клопотанням представника позивача продовжено строк розгляду справи на 15 днів та відкладено розгляд справи на 11.01.17.

11.01.2017 судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2017 розгляд справи № 910/18871/16 призначено на 25.01.2017.

У судове засідання 02.11.2016 уповноважені представники сторін не з'явились.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 02.11.2016 позивач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення: № 0103040864214.

Копія ухвали суду від 18.10.2016, яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: поштовий індекс 01034, м. Київ, вул. Ярославів Вал, 36-38, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, на час проведення судового засідання повернулась на адресу Господарського суду м. Києва з відміткою "інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення" та адресату не вручено.

У судові засідання 14.12.2016 та 25.01.2017 з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у судові засідання 14.12.2016 та 25.01.2017 не з'явився.

Копія ухвали суду від 02.11.2016, яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: поштовий індекс 01034, м. Київ, вул. Ярославів Вал, 36-38, на час проведення судового засідання 14.12.2016 повернулась на адресу Господарського суду м. Києва з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання" та адресату не вручено.

Копія ухвали суду від 13.01.2017, яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 01034, м. Київ, вул. Ярославів Вал, 36-38, на час проведення судового засідання 25.01.2017 повернулась на адресу Господарського суду м. Києва з відміткою вибув 16.01.2017 та адресату не вручено.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, позивачу невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (далі - Постанова № 18) роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п. 3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що відповідач повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 02.11.2016 через відділ діловодства господарського суду м. Києва від представника позивача надійшли письмові пояснення №1369/1/97-07 від 02.11.2016 та клопотання про відкладення розгляду справи б/н від 02.11.2016, які судом долучені до матеріалів справи.

До початку судового засідання 14.12.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшли пояснення по справі № 1554/1/9/7-07 від 14.12.2016, в яких останній зазначає, що рахунки - фактури з січня по травень 2016 року надавалися нарочно представнику ТОВ "Укрземпроектування", тому у позивача відсутні докази надсилання вказаних рахунків - фактур та просив позовні вимоги задовольнити повністю. Пояснення по справі № 1554/1/9/7-07 від 14.12.2016 судом долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 25.01.2017 представник позивача подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи № 068/1/9/7-07 від 25.01.2017, яке судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 25.01.2017, позивачем суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань до суду не надходило.

Документи, витребувані ухвалами суду від 18.10.2016, 02.11.2016, 14.12.2016 та 13.01.2017, в т.ч. відзив на позовну заяву, відповідачем суду не надані.

Про поважні причини неявки представника відповідача в судові засідання суд не повідомлено.

Відповідно до рекомендацій та роз'яснень Вищого господарського суду України, викладених зокрема у п. 2.3 Постанови №18, якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи, а також той факт, що представник позивача проти розгляду справи без участі представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

Судом прийнято до уваги, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Окрім того суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є в подальшому підставою для скасування судового рішення, прийнятого за відсутності представника сторони спору.

У зв'язку із неявкою в судове засідання 02.11.2016 представників сторін на підставі ч. 8 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України засідання господарського суду по розгляду даної заяви проведено без допомоги звукозаписувального технічного засобу. Судовий процес відображено у протоколі судового засідання.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань 14.12.2016 та 25.01.2017 клопотань сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 25.01.2017 представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені у позовній заяві, відповів на питання суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 01 квітня 2010 року між Відкритим акціонерним товариством "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" (ВАТ "КиївЗНДІЕП", орендодавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрземпроектування" (орендар за договором, відповідач у справі) було укладено Договір оренди нежитлових приміщень № 692 (далі - Договір), згідно якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, орендодавець зобов'язується передати орендареві у строкове платне користування, а орендар зобов'язується прийняти у строкове платне користування приміщення, що визначене у цьому договорі, та зобов'язується сплачувати орендодавцеві орендну плату.

За умовами п.1.2, 1.3 Договору адреса будинку, у якому знаходиться приміщення, що орендується: м. Київ, бул. Лесі Українки, 26, літера А ; загальна площа приміщення 5884, 2 кв.м.

Приміщення, що орендується, надається орендарю для розміщення адміністративних підрозділів орендаря, якщо інше не передбачено Договором (п. 2.1 Договору).

Розділами 3 - 8 Договору сторони узгодили порядок передання приміщення в оренду, строк оренди, орендну плату та розрахунки за договором, права та обов'язки орендодавця та орендаря, відповідальність сторін за порушення Договору тощо.

Вказаний Договір підписано орендарем та орендодавцем та засвідчено печатками товариств.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 22 Господарського кодексу України держава здійснює управління державним сектором економіки відповідно до засад внутрішньої і зовнішньої політики.

Суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

При цьому держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

В подальшому, на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України "Про передачу нерухомого майна ВАТ "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" - ВАТ "КиївЗНДІЕП" від 01 березня 2010 року № 355-р було видано наказ Міністерства регіонального розвитку та будівництва України "Про передачу нерухомого майна" № 116 від 31 березня 2010 року, відповідно до якого передано від ВАТ "КиївЗНДІЕП" на баланс Державного підприємства "Науково-дослідний і проектний інститут містобудування" (далі - ДП "НДПІмістобудування") нерухоме майно (нежитлові приміщення) загальною площею 9 854, 2 кв.м., за адресою м. Київ, бул. Л.Українки 26 "А".

У відповідності до розпорядження Кабінету Міністрів України № 355-р від 01.03.2010 та наказу Міністерства регіонального розвитку та будівництва України (органу управління позивача та відповідача) № 116 від 31 березня 2010 року з балансу ВАТ "КиївЗНДІЕП" на баланс Державного підприємства "Науково-дослідний і проектний інститут містобудування" (позивач у справі) передано державне нерухоме майно - будівлю літера "А", площею 9854,2 кв. м., за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки. 26.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 1,3 ст. 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Отже, право господарського відання щодо певного державного майна виникає у державного підприємства на підставі відповідного акту уповноваженого державного органу, зокрема, наказу міністерства, в управлінні якого перебуває дане державне підприємство.

Відповідно до ч. 1 ст. 770 Цивільного кодексу України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.

Так, 12.04.2010 на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України № 355-р від 01.03.2010 та наказу Міністерства регіонального розвитку та будівництва України (органу управління позивача та відповідача) № 116 від 31 березня 2010 року, комісією з приймання передачі державного нерухомого майна було здійснено огляд будівлі (літера "А") площею 9854,2 кв.м. за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, а також ВАТ "КиївЗНДІЕП" передав, а ДП "НДПІ містобудування" прийняв дане приміщення (акт приймання-передачі внутрішнього переміщення основних засобів №1 від 12.04.2010).

30.04.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрземпроектування" (далі - орендар, відповідач) та Державним підприємством "Науково-дослідний і проектний інститут містобудування" (далі - орендодавець, позивач, ДП "НДПІ містобудування") було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору оренди нежитлових приміщень № 692 від 01.04.2010, відповідно до п.п. 1,2 якої у зв'язку з передачею будівлі №26 літера "А" по бул. Л. Українки в м. Києві на підставі наказу Мінрегіонбуду України № 116 від 31.03.2010 та акту приймання-передачі № 1 від 12.04.2010 року сторони домовились внести зміни до Договору № 692, а саме: орендодавцем виступає ДП "НДПІ містобудування", інші умови Договору залишені без змін.

Відповідно до наказу Міністерства регіонального розвитку та будівництва України № 329 від 21.08.2010, нежитлові приміщення загальною площею 9854,2 кв.м. за адресою: бульвар Лесі Українки, 26, літ. "А", м. Київ закріплено за Державним підприємством "Науково-дослідний проектний інститут містобудування" на праві господарського відання.

Таким чином виходячи з вищенаведеного, позивач набув статус орендодавця за Договором оренди нежитлових приміщень № 692 від 01 квітня 2010 року безпосередньо на підставі вищевказаних розпорядження Кабінету Міністрів України № 355-р від 01.03.2010 та наказу Міністерства регіонального розвитку та будівництва України "Про передачу нерухомого майна" № 116 від 31 березня 2010 року, згідно якого у позивача виникло право господарського відання стосовно майна, переданого в оренду відповідачу за вказаним Договором.

Судом встановлено, що укладений Договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в ст. 759 Цивільного кодексу України.

Оскільки орендоване майно є державною власністю, то відносини сторін даного Договору оренди регулюються також Законом України "Про оренду державного та комунального майна", який є спеціальним законом з питань оренди комунального майна та, відповідно до частин 1, 2 ст. 1, регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, або майна, що перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, або майна, що перебуває у комунальній власності.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Договір оренди відповідно до ст. 12 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а також ст. 638 ЦК України є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов.

Згідно ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

За висновками суду, як при укладенні Договору оренди сторони узгодили істотні умови договору, в тому числі щодо об'єкту оренди, його вартості, розміру орендної плати та відшкодування комунальних витрат, порядок передачі та повернення майна, відповідальність сторін та строк дії договору тощо, що підтверджується також матеріалами справи та представником позивача в судовому засіданні.

Будь-які заперечення щодо порядку укладення Договору оренди та змісту останнього з боку сторін відсутні.

Окрім того, згідно ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Частиною 1 статті 13 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.

Згідно п.4.1 Договору строк оренди приміщення, що орендується, складає до 30 березня 2023 р. з моменту прийняття приміщення, що орендується, за актом приймання - передання.

Приміщення та майно, що орендуються, повинні бути передані орендодавцем та прийняті орендарем протягом 5-ти днів з дня набрання чинності цим Договором, але не раніше дат підписання сторонами цього Договору акту приймання - передання приміщення та майна (п.3.1 Договору оренди).

При цьому судом встановлено за матеріалами справи, що факт виконання орендодавцем та позивачем своїх зобов'язань за Договором оренди в частині передачі нерухомого майна в користування відповідачеві в повному обсязі, та, відповідно, прийняття останнім вказаного приміщення в оренду без будь - яких зауважень підтверджується наявними в матеріалах справи складеними між ВАТ КиївЗНДІЕП та ТОВ Укрземпроектування актом № 1 від 01.04.10р. приймання - передачі нежилих приміщень згідно Договору оренди, а також підписаними на виконання умов Додаткової угоди № 1 до Договору від 30.04.10 р. між позивачем - ДП Науково - дослідний і проектний інститут містобудування як новим орендодавцем та ТОВ Укрземпроектування як орендарем актом приймання-передачі № 1 від 12.04.2010 та № 2 від 01.04.2011 року про передачу відповідачеві у користування нежитлових приміщень за адресою: м. Київ, бул. Л. України, №26, літера "А" загальною площею 2 220,4 кв.м., а саме на загальну площу 1 828,9 кв.м та на загальну площу 391,5 кв.м відповідно. Належним чином засвідчені копії вказаних актів знаходяться в матеріалах справи.

Вказані акти підписані орендарем та орендодавцями, а також скріплені печатками сторін без будь-яких зауважень та заперечень.

За приписами ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Умовами п. 10.3 Договору сторонами встановлено, що строк дії цього договору закінчується 30.03.2013 року з правом пролонгації на термін дії договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.07.2013 у справі № 910/10425/13 за позовом ДП Науково - дослідний і проектний інститут містобудування до ТОВ Укрземпроектування про розірвання договору оренди, залишеним без змін Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2013, в задоволені позову відмовлено та встановлено, що Договір оренди нежитлових приміщень № 692 від 01.04.2010 припинив свою дію 30.03.2013.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Аналогічна положення знайшли своє відображення в пункті 2.6 Постанови № 18, згідно якої не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

За таких обставин суд вважає встановленими рішенням суду у справі № 910/10425/13 факт припинення дії спірного Договору оренди 30.03.2013, що не оспорювалось відповідачем при розгляді вказаної справи. При цьому вказані факти відповідно до норм ГПК та роз'яснень Пленуму Вищого господарського суду України є преюдиційними і доказування не потребують.

Окрім того, рішенням Господарського суду міста Києва від 06.07.2016р. у справі № 910/21633/13 за позовом ДП Науково - дослідний і проектний інститут містобудування до ТОВ Укрземпроектування , за участю третіх осіб Публічне акціонерне товариство Український зональний науково - дослідний і проектний інституту по цивільному будівництву , Міністерство регіонального розвитку та будівництва та житлово-комунального господарства про розірвання договору та стягнення 94 159,29 грн., яке набрало законної сили 23.07.2016р., позовні вимоги задоволено повністю, зобов'язано орендаря - ТОВ "Укрземпроектування" звільнити та повернути ДП "Науково-дослідний і проектний інститут містобудування" нежитлові приміщення загальною площею 2 220,4 кв.м за адресою м. Київ, бул. Л. Українки,26 "А" у зв'язку із закінченням строку дії Договору оренди.

ДП НДПІ містобудування з урахуванням рішення Господарського суду міста Києва у справі № 91021633/13 та наказу від 19.08.2016 на його виконання було створено наказом № 01 від 01.09.16р. створено комісію з повернення орендованого державного майна, у відповідності до якого позивачем здійснено перевірку об'єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: 01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 26 А , загальною площею 2 220.4 кв.м, який перебував в оренді відповідача за Договором оренди нежитлових приміщень від 01.0.410 р. № 692, за результатами якої складено акт від 01.09.2016р. перевірки нежитлових приміщень, орендованих ТОВ Укрземпроектування , згідно встановлено, що станом на 01.09.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю Укрземпроектування не використовує вказані приміщення загальною площею 2220,40 кв.м для цілей своєї господарської діяльності; акт приймання - передачі приміщень підписати не виявилось можливим в зв'язку з відсутністю ТОВ Укрземпроектування за юридичною адресою. Копія вказаного акту наявна в матеріалах справи.

В подальшому ДП НДПІ містобудування листом № 1236/9/1/7-07 від 05.10.2016 було направлено на юридичну адресу відповідача Акт приймання-передачі нежитлових приміщень за адресою м. Київ, бул. Лесі Українки, 26 А , підписаний орендодавцем, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскального чеку № 4155 від 06.10.16 р. та опису вкладення в цінний лист від 06.10.16 р.

Станом на час розгляду справи в суді підписаний х зборку орендаря - ТОВ Укрземпроектування Акт приймання - передачі на адресу позивача не повертався.

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 3 ст. 18 Закону України Про оренду державного та комунального майна встановлено обов'язок орендаря вносити орендну плату своєчасно та в повному обсязі.

Згідно частин 1 та 3 ст. 19 Закону України Про оренду державного та комунального майна орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності, строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Вказаним приписам законодавства кореспондує визначений умовами п. 7.2 Договору оренди обов'язок орендаря своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату; здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого приміщення та майна.

При цьому суд зазначає, що обставини щодо виконання сторонами умов Договору оренди в частині сплати відповідачем орендних платежів за користування переданим позивачем в користування нерухомим майном до предмета доказування у даній справі не входять.

Окрім того, умовами п. 7.2 Договору оренди передбачено обов'язок орендаря протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з орендодавцем договір про відшкодування витрат орендодавця на утримання орендованого майна на надання комунальних послуг орендарю.

Проте, як свідчать матеріали справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, всупереч вимогам п. 7.1 Договору відповідач не уклав з позивачем договору про відшкодування витрат орендодавця та утримання орендованого майна та надання комунальних послуг.

Поряд із цим п. 6.1 Договору передбачений обов'язок орендодавця забезпечити цілодобове отримання орендарем комунальних послуг, електроенергії та виставлення рахунків на сплату цих послуг.

Як зазначено позивачем в позовній заяві, на виконання умов вищезазначеного Договору оренди за період січень 2016 - серпень 2016 року включно позивачем здійснене утримання нерухомого майна за адресою: 01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 26 А , загальною площею 2 220.4 кв.м та забезпечене отримання орендарем комунальних послуг, які були фактично спожиті орендарем на загальну суму 44125,77 грн., а саме підставі укладених з виробниками послуг договорів: укладеного між ДП НДПІ містобудування та ПАТ КИЇВЕНЕРГО Договору про постачання електричної енергії від 20.05.2010 №31526019, укладеного між ДП НДПІ містобудування та ПАТ Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву - ПАТ КиївЗНДІЕП Договору від 01.07.2013 № 846-Т щодо надання теплової енергії, укладеного між ДП НДПІ містобудування та ДП Укркомунобслуговування Договору від 01.08.2014 № 01-08/14 на забезпечення постачання води та водовідведення, технічне обслуговування інженерних мереж водопроводу та водовідведення, укладеного між ДП НДПІ містобудування та ПП Вікторія-Безпека Договору від 10.01.2011 № 25 щодо надання послуг з охорони тощо. Факт надання послуг за вказаними договорами орендодавцеві підтверджується наявними в матеріалах справи актами надання послуг за спірний період.

Так, за наявними в матеріалах справи доказами позивачем в період з січня 2016 по серпень 2016р. включно було здійснено нарахування відповідачу компенсації за спожиту електричну енергію, теплопостачання, водопостачання, водовідведення та технічне обслуговування інженерних мереж водопроводу та водовідведення, охорону, обслуговування та утримання інженерних мереж, місць загального користування та прибудинкової території у належному стані, та, відповідно, виставлені рахунки - фактури на оплату, копії яких містяться в матеріалах справи.

Зокрема, позивачем нараховано відповідачеві за січень 2016 - серпень 2016:

- компенсації за спожиту електроенергію на загальну суму 23 402,17 грн. (№ ГС -00000068 від 29.01.2016 р., № ГС - 0000069 від 29.01.2016, № ГС - 0000121 від 29.02.2016, № ГС - 0000122 від 29.02.2016, № ГС - 0000237 від 30.03.2016, № ГС - 0000238 від 30.03.2016, № ГС - 0000345 від 28.04.2016, № ГС - 0000346 від 28.04.2016, № ГС - 0000432 від 30.05.2016, № ГС - 0000431 від 30.05.2016, № ГС - 0000506 від 29.06.2016, № ГС - 0000507 від 29.06.2016, № ГС - 0000624 від 28.07.2016, № ГС - 0000623 від 28.07.2016, № ГС - 0000707 від 30.08.2016, № ГС - 0000708 від 30.08.2016);

- компенсації за спожите теплопостачання на загальну суму 9849,38 грн. (№ ГС - 0000071 від 29.01.2016, № ГС - 0000124 від 29.02.2016, № ГС - 0000240 від 30.03.2016);

- компенсації витрат за спожите водопостачання, водовідведення та технічне обслуговування інженерних мереж водопроводу та водовідведення на суму 989,54 грн. (№ ГС - 0000070 від 29.01.2016, № ГС - 0000123 від 29.02.2016, № ГС - 0000239 від 30.03.2016, № ГС - 0000347 від 28.04.2016, № ГС - 0000434 від 30.05.2016, № ГС - 0000508 від 29.06.2016, № ГС - 0000625 від 28.07.2016, № ГС - 0000709 від 30.08.2016);

- компенсації витрат за охорону, обслуговування та утримання інженерних мереж, місць загального користування та прибудинкової території в належному стані на загальну суму 9884,68 грн. (№ ГС - 0000435 від 30.05.2016, № ГС - 0000509 від 29.06.2016, № ГС - 0000626 від 28.07.2016, № ГС - 0000710 від 30.08.2016), всього на загальну суму 44 125,77 грн.

При цьому, вищезазначені рахунки-фактури були направлені відповідачу засобами поштового зв'язку та надані представнику ТОВ Укрземпроектування нарочно, що підтверджується відповідними супровідними листами.

В свою чергу як встановлено судом за матеріалами справи, порядок і строки внесення платежів з відшкодування витрат орендодавця на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг умовами укладеного між сторонами Договору оренди не визначений. Докази наявності додаткових угод до спірного Договору щодо врегулювання даного питання, а також укладення окремих договорів про відшкодування витрат орендодавця сторонами суду також не надані.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Окрім того, як зазначено в 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (далі - Постанова № 14) якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України.

Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Оскільки згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв'язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред'явленою.

Тобто, оскільки положення Договору не містять чітких умов щодо строків оплати в розумінні статті 251 ЦК України, за висновками суду до даних правовідносин підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 530 ЦК України.

При цьому оскільки орендарем не виконувались зобов'язання з компенсації витрат орендаря на утримання приміщення та надання комунальних послуг, позивачем з метою досудового врегулювання спору був надісланий на адресу відповідача лист № 1223/9/1/7-07 від 03.10.2016 з вимогою щодо сплати заборгованості в сумі 44 125,47 грн. відшкодування комунальних витрат, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскального чеку № 4156 від 06.10.2016 та опису вкладення в цінний лист від 03.10.2016.

Проте, зазначена вимога залишена ТОВ Укрземепроектування без відповіді та задоволення, вказана сума заборгованості з відшкодування витрат орендодавця сплачена не була

Зобов'язанням, згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо відшкодування понесених позивачем витрат на утримання орендованого майна та надання комунальних в сумі 44125,77 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам господарського та цивільного законодавства, відповідач не виконав, в зв'язку з чим у ТОВ Укрземепроектування утворилась заборгованість у зазначеному розмірі, яку позивач просив стягнути в позовній заяві згідно наданого розрахунку.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, надавши правову оцінку поданим позивачем матеріалам суд дійшов висновку, що за наявності зазначення в Договорі оренди обов'язку орендаря відшкодовувати понесені орендодавцем витрати на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг як на підставі укладеного самим орендарем з безпосереднім орендодавцем договору про відшкодування, так і до моменту його укладення на підставі окремо виставлених рахунків за фактично спожиті послуги, наявні правові підстави для віднесення вказаних витрат до сум відшкодування, належних до сплати ТОВ Укрземпроектування за січень 2016- серпень 2016 включно.

Окрім цього у відповідності з положенням п. 1 ч.1 ст. 1 Закону України Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій від 20.05.1999 р. № 686-XIV суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності сплачують комунальні послуги за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання та пропорційну частку витрат на утримання прибудинкової території.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань в частині відшкодування позивачу вартості фактично спожитих витрат орендодавця на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг, розмір заборгованості на момент вирішення спору відповідає фактичним обставинам та на час прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за фактично спожиті послуги з утримання орендованого майна та надання комунальних послуг підлягають задоволенню в заявленій сумі.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 35, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрземпроектування" (01034, м. Київ, вул. Ярославів Вал, 36-38, код ЄДРПОУ 36049023) на користь Державного підприємства "Науково-дослідний і проектний інститут містобудування" (01133, м. Київ, бул. Л. Українки, 26-А) 44 125,77 грн. боргу та 1378,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складений та підписаний 20 січня 2017 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М.Селівон