Рішення

від 23.02.2017 по справі 904/12331/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.02.2017 Справа № 904/12331/16

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "РУДСТАЛЬПРОМ", м.Запоріжжя

до публічного акціонерного товариства "МАРГАНЕЦЬКИЙ РУДОРЕМОНТНИЙ ЗАВОД", м.Марганець, Дніпропетровська область

про стягнення пені, штрафу та суму неотриманого прибутку (договір поставки №2507.1 від 25.07.2016р.)

Суддя Петренко І.В.

Секретар судового засідання Пономарьов Є.О.

Представники:

від позивача: керівник ОСОБА_1 - виписка №142526 від 14.03.14р.;

від відповідача: представник ОСОБА_2 - довіреність № б/н від 01.02.17р.

СУТЬ СПОРУ:

27.12.2016 товариство з обмеженою відповідальністю "Рудстальпром", м.Запоріжжя (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до публічного акціонерного товариства "Марганецький рудоремонтний завод", м.Марганець, Дніпропетровська область (далі по тексту - відповідач) про стягнення 2562,00грн. пені; 73200,00грн. штрафу та 21500,00грн. упущеної вигоди.

Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки №2507.1 від 25.07.2016 в частині поставки товару.

За протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.12.2016 справу №904/12331/16 передано судді-доповідачу ОСОБА_3.

За результатами розгляду позовної заяви від 26.12.2016 за вих.№б/н ухвалою суду від 28.12.2016 порушено провадження по справі та призначено слухання на 26.01.2016.

Ухвалою від 03.01.2017 господарський суд виправив описку у даті слухання та вказав, що правильною датою слухання справи є 02.02.2017.

Відповідач відзив на позов надав, визнав факт не виготовлення та не поставки товару за укладеним між сторонами договором, що стало результатом проведеного обшуку приміщень відповідача та вилучення системного блоку, який використовувався для розкредитування залізничних вагонів, що позбавило можливості отримувати необхідні виробничі матеріали залізничним транспортом.

Суд розгляд справи відкладав з 02.02.2017 на 23.02.2017, у зв'язку з неподанням витребуваних доказів.

Позивач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується відомостями про явку представника відображеними в протоколі судового засідання від 02.02.2017 та явкою представника в судове засідання.

Відповідач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується відомостями про явку представника відображеними в протоколі судового засідання від 02.02.2017 та явкою представника в судове засідання.

Враховуючи викладене господарський суд констатує, що сторони належним чином повідомлені про час і місце розгляду заяви судом.

В судовому засіданні, яке відбулося 23.02.2017 представник позивача позовні вимоги підтримав; представник відповідача просив суд в позові відмовити.

Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції .

Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 23.02.2017 в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

25.07.2016 між товариством з обмеженою відповідальністю "Рудстальпром" (далі по тексту - позивач, покупець) та публічним акціонерним товариством "Марганецький рудоремонтний завод" (далі по тексту - відповідач, постачальник) укладено договір поставки №2507.1 (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 1.1 умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцю товар згідно з додатками - Специфікаціями за цінами, що є звичайними, справедливими, ринковими, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та оплатити його вартість на умовах, передбачених договором.

Пунктом 3.1 договору визначено, що поставка товару здійснюється транспортом, в терміни і на умовах зазначених в Додатках-Специфікаціях до договору, які з моменту підписання сторонами є невід'ємною частиною договору. Постачальник зобов'язується поставити товар на умовах поставки, зазначених в Додатках-Специфікаціях відповідно до Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів "Інкотермс" в редакції 2000 року.

Пунктом 13.3 договору визначено, що договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2017.

Між сторонами підписано специфікацію №1 до договору в якій вказано термін поставки не пізніше 25.08.2016.

Позивач звернувся до відповідача з претензією за вих.№2908.1 від 29.08.2016 про застосування до відповідача штрафу у розмірі 94700,00грн. за не поставку обумовленого договором товару.

Відповідач надав позивачу відповідь на претензію від 29.08.2016 за вих.№1/472/1 від 19.09.2016 в якій пояснює, що не виконало свої зобов'язання перед позивачем , у зв'язку з непередбачуваними обставинами, які унеможливили виготовлення замовленої позивачем продукції.

У період з 02.09.2016 і по 19.09.2016 відповідач не мав можливості отримати пісок, який є одним із необхідних компонентів ливарного виробництва, оскільки у відповідача відсутня можливість розкредитування залізничних вагонів, якими необхідний підприємству відповідача пісок доставляється.

Відповідач стверджував, що замовлений товар не поставлено згідно умов договору в наслідок обставин, які не залежали від відповідача, а отже на його думку і відповідальність нести немає підстав.

Враховуючи, що спір не вирішено в добровільному порядку позивач звернувся до господарського суду з даною позовною заявою.

Відповідач звернув увагу суду на ухвалу Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13.07.2016 на підставі якої 02.08.2016 на підприємстві відповідача проведено обшук і вилучено зокрема системний блок, який використовувався для розкредитування залізничних вагонів.

Отже, підприємство відповідача позбавлено можливості отримати необхідні виробничі матеріали залізничним транспортом, що призвело до невиконання взяти зобов'язань.

Відповідач просить суд визнати вказані обставини обставинами непереборної сили та відмовити в задоволенні позовних вимог.

Аналізуючи відзив відповідача господарський суд взяв до уваги положення пунктів 7.1, 7.2 договору та дійшов висновку, що вказані відповідачем обставини не являються обставинами непереборної сили.

Крім того, враховуючи положення пункту 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" та положення статті 14 1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" єдиним належним доказом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), як підстави звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України, тоді як інші документи не можуть вважатися доказами наявності таких обставин.

Господарський суд констатує, що відповідачем не надано суду належних доказів настання обставин непереборної сили (форс-мажору), отже відсутні підстави для звільнення останнього від відповідальності за невиконання взятих на себе зобов'язань.

Дослідивши оригінали наданих позивачем до господарського суду документів у розумінні статті 36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують невиконання відповідачем своїх зобов'язань за вищезазначеним договором в частині поставки обумовленого договором товару у строк не пізніше 25.08.2016.

Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання відповідачем умов договору, відповідачем господарському суду надано не було.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов наступних висновків.

Зобов'язання відповідача поставити обумовлений договором товар передбачено умовами договору та нормами законодавства.

З огляду на положення специфікації підписаної сторонами, строк поставки товару є таким, що настав.

Доказів поставки товару обумовленого укладеним між сторонами договору відповідач не надав.

Доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, належними доказами не спростував.

Оцінюючи відповідь відповідача на претензію від 29.08.2016 за вих.№1/472/1 від 19.09.2016 та обставини висвітлені у відзиві на позов господарський суд визнав їх необґрунтованими.

Господарський суд бере до уваги положення статті 42 Господарського кодексу України, а саме підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Ознака ризикованості (на власний ризик), яка притаманна підприємницькій діяльності, передбачає власну відповідальність підприємця у разі зокрема неможливості отримати пісок, який є одним із необхідних компонентів ливарного виробництва.

Укладаючи з позивачем спірний договір відповідач брав на себе відповідальність за належне його виконання, а отже і відповідальність за неналежне його виконання.

Матеріали справи доводять факт невиконання відповідачем умов укладеного між ними договору.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Пунктом 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України визначено один із загальних засад цивільного законодавства, а саме свобода договору.

Відповідно до п. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статтею 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1). Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ч.2). У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (ч.3). Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу (ч.4). Якщо продавець зобов'язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства (ч.5).

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 8.1 договору визначено, що сторони несуть відповідальність за невиконання покладених на них обов'язків цим договором відповідно до чинного законодавства України.

Пунктом 8.2 договору визначено, що при порушенні термінів, зазначених у пункті 3.1 цього договору постачальник сплачує на користь покупця штраф у розмірі 10% від вартості недопоставки товару.

Пунктом 8.3 договору визначено, що постачальник несе відповідальність за недопоставку товару у вигляді пені у розмірі 0,01% від суми недопоставленого товару за кожен день прострочення поставки.

Позивач нарахував відповідачу до сплати штраф у розмірі 73200,00грн. та пеню за період прострочення поставки з 25.08.2016 по 29.09.2016 на суму 2562,00грн.

Господарський суд перевірив розрахунок штрафу та пені здійснений позивачем та визнав їх вірними, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

За приписами частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 551 Цивільного кодексу України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Позивач зазначає, що у зв'язку з відсутністю замовленого у відповідача товару, позивач поніс збитки у вигляді неотриманого прибутку у розмірі 21500,00грн.

Вказані збитки господарський суд визнає необґрунтованими, недоведеними, а отже такими, що задоволенню не підлягають.

В порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1136,36грн., з урахуванням того, що 77,89% позовних вимог позивача судом задоволено.

Керуючись ст.ст. 11, 202, 509, 525, 526, 530, 536, 549, 610, 612, 625, 629, 662, 663, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 199, 231, 232, 265, 266 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 33, 34, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з публічного акціонерного товариства "Марганецький рудоремонтний завод" (53401, Дніпропетровська область, м.Марганець, вул.Радянська, буд.162; ідентифікаційний код 05448389) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Рудостальпром" (69006, м.Запоріжжя, вул.Північне шосе, 113; ідентифікаційний код 33004507) 2562,00грн. (дві тисячі п'ятсот шістдесят дві грн. 00 коп.) пені; 73200,00грн. (сімдесят три тисячі двісті грн. 00 коп.) штрафу; 1136,36грн. (одна тисяча сто тридцять шість грн. 36 коп.) судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

24.02.2017

Суддя ОСОБА_3