Рішення

від 14.02.2017 по справі 910/23161/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.02.2017Справа №910/23161/16

За позовом Державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська АЕС"

до Приватного акціонерного товариства "Київстар"

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Північний офіс Держаудитслужби

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Державна фінансова інспекція в Київській області

про стягнення 96 702,77 грн.

Суддя Турчин С.О.

Представники сторін:

від позивача: Борисов О.О. (довіреність)

від відповідача: Ральченко Ю.Г. (довіреність)

від третьої особи 1: не з'явився

від третьої особи 2: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне спеціалізоване підприємство "Чорнобильська АЕС" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Київстар" (відповідач) збитків у розмірі 96 702,77 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що за результатами перевірки, проведеної Державною фінансовою інспекцією у Київській області, оформленої Актом № 07-21/67 від 27.06.2014 виявлено недоотримання Державним спеціалізованим підприємством "Чорнобильська АЕС" доходів за договором №116/1 тіт оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності від 05.02.2010 від оренди державного майна за період з 01.01.2010 по 01.04.2014 в сумі 96702,77 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2016 порушено провадження у справі № 910/23161/16 та призначено її до розгляду на 26.01.2017.

23.01.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи по справі.

25.01.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги заперечив, посилаючись на те, що договір оренди умов про можливість зміни орендної плати в односторонньому порядку не містить, сторонами відповідних змін до умов договору щодо розміру орендної плати не вносились. Відповідач також зазначає, що не вчиняв порушень договірних зобов'язань за договором. Крім того, у відзиві на позов відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності до пред'явлених вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2017 залучено до участі у справі №910/23161/16 третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Північний офіс Держаудитслужби та Державну фінансову інспекцію в Київській області, розгляд справи відкладено на 14.02.2017.

14.02.2017 через відділ діловодства від третьої особи 1 надійшли письмові пояснення щодо проведеної Державною фінансовою інспекцією у Київській області ревізії та недоотриманих доходів позивача від оренди державного майна.

Представник позивача в судовому засіданні 14.02.2017 надав пояснення по суті позовних вимог, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 14.02.2017 надав пояснення по суті заперечень на позов, проти позовних вимог заперечив.

Представники третіх осіб в судове засідання 14.02.2017 не з'явились.

Приймаючи до уваги те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, в судовому засіданні 14.02.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

05.02.2010 між Державним спеціалізованим підприємством "Чорнобильська АЕС" (орендодавець, позивач) та Київською обласною філією ЗАТ "Київстар Дж.Ес.Ем." (в подальшому змінено найменування на Приватне акціонерне товариство "Київстар"), (орендар, відповідач) було укладено договір № 116/1 тіт оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності (далі - договір), відповідно до умов якого, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - частину металевої площадки площею 4,0 кв.м. на відмітці 85 несучої башти димової труби промислово-опалювальної котельні, (інв. №272) (далі - майно), розміщене на промисловому майданчику ДСП ЧАЕС, що перебуває на балансі Державного спеціалізованого підприємства "Чорнобільська АЕС", вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку майна станом на 31.08.2009 і становить за незалежною оцінкою 453280,00 грн.

Згідно із п. 1.2 договору, майно передається в оренду з метою розміщення антен базової станції стільникового зв'язку (з невід'ємним правом підведення до них антенних фідерів по конструкціях башти).

Відповідно до п. 2.1 договору, орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання - передавання майна.

На виконання умов договору, між сторонами було підписано Акт приймання-передавання державного майна, відповідно до якого ДСП "Чорнобільська АЕС" передало, а Київська філія ЗАТ "Київстар Дж.Ес.Ем." прийняло в оренду державне майно - частину металевої площадки площею 4,0 кв.м. на відмітці 85 несучої башти димової труби промислово-опалювальної котельні, розташованої на промисловому майданчику ДСП ЧАЕС.

Орендна плата визначена за результатами конкурсу на право оренди державного майна і становить без ПДВ за базовий (вересень 2009 року) місяць - 5720,00 грн. (п. 3.1. договору).

Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку визначеному законодавством. Орендна плата за перший місяць оренди - березень 2010 визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за жовтень-грудень 2009, січень-березень 2010 (п. 3.2. договору).

Згідно із п. 3.3. договору, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Пунктом 3.5. договору визначено, що розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни методики її розрахунку, істотної зміни стану об'єкта оренди з незалежних від сторін причин та в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

Цей Договір укладено строком на один рік, що діє з 01.03.2010 до 28.02.2011 включно (п. 10.1 Договору).

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір уважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною договору при обов'язковій наявності дозволу органу, уповноваженого управляти об'єктом оренди (п. 10.4 договору).

Додатковою угодою №1 від 21.02.2011 сторони вирішили викласти у новій редакції п. 3.1., п. 3.2., п. 3.8., п. 10.12 договору. Так, у відповідності до внесених змін у пункті 3.1. договору, базовим місяцем оплати за орендною ставкою згідно постанови КМУ №1846 від 27.12.2006 з урахуванням листа Фонду державного майна України від 18.01.2010 №10-16-373 січень 2011 року. Орендна плата за базовий місяць оренди - січень 2011 року становить 12974,44 грн.

Також вказаною додатковою угодою сторони продовжили строк дії договору до 27.02.2013 включно.

Додатковою угодою №2 від 28.03.2013 сторони вирішили, що у відповідності до п. 3.1. договору, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України від 04.10.1995 №786 і становить без ПДВ за базовий (лютий 2013) місяць оренди - 9913,41 грн. Даною додатковою угодою сторони продовжили термін дії договору до 28.02.2014 включно.

Додатковою угодою №3 від 31.01.2014 сторони вирішили продовжити термін дії договору до 28.02.2015.

Додатковою угодою №5 від 31.03.2016 сторони вирішили призупинити п. 3.3 договору на період з 01.01.2016 по 31.12.2016.

Додатковою угодою № 6 від 23.02.2016 сторони домовились продовжити строк дії договору до 28.02.2017 за умови виконання п. 1 додаткової угоди, згідно із якою орендар зобов'язаний до 31.07.2016 забезпечити проведення та рецензування незалежної оцінки орендованого майна станом на 31.01.2016 відповідно до вимог Національного стандарту №1 загальні засади оцінки майна і майнових прав, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 №1440.

Згідно із внесеними у п. 3.1. додатковою угодою №7 від 15.06.2016 змінами, орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - січень 2016 року 14662,50 грн.

Позивач зазначає, що 20.09.2011 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України №961 від 14.09.2011 про внесення змін постанови Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 року № 786 "Про Методику розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна", однак зміни до договору оренди щодо розміру орендної плати були внесені сторонами додатковою угодою від 28.02.2013.

У 2014 році Державною фінансовою інспекцією у Київській області проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська АЕС" за період з 01.01.2010 по 01.04.2014.

За результатами проведеної ревізії Державною фінансовою інспекцією у Київській області складено акт № 07-21/67 від 27.06.2014, в якому зазначено, що внаслідок проведеної ревізії встановлено недоотримання доходів ДСП ЧАЕС від оренди державного майна за договором № 116/1 тіт оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності від 05.02.2010 у сумі 96702,76 грн.

За таких обставин, посилаючись на встановлені у вказаному акті обставини, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 96702,77 грн., збитків завданих внаслідок недоотримання позивачем доходу за договором № 116/1 тіт оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності від 05.02.2010.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до ч. 1 ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Статтею 284 Господарського кодексу України визначено, що істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Статтею 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що істотною умовою договору оренди є, зокрема, орендна плата з урахуванням її індексації.

Судом встановлено, що укладаючи договір № 116/1 тіт оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності від 05.02.2010 сторони погодили розмір та порядок орендної плати, а також у відповідності до укладених додаткових угод вносили відповідні зміни щодо орендної плати.

Відповідно до ч. 1. ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями статті 188 Господарського кодексу України передбачено порядок зміни та розірвання господарських договорів.

Так, згідно із ч. 1 ст. 188 ГК України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

У відповідності до ч. 2 ст. 632 ЦК України, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Так, як підтверджено матеріалами справи, між сторонами було укладено додаткову угоду №2 від 28.03.2013, згідно із якою сторони у відповідності до внесених змін вирішили, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 і становить без ПДВ за базовий (лютий 2013) місяць оренди - 9913,41 грн.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що у відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З урахуванням наведеного, сторони є вільними у визначенні умов договору, в тому числі і внесення змін до договору, зокрема, погодження розмірів орендних платежів у зв'язку із змінами у законодавстві.

Як підтверджено матеріалами справи, сторони укладаючи додаткову угоду погодили, що згідно із приписами ст. 631 ЦК України умови п. 1.1., п. 3.1. договору у редакції додаткової угоди застосовуються до відносин сторін, що виникли з 28.02.2013. Застосування умов щодо зміненої орендної плати до відносин сторін в інші періоди сторонами не погоджено.

За таких обставин, здійснення позивачем донарахування орендної плати в односторонньому порядку поза межами внесених сторонами змін, не відповідає приписам законодавства та умовам укладеного між сторонами договору оренди.

Посилання позивача на лист від 13.10.2011 №71/18-353 не приймається судом до уваги, оскільки матеріали справи містять лист з такими самими реквізитами, проте з іншим змістом, а саме щодо направлення рахунків на оплату.

Окрім того, суд зазначає, що акт ревізії фінансово-господарської діяльності не може розглядатись як підстава виникнення господарсько-правового зобов'язання відповідача з орендної плати та не підтверджує порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору № 116/1 тіт оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності від 05.02.2010.

За умови існування між позивачем та відповідачем договірних правовідносин, стороною якого Державна фінансова інспекція у Київській області не являється, посилання на акт ревізії № 07-21/67 від 27.06.2014, що проведена Державною фінансовою інспекцією України, як на підставу для задоволення позовних вимог, є неправомірними. Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати.

Акт ревізії, в якому відображено узагальнений опис виявлених перевіркою порушень (що в свою чергу відповідає встановленим правилам складання акта ревізії) не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб'єкта господарювання та, відповідно, не є актом індивідуальної дії (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 10.09.2013 у справі № 21-237а13).

Також, відповідно до частини 1 статті Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Згідно із п. 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, одним із способами захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Аналогічні норми містяться також в статті 20 Господарського кодексу України, якою встановлено, що кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування збитків.

Застосування цього способу захисту визначається положенням ст. 22 ЦК і проводиться як у договірних зобов'язаннях (ст. 611 ЦК), так і в позадоговірних зобов'язаннях (гл. 82 ЦК), якщо порушенням цивільного права особи їй завдано майнову шкоду, призведено до збитків.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 2 статті 224 Господарського кодексу України, передбачено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила правопорушення, в силу ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Обов'язок відшкодування збитків може бути покладено на особу лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно до ст. 623 ЦК України.

Умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Отже, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.

Доказів того, що відповідач порушував виконання своїх зобов'язань із внесення орендної плати відповідно до узгоджених сторонами в договорі оренди розмірів та порядку, матеріали справи не містять.

Позивачем не наведено та не надано доказів здійснення відповідачем протиправних дій чи допущення бездіяльності, внаслідок яких заподіяно шкоду, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та розміром відшкодування, а також наявність вини відповідача у завдання збитків позивачу.

Акт ревізії фінансово-господарської діяльності Державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська АЕС" № 07-21/67 від 27.06.2014 Державної фінансової інспекції в Київській області, на який посилається позивач як на доказ недоотримання ним коштів від надання майна в оренду, не підтверджує наявності вини відповідача у недоотриманні коштів позивачем.

Відповідно до ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обставин, які б свідчили про наявність правових підстав для сплати відповідачем позивачу коштів в розмірі 96702,77 грн. судом не встановлено. Доказів порушення відповідачем умов договору та завдання позивачу збитків у заявленій до стягнення сумі матеріали справи не містять та позивачем не надано.

З огляду на встановлені вище судом обставини, вимоги позивача є необґрунтованими,у зв'язку із чим не підлягають задоволенню.

Щодо заявленої відповідачем заяви про застосування строку позовної давності до вимог позивача, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Водночас, пунктом 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Згідно із п. 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Таким чином, положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання.

Враховуючи те, що судом встановлено необґрунтованість позовних вимог, то позов не підлягає задоволенню саме з вказаних підстав, а тому заявлена відповідачем заява про застосування позовної давності розгляду не підлягає.

З огляду на те, що судом встановлено відсутність порушення прав позивача, заява позивача про поновлення строку позовної давності також не підлягає розгляду.

Підсумовуючи вищенаведене, суд відмовляє в задоволенні позову Державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська АЕС" до Приватного акціонерного товариства "Київстар" збитків у розмірі 96 702,77 грн.

У зв'язку з відмовою в задоволенні позову судовий збір, відповідно до ст. ст. 49 ГПК України, покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 20.02.2017.

Суддя С.О. Турчин