Рішення

від 13.02.2017 по справі 910/20139/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.02.2017№910/20139/16

За позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал

до Житлово-будівельний кооператив Дружба

про стягнення 39 477,08 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Мануілова А.В. за довіреністю № 667 від 30.12.2016;

від відповідача: Бондаренко Л.І. за довіреністю № 10 від 07.12.2016.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство Акціонерна компанія Київводоканал (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу Дружба (далі - відповідач) про стягнення 22 927,33 грн. заборгованості за надані послуги на відпуск води та послуги каналізації, 9 787,83 грн. інфляційних втрат, 895,33 грн. 3% річних, 1 281,12 грн. пені, 4 585,47 грн. штрафу.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.11.2016 порушено провадження у справі № 910/20139/16, її розгляд призначено на 23.11.2016 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.11.2016, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 07.12.2016 року.

28.11.2016 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 07.12.2016 року, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 03.01.2017 року.

13.12.2016 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

27.12.2016 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача було подано письмове пояснення, в якому він зазначає, що заборгованість виникла внаслідок боргів мешканців будинку та відшкодування субсидій, які надаються несвоєчасно. Відповідачем були подані позовні заяви до боржників, проте на цей час відповідач не має коштів повністю оплатити борг, у зв'язку з чим просить зробити реструктуризацію боргу на 2 роки.

03.01.2017 року судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Літвінової М.Є. на лікарняному.

13.01.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.01.2017, після виходу судді Літвінової М.Є. з лікарняного, розгляд справи № 910/20139/16 призначено на 25.01.2017 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.01.2017, в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк розгляду спору у справі № 910/20139/16, в судовому засіданні 25.01.2017 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 13.02.2017 року.

Представник позивача в судовому засіданні 13.02.2017 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 13.02.2017 року зазначив, що у зв'язку з важким фінансовим становищем не має можливості сплатити заборгованість перед позивачем та підтримав викладене у письмових поясненнях від 27.12.2016 клопотання про реструктуризацію боргу.

У судовому засіданні 13.02.2017р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

25.02.1993 року між позивачем (Постачальник) та відповідачем (Абонент) було укладено Договір №01202/4-04 на відпуск води та послуги каналізації (далі - Договір) відповідно до пункту 1.1. якого Постачальник зобов'язується забезпечити Абоненту постачання питної води та прийняти від Абонента каналізаційні стоки, а Абонент сплатити за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим Договором та Правилами користування комунальним водопроводом та каналізацією у м. Києві, затвердженими рішенням виконкому Київської міської Вади народних депутатів від 13.01.1986 № 24 (далі - Правила).

Згідно з п. 2.1. Договору Постачальник забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82; приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично -допустимі концентрації шкідливих речовин.

Пунктом 2.2. Договору передбачено, що Абонент сплачує вартість наданих послуг за тарифами Постачальника, узгодженими з власником водопровідно-комунальних споруд міста. В разі зміни тарифів, діючих на час заключення договору, сплата Абонентом послуг здійснюється згідно нових цін без зміни інших умов Договору.

Відповідно до п. 3.1. Договору кількість води, що подається Постачальником та використовується Абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих Постачальником. Зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником Постачальника спільно з представником Абонента.

Кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно до показників водолічильника, а при його відсутності - за узгодженням з Постачальником, за діючими нормами водоспоживання, або іншим засобом, передбаченим п. 22.2. Правил (п. 3.4. Договору).

За умовами п. 3.5. Договору Абонент розраховується за користування водою і послугами каналізації в порядку інкасо платіжних вимог, які оплачуються без акцепту платника, шляхом зняття з його розрахункового рахунку сум, зазначених Постачальником у платіжній вимозі.

Згідно з п. п. 3.6., 3.7. Договору Абонент має право повністю або частково відмовитись від оплати платіжної вимоги, якщо Постачальником пред'явлено платіжну вимогу на раніше оплачену продукцію, послуги. Абонент зобов'язаний письмово повідомити Постачальника, якщо він повністю або частково відмовляється оплатити платіжну вимогу, а також додати обгрунтовуючі таку відмову документи у 3-денний строк.

В силу п.п 5.1., 5.2. Договору цей Договір укладається строком з 25.02.1993 по 31.12.1993 і набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Договір вважається переукладеним на новий строк, якщо за один місяць до його припинення жодна із сторін не заявить про закінчення строку його дії.

На виконання умов Договору позивачем у період з 01.10.2013 року по 31.07.2016 року були надані відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення за кодом 29-1579 за період з 01.07.2016 по 31.07.2016 на суму 4 370,06 грн. та за кодом 29-51579 за період з 01.10.2013 по 31.07.2016 на суму 56 053,91 грн., що підтверджується Актами про зняття показань з приладу обліку за спірний період, які наявні в матеріалах справи, та не заперечується сторонами.

Відповідач про незгоду щодо кількості або вартості отриманих у спірний період послуг не повідомляв, а тому в силу п. 3.7. Договору надані позивачем послуги вважаються прийнятими відповідачем.

Проте, відповідач надані послуги оплатив частково в сумі 37 496,64 грн., внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 22 927,33 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням наступного.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором надання послуг.

Згідно зі ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положенням ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України закріплено обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлених у договорі, якщо останнім передбачено надання такої послуги за плату.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначені Законом України "Про житлово-комунальні послуги", статтею 1 якого унормовано, що комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо - та електропостачанням, опаленням, а також вивезенням побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

За змістом статті 19 цього Закону відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем.

Порядок користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення населених пунктів України визначався Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу №65 від 01.07.1994 року (далі - Правила № 65). Надалі з 18.10.2008 вступили в силу нові Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, які затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №190 від 27.06.2008 року (надалі - Правила № 190).

Ці Правила є обов'язковими для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування та фізичних осіб - підприємців, що мають у власності, господарському віданні або оперативному управлінні об'єкти, системи водопостачання та водовідведення, які безпосередньо приєднані до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення і з якими виробником укладено договір на отримання питної води, скидання стічних вод.

Згідно п.3.13 Правил № 190 встановлено, що розрахунки з виробником послуг центрального водопостачання і водовідведення на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, здійснюють суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Частиною 1 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарсько-договірними зобов'язаннями є майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів. Частиною 7 вказаної норми передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з п. 3.13 Правил користування системами комунального водопостачання в містах і селищах України №190 від 27.06.2008 р. розрахунки з виробником послуг централізованого водопостачання і водовідведення на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, здійснюють суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління. повне господарське відання, користування, концесію. Згідно статті 21 Закону України Про житлово-комунальні послуги виконавець зобов'язаний, зокрема, надавати в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, структуру цін/тарифів, норми споживання, режим надання житлово-комунальних послуг, їх споживчі властивості, тощо.

Відповідно до статті 22 Закону виробник, зокрема, зобов'язаний: виробити житлово-комунальні послуги відповідно до умов договору, стандартів, нормативів, норм і правил.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним послуги, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді в розмірі 22 927,33 грн., має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надав доказів відсутності боргу перед позивачем, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Що стосується заявлених позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 9 787,83 грн. та 3% річних в сумі 895,33 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. п. 3.1., 4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ).

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 09.11.2016 у справі № 9/5014/969/2012(5/65/2011) за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У пункті 3.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань вказано, що зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу,протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому(яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 № 265 Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін , відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться ланцюговим методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

В силу приписів п. 1.12. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат в сумі 9 787,83 грн. та 3% річних в сумі 895,33 грн., суд вважає їх арифметично вірними та такими, що відповідають приписам чинного законодавства.

Що стосується заявлених позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 1 281,12 грн. та штрафу в сумі 4 585,47 грн., суд зазначає наступне.

Так, згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям штраф та пеня дано визначення ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .

Відповідно до п. 4.3. Договору за несвоєчасну оплату платіжної вимоги Абонент сплачує Постачальнику пеню у розмірі 1% від суми платежу за кожен день прострочки.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені у розмірі 1 281,12 грн., суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає приписам чинного законодавства.

Крім того, згідно з п. 4.2. Договору за безпідставну відмову повністю або частково оплатити платіжну вимогу Абонент сплачує постачальнику штраф у розмірі 20% суми, від оплати якої він відмовився.

Суд відмовляє в задоволенні вказаної позовної вимоги, оскільки позивачем не доведено суду та не надано належних доказів на підтвердження безпідставної відмови відповідача від оплати наданих послуг з водопостачання та водовідведення.

Стосовно викладеного відповідачем у письмових поясненнях від 27.12.2016 клопотання про реструктуризацію боргу на 2 роки, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею п. 6 ч. 1 ст. 83 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення.

Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Також, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для відповідача при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, а також враховувати такі ж наслідки і для позивача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

Зокрема, вирішуючи питання про надання розстрочки виконання рішення, суд враховує, що згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, не своєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.. , а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежить, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже, сама можливість надання розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Із підстав, умов та меж надання розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне її надання на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує принципи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Господарський процесуальний кодекс України не містить переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, а тому суд у кожному окремому випадку оцінює докази, які підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, особа, яка звертається до суду із заявою про відстрочку виконання рішення зобов'язана в порядку ст. 33 ГПК України довести обставини та обґрунтувати ті причини, що унеможливлюють чи утруднять виконання рішення суду.

Так, за висновком суду, самі по собі обставини, на які посилається відповідач в обґрунтування розстрочки виконання рішення суду, без надання належних доказів не є виключними.

При цьому, суд зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до змісту ч. 2 ст. 218 ГК України не є надзвичайними та невідворотними такі обставини, як порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

З урахуванням зазначеного, суд залишає подане відповідачем клопотання без задоволення.

Згідно з п.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. Про судове рішення рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог, вони підлягають частковому задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеній частині позову.

Керуючись ст. ст.32,33,44,49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу Дружба (04111, місто Київ, вулиця Саратовська, будинок 55; код ЄДРПОУ 23494697) на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал (01015, місто Київ, вулиця Лейпцизька, будинок 1-А; код ЄДРПОУ 03327664) 22 927 (двадцять дві тисячі дев'ятсот двадцять сім) грн. 33 коп. заборгованості, 9 787 (дев'ять тисяч сімсот вісімдесят сім) грн. 83 коп. інфляційних втрат, 895 (вісімсот дев'яносто п'ять) 33 коп. 3% річних, 1 281 (одну тисячу двісті вісімдесят одну) грн. 12 коп. пені та 1 217 (одну тисячі двісті сімнадцять) грн. 94 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 20.02.2017.

Суддя М.Є. Літвінова