Рішення

від 13.02.2017 по справі 922/62/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" лютого 2017 р.Справа № 922/62/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

при секретарі судового засідання Гончарові В.В.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (м. Київ) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" (смт. Покотилівка, Харківська обл.) про стягнення 57 889,62 грн. за участю представників сторін :

позивача - ОСОБА_1 (дов. б/н від 12.04.2016 року);

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" на свою користь заборгованість, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про фінансовий лізинг №00008601 від 17.09.2013. Відповідно вимог позовної заяви, заявлена до стягнення сума заборгованості становить 57889,62 грн., з яких основна сума заборгованості за договором про фінансовий лізинг №00008601 від 17.09.2013 у розмірі 21 419,30 грн., збитки у розмірі 27 231,23 грн., пені у розмірі 1 075,90 грн., 3% річних у розмірі 1 075,90 грн., інфляційних витрат у розмірі 7 020,14 грн. Судові витрати просить суд покласти на відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні 13 лютого 2017 р. підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача у призначене судове засідання 13 лютого 2017 р. не з'явився, ухвала суду від 30.01.2017, що була направлена відповідачеві рекомендованим листом за його поштовою адресою, вказаною в позовній заяві, яка також співпадає з адресою в наданої позивачем роздруківки безкоштовного запиту з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (http://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch) від 06.02.2017, повернулись до господарського суду з довідкою Укрпошти про закінчення терміну зберігання.

Відповідно до п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Згідно Інформаційного листа Вищого господарського суду України N 01-8/1228, 02.06.2006 року «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році» до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув» , «адресат відсутній» і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи й відсутність представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає, згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України, за можливе розгляд справи за позовною заявою позивача за наявними у справі і додатково наданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю Порше Лізинг Україна (лізингодавець) уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю ПОСТМАН (лізингоодержувач) Договір про фінансовий лізинг № 00008601 від 17.09.2013 року (надалі за текстом - Договір , відповідно до якого Позивач зобов'язався передати у розпорядження Відповідача транспортний засіб типу VW CaddyGP Kasten 1.2 I TSI, 2013 року виробництва, шасі № WV1ZZZ2KZDX137616, двигун № НОМЕР_1 (надалі за текстом - Об'єкт лізингу ), а Відповідач зобов'язався прийняти Об'єкт лізингу і сплатити суму коштів за Договором шляхом здійснення платежів відповідно до Договору та згідно із Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (надалі за текстом - План відшкодування ), що становить невід'ємну частину Договору, на загальну суму, що становить еквівалент у гривні 20 718, 00 доларів США, не враховуючи авансового платежу на суму, що становить еквівалент 6 215, 40 доларів США.

Крім того, 12.01.2015 р. було укладено Додаткову угоду до договору про фінансовий лізинг №00008601 від 17.09.2013 р. відповідно до якої строк кредиту продовжено на 84 місяці, а також викладено Графік погашення кредиту в новій редакції

Відповідач відповідно до положень п. 6.1. Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (надалі за текстом - Умови лізингу ), що становлять невід'ємну частину Договору, зобов'язався здійснювати щомісячні лізингові платежі відповідно до Плану відшкодування.

Відповідно до п. 6.5. Умов лізингу щомісячний платіж перераховується на рахунок, зазначений Позивачем, не пізніше дати, вказаної у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (надалі за текстом - План відшкодування ).

Відповідно до п. 8.3.2. Умов лізингу якщо Відповідач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) Лізингового платежу, при цьому якщо прострочення Лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів, Позивач має право розірвати Договір і витребувати Об'єкт лізингу від Відповідача, в тому числі у примусовому порядку з виконавчим написом нотаріуса.

Відповідно до п. 12.9. Умов лізингу у разі дострокового припинення Договору з боку Позивача, Відповідач зобов'язувався повернути Об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані за адресою місцезнаходження Позивача, якщо інша адреса не вказана Позивачем, впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання відповідного запиту.

Згідно з п. 13.1. Умов лізингу, якщо Відповідач відмовляється від повернення або затримує повернення Об'єкту лізингу, Позивач має право вилучити Об'єкт лізингу без попередньої згоди Відповідача. При цьому, на підставі п. 13.6. Умов лізингу, Відповідач зобов'язаний відшкодувати Позивачу всі та будь-які витрати, пов'язані із вилученням Об'єкту лізингу.

У випадку прострочення платежів за Договором, згідно із п. 8.2. Умов лізингу до Відповідача застосовуються наступні санкції:

- пеня у розмірі 10% річних від вчасно не сплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати Платежу;

- штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані Позивачем: еквівалент 15 дол. США за першу вимогу, еквівалент 20 дол. США за другу вимогу, еквівалент 25 дол. США за третю вимогу;

- компенсація будь-яких витрат, понесених Позивачем та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених Відповідачем відповідно до Договору.

Позивач в позові зазначив, що майже одразу після укладення Договору Відповідач почав порушувати умови Договору, сплачуючи лізингові платежі з порушення встановленого в Плані відшкодування строку, з січня 2015 року сплачував щомісячні лізингові платежі не в повному розмірі, а з лютого 2015 року взагалі припинив сплачувати лізингові платежі. Станом на момент написання даної позовної заяви (22.12.2016 року) у Відповідача існує наступна заборгованість:

- часткова несплата щомісячного лізингового платежу за січень 2015 року на суму 1 385, 69 грн., відповідно до рахунку № 00254911 від 13.01.2015 р., належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 13.01.2015 р.;

- несплата щомісячного лізингового платежу за лютий 2015 року на суму 5 890, 52 грн., відповідно до рахунку № 00256751 від 02.02.2015 р., належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15.02.2015 р.;

- несплата щомісячного лізингового платежу за березень 2015 року на суму 7 290, 25 грн., відповідно до рахунку № 00262435 від 06.03.2015 р., належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15.03.2015 р.;

- несплата щомісячного лізингового платежу за квітень 2015 року на суму 6 852, 84 грн., відповідно до рахунку № 00268218 від 06.04.2015 р., належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15.04.2015 р.;

Відповідно до п. 12.6.1. Умов Договору, Позивач має право в односторонньому порядку розірвати Договір та повернути Об'єкт лізингу у разі, якщо Відповідач не сплатив наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 днів.

Пунктом 12.6.13 передбачено, що за винятком обставин та/або в умовах форс-мажору, які на думку Позивача, ставлять під загрозу або затримують виконання договірних зобов'язань, або за яких Відповідач неспроможний виконати свої зобов'язання за Договором, Позивач має право в односторонньому порядку розірвати Договір та вимагати повернення об'єкту лізингу.

Відповідно до п. 8.3. та 8.3.1. Умов Договору, якщо Відповідач прострочить виплату Лізингового платежу протягом більш ніж 10 (десять) робочих днів, Позивач має право надіслати Відповідачу першу платіжну вимогу щодо сплати в письмовій формі. Якщо Відповідач не здійснить оплату протягом 7 (семи) робочих днів з моменту першої вимоги. Позивач надсилає в такий же спосіб другу платіжну вимогу, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 (вісім) робочих днів. У випадку якщо Відповідач не здійснить оплату у вказаний термін, Позивач має право направити Відповідачу третю вимогу щодо сплати та відмовитися від Договору в односторонньому порядку, за п. 12.6.1. Договору. Сторони домовились, що невиконання зобов'язань після надіслання другої платіжної вимоги означає, що Відповідач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цим Договором.

Як вказує позивач у позовній заяві, у зв'язку з відсутністю будь-якого реагування з боку Відповідача, 16.04.2015 р. Відповідачем було отримано Повідомлення про розірвання Договору про фінансовий лізинг, повернення Об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від Договору вих. № 00008601 від 17.09.2013 р.

Відповідно до п. 12.7. Умов лізингу, день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від Договору, визначається позивачем у відповідному повідомленні/вимозі.

Таке повідомлення/вимога надсилається позивачем на адресу за зареєстрованим місцезнаходженням відповідача. У випадку неотримання повідомлення/вимоги з будь-яких причин, Відповідач вважається належним чином повідомленим на 10 (десятий) календарний день з дня відправлення такого повідомленням, що підтверджується документами з відміткою ДП «Укрпошта» про прийняття повідомлення для відправки.

Згідно п. 12.13. Договору, у випадках, передбачених п. 12.6. та 12.12., Договір вважається розірваним на 10-й (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення Стороною на адресу іншої Сторони.

Оскільки Вимога була отримана Відповідачем 16.04.2015 р., то згідно п. 12.13. умов лізингу, договір вважається розірваним 30.04.2015 р. в позасудовому порядку, у зв'язку з відмовою позивача від Договору.

Відповідно до п. 12.9. Договору, у разі дострокового припинення Договору з боку Позивача, Відповідач зобов'язався повернути Об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані до головного офісу Позивача впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання вимоги Позивача про таке повернення. Крім того, відповідно до Вимоги Відповідачу встановлено обов'язок погасити заборгованість протягом 3 (трьох) днів з дня отримання Вимоги.

Зважаючи на те, що Вимога вважається отриманою 16.04.2015 р., суд погоджується з висновком позивача про те, що останнім днем погашення заборгованості мало бути 19.04.2015 р., поверненням Об'єкта лізингу - 30.04.2015 р.

З матеріалів справи вбачається, що позивач виконав свої обов'язки у повному обсязі, проте відповідач в порушення норм чинного цивільного та господарського законодавства України та умов договору фінансового лізингу №00008601 від 17.09.2013 р., зобов'язання за договором не виконав.

Таким чином, позивач змушений був звернутися до суду за захистом свого порушено права.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

У відповідності до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг", відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, з урахуванням особливостей, що встановлюються цим законом.

Відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 1 ст. 292 ГК України, лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця0 майна, за умовами сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг" договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

У постанові від 19 грудня 2011р. у справі N 3-136гс11 Верховний Суд України зазначив, що за змістом частин 2, 3 ст. 653 ЦК України, що домовленість сторін про розірвання угоди не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов'язаннями, що виникли до розірвання угоди, у тому числі застосування заходів майнової відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань з урахуванням умов договору та структури лізингових платежів.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 193 Господарського кодексу України, та ст.526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. ст. 32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вказані обставини та приймаючи до уваги вимоги ст. 526 Цивільного Кодексу України, а саме те, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача про стягнення заборгованості за несплаченими лізинговими платежами в сумі 21 419, 30 грн. правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Стосовно заявленої до стягнення у позові пені в сумі 1 075, 90 грн. суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.ст.193, 198 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", пеня обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Договором передбачені штрафні санкції у вигляді фіксованих штрафів у випадку несплати виставлених рахунків у встановлений строк відповідно до п. 8.2.2, а також пеня у розмірі 10 % річних за кожен день прострочення виконання зобов'язання.

В п. 8.2.1. Договору вказано, що у випадку прострочення сплати платежу до Відповідача застосовуються наступні штрафні санкції: пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу.

Перевіривши зроблений позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача пені в сумі 1 075, 90 грн. підлягає задоволенню як правомірна.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 1 143, 05 грн. суд зазначає таке.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі в сумі 1 143, 05 грн.

Що стосується заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 7 020, 14 грн. суми інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

В інформаційному листі від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30). В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат визнав їх вірно розрахованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, та стягненню підлягає сума інфляційних втрат в розмірі 7 020, 14 грн.

Розглянувши частину позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 27 231, 23 грн. збитків, а саме:

- реальних збитків у розмірі 1 600, 00 грн., що складаються з понесених у зв'язку з неналежним виконанням умов Договору у розмірі 1 333, 32 грн. та 266,68 грн. податку на додану вартість;

- 6 000,00 грн. реальних збитків, що складаються з 5 000,00 грн. витрат на правову допомогу та 1 000,00 грн. податку на додану вартість;

- 19 631, 23 грн. упущеної вигоди (різницю між ринковою вартістю та сумую несплачених лізингових платежів на момент продажу об'єкту лізингу), суд зазначає наступне.

Стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно положень статті 224 Господарського кодексу України, які узгоджуються з положеннями статті 623 Цивільного кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками, згідно частини 2 статті 224 Господарського кодексу України, розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності відповідно до статей 623, 1166 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України.

Обов'язковими умовами для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків є: протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб; вина боржника.

Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною, а збитки, які виникли у позивача - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Таким чином, заявляючи позовні вимоги про стягнення збитків, позивач має довести вищезазначені умови в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Суд зазначає, що визначена в якості реальних збитків сума складається з витрат, необхідність понесення яких позивачем для відновлення свого порушеного права не доведена, а також податку на додану вартість, сплата якого відповідно до наведених норм не віднесено до складу збитків, позивач не надав доказів необхідності понесення цих витрат та доказів сплати цієї суми податку на додану вартість.

При цьому, господарський суд зауважує, що витрати на оплату юридичних послуг не є збитками у розумінні статті 623 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Контрактом.

Відтак, господарський суд дійшов висновку, що отримання позивачем юридичних послуг не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір представників, які будуть представляти його інтереси, є її правом.

Таким чином, витрати, які включені позивачем до складу прямих збитків (збитків, завданих у зв'язку із порушенням відповідачем своїх зобов'язань за Контрактом) не відповідають вимогам статті 22 Цивільного кодексу України та статті 225 Господарського кодексу України, а тому вимога позивача про стягнення збитків у розмірі 7 600, 00 грн. (з урахуванням ПДВ) є безпідставною, необґрунтованою, відтак не підлягає задоволенню.

Вказані висновки господарського суду узгоджуються з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеній у постанові від 29 грудня 2015 року у справі № 911/1623/15, а також у постанові від 13.04.2010 р. у справі № 05/248-09.

Крім того, викладена вище правова позиція узгоджується з висновками, наведеними в Оглядовому листі Вищого господарського суду України від 14.01.2014 № 01-06/20/2014.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора (позивача у справі), обов'язок доказування розміру збитків, завданих йому порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 623 ЦК України, і доведення того, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані у разі використання Об'єкта лізингу.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Як вбачається з позовної заяви позивача просить суд стягнути з відповідача на його користь 19 631, 23 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди, яка складає різницю між ринковою вартістю та сумою несплачених лізингових платежів на момент продажу об'єкту лізингу, втім жодного розрахунку даної позовної вимоги до суду не надано.

Тобто, позивачем не надано доказів наявності усіх чотирьох складових, які є обов'язковою умовою для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків (упущеної вигоди), а саме не доведено розмір збитків та відсутність своєї провини у виникненні даних збитків.

З огляду на вище викладене, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 19 631, 23 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди є необґрунтованими та недоведеними з огляду на, що суд відмовляє в їх задоволені.

З урахуванням викладеного, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню. В решті позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 1378,00 грн., оскільки з його вини спір було доведено до суду.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 2, 6, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", статтями 525, 526, 530, 612, 629, 806 Цивільного кодексу України, статтями 179, 193, 292 Господарського кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" (62458, Харківська обл., Харківський р-н, смт. Покотилівка, вул. Фрунзе, 18; Код ЄДРПОУ: 36125152) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (02152, Україна, м. Київ, пр-т. ОСОБА_2 1В, офіс В; Код ЄДРПОУ: 35571472) заборгованість по сплаті лізингових платежів за Договором про фінансовий лізинг № 00008601 від 17.09.2013 р. у розмірі 21 419, 30 грн., пені у розмірі - 1 075, 90 грн., 3% річних у розмірі - 1 143, 05 грн.., інфляційних витрат - 7 020, 14 грн. та судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1378,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 20.02.2017 р.

Суддя ОСОБА_3