Рішення

від 02.02.2017 по справі 910/22391/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.02.2017Справа №910/22391/16

За позовом Комунального підприємства Київський метрополітен

до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Ф.К. Імпекс

про стягнення 39 483,60 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Акімова А.В. - представник, довіреність № 171 від 26.12.2016;

від відповідача: не з'явився

У судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство Київський метрополітен звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Ф.К. Імпекс про стягнення заборгованості в розмірі 39 483, 60 грн., з яких: 35 482,20 грн. основного боргу, 3 600,50 грн. пені, 400,90 грн. процентів річних, а також судових витрат по сплаті судового збору в розмірі 1 378,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору оренди № 162-У(Ор)-11 від 14.10.2011 в частині своєчасної сплати орендної плати, внаслідок чого в останнього утворилась заборгованість перед позивачем, за наявності якої останнім нараховано пеню та 3 % річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2016 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/22391/16 та призначено дану справу до розгляду на 11.01.2017.

11.01.2017 судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2017 розгляд справи № 910/22391/16 призначено на 02.02.2017.

У судове засідання 02.02.2017 з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у судове засідання 02.02.2017 не з'явився.

Про дату, час та місце розгляду судової справи 02.02.2017 відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103041609072.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 02.02.2017 через відділ діловодства господарського суду від представника позивача надійшли клопотання про відкладення розгляду справи № 12/04-911 від 03.01.2017 та клопотання про долучення документів до матеріалів справи № 12/04 від 27.11.2017, серед яких, зокрема, копії постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 50996295 від 23.06.2016 та ВП №50998177 від 03.11.2016, які судом долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 02.02.2017 позивачем суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судового засідання 02.02.2017 до суду не надходило.

Документи, в т.ч. відзив на позовну заяву, витребувані ухвалами суду від 09.12.2016 та 13.01.2017, відповідачем суду не надані.

Про поважні причини неявки представника відповідача в судове засідання суд не повідомлено.

Відповідно до 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (далі - Постанова №18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно з п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, останнім не надано суду відзив на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи, а також той факт, що представник позивача проти розгляду справи без участі представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судовому засіданні представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суду, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

Представник позивача в судовому засіданні 02.02.2017 підтримав позовні вимоги, викладені у позовній заяві, надав відповіді на питання суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 14.10.2011 між Комунальним підприємством Київський метрополітен (орендодавець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма Ф.К. Імпекс (орендар за договором, відповідач у справі) укладено договір № 162-У (Ор)-11 (далі - Договір), відповідно до умов якого п. п. 1.1, 2.1 орендодавець на підставі рішення Київської міської ради № 590/4028 від 29.04.2010р. передав, а орендар прийняв в оренду нерухоме майно (частину вестибюлю, визначену відповідно до проектної документації, розробленої ДП ПІ Укрметротунельпроект , тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря), загальною площею 8,3 кв.м (далі - об'єкт оренди), за адресою: ст. метро Дружби народів , для торгівлі непродовольчими товарами.

Об'єктом оренди є частина вестибюлю, визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП ПІ УкрМетроТунельПроект , тимчасово огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря, загальною площею 8,3 кв.м., згідно з викопіюванням зі Схем тимчасового розташування МАФ, що складає невід'ємну частину цього Договору (п. 2.1. Договору).

Об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі Комунального підприємства Київський метрополітен (п. 2.4. Договору).

Розділами 2 - 6 Договору сторони узгодили об'єкт оренди, розмір орендної плати, права і обов'язки сторін, відповідальність сторін, умови відновлення об'єкта оренди та його повернення тощо.

Згідно з п. 9.1 Договору цей Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і відповідно до рішення Київської міської ради від 29.04.2010 № 590/4028 діє з 14.10.2011 до 12.10.2014 (2 роки 364 дні).

При цьому, пунктом 9.3. Договору визначено, що після закінчення строку дії цього Договору його дія може бути продовжена на підставі рішення Київради.

Крім того, пунктом 9.2 Договору сторони узгодили, що усі зміни та доповнення до цього Договору оформляються в письмовій формі і вступають в силу з моменту підписання їх сторонами.

Вказаний договір підписаний представниками орендаря та орендодавця та скріплений печатками юридичних осіб.

Судом встановлено, що укладений Договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в ст. 759 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 29 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні до відання виконавчих органів міських рад належить управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідної територіальної громади.

Відповідно до Статуту Комунального підприємства Київський метрополітен підприємство належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва на підставі розпоряджень Кабінету Міністрів України №464-р від 30.06.1998 та Київської міської державної адміністрації №2155 від 28.10.1998 Про зарахування майна державного підприємства у комунальну власність територіальної громади м. Києва і підпорядковано виконавчому органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Згідно п. 5.2 Статуту майно підприємства є комунальною власністю територіальної громади м. Києва та закріплено за ним на праві господарського відання.

Відповідно до п. 2.4. Договору об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі Комунального підприємства Київський метрополітен .

Отже, оскільки орендоване майно є комунальною власністю, то відносини сторін даного Договору регулюються також Законом України Про оренду державного та комунального майна , який є спеціальним законом з питань оренди комунального майна та, відповідно до частин 1, 2 ст. 1, регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, або майна, що перебуває у комунальній власності.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України Про оренду державного та комунального майна орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (ч. 1. ст. 760 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Частиною 1 статті 13 Закону України Про оренду державного та комунального майна передбачено, що передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.

Згідно п. 4.1. Договору орендодавець зобов'язаний протягом 30 календарних днів з моменту підписання цього договору з додатками передати, а орендар прийняти по акту приймання-передачі об'єкт оренди.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до умов Договору орендодавець передав, а орендар прийняв частину вестибюлю станції метро Дружби Народів , визначену тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) загальною площею 8,3 кв.м., що підтверджується відповідним належним чином оформленим сторонами актом приймання-передачі майна в оренду від 14.10.2011, підписаним обома сторонами без зауважень (додаток №1 до Договору).

За змістом частини 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частиною 1 ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна встановлено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.

Як зазначалось судом вище, згідно пункту 9.1. Договору цей Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і відповідно до рішення Київської міської ради від 29.04.2010 № 590/4028 діє з 14.10.2011 до 12.10.2014 (2 роки 364 дні).

Відповідно до ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Аналогічна норма міститься в ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відповідно до якої у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

При цьому, ч. 3 ст. 10 вказаного Закону передбачено, що за згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови.

Як зазначалося вище, положення п. 9.3 договору оренди містять умови, що ставлять процедуру продовження дії цього договору в залежність від наявності прийнятого Київською міською радою рішення, тобто, виключають його автоматичну пролонгацію.

Статтею 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що договір оренди припиняється у тому числі в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Водночас як встановлено Господарським судом міста Києва в рішенні від 27.10.2015 у справі № 910/22239/15 за позовом ТОВ Фірма "Ф.К. ІМПЕКС" до КП "Київський метрополітен", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Київської міської ради про визнання продовженим (пролонгованим) договору, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 03.03.2016 та яким в задоволенні позову відмовлено, сторонами не надано доказів того, що Київрадою прийнято відповідне рішення про продовження дії договору оренди.

Отже, враховуючи вищевказані умови чинного законодавства, а також умови договору оренди (п. 9.1, п. 9.3, п. 9.5) та виходячи з встановленого в ході розгляду справи № 910/22239/15 факту повідомлення відповідачем як орендодавцем згідно з умовами договору, у межах строку передбаченого ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендаря про припинення спірного договору у зв'язку з закінченням його строку дії 12.10.2014 та відсутністю наміру продовжувати договір оренди на новий термін, судом встановлено, що строк дії договору № 162-У(0р)-11 від 14.10.2011 припинився 12.10.2014.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Аналогічна положення знайшли своє відображення в пункті 2.6 Постанови № 18, згідно якої не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

За таких обставин суд вважає встановленими рішеннями господарських судів у справі № 910/22239/15 факт відсутності прийняття Київрадою відповідного рішення про продовження строку дії спірного Договору № 162-У(0р)-11 від 14.10.2011та припинення строку дії останнього з 12.10.2014. При цьому вказаний факт відповідно до норм ГПК та роз'яснень Пленуму Вищого господарського суду України є преюдиційним і доказування не потребує.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

У відповідності до приписів ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Частиною 1 ст. 27 Закону України Про оренду державного та комунального майна визначено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Частиною 2 статті 795 Цивільного кодексу України визначено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

За умовами пункту 4.14 Договору орендар після припинення дії Договору оренди та у разі відмови у продовженні договору оренди зобов'язаний протягом 10 календарних днів передати майно по акту приймання-передачі орендодавцю. У разі невиконання пункту 4.14 в силу вступає рішення Київради.

При цьому, оплата по Договору нараховується орендодавцем та сплачується орендарем до дати фактичного повернення об'єкта оренди та підписання акту приймання-передачі.

Проте, оскільки в зв'язку з припиненням 12.10.2014 строку дії спірного Договору оренди та у відповідності до умов п. 4.14 Договору та приписів чинного законодавства орендарем не було виконано обов'язок зі звільнення об'єкту оренди та повернення його за актом приймання - передачі орендодавцю, КП Київський метрополітен звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ фірма Ф.К. Імпекс про виселення з орендованого нерухомого майна, за результатами розгляду якого рішенням від 01.02.2016 у справі № 910/15937/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 08.06.2016, позовні вимоги задоволено повністю, виселено ТОВ фірма "Ф.К.Імпекс" з нерухомого майна (частини вестибюлю), визначеного тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) ТОВ фірма "Ф.К.Імпекс" згідно з викопіюванням зі Схем тимчасового розташування МАФ, за адресою: станція метро "Дружби народів", загальною площею 8,3 кв.м. Зобов'язано ТОВ фірма "Ф.К.Імпекс" повернути КП "Київський метрополітен" нерухоме майно (частину вестибюлю) за адресою: станція метро "Дружби народів", загальною площею 8,3 кв.м за актом приймання-передачі майна.

Отже, з застосуванням ст. 35 ГПК України вказаним рішенням у справі № 910/15937/15 судом встановлено факти незвільнення відповідачем орендованої ним частини вестибюлю станції метро "Дружби народів" та неповернення орендованого майна орендареві за відсутності правових підстав для такого перебування, які в силу приписів ст. 35 ГПК України є преюдиційними і не потребують доказування при розгляді даної справи № 910/22391/16, у якій беруть участь ті самі особи, щодо яких встановлено ці обставини у наведеному судовому рішенні.

При цьому судом встановлено за матеріалами справи, що згідно з актом державного виконавця Печерського РВДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві від 23.06.2016 при примусовому виконанні наказу Господарського суду міста Києва у справі № 910/15937/15 від 13.04.2016 в межах виконавчого провадження № 50996295 з примусового виконання рішення суду Господарського суду м. Києва у справі № 910/15937/15 від 01.02.2016, яке набрало законної сили 04.04.2016, об'єкт оренди було повернуто позивачу, постановою від 03.11.2016 виконавче провадження закінчено в зв'язку з фактичним виконанням виконавчого документу в повному обсязі.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1, 4 ст. 286 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно з частинами 1 та 3 ст. 19 зазначеного Закону ст. 18 Закону України Про оренду державного та комунального майна орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності, строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

У відповідності до ч. 3 ст. 18 Закону України Про оренду державного та комунального майна та п. 4.2. Договору орендар зобов'язувався вносити орендні платежі своєчасно і в повному обсязі.

Так, відповідно до п. 3.1. Договору за користування об'єктом оренди орендар (відповідач) сплачує орендодавцю (позивачу) орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі рішення Київради від 29.04.2010 № 590/4028 та Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 28.09.2006 № 34/91 та на дату підписання Договору місячний розмір якої згідно з розрахунком орендної плати, що є невід'ємною частиною цього Договору, становить 168,01 грн. за 1 кв.м. орендованої площі, що в цілому за об'єкт оренди станом на серпень 2011 року складає 1 394,48 грн. без ПДВ.

Згідно з п. 3.2 Договору розмір орендної плати за кожен наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць. Додатково до орендної плати нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою (п. 3.4 Договору).

Відповідно до п. 3.5. Договору оплата по Договору проводиться орендарем починаючи з дати підписання акту приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акту приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди орендодавцеві.

Згідно з п. 3.6. Договору орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 10 числа поточного місяця на рахунок орендодавця.

Як зазначалось судом вище та узгоджено сторонами пунктом 4.14. Договору в разі невиконання орендарем обов'язку щодо передачі майна з оренди орендодавцю за актом приймання - передачі оплата по Договору нараховується орендодавцем та сплачується орендарем до дати фактичного повернення об'єкта оренди та підписання акту приймання-передачі.

Крім того, пунктом 5.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №12 від 29.05.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна (далі - Постанова №12) Вищим господарським судом України роз'яснено, що з урахуванням положень статей 653, 795 ЦК України та умов договору, якщо останніми передбачено, що після закінчення або дострокового розірвання договору оренди нарахування орендної плати за фактичне користування майном припиняється з моменту підписання акта приймання-передачі приміщень орендодавцеві, нарахування орендної плати за відповідний період є правомірним.

Таким чином, за висновками суду, внаслідок припинення Договору, факт якого встановлений рішеннями суду, основне зобов'язання відповідача сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном не припиняється, оскільки його припинення у розумінні умов договору оренди та ст. 795 Цивільного кодексу України пов'язано з моментом підписання сторонами відповідного документу (акту) про повернення відповідачем предмета договору оренди, а не з закінченням строку дії договору.

Отже, оскільки відповідачем були порушені умови Договору в частині повернення та передачі орендованого майна позивачу після закінчення строку дії договору за актом приймання-передачі, та враховуючи умови Договору, зокрема, п.п. 3.5, 4.14, а також фактичне повернення майна орендодавцеві згідно акту державного виконавця від 23.06.2016, орендодавцем здійснювалось нарахування орендної плати за фактичне використання об'єкту оренду за Договором саме до 23.06.2016, за період з квітня 2015 по червень 2016 було в загальному розмірі 35 482,20 грн.

За приписами ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, відповідач свої зобов'язання щодо оплати за фактичне користування орендованим майном на суму 35 482,20 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за спірним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив суд стягнути в судовому порядку.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Суд наголошує, що обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

При цьому, відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним Договору оренди та укладених до нього додаткових угод або їх окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору та додаткових угод до нього на час їх підписання та під час виконання з боку сторін відсутні.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що розмір заборгованості з орендної плати за фактичне користування орендованим майном відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 35 482,20 грн. заборгованості за оренду нежитлового приміщення підлягають задоволенню в повному обсязі.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами ст. ст. 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено ст. ст. 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .

З урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 6.2. Договору, за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі 0,5 % від розміру несплачених орендних платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу ст.ст. 519, 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкоду ванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанова від 23.01.12 р. у справі № 37/64, постанова від 01.10.14 р. у справі № 6-113цс14).

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати орендної плати у строки, визначені умовами Договору, нараховано та пред'явлено до стягнення 3 600,50 грн. пені та три проценти річних в сумі 400,90 грн. за період з 11.12.2015 по 09.11.2016, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (далі - Постанова № 14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В свою чергу, відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або доказів наявності заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи ЛІГА перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення трьох процентів річних судом встановлено, що розмір процентів річних, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства в межах визначеного позивачем періоду становить 409,23 грн., а отже є більшим, ніж заявлено до стягнення позивачем. Проте, приймаючи до уваги пред'явлення позивачем до стягнення процентів річних в сумі 400,90 грн., виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині стягнення процентів річних, тому позовні вимоги в часині процентів річних за несвоєчасну сплату орендної плати за фактичне користування майном підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем, а саме 400,90 грн. процентів річних.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з встановлених судом обставин щодо припинення дії договору №162-У(Ор)-11 про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду від 14.10.11 р. у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено, невиконання відповідачем зобов'язання щодо сплати орендної плати за фактичне користування майном та обов'язку щодо вчасного повернення майна з оренди, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача боргу з орендної плати та 3% річних.

При цьому суд зазначає, що застосування до спірних правовідносин умов Договору в частині сплати орендної плати за фактичне користування орендованим нерухомим майном в зв'язку з неповерненням орендарем майна після припинення дії Договору не означає можливість застосування умов п. 6.2 Договору за невиконання умов Договору, зокрема, в частині нарахування та стягнення з відповідача пені в розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних платежів, але не більше встановленого законодавством України розміру, в зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача нарахованої позивачем в сумі 3600,50 грн. пені за період з 11.12.2015 по 09.11.2016 р. задоволенню не підлягають.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 р. Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене та виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Ф.К. Імпекс (01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, будинок 3, кв. 13, код ЄДРПОУ 20045252) на користь Комунального підприємства Київський метрополітен (03056, м. Київ, проспект Перемоги, будинок 35, код ЄДРПОУ 03328913) заборгованість в розмірі 35 482 (тридцять п'ять тисяч чотириста вісімдесят дві) грн. 20 коп., 3 % річних в розмірі 400 (чотириста) грн. 90 коп. та 1252 (одну тисячу двісті п'ятдесят дві) грн. 34 коп. витрат по сплаті судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 24 лютого 2017 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення.

Суддя А.М. Селівон