Рішення

від 25.01.2017 по справі 910/21442/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.01.2017Справа №910/21442/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Дніпромаштранс

до Товариства з обмеженою відповідальністю ЕВРОПАТРАНС ГРУП

про стягнення 45 455,10 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

від позивача: не з'явилися;

від відповідача: не з'явилися.

У судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення .

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Дніпромаштранс звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ЄВРОПАТРАНС ГРУП про стягнення коштів у розмірі 46 270,58 грн., з яких: 43 796,00 грн. основний борг, 2 420,59 грн. пеня, 53,99 грн. 3 % річних, а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору в розмірі 1 378,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем Договору транспортного експедирування по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному та міжміському сполученні № 07/07-02 від 07.07.2016 в частині своєчасної оплати за перевезення, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю ЄВРОПАТРАНС ГРУП утворилась заборгованість, за наявності якої позивачем нараховано пеню та 3 % річних у зазначених вище розмірах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2016 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/21442/16 та призначено дану справу до розгляду на 21.12.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2016 відкладено розгляд справи на 25.01.2017.

У судове засідання 21.12.2016 з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у судове засідання 21.12.2016 не з'явився.

Копія ухвали суду від 25.11.2016, яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, б.16-22, оф. 420, яка відповідає місцезнаходженню відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань, на час проведення судового засідання повернулась на адресу Господарського суду м. Києва з відміткою вибули та адресату не вручено.

У судове засідання 25.01.2017 уповноважені представники сторін не з'явилися.

Копія ухвали суду від 21.12.2016, яка направлялась позивачу на адресу, зазначену в позовній заяві, а саме: 49126, м. Дніпро, ж/м Сокіл 1/1-9а-60 на час проведення судового засідання 25.01.2017 на адресу Господарського суду міста Києва не повернулась.

Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку Укрпошта щодо відстеження поштового відправлення № 0103040871644, в якому зазначено, що станом на 25.01.2017 вказане поштове відправлення вручено адресату за довіреністю 18.01.2017.

Копія ухвали суду від 21.12.2016, яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем у позовній заяві, а саме: 01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького. 16-22, оф. 420, що відповідає місцезнаходженню відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань, на час проведення судового засідання 25.01.2017 повернулась на адресу Господарського суду м. Києва з відміткою вибули та адресату не вручено.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, позивачу невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (далі - Постанова № 18) роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п. 3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що відповідач повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 21.12.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшли пояснення № 120 від 12.12.2016, які судом долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 21.12.2016 представник позивача подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи б/н від 21.12.2016, яке судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

Крім того, до початку судового засідання 25.01.2017 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від позивача надійшла заява № 6 від 12.01.2017, в якій позивач просив суд розглянути справу № 910/21442/16 за відсутності представника позивача у зв'язку з неможливістю представника бути присутнім у судовому засіданні 25.01.2017, а також зазначив про підтримання позовних вимог, викладених у позовній заяві. Заява долучена судом до матеріалів справи.

Судом повідомлено також, що до початку судового засідання 25.01.2017 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від позивача надійшло клопотання про уточнення позовних вимог № 5 від 12.01.2017, в якому просить стягнути з відповідача 45 051,94 грн. заборгованості за неналежне виконання зобов'язань щодо оплати послуг перевезення вантажу за Договором № 07/07-02 від 07.07.2016, з яких: 43 796,00 грн. основного боргу, 1105,75 грн. пені за період з 26.08.2016 по 04.11.2016, 150,19 грн. відсотків річних за період з 26.08.2016 по 04.11.2016, а також витрати по сплаті судового збору. Клопотання разом з доданими до нього доказами надсилання копій клопотання на адресу відповідача судом долучене до матеріалів справи.

Також до початку судового засідання 25.01.2017 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від позивача надійшло клопотання про уточнення позовних вимог б/н від 14.01.2017, в якому позивач просить суд стягнути з відповідача 45 455,10 грн. заборгованості за неналежне виконання зобов'язань щодо оплати послуг перевезення вантажу за Договором № 07/07-02 від 07.07.2016, з яких 43 796,00 грн. основного боргу, 1508,91 грн. пені за період з 26.08.2016 по 04.11.2016, 150,19 грн. відсотків річних за період з 26.08.2016 по 04.11.2016, а також витрати по сплаті судового збору. Клопотання разом з доданими до нього доказами надсилання копії зазначеного клопотання на адресу відповідача судом долучено до матеріалів справи.

Розглянувши в судовому засіданні 25.01.2017 позовну заяву та подані позивачем клопотання про уточнення позовних вимог суд зазначає, що як зазначено в пункті 3.11 постанови № 18, ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Отже, виходячи зі змісту позовної заяви, клопотань про уточнення позовних вимог та наведених в них розрахунків, суд розцінює зазначене клопотання позивача № 5 від 12.01.17 р. як клопотання про зменшення розміру позовних вимог в частині пені та збільшення розміру позовних вимог в частині процентів річних, клопотання б/н від 14.01.17р. як клопотання про збільшення розміру позовних вимог в частині пені.

Суд зазначає, що згідно ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Приписами пункту 3.10. № 18 визначено, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Враховуючи, що зменшення та збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству, не порушує не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, зокрема, процесуальні права відповідача, передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, а саме відповідачу було надано можливість надання заперечень щодо зміни розміру позовних вимог та наведенні його доводів у судовому засіданні, вищевказані клопотання про уточнення розміру позовних вимоги (збільшення та зменшення розміру позовних вимог) прийняті судом до розгляду і спір вирішується з їх урахуванням.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 25.01.2017 позивачем суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань до суду не надходило.

Документи, в т.ч. відзив на позовну заяву, витребувані ухвалами суду від 25.11.16р. та 21.12.2016р., відповідачем суду не надані.

Про поважні причини неявки представника відповідача в судові засідання 21.12.2016р. та 25.01.2017 суд не повідомлено.

Відповідно до 2.3 постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представників сторін в судові засідання обов'язковою не визнавалась, сторони не скористався належним їм процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи та клопотання позивача про розгляд справи без участі представника ТОВ Дніпромаштранс , суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноважених представників позивача та відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є в подальшому підставою для скасування судового рішення, прийнятого за відсутності представника сторони спору.

Зважаючи на нез'явлення в судове засідання 25.01.2017 представників сторін та враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судовому засіданні 21.12.2016 представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні 21.12.2016 повідомив суду, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані докази та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 07.07.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю ЕВРОПАТРАНС ГРУП (експедитор за договором, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю ДНІПРОМАШТРАНС (виконавець за договором) укладено Договір транспортного експедирування по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному та міжміському сполученні № 07/07-02 (далі - Договір), предметом якого є порядок взаємовідносин, які виникають між Експедитором і Виконавцем при здійсненні автомобільних перевезень вантажів в міжнародному та внутрішньодержавному сполученнях транспортними засобами виконавець, а по замовленням, далі заявкам, експедитора, та пов'язаних із ними різноманітних послуг.

Розділами 2 - 5 Договору сторонами узгоджені загальні положення, обов'язки сторін, їх відповідальність тощо.

У відповідності до п. 8.1 Договору даний договір набирає сили з моменту підписання і діє до 31.12.2016.

Кожна із сторін може достроково розірвати даний Договір, проінформувавши в письмовому вигляді іншу сторону за 30 календарних днів до фактичної дати розірвання. При цьому Договір вважається розірваним після завершення всіх зобов'язань сторін, прийнятих до повідомлення про розірвання Договору, і розрахунків за здійснення перевезень. Дострокове розірвання оформляється додатковою угодою (п. 8.2 Договору).

Вказаний Договір підписано уповноваженими представниками експедитора та виконавця та скріплено печатками сторін.

Якщо жодна зі сторін до закінчення терміну дії даного Договору не сповістить іншу сторону про його розірвання, термін його дії буде автоматично продовжуватися на наступний календарний рік на аналогічних умовах (п. 8.3. Договору).

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про транспортне експедирування, який підпадає під правове регулювання норм глави 65 Цивільного кодексу України.

Згідно положень частини 1 ст. 929 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 316 Господарського кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 1 спеціального Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність , який визначає правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні і спрямований на створення умов для її розвитку та вдосконалення, транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.

Згідно з ч. 3 ст. 8 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність експедитори за дорученням клієнтів забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до договорів (контрактів), згідно з якими сторони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим та іншими законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність експедитор зобов'язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

Сторони домовились, що перевезення виконуються відповідно до умов Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПВ), Митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (конвенція МДП), Європейської угоди про режим праці та відпочинку водіїв (надалі ESTR), Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ), Європейської угоди про перевезення вантажів, які швидко псуються (в країнах транзиту, на території яких сторони повинні їх виконувати). По території України сторони керуються Статутом автомобільного транспорту, Цивільним Кодексом України, Законами України Про транспорт , Про транспортно-експедиторську діяльність , Про зовнішньоекономічну діяльність , Про транзит вантажів та іншими діючими нормативними актами. На кожне перевезення оформляється транспортна заявка, яка складається в письмовій формі, підписується уповноваженою особою експедитора і передається виконавцю за допомогою факсимільного зв'язку або електронною поштою та є невід'ємною частиною Договору (п. 2.2 Договору).

Зокрема, згідно п. 2.2. Договору в заявці мають міститися наступні дані: маршрут руху; найменування вантажу; вага, вид пакування, кількість місць вантажу; властивості вантажу, що вимагають особливих умов або запобіжних заходів для збереження вантажу під час перевезення, фрахтова ставка, умови оплати, адреси місць завантаження і розвантаження вантажу з указівкою контактних осіб і їхніх телефонів, адреси проведення митних формальностей при завантаженні і розвантаженні з указівкою контактних осіб і їхніх телефонів, дати і часу завантаження, розвантаження (терміни доставки) вантажу, проведення митних формальностей, найменування прикордонного переходу й умови проходження кордону (при необхідності), особливі умови (страхування, митне оформлення і т.д.).

За умовами п. 2.3 Договору після одержання заявки виконавець акцептує або відхиляє її в письмовій формі протягом 3 годин з моменту одержання за допомогою факсимільного зв'язку з відбитком печатки підприємства та підпису уповноваженої особи. У випадку відсутності письмового акцепту протягом зазначеного часу, заявка вважається не прийнятою до виконання (анульованою). Оригінали даного Договору та замовлень (заявок) з мокрою печаткою та підписом уповноваженої особи пересилаються протягом 15-ти днів.

При цьому пунктом 3.1.1 Договору визначений обов'язок експедитора передавати виконавцю заявку для погоджених перевезень вантажі не пізніше ніж за 1 (одну) добу до початку виконання перевезення у міжнародному сполученні та 4 години до початку виконання перевезення у міжміському сполученні.

Окрім того пунктом 2.4 Договору сторони обумовили, що будь-які зміни, внесені в заявку, повинні бути оформлені в письмовій формі і підписані обома сторонами. Заявка є невід'ємною частиною даного Договору. У випадку виникнення розбіжностей у тлумаченні умов за даним Договором, пріоритетними є умови, зазначені в заявці.

Так, як встановлено судом за матеріалами справи, згідно умов Договору сторонами було погоджено заявку № КОБ160711 до Договору від 07.07.16 р., копія якої наявна в матеріалах справи, згідно умов якої узгоджено міжнародне перевезення вантажу (тихе вино та соки, 7 євро палет/5250 кг, 18 євро палет/16225 кг) за маршрутом: Haro (La Rjoja) - (Spain) - Sarre - Union (France) -Дніпропетровськ - Запоріжжя (Україна); адреса відвантаження: 26200, Haro (La Rjoja) Spain - 67260 - Sarre - Union France, дата завантаження: 13.07.2016, 18.07.2016; адреса розвантаження: м. Запоріжжя, вул. Карпенко Карого, 47, ТОВ Вайн-Холл ; дата прибуття на розвантаження: 22-25.07.2016; дата митного оформлення: 13-14.07.2016, 18.07.2016; дата розмитнення: 22-25.07.2016. 07.07.2016р.; вартість перевезення: 3100 євро за курсом НБУ на дату завантаження+вартість оформлення експортних документів; умови оплати: 20 банківських днів з отримання оригіналів документів.

У відповідності до умов розділу 2, п.п. 3.1.1 Договору вказана заявка підписана обома сторонами Договору, отже належним чином підтверджує узгодження сторонами всіх необхідних умов перевезення та прийняття вказаної заявки до виконання позивачем.

Суд зазначає, що перелік документів, що підтверджують приймання вантажу до транспортування визначено статтею 9 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність .

Так, відповідно до частин 11, 12 ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Таким документом, в тому числі, може бути авіаційна вантажна накладна (Air Waybill). Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про транзит вантажів", який визначає засади організації та здійснення транзиту вантажів авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом через територію України, транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування.

Залежно від обраного виду транспорту такою накладною може бути авіаційна вантажна накладна (Air Waybill), міжнародна автомобільна накладна (CMR), накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), коносамент (Bill of Lading). Крім цього, транзит вантажів може супроводжуватися (за наявності) рахунком-фактурою (Invoice) або іншим документом, що вказує вартість товару, пакувальним листком (специфікацією), вантажною відомістю (Cargo Manifest), книжкою МДП (Carnet TIR), книжкою АТА (Carnet ATA). При декларуванні транзитних вантажів відповідно до митного законодавства України до органів доходів і зборів подається вантажна митна декларація (ВМД) або накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), книжка МДП (Carnet TIR), книжка АТА (Carnet ATA), необхідні для здійснення митного контролю.

Окрім цього суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" міжнародним перевезенням визнається перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону. Організацію міжнародних перевезень вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень (ст. 53 Закону вказаного Закону).

Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19 травня 1956р (далі - Конвенція).

За приписами статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України „Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Законом України „Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 № 72/14-612/1-1559 „Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17 травня 2007 року.

Суд зазначає, що згідно ст. 1 Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Тлумачення цього положення дає підстави зробити висновок, що якщо договір перевезення передбачає, що місце завантаження і місце доставки знаходяться на території різних країн, Конвенція застосовуватиметься до відносин сторін за договором, тому, враховуючи, що обставини даного спору виникли з факту міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому відповідач виступав в якості замовника у відносинах з експедитором, яким фактично здійснювалась організація перевезення вантажу, то на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, що підписана в Женеві 19.05.1956 р.

З врахуванням статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України „Про міжнародні договори України", статті 4 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.

Стаття 4 Конвенції передбачає, що Договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Статтею 9 Конвенції встановлено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Відповідно до п. 3.2.2 Договору виконавець зобов'язаний забезпечити наявність 12-ти аркушної накладної CMR (при міжнародних перевезеннях) або товарно-транспортної накладної (при перевезеннях по території України) при здійсненні кожного перевезення та надати її копію експедитору.

Пунктом 3.2.3 Договору визначено, що виконавець зобов'язаний контролювати процес завантаження/розвантаження транспортного засобу, включаючи перевірку зовнішнього стану упакування, поштучне перерахування вантажних місць і їх маркування на предмет відповідності заявці і СМR або ТТН. При відсутності можливості перерахування місць, а також, якщо є розбіжність фактичних даних із зазначеними в супровідних документах, чи, якщо при навантаженні виявлені інші недоліки, що можуть привести до нанесення збитку вантажу в процесі транспортування, виконавець зобов'язаний, не залишаючи місця завантаження, сповістити про це експедитора, і зробити необхідні обґрунтовані відмітки у всіх екземплярах СМR-накладної або ТТН.

Судом встановлено за матеріалами справи та підтверджено представником позивача, що на виконання умов Договору та заявки № КОБ160711 від 07.07.16 р. позивачем було організовано та здійснено перевезення вантажу, за маршрутом Haro (La Rjoja) - (Spain) - Sarre - Union (France) -Дніпропетровськ - Запоріжжя (Україна), автомобілем з причепом: державний номер НОМЕР_1 /НОМЕР_2, на підтвердження чого позивачем надані копії міжнародних товарно-транспортних накладних СМR № 0872959 від 13.07.2016 та СМR № 246418 від 18.07.2016.

Вантаж згідно умов Договору був прийнятий до перевезення 13.07.2016 (Істанія) - 18.07.2016 (Франція), про що свідчить відмітка вантажовідправників в графі 22 СМR та доставлений вантажоодержувачу ТОВ Вайн -Торг - ТОВ Вайн-Холл м. Запоріжжя, якими прийнятий без зауважень, що підтверджується відміткою вантажоодержувачів в графі 24 СМR. При цьому вантаж пройшов повний митний контроль 26.07.2016 та 25.07.2016, підтверджується відповідними відмітками митниці на CMR № 0872959 від 13.07.2016 та СМR № 246418 від 18.07.2016 відповідно.

Окрім того, факт надання експедиторських послуг позивачем згідно умов Договору та заявки № КОБ160711 з організації міжнародного перевезення вантажу за вищевказаним маршрутом підтверджується також актом № ОУ-0000643 від 26.07.2016 здачі-прийняття транспортних послуг згідно Договору (з посиланням на заявку № КОБ160711 від 07.07.16 р. та CMR № 0872959, СМR № 246418), підписаним представниками виконавця та експедитора за відсутності претензій по об'єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг), та засвідченим печатками сторін. Копія вказаного акту наявна в матеріалах справи.

Таким чином враховуючи зазначені приписи чинного законодавства та умови Договору, надані позивачем міжнародні товарно - транспортні накладні та акт здачі - прийняття транспортних послуг є належними та допустимими доказами надання експедитором послуг з організації міжнародного перевезення вантажу, зміст яких, зокрема, відмітки про доставку вантажу та отримання його вантажоотримувачем на вказаних CMR, дають суду підстави стверджувати про виконання експедитором обов'язків з прийняття вантажу до перевезення та належної передачі вантажу вантажоотримувачу.

При цьому, як вбачається із наявних у матеріалах справи копій CMR та акту здачі - прийняття транспортних послуг, будь-які заперечення щодо повного та належного надання послуг з організації міжнародних перевезень з боку вантажоотримувача та відповідача як експедитора відсутні.

Факт надання позивачем послуг з організації перевезення за вказаною заявкою № КОБ160711 та CMR № 0872959 та № 246418 відповідачем не заперечувався.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з організації послуг з міжнародного перевезення вантажу, обумовлених заявкою в зазначених обсягах та з належною якістю, а відповідачем, у свою чергу, прийнято виконання цих послуг без будь - яких зауважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Так, у відповідності до п. 3.1.5 Договору експедитор зобов'язаний оплатити послуги виконавця на умовах, зазначених у даному Договорі.

Вартість перевезення (ставка) погоджується сторонами в заявці (п. 5.1 Договору).

Згідно з п. 5.2. Договору розрахунок за виконане перевезення здійснюється експедитором протягом 15-ти банківських днів з моменту надання виконавцем оригіналів документів: даного Договору, заявки, акту виконаних робіт, рахунка-фактури, товарно-транспортної накладної (CMR, ТТН) та оригінальних квитанцій за додаткові витрати виконавця, підтверджених експедитором (штраф за перевантаження, оплата конвою, наявність наднормативних простоїв під навантаженням, розвантаженням і митним оформленням, штраф за скасування завантаження і т.п.).

Пунктом 3.2.6. Договору визначено, що виконавець зобов'язаний не пізніше, ніж через 15 календарних днів з моменту розвантаження передати оригінали документів, що підтверджують виконання послуг у рамках даного Договору, а також оригінали документів, що підтверджують факт оплати додаткових витрат, що виникли у процесі перевезення.

При цьому за умовами п. 17 узгодженої між сторонами заявки № КОБ160711 від 07.07.2016 оплата здійснюється експедитором через 20 банківських днів після отримання оригіналів документів.

Як свідчать матеріали справи, позивачем було виставлено відповідачу рахунок - фактуру № СФ-67-2 від 26.07.2016 на виконання транспортних послуг згідно Договору № 07/07-02 від 07.07.16 р. на оплату вантажних перевезень автотранспортом за маршрутом: Haro (La Rjoja) - (Spain) - Sarre - Union (France) - Запоріжжя (Україна), авто: АЕ 9983СТ/АЕ8852ХТ загальну суму 86796,00 грн., який також містив посилання на дані заявки та CMR.

У відповідності до умов Договору 28.07.2016 документи, які підтверджують виконання ТОВ ДНІПРОМАШТРАНС своїх зобов'язань з організації міжнародного перевезення вантажу, а саме вказані рахунок - фактура № СФ-67-2 від 26.07.2016 , акт № ОУ-0000643 від 26.07.2016 здачі-прийняття транспортних послуг згідно умов Договору були направлені позивачем на адресу ТОВ Європастранс Груп та отримані останнім 01.08.2016, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 4909803411690.

Таким чином, граничний строк оплати наданих послуг з урахуванням умов заявки № КОБ160711 від 07.07.2016 становить 30.08.2016.

Судом встановлено за матеріалами справи, що в подальшому на підставі отриманого від позивача рахунку - фактури № СФ-67-2 від 26.07.2016 відповідачем було здійснено часткову оплату наданих позивачем експедиторських послуг з організації міжнародного перевезення вантажу в сумі 43000,00 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень: № 775 від 15.09.2016 на суму 10 000,00 грн., № 792 від 20.09.2016 на суму 10 000,00 грн., № 823 від 27.09.2016 на суму 10 000,00 грн., № 841 від 30.09.2016 на суму 10 000,00 грн., № 863 від 18.10.2016 на суму 1 000,00 грн., № 866 від 20.10.2016 на суму 2 000,00 грн. із зазначенням в якості призначення платежів за між нар. трансп. послуги зг. рах. № 67-2 від 26.07.16 без ПДВ .

Факт оплати підтверджується матеріалами справи та сторонами не заперечувався.

Отже, залишок неоплачених відповідачем як експедитором наданих позивачем за Договором послуг з організації перевезення вантажу в міжнародному сполученні становить 46796,00 грн.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З метою досудового врегулювання спору позивачем було направлено 17.10.2016 на адресу відповідача претензію вих. № 96 від 17.10.2016 з вимогою сплатити заборгованість за спірним Договором в сумі 43796,00 грн., факт надсилання якої підтверджується наявними матеріалах справи копіями фіскального чеку № 7029 від 17.10.2016 та опису вкладення в цінний лист від 17.10.2016.

Проте, вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення, надані позивачем послуги з організації міжнародного перевезення вантажу в повному обсязі оплачені відповідачем не були.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві, свої зобов'язання щодо перерахування коштів за надані ТОВ ДНІПРОМАШТРАНС послуги з організації міжнародного перевезення вантажу у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору та заявки, відповідач в повному обсязі не виконав, здійснивши часткову оплату в сумі 43 000,00 грн., в результаті чого у останнього станом на 04.11.2016 утворилась заборгованість перед позивачем за спірним Договором у розмірі 43 796,00 грн., яку позивач просив стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ст.ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Суд наголошує, що обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання укладеного між сторонами Договору транспортного ескпедирування по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному та міжміському сполученні № 07/07-02 від 07.07.2016 та/або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору та заявки на час його підписання або під час виконання з боку сторін відсутні.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань з оплати наданих за Договором послуг з організації міжнародного перевезення в сумі 43 796,00 грн. у встановлений строк, розмір невиконаного зобов'язання відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів сплати вказаної суми відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, отже вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .

З урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно частини 1 ст. 546 та ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 4.12 Договору у випадку несвоєчасної оплати експедитор оплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної ставки НБУ від суми фрахту за кожний день прострочення, але не більше розміру плати за перевезення.

Окрім того, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Аналогічні вимоги містяться і в ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України.

Як вбачається з аналізу ст.ст. 519, 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанова від 23.01.12 р. у справі №37/64, постанова від 01.10.14 р. у справі №6-113цс14).

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати наданих позивачем послуг з організації міжнародного перевезення вантажу у строк, визначений умовами Договору та заявки, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 1508,91 грн. за період з 26.08.2016 по 04.11.2016 р. та проценти річних в сумі 150,19 грн. за період з 26.08.2016 по 0411.2016 грн., які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків та заяв про зміну розміру позовних вимог.

Згідно п. 1.12 Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (далі - Постанова № 14), з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому, суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В свою чергу, відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або доказів наявності заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

Відповідно до пункту 1.9. Постанови № 14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань, відсотків річних та пені.

Суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Окрім цього, відповідно до ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Таким чином, за висновками суду, граничним строком виконання зобов'язання з оплат наданих позивачем за Договором та заявкою № КОБ160711 від 07.07.2016 послуг транспортного експедирування зі здійснення перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні, враховуючи узгоджені сторонами в заявці умови щодо строку оплати на протязі 20 банківських днів з моменту отримання оригіналів документів, яке, як встановлено судом за матеріалами справи. відбулось 01.08.2016 р., є 30.08.2016р. Тобто початком періоду прострочення виконання зобов'язання та, відповідно, можливого нарахування пені та процентів річних, має бути 31.08.2016, а не 26.08.2016, як зазначено позивачем в позовній заяві та клопотаннях про уточнення позовних вимог (зміну розміру позовних вимог).

За результатами здійсненої судом за допомогою інформаційно-правової системи ЛІГА: Закон перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені судом встановлено, що розмір пені та процентів річних, перерахований судом у відповідності до умов Договору, заявки та приписів чинного законодавства в межах визначеного позивачем періоду з урахуванням визначеного судом початку періоду прострочення, становить 1657,97 грн. пені та 164,60 грн. процентів річних, а отже є більшим, ніж заявлено до стягнення позивачем. Проте, приймаючи до уваги пред'явлення позивачем до стягнення пені в сумі 1 508,91 грн. та процентів річних в сумі 150,19 грн., виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині стягнення пені та процентів річних, тому позовні вимоги в часині стягнення пені та процентів річних за несвоєчасну оплату послуг транспортного експедирування підлягають задоволенню в сумах, нарахованих позивачем, а саме 1508,91 грн. пені та 150,19 грн. процентів річних.

Окрім того суд зазначає, що згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Суд зазначає, що рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 Про судове рішення , рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Отже, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються судом на відповідача.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЄВРОПАТРАНС ГРУП (вул. Б. Хмельницького, 16-22, офіс 420, м. Київ, 01030, код ЄДРПОУ 39479819) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ДНІПРОМАШТРАНС (ж/м Сокіл 1, корпус 9А, кв. 60, м. Дніпро, 49126, код ЄДРПОУ 31181359) 43 796 (сорок три тисячі сімсот дев'яносто шість) грн. 00 коп. основного боргу, 1 508 (одну тисячі п'ятсот вісім) грн. 91 коп. пені, 150 (сто п'ятдесят) грн. 19 коп. відсотків річних та 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складений та підписаний 23 лютого 2017 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон