Рішення

від 22.02.2017 по справі 920/1260/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22.02.2017 Справа № 920/1260/16

Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. при секретарі судового засідання Галашан І.В. розглянув матеріали справи № 920/1260/16

за позовом - Публічного акціонерного товариства "СУМИХІМПРОМ", м. Суми,

до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Огородник 2014", с. Володимирівка Сумського району Сумської області,

про стягнення 11633,90 грн.,

за участю представників сторін:

позивача - Петрищева О.О.

відповідача - не з'явився

Суть спору: позивач у своїй позовній заяві просить суд стягнути з відповідача на свою користь 11633,90 грн. збитків, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 1378,00 грн.

Відповідач свого представника в засідання суду не направив, відзиву на позов не подав, про час, дату та місце судового слухання справи повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ф. 119, яке повернуте на адресу Господарського суду Сумської області відділенням поштового зв'язку.

Відповідно до пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 4 3 та 33 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вважає, що ним в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами, у відповідності до положень статті 75 названого Кодексу за відсутності представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

07.04.2014 року між Публічним акціонерним товариством "СУМИХІМПРОМ" (покупець) та Приватним сільськогосподарським підприємством "КАМА" (постачальник) укладено договір поставки № 67 (далі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого передбачено, що у порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити на умовах даного договору овочі та фрукти в асортименті, згідно додатків, що є невід'ємними частинами цього договору.

Відповідно до пункту 2.3 договору поставка товару здійснюється партіями. Кожна партія супроводжується наступними документами: накладна, податкова накладна, рахунок-фактура із зазначенням ціни, вартості товару (партії товару), посвідчення про якість або інший документ згідно законодавства (експертний висновок).

Згідно пункту 6.3.2 договору, постачальник зобов'язаний забезпечити наявність усіх необхідних документів, що передбачені чинним законодавством або нормативними актами.

27.05.2015 року між Публічним акціонерним товариством "СУМИХІМПРОМ", Приватним сільськогосподарським підприємством "КАМА" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Огородник 2014" укладено договір про внесення змін до договору поставки № 67 від 07.04.2014 року, відповідно до якого всі права та обов'язки Приватного сільськогосподарського підприємства "КАМА" перейшли до Товариства з обмеженою відповідальністю "Огородник 2014", тобто відбулась заміна постачальника.

Позивач у своєму позові зазначає, що ним на виконання умов договору поставки № 67 від 07.04.2014 року на рахунок відповідача за період з 03.11.2015 року по 27.11.2015 року перераховано 67735,46 грн. в тому числі ПДВ 11289,27 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 646 від 03.11.2015, № 658 від 11.11.2015, № 673 від 18.11.2015, № 686 від 27.11. 2015.

В свою чергу, як зазначає позивач, зобов'язання по поставці товару за договором відповідачем також виконано, що підтверджується видатковими накладними № 829/04 від 04.11.2015, № 828/04 від 04.11.2015, № 824/04 від 04.11.2015, № 827/04 від 04.11.2015, № 919/35 від 10.11.2015, № 905/10 від 10.11.2015, № 918/31 від 10.11.2015, № 960/17 від 17.11.2015, № 952/17 від 17.11.2015, № 950/17 від 17.11.2015, № 951/17 від 17.11.2015, № 996/25 від 25.11.2015, № 997/25 від 25.11.2015, № 995/25 від 25.11.2015, № 992/02 від 02.12.2015, № 991/02 від 02.12.2015, № 980/02 від 02.12.2015, № 993/02 від 02.12.2015, № 1004/07 від 07.12.2015, № 1006/07 від 07.12.2015, № 1003/07 від 07.12.2015, № 1005/07 від 07.12.2015, № 1014/14 від 14.12.2015, № 1010/14 від 14.12.2015, № 1012/14 від 14.12.2015.

Позовні вимоги обґрунтовані нескладенням відповідачем на виконання умов договору та вимог Податкового кодексу України відповідних податкових накладних.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Пунктом 201.4 зазначеної правової норми передбачено, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця.

Згідно пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податкової період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформляй відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Факт виникнення податкових зобов'язань у відповідача у вересні - грудні 2015 року підтверджується зазначеними вище платіжними дорученнями та видатковими накладними.

Відповідно до пункту 201.7 статті 200 Податкового кодексу України, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.9 згаданої статті визначено, що реєстрація податкових накладних та або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних має бути здійснена протягом 15 календарних днів, наступних за датою виникнення податкових зобов'язань, відображених у відповідних податкових накладних та/або розрахунках коригування. У разі порушення цього терміну застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.

Пунктом 120 1 .2 статті 120 зазначеного Кодексу передбачено, що відсутність реєстрації податкової накладної з вини постачальника, що підлягає наданню покупцю - платнику податку на додану вартість, та розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних протягом 180 календарних днів з дати їх складання тягне за собою накладення на платників податку, на яких відповідно до вимог статей 192 та 201 цього Кодексу покладено обов'язок щодо такої реєстрації, штрафу в розмірі 50 відсотків від суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податковій накладній/розрахунку коригування.

Незважаючи на те, що пунктом 120 1 .2 статті 120 Податкового кодексу України встановлено розмір штрафної санкції за триваюче правопорушення, фактично нормою даної статті визначено термін для можливості реєстрації податкової накладної тривалістю 180 днів з дати її складання, відмінний від терміну, встановленого пунктом 201.9 статті 201 цього ж Кодексу (15 днів).

Аналогічна позиція щодо терміну складання та реєстрації податкової накладної викладена і в листі ДФСУ від 07.08.2015 року № 29163/7/99-99-19-03-02-17.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку на додану вартість, що відносяться до податкового кредиту.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Податкового кодексу України (пункт 14.1.181 статті 14 ПК України).

Згідно пункту 198.3 статті 198 зазначеного Кодексу, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно пункту 198.6 вищезгаданої статті, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 2001.3 статті 200.1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу;

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 2001.3 статті 200.1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету,

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 200.7 статті 200 Податкового кодексу України, платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. У такій заяві платник податку зазначає про його відповідність або невідповідність критеріям, визначеним пунктом 200.19 цієї статті.

Отже, відсутність податкової накладної, або її реєстрації в ЄРПН позбавляє покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ та відповідно, права на його відшкодування.

Податкові накладні на суму поставленого товару відповідачем складено не було (в ЄРПН не зареєстровано), про що, зокрема свідчить лист Державної фіскальної служби України Головного управління ДФС у Сумській області № 3161/18-19-12-01 від 10.02.2017.

17.02.2016 року позивач в порядку вимог статті 201 Податкового кодексу України звернувся до ДПІ у м. Сумах із заявою про порушення постачальником (відповідачем) граничних термінів реєстрації податкових накладних, що також не призвело до позитивних результатів.

Відповідно до пункту 6.3.2 договору поставки № 67 від 07.04.2014 року, відповідач зобов'язаний забезпечити наявність усіх необхідних документів передбачених чинним законодавством або нормативними актами.

Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, а як визначено приписами статті 509 цього ж Кодексу, зобов'язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського Кодексу України, яка також передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами статті 525 Цивільного кодексу України та частини сьомої статті 193 Господарського Кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина перша статті 612 названого Кодексу визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно вимог статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність одночасно усіх елементів складу цивільного правопорушення:

1) протиправної поведінки;

2) шкоди;

3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та шкодою;

4) вини.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що способами захисту порушеного цивільного права є, зокрема, відшкодування збитків та відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Вимоги щодо стягнення збитків можуть бути заявлені як самостійно, так і у поєднанні з вимогами щодо розірвання договору, у разі неналежного виконання або невиконання його другою стороною.

Відповідно до статей 22, 623 цього ж Кодексу, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Згідно частини третьої статті 216 Господарського кодексу України, потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є таке застереження в договорі.

Статтями 224, 225 зазначеного Кодексу передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 34 названого Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України визначає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи наведені обставини, зокрема те, що в зв'язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань, визначених пунктами 2.3, 6.3.2 договору та норм статті 201 Податкового кодексу України, позивач втратив своє право на відшкодування податкового кредиту, суми податку на додану вартість, сплачені ним у ціні товару, в зв'язку зі спливом строку для складання та реєстрації податкових накладних, визначених пунктом 120 1 . 2 статті 120 Податкового кодексу України (180 днів) списано, як такі що непідтверджені первинними документами.

А відтак відповідачем нанесено позивачеві збитки у розмірі 11633,90 грн., які підлягають відшкодуванню у зазначеному розмірі.

Таким чином, приймаючи до уваги все вищезазначене, а також те, що відповідач, будь-яких заперечень (відзиву на позов) не подав, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 32, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Огородник 2014" (42316, Сумська область, с. Володимирівка, вул. Зарічна, буд. 2, ідентифікаційний код 39364004) на користь Публічного акціонерного товариства "СУМИХІМПРОМ" (40012, м. Суми, вул. Харківська, п/в 12, ідентифікаційний код 05766356) збитки у розмірі 11633,90 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1378,00 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 23.02.2017.

СУДДЯ Ю.А. ДЖЕПА