Рішення

від 14.02.2017 по справі 910/23867/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.02.2017Справа №910/23867/16 За позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву

до Приватного підприємства "АЛЬКОР КОНСАЛТІНГ ГРУП"

про стягнення 5 256,95 грн.

Суддя Турчин С.О.

Представники сторін:

від позивача: Гармашов Б.С. (довіреність)

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного підприємства "АЛЬКОР КОНСАЛТІНГ ГРУП" (відповідач) 5256,95 грн., з яких: 2478,57 грн. заборгованість по орендній платі, 2145,28 грн. - інфляційні втрати, 558,74 грн. - пеня та 74,36 грн. - штраф.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором № 5611 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 10.09.2010 в частині сплати орендної плати за період з березня 2013 року по 6 грудня 2013 року, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у розмірі 2478,57 грн. Крім того, у зв'язку із простроченням грошового зобов'язання, позивачем здійснено нарахування пені у сумі 558,74 грн., інфляційних втрат у сумі 2145,28 грн. та штрафу у розмірі 74,36 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.12.2016 порушено провадження по справі № 910/23867/16, призначено справу до розгляду на 31.01.2017 та відстрочено Регіональному відділенню Фонду державного майна України по м. Києву сплату судового збору за подання позовної заяви до ухвалення судового рішення у справі.

30.01.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи по справі та уточнені розрахунки заявлених вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2017 розгляд справи №910/23867/16 відкладено на 14.02.2017.

13.02.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові пояснення по справі.

Представник позивача в судовому засіданні 14.02.2017 надав пояснення по суті позовних вимог, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 14.02.2017 не з'явився, відзиву на позов та витребуваних судом документів не надав, про причини неявки суд не повідомив.

У відповідності до п.п. 3.9.1. п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 ГПК України.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвали Господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі та відкладення розгляду справи надсилались на юридичну адресу відповідача (вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань), а тому відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання. Ухвала суду від 27.12.2016 була повернута на адресу суду поштовим відділенням зв'язку за закінченням встановленого терміну зберігання.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Водночас, судом враховано, що у відповідності до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Враховуючи вищенаведене та те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, з метою запобігання безпідставному затягуванню розгляду справи, в судовому засіданні 14.02.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

10.09.2010 між ПП "Алькор Консалтінг Груп" (орендар) та Регіональним відділенням Фонду державного майна по місту Києву (орендодавець) був укладений договір оренди №5611 нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до умов якого орендар прийняв у строкове платне користування державне нерухому майно - частину нежилого приміщення в касовому залі №3 Центрального вокзалу (праворуч) площею 3,04 кв.м, що розміщене за адресою: м. Київ, Привокзальна площа, 1 з метою розміщення торговельного об'єкта з продажу продовольчих товарів, крім підакцизної групи.

Відповідно до п. 2.1 договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та ата приймання-передачі майна.

10.09.2010 згідно із актом приймання-передавання орендованого майна за адресою: м. Київ, Привокзальна площа, 1, орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування майно - частину нежилого приміщення в касовому залі №3 Центрального вокзалу (праворуч) загальною площею 3,04 кв.м, що розміщене за адресою: м. Київ, Привокзальна площа, 1, що перебуває на балансі вокзалу станції Київ-Пасажирський Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-західна залізниця".

Відповідно до п. 3.1 договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №786 від 04.10.1995 і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - травень 2010р. - 389,81 грн.

Згідно із п. 3.2. договору, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Пунктом 3.6 договору сторони погодили, що перерахування здійснюється орендарем до 10 числа місяця, наступного за звітним, з урахуванням щомісячного індексу інфляції таким чином: 70% орендної плати - до державного бюджету, 30 % орендної плати перераховується на розрахунковий рахунок балансоутримувача.

Орендар зобов'язався своєчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату (п. 5.3 договору оренди).

В пункті 10.10. договору оренди сторони погодили, що майно вважається поверненим орендодавцю/балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання. Обов'язок щодо складання акта про повернення майна покладається на орендаря.

Відповідно до п. 10.1 договору оренди цей договір укладено строком на 1 рік, що діє з 10.09.2010 до 10.09.2011 включно.

Згідно із п. 10.4. договору оренди, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору.

06.12.2013 спеціалістами РВ ФДМУ по м. Києву було складено акт обстеження , яким було встановлено, що орендоване майно фактично не використовується та є вільним.

Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що відповідач в порушення взятого на себе зобов'язання у період з березня 2013 року по 06.12.2013 не здійснив сплати орендних платежів, у зв'язку із чим, у відповідача перед державним бюджетом утворилась заборгованість з орендної плати у розмірі 2478,57 грн.

У зв'язку із простроченням грошового зобов'язання, позивачем здійснено нарахування пені у сумі 558,74 грн., інфляційних втрат у сумі 2145,28 грн. та штрафу у розмірі 74,36 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Приписами ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

На відносини, пов'язані із орендою державного майна поширюється дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-XII.

Статтею 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

У відповідності до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно із ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Матеріалами справи підтверджується факт користування відповідачем, у період з березня 2013 року по 06.12.2013 державним нерухомим майном - частини нежилого приміщення площею 3,04 кв.м, що розміщене за адресою: м. Київ, Привокзальна площа, 1.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, в порушення умов договору оренди, відповідач свої зобов'язання щодо здійснення орендної плати за період з березня 2013 року по 06.12.2013 належним чином не виконав, внаслідок чого заборгованість відповідача за договором оренди в частині сплати орендних платежів до державного бюджету становить 2478,57 грн. Відповідачем доказів сплати боргу у сумі 2478,57 грн. не надано.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Матеріалами справи підтверджується факт наявності у відповідача заборгованості у сумі 2478,57 грн. за період з березня 2013 року по 06.12.2013 по сплаті орендних платежів до державного бюджету.

Оскільки, заборгованість відповідача по орендній платі у сумі 2478,57 грн. належним чином доведена, доказів сплати відповідачем орендних платежів у строки, встановлені договором матеріали справи не містять, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення основного боргу у розмірі 2478,57 грн.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у сумі 558,74 грн. (нарахування, згідно із розрахунком наданим до суду 30.01.2017, здійснено за періоди з 11.04.2013 по 09.10.2013, з 11.05.2013 по 08.11.2013, з 11.06.2013 по 09.12.2013, з 11.07.2013 по 08.01.2014, з 11.08.2013 по 08.02.2014, з 11.09.2013 по 11.03.2014, 11.10.2013 по 10.04.2014, 11.11.2013 по 11.05.2014, з 11.12.2013 по 10.06.2014, з 11.01.2014 по 11.07.2014), штраф у розмірі 74,36 грн. та інфляційні збитки у розмірі 2145,28 грн. (нараховані за загальний період з березня 2013 року по грудень 2013 року).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Частиною 3 ст. 549 ЦК України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частина 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідальність у вигляді пені за несвоєчасну сплату орендної плати передбачена п. 3.7. договору, згідно із яким сторони погодили, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Здійснивши перерахунок пені, судом встановлено, що розмір пені складає 166,42 грн., а тому вимоги у частині стягнення пені підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Пунктом 3.8. договору сторони погодили, що у разі якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 3% від суми заборгованості.

Розрахунок штрафу у розмірі 74,36 грн. є арифметично вірним, у зв'язку із чим, вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Пунктом 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши розрахунки інфляційних втрат судом встановлено, що збитки від інфляції за загальний період визначений позивачем відсутні, а тому вимоги у цій частині не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на встановлені вище обставини, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, на день розгляду справи, суд задовольняє позовні вимоги частково.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

З приводу розподілу судових витрат за розгляд даної справи, суд зазначає наступне.

Так, ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.12.2016 судом було відстрочено Регіональному відділенню Фонду державного майна України по м. Києву сплату судового збору за подання позовної заяви до ухвалення судового рішення у справі.

Пунктами 3.3., 3.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 роз'яснено, що якщо строк (строки), на який (які) судом було відстрочено або розстрочено сплату судового збору, закінчився, а таку сплату не здійснено, господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи може своєю ухвалою продовжити цей строк (але не довше ніж до прийняття судового рішення по суті справи), або звільнити сторону від сплати судового збору, або стягнути несплачену суму судового збору у прийнятті судового рішення. У разі коли господарським судом було відстрочено сплату позивачем судового збору, який з тих чи інших причин до прийняття рішення зі справи сплачено не було, а останнє прийнято на користь позивача, то стягнення суми судового збору здійснюється безпосередньо з відповідача у доход Державного бюджету України.

Оскільки, судом було відстрочено Регіональному відділенню Фонду державного майна України по м. Києву сплату судового збору за подання позовної заяви до ухвалення судового рішення у даній справі, проте, станом на час прийняття рішення сплата судового збору позивачем не здійснена, то судові витрати підлягають стягненню з відповідача в доход Державного бюджету.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" визначено, що станом на 01.01.2016 мінімальна заробітна плата встановлена у розмірі 1378 гривень.

Згідно із пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставки судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюються у таких розмірах: 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (1378,00 грн.) та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати (206700,00 грн.).

Оскільки, сума заявлених вимог становила 5256,95 грн., за подання даного позову позивач мав сплатити 1378,00 грн.

Враховуючи те, що позовні вимоги задоволено частково, судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на відповідача, пропорційно розміру задоволених вимог, а тому з відповідача підлягають стягненню в доход Державного бюджету України судові витрати у розмірі 712,82 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "АЛЬКОР КОНСАЛТІНГ ГРУП" (02099 м. Київ, вул. Бориспільська, будинок 9, корпус 61; ідентифікаційний код 30866716) на користь Державного бюджету України (одержувач - УДКСУ у Шевченківському районі м. Києва, код одержувача 37995466, банк одержувача - ГУ ДКСУ у м. Києві, МФО 820019, р/р 31111094700011, КЕКД 22080300, призначення платежу - плата за оренду іншого державного майна) заборгованість з орендної плати у розмірі 2478,57 грн., пеню у розмірі 166,42 грн. та штраф у розмірі 74,36 грн.

Стягнути з Приватного підприємства "АЛЬКОР КОНСАЛТІНГ ГРУП" (02099 м. Київ, вул. Бориспільська, будинок 9, корпус 61; ідентифікаційний код 30866716) на користь Державного бюджету України витрати по сплаті судового збору у розмірі 712,82 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 20.02.2017.

Суддя С.О. Турчин