Рішення

від 08.02.2017 по справі 914/3351/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.02.2017р. Справа№ 914/3351/16

За позовом: Публічного акціонерного товариства Львівобленерго , м.Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ЗУАТ Вторкольормет , м.Львів

про стягнення 11368,48 грн.

суддя Гоменюк З.П.

секретар судового засідання Климишин Ю.О.

за участю представників:

позивача: ОСОБА_1, представник (довіреність №119-4977/2 від 30.12.2016 р.);

відповідача: не з'явився

Учаснику процесу роз'яснено його процесуальні права та обов'язки, зокрема, право заявляти відводи. Учаснику процесу права та обов'язки зрозумілі, відводу не заявлено.

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Публічного акціонерного товариства Львівобленерго , м.Львів до Товариства з обмеженою відповідальністю ЗУАТ Вторкольормет , м.Львів про стягнення 11368,48 грн.

Ухвалою суду від 30.12.2016 р. порушено провадження у справі, призначено її до розгляду на 08.02.2017 р.

В судовому засіданні представник позивача пояснив, що між сторонами було укладено договір про постачання електричної енергії, на виконання якого позивач постачав електроенергію відповідачеві, проте відповідач в порушення умов договору не здійснив оплати за поставлену йому активну електричну енергію за липень - листопад 2016 р. У зв'язку з цим, в позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача 10783,29 грн. боргу, 373,92 грн. пені, 39,23грн. 3% річних та 172,04 грн. інфляційних нарахувань.

В судовому засіданні представник позивача підтримав подану заяву про припинення провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу (вх.№4156/17 від 01.02.2017 р.) та у зв'язку із погашенням відповідачем суми основного боргу просив суд припинити провадження в цій частині та стягнути з ТзОВ ЗУАТ Вторкольормет 373,92 грн. пені, 39,23 3% річних та 172,04 грн. інфляційних нарахувань.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, вимог ухвал суду не виконав, письмового відзиву не подав, повідомлення про вручення йому ухвали про порушення провадження у справі на адресу суду не повернулось.

Ухвала про порушення провадження у справі надсилалась судом на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, яка також відповідає адресі, вказаній у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як місцезнаходження відповідача: 79056, м.Львів, вул.Пластова, 11А.

Пунктом 3.9.1. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції роз'яснено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку Укрпошта щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду

Факт надсилання відповідачу ухвали суду про порушення провадження у справі підтверджується списком згрупованих внутрішніх поштових відправлень рекомендованих листів №7 за 04.01.2017 року.

Суд вважає, що ним виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи, оскільки до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, а будь-які інші адреси відповідача, крім вказаних у позовній заяві та Єдиному державному реєстрі , ні позивачу, ані суду невідомі.

Відповідно до вимог ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані у справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

05.07.2011 р. між Публічним акціонерним товариством Львівобленерго (постачальник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю ЗУАТ Вторкольормет (споживач, відповідач у справі) укладено договір про постачання електричної енергії №51415, відповідно до розділу 1 якого постачальник зобов'язався продавати електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю, зазначеною в додатку №9 Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії , а споживач зобов'язався оплачувати постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснювати інші платежі згідно з умовами цього договору.

Договір набрав чинності з дня його підписання і укладався на строк до 31.12.2011 р. Договір вважався щоразу продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов (п.9.4. договору).

Відповідно до п.2.1. договору, під час виконання умов цього договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися чинним законодавством України та Правилами користування електричною енергією (далі - ПКЕЕ).

За умовами п.2.3.3. споживач зобов'язався оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків №2 Порядок розрахунків та №9 Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії .

Згідно з п.7.1. договору, облік електроенергії, спожитої споживачем та (або) субспоживачами, приєднаними до електричних мереж споживача, здійснюється згідно з вимогами ПУЕ та ПКЕЕ.

Відповідно до п.7.5. договору, на підставі показів засобів обліку електричної енергії та умов додатка №9 Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії оформлюються такі документи: акт про використану електричну енергію (акт про прийняття-передавання товарної продукції).

В п. 1 додатку №2 до договору Порядок розрахунків сторони погодили, що розрахунок споживача з постачальником електричної енергії за регульованим тарифом здійснюється за чинними тарифами, які встановлюються відповідно до положень нормативно-правових документів НКРЕ, згідно з договором про постачання електричної енергії.

Розрахунковим періодом вважається період з 31 числа попереднього місяця до 30 числа поточного місяця (включно) та прирівнюється до календарного. (п.2 додатку).

За умовами п.3 додатку, величина коштів, яку має оплатити споживач за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію, визначається постачальником електричної енергії як добуток обсягу електричної енергії, спожитої (переданої) між датами зняття показів засобів обліку, на тариф, який діяв на кінець розрахункового періоду.

Відповідно до п.4 додатку, споживач до 21 числа, що передує розрахунковому періоду, здійснює платіж на наступний розрахунковий період у сумі вартості 100% прогнозованого (очікуваного) обсягу споживання електричної енергії.

Остаточний розрахунок споживача за електричну енергію спожиту протягом розрахункового періоду здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка, відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії визначених за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених ПКЕЕ. Під час визначення суми платежу остаточного розрахунку за поточний розрахунковий період враховуються суми проведеної в попередніх та поточному розрахункових періодах оплати споживання електричної енергії за поточний розрахунковий період. (п.5 додатку).

Згідно з п.6 додатку, плата за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності проводяться споживачем на зазначений у договорі поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії. Плата за перетікання реактивної електричної енергії, за передачу (транспортування) електричної енергії, яка постачається постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом, плата за надання споживачу додаткових послуг, плата у рахунок відшкодування завданих збитків, сума пені, сума боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних сплачуються на поточний рахунок постачальника електричної енергії, який зазначається у договорі.

Відповідно до п. 7 додатку, рахунки на оплату платежів, передбачених даним договором, виписуються постачальником електричної енергії та надаються споживачу. Тривалість періоду для оплати отриманих рахунків має не перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунку. Дата оплати рахунка (здійснення розрахунку) визначається датою, на яку були зараховані кошти на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.

Обсяг фактично спожитої за розрахунковий період електричної енергії, з урахуванням розрахункової величини втрат на ділянці мережі від місця встановлення засобів обліку до межі балансової належності електромереж, визначається згідно з умовами договору за показами розрахункових засобів обліку, знятих відповідно до додатку №9 Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії (п. 9 додатку).

Факт виконання позивачем своїх обов'язків за договором підтверджується актами про використану електричну енергію за розрахунковий період з липня по листопад 2016 року включно (оригінали актів оглянуто в судовому засіданні, засвідчені копії долучено до матеріалів справи). Вказані акти підписані без зауважень уповноваженими особами та скріплені печатками сторін.

Крім того, в матеріалах справи наявні засвідчені копії отриманих відповідачем рахунків за активну та реактивну енергію за липень - листопад 2016 року включно на загальну суму 10783,29 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на дату подання позову оплата вартості поставленої електричної енергії відповідачем здійснена не була.

Таким чином, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків щодо оплати, позивач в позовній заяві просив стягнути з відповідача 10783,29 грн., проте в поданій заяві від 01.02.2017 р. просив суд припинити провадження у справі в цій частині, оскільки відповідачем 27.01.2017 р. було здійснено оплату основного боргу в сумі 10783,29 грн.

Пунктом 8 додатку №2 до договору Порядок розрахунків сторони погодили, що у разі несвоєчасної оплати платежів, обумовлених даним договором, постачальник електричної енергії проводить споживачу нарахування пені, суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми.

Як встановлено сторонами в п.4.2.1. договору, за внесення платежів, передбачених цим договором, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Позивач, керуючись згаданим положенням договору, заявив до стягнення з відповідача пеню в сумі 373,92 грн. за період з 08.08.2016 р. по 25.12.2016 р. включно.

Крім того, позивач згідно умов ст.625 ЦК України нарахував відповідачеві 39,23 грн. 3% річних за період з 08.08.2016 р. по 25.12.2016 р. включно, а також 172,04 грн. інфляційних нарахувань.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Як передбачено ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Частиною першою статті 714 ЦК України встановлено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Також згідно з ч.1 ст.275 ГК України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Положеннями ч.7 ст.276 ГК України встановлено, що оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Частинами першою та другою ст.26 Закону України Про електроенергетику передбачено, що споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Споживач енергії зобов'язаний додержуватися вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії.

Згідно із п. 5.1 Правил користування електричною енергією, затверджених Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 р. №28, договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін. Споживання електричної енергії без договору не допускається.

Остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії, рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених цими Правилами (п.6.11. Правил).

Аналогічну умову щодо остаточного розрахунку споживача сторони визначили в п.5 додатку №2 до договору Порядок розрахунків .

Відповідно до п. 7 додатку, рахунки на оплату платежів, передбачених даним договором, виписуються постачальником електричної енергії та надаються споживачу. Тривалість періоду для оплати отриманих рахунків має не перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунку. Дата оплати рахунка (здійснення розрахунку) визначається датою, на яку були зараховані кошти на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги визначені ст. 193 ГК України.

Судом встановлено, що поставлена за період з липня по листопад 2016 року електрична енергія відповідачем у строк, визначений за домовленістю сторін, оплачена не була.

Згідно зі ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вказано у ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов'язання боржником, що в свою чергу мало б слугувати підставою для стягнення суми боргу.

Після порушення провадження у справі відповідачем було сплачено основний борг в розмірі 10783,29 грн., що підтверджується долученим позивачем до матеріалів справи витягом з системи Клієнт-банк.

Відповідно до п. 1 1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Згідно п. 4.4. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Враховуючи те, що відповідачем погашено 10783,29 грн. основного боргу, суд прийшов до висновку, що провадження у справі в цій частині необхідно припинити на підставі п.1 1 ст. 80 ГПК України у зв'язку із відсутністю предмету спору.

Як визначено частиною першою статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 та ч.3 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондують приписам, встановленим Господарським кодексом України.

Так, згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Як встановлено сторонами в п.4.2.1. договору, за внесення платежів, передбачених цим договором, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Позивач, керуючись згаданим положенням договору, заявив до стягнення з відповідача пеню в сумі 373,92 грн.

Здійснивши власний розрахунок пені, суд прийшов до висновку, що така сума розрахована позивачем вірно та підлягає стягненню.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом проведено розрахунок заявлених до стягнення 3% річних, внаслідок чого встановлено, що сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача, відповідає сумі, визначеній позивачем при розрахунку та становить 39,23 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в розмірі 172,04грн. суд зазначає наступне.

Як зазначено у п.3.2. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

В листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ зазначається, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Судом проведено перерахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат, внаслідок чого встановлено, що їх розмір є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення. Оскільки позивач не скористався своїм правом на збільшення позовних вимог в частині даних сум, до задоволення підлягають інфляційні втрати в сумі 172,04 грн., тобто в межах заявлених ним позовних вимог.

Статтею 4 3 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За умовами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає задоволенню складає 373,92 грн. пені, 39,23 грн. 3% річних та 172,04 грн. інфляційних втрат. В частині стягнення 10783,29 грн. основного боргу провадження у справі підлягає припиненню.

Як передбачено частиною шостою статті 84 ГПК України, в резолютивній частині рішення вказується про розподіл судових витрат між сторонами, про повернення судового збору з бюджету.

Суд вважає, що оскільки спір виник з вини відповідача, відповідно до вимог ст.49 ГПК України, судовий збір слід покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 610, 612, 625, 626, 714 Цивільного кодексу України, ст.ст.174, 193, 230, 231, 275, 276 Господарського кодексу України, ст.ст.4 3 , 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЗУАТ Вторкольормет , м.Львів, вул.Пластова, 11 А (ідентифікаційний код 36873680) на користь Публічного акціонерного товариства Львівобленерго , м.Львів, вул.Козельницька, 3 (ідентифікаційний код 00131587) 373,92 грн. пені, 39,23грн. 3% річних, 172,04 грн. інфляційних втрат та 1378 грн. судового збору.

3. В частині стягнення 10783,29 грн. основного боргу провадження у справі припинити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст.116 ГПК України.

В судовому засіданні 08.02.2017 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 13.02.2017 р.

Суддя Гоменюк З.П.