Рішення

від 15.02.2017 по справі 910/23093/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.02.2017Справа №910/23093/16

За позовом Національного видавництва дитячої літератури Веселка

до Державного підприємства Державне спеціалізоване видавництво Мистецтво ,

за участю третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву

про стягнення 135 228,26 грн.

Суддя А.М. Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Бондаренко О.О. - директор, наказ №19к від 26.06.2014;

від відповідача: Соловйов О.Ф. - представник, довіреність без номеру від 14.02.2017;

від третьої особи: не з'явився;

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Національне видавництво дитячої літератури Веселка звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства Державне спеціалізоване видавництво Мистецтво про стягнення 245 557,42 грн. основного боргу за договором №4162 від 29.12.2008 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, а також витрат зі сплати судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач в позовній заяві посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору № 4162 від 29.12.2008 нерухомого майна, що належить до державної власності, в частині сплати коштів за оренду нежитлового приміщення, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість по орендній платі у розмірі 245 557,42 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2016 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/23093/16 та призначено справу до розгляду на 26.01.2017. Крім того, зазначеною ухвалою господарський суд залучив до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2017 розгляд справи відкладено на 15.02.2017.

Уповноважені представники позивача, відповідача та третьої особи в судове засідання, призначене на 26.01.2017, не з'явились.

Про дату, час і місце розгляду даної справи сторони повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень: №0103040870168, № 0103040870150, № 0103040870176.

У судове засідання 15.02.2017 з'явились уповноважені представники позивача та відповідача.

Уповноважений представник третьої особи у судове засідання 15.02.2017 не з'явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 15.02.2017 третя особа повідомлена належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення: № 0103041611948.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 26.01.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником відповідача подано клопотання №4 від 23.01.2017 про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку із перебуванням повноважного представника відповідача на лікарняному. Клопотання судом долучено до матеріалів справи.

Крім того, до початку судового засідання 26.01.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання №7 від 26.01.2017 про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв'язку із перебуванням директора підприємства у відрядженні та відсутності інших повноважних компетентних представників сторони. Клопотання судом долучено до матеріалів справи.

До початку судового засідання 15.02.2017 третьою особою через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подано письмові пояснення б/н б/д, в яких останнім, зокрема, підтверджено, що відповідачем всупереч чинному законодавству та умовам договору №4162 від 29.12.2008 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, та належним чином не виконуються зобов'язання щодо сплати орендних платежів. Письмові пояснення судом долучено до матеріалів справи.

Також до початку судового засідання 15.02.2017 представником позивача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подано додаткові пояснення №12 від 14.02.2017, в яких останнім зазначено, що за період листопад 2011 року - грудень 2016 року заборгованість відповідача з орендної плати становить 135 228,26 грн. Пояснення разом з доданими до них документами судом долучено до матеріалів справи.

Крім того, у судовому засіданні 15.02.2017 представником відповідача подано додаткові докази на підтвердження часткової оплати заборгованості по орендній платі згідно договору № 4162 від 29.12.2008 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, а саме копії платіжних доручень № 217 від 27.12.2016 на суму 29 085,48 грн. та № 218 від 27.12.2016 на суму 91 863,69 грн. Копії документів судом долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

У відповідності до п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (далі - Постанова № 18) передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно з частиною третьою ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Розглянувши в судовому засіданні 15.02.2017 зміст позовної заяви та вказаних додаткових пояснень, суд розцінює останні як заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині основного боргу.

Таким чином, враховуючи, що зменшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбачене ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, суд приймає вищевказані додаткові пояснення позивача (заяву про зменшення розміру позовних вимог) до розгляду і спір вирішується з їх урахуванням.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 15.02.2017 сторонами суду не надано.

Про поважні причини неявки уповноваженого представника третьої особи в судові засідання суд не повідомлено.

Відповідно до 2.3 постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника третьої особи в судові засідання обов'язковою не визнавалась, третя особа не скористалась належним їй процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, третьою особою не надано окрім пояснень інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги те, що представники позивача та відповідача проти розгляду справи за відсутності представника третьої особи не заперечували, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника третьої особи, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень та враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, суд не знаходив підстав для відкладення розгляду справи на іншу дату.

Суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є в подальшому підставою для скасування судового рішення, прийнятого за відсутності представника сторони спору.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи представників позивача та відповідача було ознайомлено з правами та обов'язками, визначені статтями 20, 22, 60, 74 та частиною 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представники позивача та відповідача в судовому засіданні 15.02.2017 повідомили суд, що права та обов'язки їм зрозумілі.

Відводу судді сторонами не заявлено.

Уповноважений представник позивача у судовому засіданні 15.02.2017 підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві, з урахуванням додаткових пояснень (заяви про зменшення розміру позовних вимог) та відповів на запитання суду.

Уповноважений представник відповідача у судовому засіданні 15.02.2017 не заперечував проти позовних вимог, проте зазначив про відсутність грошових коштів.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані сторонами докази та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 29 грудня 2008 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (орендодавець за договором, третя особа у справі) та Державним підприємством Державне спеціалізоване видавництво Мистецтво (орендар за договором, відповідач у справі) укладено договір оренди №4162 нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - Договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежилі приміщення (далі - майно) площею 295,70 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 63, на другому поверсі будівлі, що перебуває на балансі Державного підприємства Державне спеціалізоване видавництво дитячої літератури Веселка (далі - балансоотримувач), правонаступником якого є Національне видавництво дитячої літератури Веселка (далі - позивач у справі), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 31.08.2008 і становить 2 158 000,00 грн. без ПДВ.

Розділами 2-11 Договору сторони визначили умови передачі орендованого майна, розмір орендної плати та порядок розрахунків, узгодили права, обов'язки та відповідальність сторін тощо.

Вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками орендаря та орендодавця та скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений Договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживча річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в ст. 759 Цивільного кодексу України.

Договір оренди відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов.

Водночас, оскільки орендоване майно є державною власністю, то відносини сторін даного Договору регулюються також Законом України Про оренду державного та комунального майна , який є спеціальним законом з питань оренди державного майна та, відповідно до частин 1, 2 ст. 1, регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, або майна, що перебуває у комунальній власності.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України Про оренду державного та комунального майна орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

У відповідності до ст. 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Згідно ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Частиною 1 статті 13 Закону України Про оренду державного та комунального майна передбачено, що передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.

Відповідно до умов Договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передавання майна (пункт 2.1. Договору). Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання покладається на орендодавця (пункт 2.4. Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до умов Договору третя особа - Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву передало, а відповідач - Державне підприємством Державне спеціалізоване видавництво Мистецтво прийняло в строкове платне користування майно - загальною площею 295,70 кв.м., що розміщене за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, буд. 63, на 2-му поверсі приміщення, що перебуває на балансі Державного підприємства Державне спеціалізоване видавництво дитячої літератури Веселка , що у свою чергу підтверджується відповідним належним чином оформленим двостороннім актом від 29.12.2008 приймання-передавання орендованого майна за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 63, копія якого долучена судом до матеріалів справи.

Вказаний акт підписаний орендарем, орендодавцем та погоджений балансоутримувачем, а також скріплений печатками сторін без будь-яких зауважень та заперечень.

Факт отримання в оренду та подальше користування державним нерухомим майном відповідачем не заперечувався.

Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником об'єкта залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди (п. 2.2 Договору).

За таких обставин, господарським судом встановлено, що третьою особою було належним чином виконано свій обов'язок з передачі Державному підприємству державне спеціалізоване видавництво Мистецтво орендованого державного нерухомого майна - нежитлових приміщень на підставі Договору оренди № 1637 (нерухомого) майна, що належить до державної власності № 4162 від 29.12.08 р., а відповідачем прийнято вказане майно в оренду без будь - яких зауважень.

За змістом ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частиною 1 ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна встановлено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.

Згідно п. 10.1. Договору цей Договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 29.12.2008 до 29.11.2011 включно.

В подальшому, 31 січня 2012 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (орендодавець за договором, третя особа у справі) та Державним підприємством Державне спеціалізоване видавництво Мистецтво (орендар за договором, відповідач у справі) укладено Договір №4162/01 про внесення змін до Договору оренди (далі - Додаткова угода до Договору), яким Договір оренди нерухомого майна №4162 від 29.12.2008 продовжено на 2 (два) роки 11 (одинадцять) місяців, що діє з 29.11.2011 до 29.10.2014 включно.

Згідно ч. 1 ст. 27 Закону України Про оренду державного та комунального майна у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Частиною 2 статті 795 Цивільного кодексу України визначено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

При цьому суд констатує, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів укладення сторонами додаткових угод про зміну умов Договору, зокрема про дострокове припинення дії Договору та, як наслідок, складення відповідного акту приймання-передачі орендованого майна з оренди. Зазначені обставини свідчать про те, що укладений між сторонами Договір є чинним та діє до 29.08.2018.

Суд зазначає, що укладення між сторонами зазначеного Договору оренди було спрямоване на отримання відповідачем права на тимчасове користування нежилим приміщення площею 295,70 кв.м, яке розміщене за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 63, на другому поверсі будівлі, якому, в свою чергу, кореспонує обов'язок відповідача як орендаря сплачувати плату за користування орендованим державним майном.

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 3 ст. 18 Закону України Про оренду державного та комунального майна встановлено обов'язок орендаря вносити орендну плату своєчасно та в повному обсязі.

Згідно частин 1 та 3 ст. 19 Закону України Про оренду державного та комунального майна орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності, строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Вказаним приписам законодавства кореспондує визначений умовами п. 5.3 Договору обов'язок орендаря своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату.

За умовами Договору орендна плата визначається на підставі методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету міністрів України від 04.10.95 №786 (зі змінами) і становить без ПДВ за базовий місяць оренди - жовтень 2008 року - 7 396,09 грн. Орендна плата за перший місяць оренди грудень 2008 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за листопад, грудень місяці 2008 року (п. 3.1. Договору). Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (пункт 3.3. Договору).

В подальшому Додатковою угодою до Договору сторони визначили, що орендна плата визначається на підставі методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету міністрів України від 04.10.95 №786 (зі змінами) і становить без ПДВ за базовий місяць оренди - грудень 2011 року - 11 834,29 грн. Орендна плата за перший місяць оренди грудень 2012 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за січень місяць 2012 року (п. 2. Додаткової угоди до Договору).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно пункту 3.6. Договору орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоотримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним місяцем відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з доданого позивачем до позову розрахунку, та підтверджено представником останнього в судовому засіданні, відповідач у визначений Договором строк орендні платежі належним чином та в повному обсязі не здійснив, сплативши за період з січня 2012 р. по грудень 2016 р. на загальну суму 333 811,48 грн., що підтверджується копіями відповідних платіжних доручень, у зв'язку з чим станом на 14.02.2017 за відповідачем - Державним підприємством Державне спеціалізоване видавництво Мистецтво обліковується прострочена заборгованість по орендній платі за період з листопада 2011 - грудень 2016 в сумі 135 228,26 грн.

Заперечень щодо розміру та порядку зарахування сум здійснених оплат за Договором від відповідача до суду не надходило.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача у судовому засіданні, відповідач свої зобов'язання щодо здійснення орендних платежів за оренду нежитлового приміщення за період листопад 2011 - грудень 2016 на загальну суму 135 228,26 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась прострочена заборгованість перед позивачем за наведеним Договором (в редакції Додаткової угоди до нього) у зазначеному вище розмірі, яку останній просив суд стягнути в судовому порядку.

У відповідності до ст. 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Суд наголошує, що обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору №4162 від 29.12.2008 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, Договору №4162/01 від 31.01.2012 про внесення змін до Договору №4162 від 29.12.2008 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, та/або їх окремих їх положень сторонами суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірних Договору №4162 від 29.12.2008 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, та Договору №4162/01 від 31.01.2012 про внесення змін до Договору №4162 від 29.12.2008 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, на час їх підписання та під час виконання в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що факт невиконання відповідачем зобов'язань підтверджується матеріалами справи, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому суд доходить висновку, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за оренду нежитлового приміщення підлягає задоволенню у заявленому розмірі 135 228,26 грн.

Суд зазначає, що рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене та виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства Державне спеціалізоване видавництво Мистецтво (04050, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 63, код ЄДРПОУ 02473122) на користь Національного видавництва дитячої літератури Веселка (04655, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 63, код ЄДРПОУ 02473079) 135 228,26 грн. (сто тридцять п'ять тисяч двісті двадцять вісім гривень двадцять шість копійок) основного боргу та 2 028,42 грн. (дві тисячі двадцять вісім гривень сорок дві копійки) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 24 лютого 2017 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон