Рішення

від 20.02.2017 по справі 918/65/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20 лютого 2017 р. Справа № 918/65/17

за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю - компанія "Пульсар і Ко"

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Володимирецьтранссервіс"

про стягнення в сумі 13 095,49 грн

Суддя Андрійчук О.В.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_2, договір № 1-2017/юр про надання юридичних послуг від 12.01.2017 року

від відповідача: не з'явився

Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 81 1 ГПК України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У січні 2017 року ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю - компанія "Пульсар і Ко" (позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовом до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Володимирецьтранссервіс" (відповідач) про стягнення в сумі 14 095, 49 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що:

23.07.2015 року в смт Володимирець, на перехресті вулиць Соборна та Партизанська, ОСОБА_3, керуючи автобусом «МБ» , д.н.з. НОМЕР_1, власником якого є відповідач, скоїв ДТП, здійснивши наїзд на автомобіль « VOLVO ХС 60» , д.н.з. ВК 0088 AM, власником якого є позивач. Внаслідок зіткнення автомобіль « VOLVO ХС 60» , д.н.з. ВК 0088 AM, зазнав механічних пошкоджень.

У результаті ДТП позивач зазнав матеріальної шкоди в розмірі 73 263,69 грн, що стверджується видатковими накладними, актами виконаних робіт за 2015 рік.

ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" здійснено страхове відшкодування в розмірі 38 904,51 грн.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 02.11.16 року у справі № 918/1362/16, в якому вказані обставини були предметом розгляду спору, на користь позивача з відповідача 21 263,69 грн майнової шкоди.

Враховуючи викладене, позивач просить суд стягнути з відповідача несплачені збитки в розмірі 12 595,49 грн.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 22, 1166, 1172, 1187, 1188 ЦК України, ст. 20 ГК України тощо.

Ухвалою від 26.01.2017 року порушено провадження, справу призначено до розгляду на 06.02.2017 року.

Ухвалою суду від 06.02.17 року розгляд справи відкладено на 20.02.17 року.

20.02.2017 року через службу діловодства господарського суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій останній просить суд стягнути з відповідача 13 095,49 грн майнової шкоди.

Суд, оцінивши вказану заяву, вважає, що остання є заявою про збільшення розміру позовних вимог. Оскільки вказана заява подана у порядку та у строк визначені ст. 22 ГПК України, відтак приймається судом.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

23.07.2015 року в смт Володимирець, на перехресті вулиць Соборна та Партизанська, ОСОБА_3, керуючи автобусом «МБ» , власником якого є відповідач, д.н.з. НОМЕР_1, скоїв ДТП, здійснивши наїзд на автомобіль « VOLVO ХС 60» , д.н.з. ВК 0088 AM, власником якого є позивач. Внаслідок зіткнення автомобіль « VOLVO ХС 60» , д.н.з. ВК 0088 AM, зазнав механічних пошкоджень.

Відповідно до постанови Володимирецького районного суду Рівненської області по справі № 556/1224/15-п від 30.07.2015 року водій ОСОБА_3 повністю визнав свою вину у вказаному правопорушенні, провадження у справі про адміністративне правопорушення за ст. 124 КУпАП закрите на підставі ст. 22 КУпАП через малозначність вчиненого діяння з оголошенням усного зауваження.

26.02.2015 року між ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" (страховик) та відповідачем (страхувальник) укладений договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/5030346 (договір страхування), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням ТЗ "MERCEDES-BENZ" 815, д.н.з. НОМЕР_1.

24.07.2015 року до ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" звернувся відповідач із повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду (вх. № 202) за фактом дорожньо-транспортної пригоди в смт Володимирець, внаслідок якої пошкоджено автомобіль НОМЕР_2.

Згідно із звітом № 049 від 04.08.2015 року про оцінку автомобіля НОМЕР_3, складеного експертом ПП "Експерт-Сервіс-Альфа" на підставі договору (заяви), укладеного з ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія", матеріальний збиток, завданий власникові автомобіля НОМЕР_3, складає 39 404,51 грн (з ПДВ).

17.08.2015 року позивач звернувся до ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" із заявою про страхове відшкодування. Рівненська дирекція ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" здійснила страхове відшкодування, перерахувавши на користь позивача 38 904,51 грн (за мінусом 500,00 грн франшизи).

За результатами розгляду матеріалів справи господарським судом встановлено, що позивачем понесено фактичні витрати на проведення відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу "Volvo ХС 60", д.н.з. НОМЕР_4, в сумі 73 615,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № М0000001791 від 07.08.2015 року, рахунком на оплату № 91 від 06.08.205 року, платіжним дорученням № 514 від 07.08.2015 року на суму 65 405,00 грн; актом виконаних робіт з технічного обслуговування і ремонту транспортного засобу № 413-465 від 12.09.2015 року, рахунком № 343 від 08.09.2015 року, платіжним дорученням № 2927 від 09.09.2015 року на суму 7 110, 00 грн; актом виконаних робіт з технічного обслуговування і ремонту транспортного засобу № 403-458 від 27.08.2015 року, рахунком № 332 від 25.08.2015 року, платіжним дорученням № 2779 від 28.08.2015 року на суму 500,00 грн; актом виконаних робіт з технічного обслуговування і ремонту транспортного засобу № 387-441 від 28.07.2015 року, рахунком № 289 від 24.07.2015 року, платіжним дорученням № 2365 від 28.07.2015 року на суму 600,00 грн.

Отже, розмір майнової шкоди, завданої позивачу внаслідок ДТП, за мінусом страхового відшкодування, складає 34 710,49 грн.

03.12.2015 року позивач звернувся до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою, в якій просив cтягнути з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» страхове відшкодування в розмірі 10 095, 49 грн, 21 263, 69 грн відшкодування завданої матеріальної шкоди з відповідача, а також солідарно з відповідачів витрати на експертну оцінку пошкодженого транспортного засобу « VOLVO ХС 60» , д.н.з. ВК 0088 AM, в розмірі 540 грн.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 02.11.16 року у справі № 918/1362/15 позовні вимоги задоволені частково, стягнуто з відповідача майнову шкоду в сумі 21 263,69 грн. На виконання вказаного рішення 18.11.2016 року видано наказ.

Обставини, пов'язані із відшкодуванням матеріальної шкоди, завданої ДТП, були предметом судового розгляду та встановлені у рішенні Господарського суду Рівненської області від 02.11.16 року у справі № 918/1362/15.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про преюдиційність факту настання страхового випадку та понесення позивачем витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу "Volvo ХС 60", д.н.з. НОМЕР_4, в сумі 73 615,00 грн та їх часткового відшкодування на суму 60 168,20 грн (38 904,51 грн - страховою компанією, 21 263,69 грн - відповідачем).

Відтак, розмір майнової шкоди, яка відлягає відшкодуванню позивачу внаслідок ДТП, складає 13 095,49 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, шкода майну позивача завдана джерелом підвищеної небезпеки - транспортним засобом.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.

Разом із тим, зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов'язково припиняє деліктне зобов'язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною. При цьому, потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (ч. 1 ст. 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (ч. 2 ст. 14 ЦК України).

Відповідно до ст. 511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

З огляду на наведене, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.

Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд, обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених ст. 1194 ЦК України підстав.

Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов'язання, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов'язками страховика як сторони договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування в розмірі, який у повному обсязі відшкодовує завдану шкоду, деліктне зобов'язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди, припиняється згідно зі ст. 599 ЦК України виконанням, проведеним належним чином.

Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі ст. 1194 ЦК України - відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Розмір страхового відшкодування страховик узгоджує з особою, яка має право на отримання відшкодування, проте страховик самостійно приймає рішення про здійснення чи відмову в здійсненні страхового відшкодування (ст.ст. 36, 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"). При цьому розмір страхової виплати (страхового відшкодування) з особою, яка завдала шкоди, страховик за законом узгоджувати не зобов'язаний, хоча цей розмір безпосередньо впливає на обсяг відповідальності особи, яка завдала шкоди, за ст. 1194 ЦК України.

З наведеного вбачається, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована.

Вказаний правовий висновок також відображений у постанові Верховного Суду України у справі № 6-2808цс15 від 20.01.2016 року.

У силу вимог ч.ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

Відповідно до ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

За приписами ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати, штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо, понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток, на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками позивача; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому пред'явлення вимоги про відшкодування збитків покладає на кредитора обов'язок довести, що ці збитки є реальними, а не абстрактними. За положеннями п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України такими збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, що вона зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Усі елементи складу цивільного правопорушення, необхідні для покладення на відповідача відповідальності за завдані збитки, доведені, крім того, як зазначалося, обставини виникнення деліктного зобов'язання встановлені у справі № 918/1362/15, тобто в силу вимог ч. 3 ст. 35 ГПК України є преюдиціальними.

Виходячи з викладеного, суд визнає розмір збитків, заявлених до стягнення позивачем, такими, що є обґрунтованими та підтвердженими належними і допустимими доказами.

Крім того, позивачем у справі заявлено до відшкодування адвокатські послуги, розмір яких складає 1 500,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч. 5 ст. 49 ГПК України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом ч. 3 ст. 48 та ч. 5 ст. 49 ГПК України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні п. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Відповідно до п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015 року, п.п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009 року, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 року заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

На підтвердження понесених витрат на послуги адвоката позивачем до матеріалів справи долучено копії таких документів: договору про надання юридичних послуг № 1-2017/юр від 12.01.2017 року, укладеного між позивачем та Адвокатським об'єднанням "ОСОБА_4 і Партнери" в особі адвоката ОСОБА_2, платіжного доручення № 4040 від 17.02.2017 року про сплату 1 500,00 грн.

Враховуючи принципи співрозмірності та розумності судових витрат і те, що судові витрати у розмірі 1 500, 00 грн є обґрунтованими та фактично сплаченими, суд вважає за можливе покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати в суді у вказаній сумі (з урахуванням ч. 5 ст. 49 ГПК України).

Статтею 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог ст. 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Володимирецьтранссервіс" (34300, смт. Володимирець, Рівненської області, вул. Поліська, 5а, код ЄДРПОУ 34981953) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю-компанія "Пульсар і Ко" (33016, м. Рівне, вул. Фабрична, 2, код ЄДРПОУ 30712238) 13 095,49 грн збитків, 1 500,00 грн витрат по сплаті адвокатських послуг та 1 600,00 грн судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України . Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України .

Повне рішення складено 21.02.2017 року.

Суддя Андрійчук О.В.