Рішення

від 17.02.2017 по справі 192/3192/16-ц

СОЛОНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 192/3192/16-ц

Провадження № 2/192/81/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" лютого 2017 р. СОЛОНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого судді - Щербини Н. О.,

за участю секретаря судового засідання - Сербіної Л. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт Солоне цивільну справу за позовом Селянського (фермерського) господарства ІНДАФІ до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ПРОГРЕС , ОСОБА_1, треті особи - Солонянська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, відділ Держгеокадастру у Солонянському районі Дніпропетровської області про визнання договору оренди землі недійсним та скасування державної реєстрації договору оренди землі,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, з урахуванням уточнень від 20 грудня 2016 року, звернувся до суду з позовом про визнання недійсним з моменту укладання договору оренди земельної ділянки від 18 грудня 2015 року, укладеного між сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Прогрес та ОСОБА_1, кадастровий номер 1225084300:01:121:1025, площею 5,596 га, яка розташована на території Микільської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, зареєстрованого 25 грудня 2015 року державним реєстратором Солонянської державної нотаріальної контори Солонянського районного нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_2, номер запису про інше речове право 12764565 та про скасування його державної реєстрації, а також про стягнення судових витрат та витрат на правову допомогу в розмірі 6200 гривень 00 копійок.

На обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що 20 березня 2007 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі. В оренду передавалась земельна ділянка загальною площею 5,596 га, в тому числі рілля 5,596 га кадастровий номер 1225084300:01:121:1025, яка розташована на території Микільської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області терміном на 10 років, та яка належить відповідачу ОСОБА_1 відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ№562253, виданого 24 жовтня 2006 року Солонянською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області та зареєстрованого у книзі реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею. Згідно п.43 вказаного договору він набирає чинності після його підписання сторонами та державної реєстрації.

21 травня 2007 року даний договір, відповідно до умов чинного на час укладення договору законодавства, було зареєстровано у Солонянському відділі ДРФ ЦДЗК , про що у державному реєстрі земель вчинено запис за №040713200882. Крім того, факт державної реєстрації договору оренди землі від 20 березня 2007 року посвідчено Микільською сільською радою Солонянського району Дніпропетровської області в особі голови ОСОБА_3, підпис якого завірено печаткою органу місцевого самоврядування, після чого земельна ділянка була передана позивачеві СФГ Індафі як орендареві згідно акта приймання-передачі.

Відповідно до ст. 19 Закону України Про оренду землі , в редакції яка діяла на час укладання договору, та п.8 договору визначено термін його дії - десять років, та вказано що після закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію, а відповідно до п.35 дія договору припиняється закінченням строку, на який його укладено, тобто після 21 травня 2017 року.

27 вересня 2016 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 була укладена Додаткова угода до договору оренди земельної ділянки, згідно якої продовжено строк дії договору до 21 травня 2027 року, але дану угоду позивач не зміг зареєструвати, оскільки 30 вересня 2016 року згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку та з Інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 03 жовтня 2016 року позивачу стало відомо, що в період дії зазначеного договору оренди землі, а саме 18 грудня 2015 року між відповідачами - СТОВ Прогрес та ОСОБА_1 було укладено договір оренди спірної земельної ділянки на 10 років з терміном дії до 25 грудня 2025 року, державна реєстрація якого здійснена 25 грудня 2015 року, державним реєстратором ОСОБА_2, що призвело до порушення прав позивача у користуванні земельною ділянкою.

Позивач вважає, що відповідач СТОВ Прогрес не мав права укладати з власником земельної ділянки новий договір оренди, оскільки строк дії укладеного з позивачем договору оренди, за яким орендодавець передав йому право користуватися земельною ділянкою відповідно до умов договору, спливає лише 21 травня 2017 року. Вважає, що діями відповідачів порушено вимоги законодавства, внаслідок чого укладений між відповідачами договір оренди земельної ділянки суперечить чинному законодавству, а тому змушені відповідно до ст.ст.203,215 ЦК України звернутися з позовом до суду за захистом своїх прав як первісного орендаря, яке підлягає захисту в порядку, передбаченому ст.ст.395,396 ЦК України в тому числі як власника земельної ділянки.

Представники позивача - ОСОБА_4, ОСОБА_5 в судових засіданнях позовні вимоги підтримали з підстав, викладених в позові, а також пояснили, що на день укладення сторонами спірного договору оренди між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 вже діяв чинний договір оренди земельної ділянки від 20 березня 2007 року, який був укладений на 10 років і протягом цього строку у власника земельної ділянки не було права користуватися цією земельною ділянкою, а відповідно і права на укладення в цей період іншого договору оренди земельної ділянки та проведення його державної реєстрації. Вважають, що спірний договір укладено з порушенням прав позивача, оскільки первинний договір оренди був укладений та здійснено його реєстрацію відповідно до норм законодавства, які діяли на час його укладення та проведення реєстрації.

Представник відповідача СТОВ Прогрес - ОСОБА_6, в судових засіданнях посилався на те, що між відповідачами дійсно укладений договір оренди земельної ділянки від 18 грудня 2015 року, відповідно до якого відповідачем ОСОБА_1 надано в оренду відповідачеві СТОВ Прогрес земельну ділянку загальною площею 5,596 га, а 25 грудня 2015 року вказаний договір оренди земельної ділянки зареєстровано у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Відповідно до п.6 Договору оренди землі від 18 грудня 2015 року, особливостей об'єкта оренди, які можуть вплинути на орендовані відносини не має. Відповідно до п.27 договору оренди землі від 18 грудня 2015 року на орендовану земельну ділянку не встановлено обмежень (обтяжень) та інших прав третіх осіб, що свідчить про те, що відповідач ОСОБА_1 ні з ким, крім СТОВ Прогрес , договорів оренди не укладав, відтак є всі підстави сумніватися у належності йому підписів у договорі оренди землі від 20 березня 2007 року із позивачем, а також у додатковій угоді до нього від 27 березня 2016 року. Оскільки відповідач СТОВ Прогрес не знав про існування будь-яких договірних відносин відповідача ОСОБА_1 з позивачем, а на орендаря СТОВ Прогрес не покладено обов'язок запитувати інформацію про наявність або відсутність зареєстрованих договорів. Крім того, зазначив, що в разі підтвердження факту існування договору оренди між позивачем та відповідачем ОСОБА_1, то саме останній має нести відповідальність за порушення прав позивача, в тому чисті компенсувати витрати на правову допомогу. Зі слів відповідача ОСОБА_1, він ніяких договорів з позивачем не підписував, а натомість відповідачем зазначено, що він дійсно укладав зі СТОВ Прогрес договір оренди земельної ділянки від 18 грудня 2015 року і йому було нараховано за 2016 рік орендну плату, яку відповідач ОСОБА_1 отримував регулярно, у зв'язку з чим прохав відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1, який про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, в судове засідання 17 лютого 2017 року не з'явився, надавши суду письму заяву (а.с.90,96), згідно якої позовні вимоги визнав у повному обсязі та прохав проводити розгляд справи за його відсутності, а 08 грудня 2016 року до суду надійшли письмові пояснення відповідача ОСОБА_1, згідно яких він позовні вимоги визнав та пояснив, що в березні 2007 року між ним та позивачем було укладено договір оренди землі, згідно якого він надав в платне користування свою земельну ділянку кадастровий номер 1225084300:121:1025 позивачеві СФГ Індафі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва терміном на 10 років, а саме до 21 травня 2017 року, з переважним правом щодо поновлення його на новий строк. 27 вересня 2016 року між ним та позивачем було укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки реєстраційний номер 040713200882, зареєстрованого 21 травня 2007 року, терміном дії до 21 травня 2027 року, який позивач не зміг зареєструвати відповідно до чинного законодавства, оскільки ним в грудні 2015 року на момент дії договору оренди з позивачем, було укладено ще один договір оренди з відповідачем СТОВ Прогрес , представниками якого було повідомлено, що попередній договір з СФГ Індафі втратив чинність, оскільки щодо нього відсутні будь-які відомості щодо реєстрації, тому можна укладати новий договір. Вважає, що відповідачем СТОВ Прогрес було введено його в оману, надано не достовірну інформацію, про обман він дізнався в вересні 2016 року (а.с.46-47).

Представники третіх осіб: Солонянська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, відділ Держгеокадастру у Солонянському районі Дніпропетровської області, які про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, в судове засідання не з'явилися. Згідно письмових заяв прохали проводити розгляд справи у відсутність їх представників (а.с. 103-104).

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі та надані сторонами у судовому засіданні докази, приходить до наступних висновків.

Положеннями ч.1 ст. 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, а ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до положень ст.ст.10,11,60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, при цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень, крім випадків встановлених цим законом.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з ч. 3 ст. 152 ЗК України зокрема шляхом визнання угоди недійсною.

Судом встановлено, що 20 березня 2007 року між селянським фермерським господарством Індафі та ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі, згідно якого в оренду передавалась земельна ділянка загальною площею 5,596 га, кадастровий номер 1225084300:01:121:1025, яка розташована на території Микільської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області терміном на 10 років (а.с.15-16), яка належить відповідачу ОСОБА_1 згідно державного ату на право власності на земельну ділянку серії ЯГ№562258, виданого 24 жовтня 2006 року Солонянською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області та зареєстрованого у книзі реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею (а.с.18), та 21 травня 2007 року відповідно до умов чинного законодавства,я ке діяло на час укладання договору, було зареєстровано у Солонянському відділі ДРФ ЦДЗК , про що у державному реєстрі земель вчинено запис за №040713200882, та згідно акту приймання - передачі земельної ділянки передано в оренду орендареві С(Ф)Г Індафі (а.с.17).

Відповідно до п.8 зазначеного договору передбачено, що після закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк, а відповідно до п.35 дія договору припиняється закінченням строку, на який його було укладено; див п.п.8,35 (а.с.15-16).

27 вересня 2016 року між позивачем СФГ Індафі та відповідачем ОСОБА_1 була укладена Додаткова угода до договору оренди землі, реєстраційний №040713200882 зареєстрований 21 травня 2007 року (а.с.23-24), згідно якої продовжено строк дії договору до 21 травня 2027 року.

Судом встановлено, що орендована земельна ділянка має кадастровий номер 1225084300:01:121:1025, а право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку підтверджується копією державного акта на право приватної власності серії ЯГ№562258, виданого 24 жовтня 2006 року (а.с.18), витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с.25).

Відповідно до ч. 4 ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

Згідно ст. 1 Закону України Про оренду землі , оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності, а ст. 13 цього закону передбачено, що договір оренди землі - це договір за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 18 Закону України Про оренду землі , в редакції яка діяла на час укладання договору, договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації, яка була проведена 21 травня 2007 року, строк його дії становить 10 років, тобто до 21 травня 2017 року.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання за захистом якого і звернувся позивач до суду.

Згідно ст.ст.125,126 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав, а право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Станом на 01 січня 2008 року діяв Закон України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень в редакції від 26 січня 2006 року, відповідно до якої державна реєстрація прав є публічною, здійснюється місцевим органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані речові права та їх обмеження в порядку, встановленому законом.

Стаття 5 зазначеного Закону визначала, що систему органів державної реєстрації прав складають центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав, створена при ньому державна госпрозрахункова юридична особа з консолідованим балансом (центр державного земельного кадастру) та її відділення на місцях, які є місцевими органами державної реєстрації прав, а відповідно до п.4 вказаної статті Державна реєстрація прав проводиться місцевими органами державної реєстрації прав виключно за місцем знаходження нерухомого майна, а саме: в містах Києві та Севастополі, місті обласного підпорядкування, районі.

Статтею 7 вказаного закону визначено, що місцеві органи державної реєстрації прав є відділеннями державної госпрозрахункової юридичної особи з консолідованим балансом (центру державного земельного кадастру).

Відповідно до п.3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 11 лютого 2010 року Про внесення змін до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та інших законодавчих актів України до 01 січня 2013 року державна реєстрація зокрема, договорів оренди земельних ділянок, проводиться територіальними органами земельних ресурсів, а згідно наказу Державного агентства земельних ресурсів України від 06 червня 2007 року №24 Про затвердження Положень про територіальні органи Держземагентства , головне управління земельних ресурсів здійснює свої повноваження безпосередньо та через управління (відділи) земельних ресурсів міських (міст обласного і районного значення) та районних відділів відповідної області.

Судом встановлено, що договір оренди землі від 20 березня 2007 року був зареєстрований у Солонянському відділі ДРФ ЦДЗК , тобто в органі який був уповноважений на здійснення такої реєстрації, а тому вказаний договір оренди набрав чинності та у орендаря - СФГ Індафі виникло право оренди земельної ділянки строком на 10 років.

Відповідно до ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, а відповідно до ст.27 Закону України Про оренду землі , орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Судом встановлено, що 18 грудня 2015 року між ОСОБА_1 як власником земельної ділянки та СТОВ Прогрес як орендарем, був укладений договір оренди земельної ділянки загальною площею 5,596 га, кадастровий номер 1225084300:01:121:1025, строком на 10 років (а.с.92-93) та згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права нотаріус ОСОБА_2 здійснила державну реєстрацію такого договору відповідно до вимог Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , норми якого діють з 01 січня 2013 року (а.с.94).

При цьому судом було встановлено, що спірний договір оренди земельної ділянки був укладений під час дії договору оренди від 20 березня 2007 року, укладеного між позивачем та ОСОБА_1, а вказане свідчить про те, що відповідач ОСОБА_1 не мав права передавати належну йому на праві власності земельну ділянку в оренду іншій особі під час дії попередньо укладеного договору оренди землі.

Статтею 24 Закону України Про оренду землі на орендодавця покладено обов'язок при передачі земельної ділянки в оренду забезпечувати відповідно до закону реалізацію прав третіх осіб щодо орендованої земельної ділянки та не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема ч. 1 ст. 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Укладаючи договір оренди земельної ділянки зі СТОВ Прогрес від 18 грудня 2015 року відповідач ОСОБА_1 передав в оренду земельну ділянку, яка вже перебувала на той час в оренді у позивача, однак в п.27 спірного договору оренди зазначив недостовірну інформацію про те, що на орендовану земельну ділянку не встановлено обмеження та інші права третіх осіб відсутні (а.с.92 зворот), а тому суд приходить до висновку що укладений договір від 18 грудня 2015 року суперечить вимогам цивільного законодавства, порушує права позивача як орендаря, що відповідно до ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним та для задоволення позовних вимог.

З огляду на те, що однією з підстав пред'явленого позову є саме укладання договору оренди під час дії раніше укладеного договору оренди, який належним чином був зареєстрований, а протилежне не доведено сторонами, хоча судом в судовому засіданні на заперечення представника СТОВ Прогрес щодо сумнівів у дійсності договору, укладеного з СФГ Індафі декілька разів було роз'яснено право на пред'явлення зустрічного позову яким він не скористався, то суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо визнання недійсним з моменту укладення оспорюваного договору.

Згідно ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації, а порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість і підстави відмови в ній встановлюються законом.

Згідно ст.3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень речові права на нерухоме майно, їх обтяження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації в порядку, установленому цим Законом.

Згідно ст.ст. 8,9 зазначеного Закону, орган державної реєстрації прав проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації. Державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації. Державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями та наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Згідно п. 41 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який затверджено постановою КМ України №1141 від 26.10.2011 року - державний реєстратор вносить записи до Державного реєстру прав про скасування державної реєстрації прав у разі скасування на підставі рішення суду - рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Згідно п.2.1, 2.3, 2.6 Порядку прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 12.12.2001 №3502/5, для внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації прав та скасування записів Державного реєстру прав заявник подає органу державної реєстрації прав, державним реєстратором якого було проведено державну реєстрацію прав, або нотаріусу, яким проведено державну реєстрацію прав, заяву та документи, визначені цим Порядком. Для внесення записів про скасування державної реєстрації прав, скасування записів Державного реєстру прав заявник подає рішення суду про скасування рішення державного реєстратора, що набрало законної сили, та копії документів, визначених у пункті 2.3 цього розділу.

На підставі викладеного, позовні вимоги позивача про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки на підставі вищевказаного договору, є обґрунтованими, підтвердженими дослідженими судом доказами та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Статтею 16 ЦК України передбачені способи захисту цивільних прав та інтересів особи в цивільному судочинстві, згідно ч.2 цієї статті суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом , що встановлений договором або законом.

У зв'язку з зазначеним державну реєстрацію спірного договору слід скасувати, як проведену відносно недійсного договору.

В частині вимог про стягнення правової допомоги в розмірі 6 200 гривень, суд вважає, що такі вимоги не підлягають задоволенню на підставі наступного.

Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013), а відповідно до ст. 12 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, має право на правову допомогу, яка надається адвокатом або іншим фахівцем в галузі права в порядку, встановленому законом.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI Про адвокатуру та адвокатську діяльність ) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 42, 56 ЦПК), а розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим, граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року № 4191-VI Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах .

Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК.

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені, а відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Оскільки позивачем до матеріалів справи в якості доказів надання правової допомоги було надано договір про надання правової допомоги від 12 жовтня 2016 року (а.с.32-34) та платіжне доручення № 3051 від 19 жовтня 2016 року (а.с.35), проте не було надано розрахунку таких витрат, то суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення таких вимог у зв'язку з ненаданням відповідного розрахунку.

У зв'язку із задоволенням позовних вимог, витрати по сплаті судового збору слід стягнути з відповідачів в рівних частках на користь позивача відповідно до ст. 88 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 56, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Селянського (фермерського) господарства ІНДАФІ до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ПРОГРЕС , ОСОБА_1, треті особи - Солонянська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, відділ Держгеокадастру у Солонянському районі Дніпропетровської області про визнання договору оренди землі недійсним та скасування державної реєстрації договору оренди землі - задовольнити.

Визнати укладений 18 грудня 2015 року між сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю ПРОГРЕС та ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки, площею 5,596 га, кадастровий номер 1225084300:01:121:1025, яка розташована на території Микільської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, договір зареєстрований державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори ОСОБА_2, недійсним з моменту укладення.

Скасувати Державну реєстрацію укладеного 18 грудня 2015 року між сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю ПРОГРЕС та ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки площею 5,596 га, кадастровий номер 1225084300:01:121:1025, яка розташована на території Микільської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, зареєстрованого 25 грудня 2015 року державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори ОСОБА_2, реєстраційний номер 15117049.

Стягнути з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ПРОГРЕС , ОСОБА_1 на користь Селянського (фермерського) господарства ІНДАФІ витрати по сплаті судового збору в розмірі по 1 378 (одна тисяча триста сімдесят всім) гривень 00 копійок з кожного, відмовивши в стягненні витрат на правову допомогу.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області через районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий: суддя Н. О. Щербина