Рішення

від 16.02.2017 по справі 915/1384/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2017 року Справа № 915/1384/16

за позовом: Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» ім.Данила Галицького» , 79000, м.Львів, аеропорт ЦА

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Холодтехюг» , 54020, м.Миколаїв, вул. Мала Морська, 108, оф. 203

про: стягнення з відповідача 50968,27 грн.

Суддя Смородінова О.Г.

ПРЕДСТАВНИКИ:

від позивача: представник не з'явився,

від відповідача: представник не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач 19.12.2016 року звернувся до господарського суду з позовом стягнути з відповідача: 35700,00 грн. - основного боргу, 2550,00 грн. штрафу, 9384,00 грн. пені, 3334,27 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами з донарахуванням їх по день сплати суми основного боргу.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі умов п. 2.2, 3.1, 4.1.1, 6.1, 6.2 договору купівлі-продажу № ОД/2016/04/11/2; рахунку-фактури № 13 від 11.04.2016р.; платіжного доручення № 00034146 від 27.04.2016 року на суму 35700,00 грн.; претензії № 1157 від 15.06.2016 року; норм ст.ст. 526, 530, 549, 610, 611, 629, 655, 662, 663 Цивільного кодексу України, ст.ст. 175, 193, 216, 231 (ч. 2 та ч. 6 ), 232 (ч. 4) Господарського законодавства України та мотивовані тим, що відповідач, одержавши від позивача попередню оплату в розмірі 35700,00 грн., всупереч взятим на себе договірним зобов'язанням, у визначений в договорі строк, товар позивачу не поставив, чим порушив умови укладеного договору.

06.02.2016 року від позивача до канцелярії суду надійшло клопотання в якому позивач з урахуванням віддаленої відстані між місцем проведення судового засідання (м.Миколаїв) та місцезнаходженням позивача (м.Львів), через значні витрати на відрядження для забезпечення явки в судове засідання уповноваженого представника просить суд розглянути справу за наявними в ній матеріалами, без участі представника позивача.

Відповідач вимоги ухвал суду від 21.12.2016 року від 24.01.2017 року не виконав, відзив по суті спору не надав, свого представника жодного разу в судове засідання не направив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчать як відмітки канцелярії на зворотніх сторонах судових ухвал, так і поштові повідомлення про повернення кореспонденції.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про відкладення розгляду справи було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Отже, суд розглядає справу на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в ній матеріалами.

16.02.2017р. за результатами розгляду справи суд, на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, вислухавши представника позивача, суд -

встановив:

11 квітня 2016 року між сторонами був укладений договір купівлі-продажу ОД/2016/04/11/2 згідно з предметом якого, відповідач як продавець, зобов'язався поставити покупцю товар згідно із специфікацією, а позивач, як покупець, взяв на себе зобов'язання прийняти і оплатити товар на умовах передбачених договором. Код продукції згідно Державного класифікатора продукції та послуг ДК 021:2015-39711100-0 (Холодильники та морозильні камери).

Загальна вартість договору становила 51000,00 грн. (п. 2.1 договору).

Пунктом 2.2 договору сторони обумовили таке: покупець сплачує вартість товару, зазначену в п. 2.1 даного договору, після підписання даного договору в наступному порядку: передоплата 70% вартості товару після підписання договору на підставі виставленого продавцем рахунку; остаточний розрахунок по договору покупець здійснює з продавцем протягом 15 (п'ятнадцяти) банківських днів після підписання сторонами накладної на фактично поставлений товар.

Розділом 3 договору сторони дійшли згоди, що продавець зобов'язаний поставити товар на умовах - DDP (79000, Україна, Львівська область, м.Львів, Залізничний район, Аеропорт ЦА, склад) відповідно до офіційних правил з тлумачення термінів Інкотермс 2010 протягом 15 (п'ятнадцяти) календарних днів з моменту здійснення передоплати та повідомити покупця про місце поставки, дату поставки та кількість товару по телефону (032)229-83-59 або (032)229-85-59, доставка товару у м.Львів здійснюється силами та за кошти продавця.

У випадку порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність визначену цим договором та чинним законодавством України. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання.

Пунктом 8.1 сторони визначили, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін до 31 грудня 2016 року. Зобов'язання сторін, що виникли в період дії даного договору, але не були виконані на момент припинення його дії, продовжують існувати після припинення даного договору до повного виконання таких зобов'язань сторонами, якщо інше не передбачено відповідним додатковим договором до даного договору, але в будь-якому разі, до повного виконання зобов'язань сторонами за цим договором.

Предметом даного позову виступають майнові вимоги позивача до відповідача у вигляді стягнення як основної заборгованості так і неустойки внаслідок порушення останнім обов'язку поставлення товару за договором купівлі-продажу.

Отже спірні правовідносини, які виникли між сторонами регулюються положеннями чинного законодавства про купівлю-продаж.

Так, згідно приписам ст.ст. 655, 662, 663 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов пункту 2.2 вищевказаного договору купівлі-продажу позивач, на підставі рахунку-фактури № 13 від 11.04.2016 року виписаного відповідачем, перерахував останньому згідно платіжного доручення № 00034146 від 27.04.2016 року за холодильні шафи 35700,00 грн. - як передоплату 70% вартості товару.

Як стверджує позивач та вбачається з матеріалів судової справи, відповідач порушуючи умови п. 3.1 договору, протягом 15 календарних днів з моменту здійснення передоплати не поставив покупцю товар, взагалі не повідомив про місце (дату) поставки та кількість товару.

Ця обставина підтверджується оформленою позивачем та скерованою до відповідача претензією № 1157 від 15.06.2016 року, в якій покупець вимагав від продавця терміново здійснити поставку товару або повернути суму перерахованої передоплати у розмірі 35700,00 грн. на відповідний розрахунковий рахунок.

Відповідь на дану претензію в матеріалах справи відсутня.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України докази надані суду, проаналізувавши обставини справи з урахуванням норм чинного законодавства, які регулюють спірні відносини, суд дійшов висновку про доведеність позивачем заявлених позовних вимог.

Так, згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом за ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

З вищенаведених норм та обставин, вбачається наявність у відповідача перед позивачем по даній справі основного боргу в розмірі 35700,00 грн., оскільки на вимогу позивача відповідач не здійснив поставку товару та не повернув одержану передоплату, чим порушив як взяті на себе договірні зобов'язання так і вимоги чинного законодавства.

За правилами статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач не надав суду докази, які спростовують доводи позивача та свідчать про сумлінне (вчасне та повне) виконання взятих на себе зобов'язань за договором купівлі-продажу № ОД/2016/04/11/2 від 11.04.2016 року.

Відповідно до ст.ст. 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом та якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

За умовами п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пунктом 6.1 договору сторони передбачили, що у випадку порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством України. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання.

У відповідності до п. 6.2. договору, за порушення термінів поставки товару продавець сплачує покупцеві штраф у розмірі 5 % від вартості договору.

Внаслідок наведеного, позивач цілком правомірно, згідно з положеннями п. 6.2. договору, нарахував до стягнення з відповідача 2550,00 грн. штрафу, розрахунок якого судом перевірений є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Також за порушення відповідачем зобов'язань за договором, позивач, на підставі статті 231 (ч. 2 та ч. 6) Господарського кодексу України просить суд стягнути з боржника пеню в розмірі 9384,00 грн.

Як вище було зазначено, пунктом 6.1 договору сторонами передбачена відповідальність за неналежне виконання умов договору, зокрема у відповідності до вимог чинного законодавства України.

У відповідності до вимог частини 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення , а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Положеннями абз. 3 п 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 року визначено, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

У пункті 2.2 вищевказаної постанови Вищий господарський суд України вказав, що господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

В позові позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 9384,00 грн., нараховану у відповідності до вимог частини 2 статті 231 Господарського кодексу України саме за неналежне виконання відповідачем вимог договору в частині поставки товару визначеного додатком № 1 до договору, що за своєю суттю є негрошовим зобов'язанням.

Позивач у додаткових поясненнях від 13.01.2017 року наданих до суду 23.01.2017 року (вх. № 955/17) зазначає, що підприємство є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, посилаючись на положення ч. 2 ст. 22 Господарського кодексу України, Статут підприємства та Розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 травня 2015 року № 600-р «Про затвердження переліку підприємств державного сектору економіки, які мають найбільші за розміром активи» .

Так, згідно з положеннями ч. 2 ст. 22 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності , а також суб'єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Дійсно, як вбачається з загальних положень Статуту позивача, затвердженого наказом Міністерством інфраструктури України № 423 від 29.11.2016 року - Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Львів» імені ОСОБА_1» є державним комерційним підприємством цивільної авіації, яке засноване на державній власності та входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України (далі - «Уповноважений орган управління» ).

Пунктом 4.2 вищевказаного Статуту підприємства визначено, що майно Аеропорту є державною власністю і належить йому на праві господарського відання. Здійснюючи право господарського відання, Аеропорт володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, закріпленим за ним, вчиняючи щодо такого майна будь-які дії, що не суперечать законодавству та цьому Статуту, за погодженням з Уповноваженим органом управління.

З Розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 травня 2015 року № 600-р «Про затвердження переліку підприємств державного сектору економіки, які мають найбільші за розміром активи» , вбачається, що ДП «МА «Львів» ім. Данила Галицького» включено до переліку підприємств державного сектору економіки .

З наведеного суд приходить до висновку, що оскільки позивач є суб'єктом господарювання державного сектора економіки, неналежне виконання відповідачем умов договору за даним позовом стосується саме негрошового зобов'язання, то відповідно при нарахуванні пені за неналежне виконання відповідачем умов договору, позивач правомірно застосував частину 2 статті 231 Господарського кодексу України.

Отже, розрахунок пені заявлений позивачем в сумі 9384,00 грн. судом перевірений, є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 3334,27 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами, посилаючись на вимоги ч. 4 статті 232 Господарського кодексу України, при цьому в наданому до позову розрахунку (арк. спр. 29) позивач вказує на те, що відсотки за користування чужими грошовими коштами нараховуються підприємством на підставі ст. 536 Цивільного кодексу України, ст. 231 Господарського кодексу України та п. 6.1. Договору купівлі-продажу № ОД/2016/04/11/2 від 11.04.2016.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок, проаналізувавши норми на яких ґрунтуються заявлені позивачем позовні вимоги про стягнення з відповідача відсотків за користування чужими грошовими коштами в розмірі 3334,27 грн., суд дійшов висновків про відмову в задоволенні вказаних вимог виходячи з наступного:

Згідно положень пункту 4 статті 232 Господарського кодексу України відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.

Відповідно до положень частини 6 статті 231 ГК України, штрафні санкції, що встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором лише за порушення грошових зобов'язань.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Сутність заявлених позивачем позовних вимог по даній справі стосується саме стягнення з відповідача суми попередньої оплати непоставленого відповідачем товару, що в свою чергу не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання, за такі дії відповідач несе відповідальність, передбачену частиною 3 статті 693 ЦК України, згідно з якою на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 ЦК України).

Беручі до уваги те, що умовами договору купівлі-продажу № ОД/2016/04/11/2 від 11.04.2016 року розмір і порядок нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами сторонами передбачено не було, позивач, не зазначивши відповідний закон, яким визначений розмір штрафних санкцій, не довів суду обґрунтованість розрахунку цих відсотків за відповідною обліковою ставкою НБУ.

Враховуючи викладене, висновок позивача про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень, передбачених частиною 6 статті 231 ГК України, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Таким чином з урахуванням вищенаведеного, заявлені позивачем позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно правил ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається, зокрема, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю «Холодтехюг» (54020, м.Миколаїв, вул.Мала Морська, 108, оф. 203, код 39713355) на користь Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» ім.Данила Галицького» (79000, м.Львів, аеропорт ЦА, код 33073442) 35700,00 грн. - основного боргу, 2550,00 грн. штрафу, 9384,00 грн. пені та 1281,54 грн. судового збору.

3. В частині позовних вимог про стягнення з відповідача відсотків за користування чужими грошовими коштами відмовити.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його оголошення.

Повне рішення складено та підписано 21.02.2017 р.

Суддя О.Г.Смородінова